Між двох сил скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Між двох сил


Постраничное чтение книги онлайн Між двох сил.txt

Скачать книгу можно по ссылке Між двох сил.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
. Я не совсем понял. Что значит "мляво"?

ГРIНБЕРГ. Медленно, вяло.
СЄМЯННIКОВ. Что же именно вяло? (До Софiї.) Вы меня простите.
СОФIЯ. (Смiючись.) О, будь ласка.
ГРIНБЕРГ. Почему вяло идетъ дело.
СЕМЯННIКОВ. Ах, вот что! Да. да...
ГРIНБЕРГ. Нiчого дивного, товаришко, немає. Ми не маємо вказiвок, не
маємо грошей. Ми готовi кожну хвилину призначить виступ i не рiшаємось.
СОФIЯ. А сил є досить?
ГРIНБЕРГ. Все робiтництво i ввесь гарнiзон у наших руках. За Центральну
Раду тiльки зброд рiжний, хулiгани та найманi групки вiльного козацтва.
Нiкчемнi банди.
СОФIЯ. (Виймає з торбинки пакети i листи.) Тут грошi. Поки що тiльки
п'ятдесят тисяч. Потiм буде бiльше. (Подає.) А це лист вам. (Дає
Грiнберговi пакет i листи.)
ГРIНБЕРГ. Ага... Дякую... (Чита листа.)

СОФIЯ. (Тим часом до Сємяннiкова.) А ви давно вже на Вкраїнi?
СЄМЯННIКОВ. Месяцев шесть, семь...
СОФIЯ. Що ж вам подобається тут?

СЕМЯННIКОВ. Как?
СОФIЯ. (Смiючись.) Нравится вам здесь?
ГРIНБЕРГ. (Раптом.) Великолепно! Вотъ этого мы только и ждали.
(Семяннiкову.) Прекрасно! Сегодня можно выступать.

СЕМЯННIКОВ. (Радiсно.) Неужели?! (Простяга руку до листа.) Ану
покажите.

ГРIНБЕРГ. (Немов не помiтивши його руху, хова лист в кишеню.) Сегодня
ночью выступаем. О, теперь мы покажем этим наемным бандам разбойников.
(Софiї.) Спасибо вам, товарищ. Дякую дуже-дуже. Ви зробили нам величезну
послугу.
СОФIЯ. Дуже рада.
ГРIНБЕРГ. Ну, тепер можна йти? Я гадаю, що ми ще побачимось. Ви мою
адресу знаєте. Дозвольте вам ще раз подякувать i побажать всього
найкращого. (Стискує руку.) Вибачайте, ще одно маленьке запитання. Але
чисто особистого характеру... Ви, здається, артистка Петроградського
державного театру?
СОФIЯ. Так.
ГРIНБЕРГ. Можна вас запитать, яким способом ви наша прихильниця? Коли
це є нескромнiсть з мого боку - вибачте, будь ласка.

СОФIЯ. О, прошу, я прихильниця всього, що гарне. Соцiяльна революцiя -
це така грандiозна, величезна рiч, що бути байдужим або ворожим до неї
може бути людина зовсiм тупа або дуже заiнтересована в своєму сучасному
добробутовi, або, як кажуть тепер, в своїх клясових iнтересах. Тупою я
себе не можу вважати, а щодо клясових iнтересiв, то мiй батько -
залiзнодорожнiй робiтник, мати - селянка, брати-робiтники на заводi.
Тiльки я та сестра маємо освiту. Але це сталось зовсiм випадково. Коли ми
були дiтьми, то жили в домi вiдомої артистки Мусалової, може, чули?
ГРIНБЕРГ. Аякже.
СОФIЯ. Вона зацiкавилась мною й сестрою i присяглась, що зробить з нас
артисток. I, як бачите, я на сценi. Сестра теж була, але вийшла замiж i
покинула.
ГРIНБЕРГ. Це страшно iнтересно. Мусалова могла б радiти, коли б не
вмерла. Я б за одно це поставив би їй пам'ятника.

СОФIЯ. Ну, за добре серце пам'ятникiв, на жаль, не ставлять.
ГРIНБЕРГ. О, не в доброму серцi рiч. А в тому, що, дякуючи Мусаловiй,
ми маємо таку велику артистку, такий талант. (Вклоняється Софiї.)
СОФIЯ. (Смiючись). Ну, це вже не по-большевицьки, товаришу. Це
буржуазнiсть - говорить комплiменти дамам. Так, значить, сьогоднi вночi? Я
думаю, це пройде безкровно?
ГРIНБЕРГ. О, да! Я думаю... Всього доброго. Бувайте.

СОФIЯ. Бажаю успiху. (Прощається i проводжає їх до дверей.)
ГРIНБЕРГ. Дякую. Дякую. (Виходять.)

СОФIЯ. (Пiдходить до дзеркала й поправляє волосся.)

ГРIНБЕРГ. (Входячи.) Вибачайте. Ще на одну хвилинку. (Пiдходить
ближче.)
СОФIЯ. Будь ласка.
ГРIНБЕРГ. Ви не можете сеї ночi перейти в нижнiй етаж або переночувать
у когось в другому районi? Рiч, бачите, в тому, що ми почнем наступать
якраз з цього району. Може бути обстрiл. Я боюсь, щоб снаряд не попав до
вас.
СОФIЯ. О, я не боюсь. Але невже так серйозно? Навiть обстрiл? З
артилерiї?
ГРIНБЕРГ. Все може буть. Я сподiваюсь, що обiйдеться й без цього,
але... Менi невимовне шкода було б, коли б вам було зроблено яку-небудь
неприємнiсть. Я страшно радий, шо ми маємо таку чудову, таку... прекрасну
товаришку. О, це не комплiмент, а щира правда.
СОФIЯ. (Смiючись.) Дякую, дякую. Але сподiваюсь, що нiякої неприємности
менi не буде.
ГРIНБЕРГ. А все-таки перейдiть у друге мiсце. Якраз ви в такому районi
живете. Дуже вас прошу. Га?
СОФIЯ. Ну, Господи! Що я, панночка яка-небудь, од вистрiлу в iстерику
впаду? Я в Петроградi мартовську й октябрьську революцiї пережила, i то не
ховалась, а то тут...
ГРIНБЕРГ. Ну, коли так, то... до побачення (Дуже стискує руку й пильно,
виразно дивиться їй в очi.)
Входить Панас, але, побачивши Грiнберга, хутко виходить назад.

СОФIЯ. До побачення. Всього доброго.

ГРIНБЕРГ. Сподiваюсь, до скорого побачення?

СОФIЯ. Я думаю.
ГРIНБЕРГ. (Низько галантно вклоняється й виходить.)

СОФIЯ. (Знов чепуриться перед дзеркалом, i ввесь час подивляється на
дверi, з яких виходив Панас.)
ПАНАС. (Входячи.) Можна? Здається, вже зовсiм пiшли?

СОФIЯ. Можна, можна. Вибачайте, що вигнала вас iз вашої власної хати.
ПАНАС. О, нiчого, це тепер трапляється на кожному кроцi. А ви вже з
нашими большевиками познайомились?
СОФIЯ. З якими?
ПАНАС. Адже це були Грiнберг i Сємяннiков, тутешнi лiдери большевикiв.
Хiба ви не знали того?
СОФIЯ. Та невже? Звiдки ж менi знати. Я буржуйка, нiяких партiй не
розумiю. Якою була, такою й зосталась. (Лукаво.) Пам'ятаєте, як ви мене
колись лаяли за це? Чи ви вже все забули9

ПАНАС. А цiкаво, що вони аж удвох прийшли. Вони важнi тут персони.
СОФIЯ. А ви такий самий упертий лишились, як i були.

ПАНАС. Здається, ви й про себе могли б це саме сказать?
СОФIЯ. (Смiючись.) Нiчого собi зустрiч старих приятелiв: з першого ж
слова лаятись почали. У мене таке враження, що ми днiв на два-три тiльки
розлучались.
ХРИСТЯ. (Входячи, на порозi.) Софiє, умиватись iди.

СОФIЯ. (Весело.) Та невже? А умивальник той самий, що перекидається?
(Обнiма Христю.)
ХРИСТЯ. Той. Тiльки Панас його вже полагодив.

СОФIЯ. Е, шкода. (Виходить.)
ПАНАС. (Сам. Стоїть якийсь час непорушне, в задумi, потiм стрiпує
головою, немов одганяючи думки, рiшуче закачує рукава й починає стругати,
наспiвуючи "Гей, не шуми, луже".)

Входить з сiнешних дверей Марко, рокiв 25-26, рослий, чорнявий,
одягнений в салдацьку шинелю, е шапцi з червоним висячим верхом. В руцi
рушниця. Коли роздягається, пiд шинелею штатськi штани в чоботи й пiджак.

МАРКО. (Швидко, в пiдняттю.) Де батько? Панасе Антоновичу! Дома?
ПАНАС. А що сталось?
МАРКО. (Ущiпливо.) Е, вам все одно не цiкаво.

ПАНАС. (Хитаючи головою налiво, байдуже.) Там десь. (Спiває знов.)
МАРКО. (Пiдходить до дверей лiворуч, одчиняє й гукає.) Тату! Iдiть
сюди. Швидче. (Вертається в кiмнату.)
СЛIПЧЕНКО. (Входячи, знепокоено.) Що таке?

МАРКО. (Таємно, тихiше, але в веселому пiдняттю.) Зараз треба йти.
СЛIПЧЕНКО. Куди?
МАРКО. Таємний наказ по всьому гарнiзону: сьогодня вночi обеззброїть
большевикiв. Всiм вiльним козакам з шостої години вечора бути на мiсцях.
ПАНАС. (Уважно прислухається.)
СЛIПЧЕНКО. Оце, нарештi, дiло. Оце так! А то панькаються з ними,
сукиними синами.
МАРКО. Тихше. Щоб Тихон не знав. Вiн дома?
СЛIПЧЕНКО. А правда. Нi, здається, його нема.

МАРКО. Менi треба ще свою винтовку почистить. Щоб сьогодня вночi добре
працювала. (Скида шинель, шапку, виймає з кишенi ганчiрочку, струменти,
сiдає за стiл i починає розбiрати рушницю.)

СЛIПЧЕНКО. Ну, нарештi, додумались! Нi, нехай же... (Зупиняється.)

Входить Тихон, рокiв 27, одягнений в подертий темний костюм в
косоворотцi пiд пiджаком, низенького росту, бiлявий, сухорлявий, подiбний
до матерi.

СЛIПЧЕНКО. А, от i наш панич прийшли. Як там твої друзi кацапи ся
мають?
ТИХОН. (Не вiдповiдаючи, бере з етажерки книжку, лягає на канапi й
починає читать.)
МАРКО. Вони по-українськи не розумiють. Вони тiльки по
кацапсько-большевицькому молитвенику умiють молиться.
ПАНАС. (Голоснiше.) "Гей, не шуми, луже".

СЛIПЧЕНКО. Яка це година? (Дивиться на кишенькового годинника.) Ото,
вже п'ята. Чуєш, Марку?
МАРКО. Чую. То ж то воно вже так темно в хатi. (Встає й пускає
електричне свiтло.) От тепер i читать, i винтовку чистить, i стругать
виднiше. Правда, панове? Тату, а Арсен дома? Треба й йому новину сказать.
СЛIПЧЕНКО. Та вiн там коло Софiї. Софiя ж приїхала.

МАРКО. (Схоплюючись радiсно.) Та не може буть?! Та де ж вона?
ТИХОН. (Кладе книжку й не хапаючись сiдає.)

СЛIПЧЕНКО. Умивається. Зараз сюди прийде. Треба й свою рушницю
обдивиться... (Виходить лiворуч.)
МАРКО. (Сiдає.) Ну, це здорово, що вона приїхала, От, Тихоне, у нас у
родинi ще прибавилось буржуазiї та шовiнiзму. Софiя писала, що їй уже в
печiнках добре засiла кацапня. Прийдеться тобi, брат, в кацапiю до
яхрьоньок їхати, пропадеш ти тут з нами... Ех, та й ловкенька винтовочка,
Тихоне! Подивись. Га? Большевичкiв, як травичку, коситиме.

Входять Софiя, Гликерiя Хведоровна, Христя.

СОФIЯ. (Швидко йде до Марка, обнiмає його, цiлує.) Здоров, гайдамаче!
Здоров, мiй хлопчику милий! У-у, та й вирiс же! Нiчого собi хлопчик!
О-го-го!
МАРКО. Але ж i ти нiвроку, якою красуньою стала! I петроградська
голодня тебе не взяла.
СОФIЯ. О, мене й довбнею не доб'єш!

ТИХОН. (Пiдiйшовши тихо.) Здорова, Софiє!

СОФIЯ. О! Тихенький Тихон! Здоров, голубчику. Тебе, розумiється, не
чути й не видно. (Цiлуються.) Ну, цей, мабуть, срiбних карбованцiв
пальцями не ламає? Ну, чого ж ти такий худий? Подивись на Марка.
МАРКО. О, зате вiн ламає Українську державу, як бублика!
СОФIЯ. О? Як так?
МАРКО. А спитай його. "Вся власть совєтам, долой буржуазную Україну. Да
здравствует єдиная, неделимая матушка Русь православная"!
СОФIЯ. Та невже? Чого ради?
ТИХОН. Брехать же ж таки не треба, Марку.

МАРКО. Я й не брешу.
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Ну, дiтоньки, не треба... хоч сьогодня не сварiться.
Христе, накривай же стiл.
ТИХОН. (Потискує плечима й одходить.)

СОФIЯ. Мамуню! Iй-Богу ж, я не голодна. Христе, не треба.
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Ну-ну, що ти. Господь з тобою? Як же так: приїхавши та
не закусить. Оце добре було б.
СОФIЯ. (Розводить руками.) Ну, що ж! Марку, що це ти робиш?
МАРКО. А це я чепурю рушницю в гостi до Тихонових приятелiв, до
большевикiв.
СОФIЯ. А-га. Хiба вони... що?
МАРКО. Та нiчого особливого. Правда, Тихоне?

ТИХОН. (Рiзко.) Дай менi спокiй, Марку! Можеш собi з батьком, з Арсеном
i з своїми вiльними роябишаками плести всяку мерзоту, а мене лиши.
МАРКО. Це ж хто вiльнi розбишаки?

ТИХОН. (Мовчить.)
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Дiти, дiти! Знов! Марку, не чiпляйся ж ти, ради Бога.
МАРКО. Нi, я тебе питаю: хто то вiльнi розбишаки? Батько? Я? Арсен? А
ти хто?
ХРИСТЯ. Вiн представник iнтересiв салдат, робочих i б'ьдн'ьйшаго
крестьянства!
МАРКО. О, знаємо ми їх!
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Та хоч би ти вже, доню, не мiшалась.


Входить Бiлянкевич, одягнений в потерту, кольору хакi тужурку,
коротенькi штани. Йому рокiв 45, лице не голене, але видно, колись пещене,
панське. Балакає мiшаниною українською з руською.

БIЛЯНКЕВИЧ. Iзвiнiтє... Я... Менi треба побачити Микиту Iвановича.
Iзвiнiтє, пожалуйста.
ГЛИКЕР1Я ХВЕД. Нiчого, нiчого, Михаиле Петровичу. Заходьте. Микита
Iванович зараз ввiйде. От познакомтеся. Моя старша дочка...
БIЛЯНКЕВИЧ. (Угодливо, дуже ввiчливо.) Очень рад, очень польщен, очень
приятно. Слыхал много. Изволили из Петрограда?
СОФIЯ. Так, оце допiру.
БIЛЯНКЕВИЧ. Як же там, у Петроградi?

СОФIЯ. Нiчого, потрошку живуть.

БIЛЯНКЕВИЧ. (Хiхiкаючи.) Соцiалiстiческая Республiка?

ГЛИКЕР1Я ХВЕД. (Шепочеться з Христею i швиденько виходить.)
МАРКО. Пiдождiть, от i в нас буде така сама. Кацапня там подихає з
голоду i суне вся сюди, под флагом социальной революцiї. А нашi дурнi їм i
ворота розчиняють. Та ще тих, хто свiй край i народ боронить, розбишаками
називають. Самi ж падлюки, чистi розбишаки, грабiжники, хулiгани!


Входять Слiпченко i Арсен з рушницями в руках.

МАРКО. Батьку, ми з тобою, з Арсеном i з усiм вiльним козацтвом попали
в розбишаки.
БIЛЯНКЕВИЧ. (Примощується в куточку й живо, уважно погляди на братiв.)
СЛIПЧЕНКО. Це Тихон так? Спасибi, синку. Спасибi. Плюй на рiдну матiр,
на батька, на неньку Україну, що вигодувала тебе такого розумного.

ТИХОН. (Читає.)
МАРКО. Яке йому дiло до України?

ТИХОН. А ти думаєш, ти її рятуєш своїм шовiнiзмом i що оддаєш на поталу
панам i буржуям?
СЛIПЧЕНКО. Яким панам? Яким буржуям? Де ти взяв їх? Хто в нас пани в
Українi? Українцi? Буржуї - то якраз твої приятелi-кацапи, жиди, ляхи. От
хто буржуї! I от з ким ти йдеш проти свого народу, з ворогами нашого
вiдродження. Ренегат ти, зрадник!
ТИХОН. Я йду з робочими i селянами проти їхнiх ворогiв.
СЛIПЧЕНКО. А ми ж хто, щеня ти? Хто я такий, чортiв сину ти? Га? Пан?
Буржуй? А хто з мене сорок п'ять лiт по заводах кров смокче? А тебе я
вигодував на якi грошi? Якими руками вони заробленi? Так що ж ти менi
варнякаєш про робочих та воронiв їхнiх? Я вже їх добре знаю, не вчи! "З
робочими та селянами". Так ти ж i йди з ними! А не з сємяннiковими та
грiнбергами.

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Гукає з дверей.) Микито! Старий! А йди-но на
хвилиночку.
СЛIПЧЕНКО. Всипать би тобi гарячих штук двадцять, порозумнiщав би!
(Виходить.)
ПАНАС. (Що ввесь час стругав i подивлявся на Бiлянкевича, раптом
голосно смiється.)

Всi здивовано дивляться на його.

ПАНАС. А правда, Михаиле Петровичу, цiкава сценка? Як демократiя сама
себе за горло душить? Ще трошки, i можна буде голими руками брать. Як ви
гадаєте? Ще трошки мовчки пiдождать i... готово. Правда? (Пiдморгує.)
БIЛЯНКЕВИЧ. (Встає.) Я вас не розумiю. Извините, я, кажется, здесь
лишнiй... (уклоняється дамам i ображено виходить.)
ХРИСТЯ. Михаиле Петр
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.