Між двох сил скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Між двох сил


Постраничное чтение книги онлайн Між двох сил.txt

Скачать книгу можно по ссылке Між двох сил.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
т вiра? Я хочу, я бажаю цього всiма силами моєї душi.
Хiба цього не досить? Хiба не досить, що весь народ, всi, хто працює, хто
покривджений, хто упослiджений, всi хочуть цього? Цього мало? Хто ж може
стати проти народу? Хто? Де та сила? (Раптом ступає до Панаса, щиро,
жагуче.) Ну, Панасе, забудем всi особистi нашi непорозумiння. Я говорю з
вами не як... я говорю з вами як ваша учениця. Ви перший примусили мене
думати про такi речi. Я не знаю нiяких партiй, програм, я не большевичка,
не меньшевичка, нiхто, я просто служу як людина, яка хоче... буть чесною i
хоче добра як собi, так i своїм близьким. Ви розумiєте Мене? Ну, так я вас
питаю всiм серцем своїм: чому ви не з тими, що б'ються там за добро ваших
близьких, за щастя, може, всiєї людськости? Чому?
ПАНАС (3 мукою беручи її за руку.) Знаєте що, Софiє: не мучте мене.
Ради Бога, не мучте. Досить з мене одного. Я не можу вже думать про це. Я
нiчого не хочу. Я вже не соцiялiст. Я... Ну, знаєте що: не будемо лучче
говорить про це.
СОФIЯ. Але чому ж. Чому. Ради Бога?


На вулицi пiд вiкнами внизу вибухають вистрiли. Кулi поцiляють в вiкно,
шибки з брязкотом падають додолу.

СОФIЯ. (Iнстiнктивно кидається до Панаса.)

ПАНАС. (Тягне її до землi й сам лягає.) Лягайте! Лягайте!

Вистрiли не перестають.

ПАНАС. (Швидко повзе до електричного гудзика й гасить свiтло.) Вони
стрiляють на свiтло. Лежiть.

Стихає. Чути на улицi топотiння багатьох нiг, крики, глухiщi вистрiли.

ПАНАС. (Прислухається.) Хтось одмикає дверi...


З сiнешних дверей хутко входить.

АРСЕН. (З рушницею в руцi. Голова обв'язана бiлим, на бiлому виступила
кров. Вiн похитується i важко дихає. Помiтивши Панаса, скрикує). Хто це?
(Наставля рушницю.)
ПАНАС. Це я. Арсене. Це я. (Свiтить свiтло.) Що з вами? Ви раненi?!
АРСЕН. Це нiчого. Дурниця... Тато прислав сказать...

СОФIЯ. (Пiдбiгаючи, трiвожно.) Арсене! Хлопчику! Що в тебе? Ранено?
Господи! Iди сядь, ляж... Панасе, дайте води, швидче!

АРСЕН. (Кладучи рушницю на канапу.) Та нiчого нема. Не треба, так собi,
вдряпнуло. Я на хвилинку. Мушу зараз... знов iти. Я тiльки сказать... (Не
хоче сiдать.)
Входить ХРИСТЯ. (Побачивши Арсена, кидається до його.) Що? Що таке? Ти
ранений.

АРСЕН. (Нетерпляче.) Ай, дайте менi спокiй. Тато прохав сказать, що ми
всi живi й здоровi. От i все. Щоб ви не турбувались. I... я б... води
випив.
СОФIЯ. Зараз, зараз. Я подам. Та присядь. (Кидається до карафки з водою
й подає йому. В той же час пильно слухає, що каже Арсен).

АРСЕН. (Сiдає). Я трохи втомився. Швидко йшов. За мною гналась цiла
юрба большевикiв.
ХРИСТЯ. Ну, а хто ж перемагає? Хто то так страшно стрiляє? Нашi?
АРСЕН. I вони, i нашi. У їх нема гарматчикiв-наводчикiв. Вони платять
по тридцять карбованцiв у годину наводчикам. Десь взяли масу грошей.
ХРИСТЯ. Масу грошей?
СОФIЯ. На, голубчику, пий.
АРСЕН. (Жадно п'є). Дякую.
СОФIЯ. Може, ще?
АРСЕН. Нi, дякую. Треба йти.
СОФIЯ. Та спочинь трохи. Встигнеш. Розкажи нам трохи. Хто ж перемагає.
АРСЕН. Я не знаю. Вони, здається, мають пiддержку. Ми одступаємо з
цього району.
ХРИСТЯ. Одступаєте? Чого?
АРСЕН. Ну, я не знаю. Вони стрiляють з усiх вiкон, з дахiв, з льохiв.
Зайняли пошту, телеграф, банк.
СОФIЯ. Он - як! (Погляди на Панаса).

ПАНАС. (Стоїть, спершись спиною до варстату, нiби байдуже слухає).
ХРИСТЯ. Як же ви їм позволили зайнять?! У вас же вiйсько, гарнiзон.
АРСЕН. Ну да, гарнiзон. Курiнь запорожцiв об'явив нейтралiтет. Полк
кошового Сiрка так само. А полк Сагайдачного увесь перейшов на бiк
большевикiв.
ПАНАС. (Кашляє, змiняє позу.)
ХРИСТЯ. Полк Сагайдашного?! Отой самий, що так урочисто присягався
на...
АРСЕН. Отой самий. Та ще як, сволочi, зрадили. Ми вибили большевикiв з
жiночої гiмназiї. Знаєте де? Ну, а тут недалеко казарми Сагайдашного
полку. Ми, значить, рахували на те, що з'єднаємось з ними й очистимо зразу
ввесь район. I сагайдашники ввесь час нас кликали. Ну, ми вже пiдходимо до
казарм. Большевики втiкають. Ой, як утiкали! Не дай Бог. Там їх полягло!
Ну, нiчого. Сагайдашники виставили жовто-блакитний прапор, махають. Ми,
розумiється, i на думцi нiчого не мали. Входимо в двiр. А двiр там такий
пiвкруглий. Тiльки ввiйшли, тут як пальнуть вони з усiх вiкон на нас.
Ми...

ХРИСТЯ. Хто?! Сагайдашники?!
АРСЕН. Атож. Ну, а коли сагайдашники зрадили, то розумiється, ми мусили
одступать. Як би не сагайдашники, ми б їх рознесли! Це ж банди хулiганiв.
Убили наших там масу. Там i мене оце...
ПАНАС. (Раптом зривається з мiсця i з вибухом лютi грозить кулаком у
вiкно.) О, проклятi поганцi! Оттак завжди, завжди, на протязi всiєї нашої
проклятої нещасної iсторiї. Свої вбивають, свої паршивцi! (До Арсена,
рiшуче.) Давайте сюди вашу винтовку, патрони, все.

АРСЕН. На що?!
ПАНАС. Ви зостанетесь вдома, ви раненi, а я пiду замiсть вас. Христю,
дай менi пiджак i шапку. В тiй хатi. Давайте патрони.

АРСЕН. Та як же...
ХРИСТЯ. Панасе! Що ти хочеш...
ПАНАС. Христе, я тебе прошу принести менi пiджак i шапку з тої кiмнати.
Коли твоя ласка. Чуєш?
АРСЕН. (Пiдводиться.) Почекайте. Але ж ми можемо вдвох пiти. Я вам
зараз достану руш... (Хитається й хапається руками за Панаса i Софiю.)
СОФIЯ. Арсику, любий!.. Вiн зомлiв. Христю, дай води, швидче ради Бога.
Панасе, держiть з того боку. Кладiть на канапу. Арсику, хлопчику!.. Це
рана його. Пiддержуйте, я подивлюсь рану. Треба перев'язать. Христе,
швидче води. Може, є йод, карболька або якась инча дезiнфекцiя.
ХРИСТЯ. Є йод.
СОФIЯ. Давай швидче. Води налий у глибоку тарiлку. Та швидче, Христе.
(Розмотує в той же час пов'язку з голови Арсена.) Нiчого собi "вдряпнуло",
така маса крови. Держiть, Панасе, держiть. Арсику, дорогий мiй, бiдний...
От, Господи! Ах, яка ж рана! Христю, Бога ради, швидче ж. Серветок дай,
серветок. Двi, три, чотирi.
ХРИСТЯ. Зараз, зараз. Ах, Боже мiй. (Хапа з буфету глибоку миску,
карафку з водою, слоїк з йодом i бiжить з цим дo канапи. Пiдставля стiлець
i ставить все це на його, хапається, трiвожно дивиться на Арсена. Знов
бiжить за серветками. Подає Софiї.) На, на. Може, рушник?
СОФIЯ. Налий води в тарiлку i влий туди йоду.

ХРИСТЯ. Багато йоду?
СОФIЯ. Ну, щоб добре жовта вода стала. Не бiйся, лий.

ХРИСТЯ. (Готує воду.) Зараз. Зараз... (Пiдставляє стiльця з водою.) Так
нiчого? Чи ще?
СОФIЯ. Добре, добре. Серветку. Ах, бiдний хлопець. (Пролива рану.)
Здається, череп не зачепило, але всю шкуру знесло. Арсику, милий!
АРСЕН. (Розплющує очi, ворушиться). Що таке?

СОФIЯ. Нiчого, нiчого, любий. Треба твою ранку перев'язать. Посидь так.
АРСЕН. Менi по... погано... (Умлiває знов.)

СОФIЯ. Знов умлiв. Крови загубив багато.
ПАНАС. Може, покласти його? Йому так легче буде.
СОФIЯ. Ну, давайте, тiльки обережно, будь ласка. Так, так...
Пiддержуйте разом i голову, Христю, ти краще вiзьми його ноги й
обереж-ненько поклади на канапу, Оттак... Так... Ну, от. Подушку треба.

ХРИСТЯ. Зараз. (Бiжить у другу кiмнату, по дорозi дивлячись у вiкно, за
яким глухо чується стрiлянина.)
СОФIЯ. (Промиває рану.) Пiдставте стiльця з водою сюди ближче. Дайте ту
серветку. Виймiть ще серветок.
ХРИСТЯ. (З подушкою.) А там все стрiляють. Горить ще з одного боку. Вся
та кiмната аж жовта. Треба тихше, щоб мама не почула. Вона, здається,
нарештi заснула. (Тим часом пiдкладають подушку пiд голову Арсеновi.)

СОФIЯ. Ну, здається, промила.
ХРИСТЯ. (Заглядає.) Господи! Яка рана! Арсик! Бiдний! О, проклятої душi
большевики! Боже, що ж це буде?

ПАНАС. Ну, я бiльше не потрiбний?

СОФIЯ. Нi.
ПАНАС. (Обережно обв'язує з Арсена пояс з патронами.) Вибачайте, я пояс
його...

ХРИСТЯ. Хтось у сiнях гомонить! (З страхом дивиться туди, за нею всi.)

Входять Слiпченко й Марко.

ХРИСТЯ. Тато й Марко! Слава БогуI

СЛIПЧЕНКО. Арсен дома? (Злякано.) Що вiн?..
СОФIЯ. Нiчого, злегка ранений. Зомлiв.

СЛIПЧЕНКО. А, та сама рана? На головi?

МАРКО. (Хмарно ставить рушницю бiля дверей у куток i сiдає за столом.)
СЛIПЧЕНКО. (Ставить рушницю там же i п'є просто з карафки. До Панаса,
що виймає з-пiд Арсена пояс.) Що це ви робите? Не тормосiть його.

ПАНАС. Менi патрони його потрiбнi.

СЛIПЧЕНКО. На якого бiса?
ПАНАС. Потрiбнi.
СЛIПЧЕНКО. Може, до большевикiв пiдете добивать нас?

ХРИСТЯ. Вiн з вами хоче.
СЛIПЧЕНКО. А-а? Надумався? Ну, та пiзно. Ми виступаємо з города. Зайшли
попрощаться. Виганя кацапня з рiдної хати! Продали свої синки, продали,
зрадили, наплювали самi собi в душу... Ай, Боже! Ай, Боже! Що з такими
робити? Що робить з ними? На вогнi пекти? Рiзать на дрiбнi шматки? I Тихон
же з ними!
ПАНАС. Так як виступать, то виступать. Нема чого сидiть. Ходiмте!
СЛIПЧЕНКО. (Мовчки дивиться на його.) А дома ж хто зостанеться?
Покинемо саме жiноцтво?
ПАНАС. Ну, лишайтесь ви.
СЛIПЧЕНКО. Мене й Марка розстрiляють сеї ж ночi. Перший Тихон викаже.
СОФIЯ. Ах, тату, як можна таке говорити?

СЛIПЧЕНКО. Не тiльки викаже, а сам розстрiляє.

МАРКО. (З гнiвом б'є кулаком по столi й устає.) Якби не полк
Сагайдашного! На ранок ми б їх на трiсочки рознесли.

СЛIПЧЕНКО. (До Панаса.) Самий вiрний, свiдомий, самий кращий полк...
зрадив! Всi большевики. Не треба їм України, не треба їм волi, нiчого не
треба, дайте їм волю грабувать, насилувать, нищить. А большевики ж це
дають, скiльки хочете. Розбили ж тюрму i випустили всiх уголовникiв.
Озброїли їх i пустили по городу. Ну?

СОФIЯ. Це не може бути.
СЛIПЧЕНКО. Та як не може бути?! Пiди подивись: тюрма порожня. "Не може
бути"! Через що ж не може?
МАРКО. (Ходить по хатi, пiдходить до вiкна, знов до стола.) А мама де?
ХРИСТЯ. Спить. У неї дуже болiла голова.

СЛIПЧЕНКО. Ну, то й не треба будить. Скажете, що були. Та ми скоро
вернемось. Це чорта вже з два! Каменя на каменi не лишимо. Вивiшаємо
падлюк до кореня. Кацапа як не винищити до ноги, то й ради з ним нема! Ну,
будем прощатись. Ви, Панасе, зоставайтесь з жiнками. Треба ж кому-небудь.

ПАНАС. (Спокiйно, але рiшуче.) Нi, не зостанусь. I не кажiть. Я йду зо
всiма.
СЛIПЧЕНКО. Гм!.. Як же вони...
ПАНАС. Проживуть цей час без нас. Грошi мають. Що ж робить?

Голосний дзвiнок.
Всi змовкають i повертаються до дверей.

СЛIПЧЕНКО. Хто б це мiг буть?
МАРКО. Чи не Хомчук забiг за нами? Пора, тату. (Швидко йде в сiни.)
СЛIПЧЕНКО. Гм! Дивно, дивно. Хто б це мiг бути?


Через який мент чути дужий крик. Топотiння нiг. В кiмнату вбiгають
большевики з револьверами i рушницями в руках. Деякi в салдацькiй одежi,
деякi в штатськiй. Декотрi обмотанi "лентами" з набоями. Збоку в деяких
висять шаблi. Всi вони кричать "Руки вверх"! "Руки вверх"! I цiляться на
всiх.
Всi пiдводять руки догори. Слiпченко зробив був рух до своєї рушницi,
але зупинився i також пiдняв.
Слiдом за юрбою вводять Марка з пiднятими догори руками в супроводi
трьох большевикiв з револьверами i рушницями.

1-й БОЛЬШЕВИК. (До Слiпченка.) А-а, вот он, старый пес! Попался,
стерва? А кто еще тут есть? (До Панаса.) Ты кто?
2й БОЛЬШЕВИК. Да што їх розпитуваться много. Усiх на одну шворку та й
гайда!

3-й БОЛЬШЕВИК. (До Панаса.) Ты - кто, я спрашиваю?

ПАНАС. Хiба ви не бачите?
1-й БОЛЬШЕВИК. (Дивиться на верстат.) Рабочий?
ПАНАС. Робочий.
1-й БОЛЬШЕВИК. (Побачивши Арсена.) А-а, раненый вильный козак?
СОФIЯ. Это не вильный козак. Это гимназист. Его ранила пуля через окно.
Посмотрите. Он сидел дома. Мальчик.
2-й БОЛЬШЕВИК. А ти хто ж така, заступниця?

СОФIЯ. (Мовчки оглядає його з нiг до голови й одвертається.)
1-й БОЛЬШЕВИК. Подожди, товарищ. Невинных не трогать.

3-й БОЛЬШЕВИК. Ну, скорее, нечего! Сказано, этих двух. Черт с ними, с
другими. Ну, марш за нами.

СЕРЕД БОЛЫЫЕВИКIВ. Идем, идем! (Надо скорее. Украинцы захватять.)
СОФIЯ. Куди ж ви ведете їх?
2-й БОЛЬШЕВИК. А тобi какое дело? Хочеш з ними? Ходiм!
1-й БОЛЬШЕВИК. (До Слiпченка.) Ну, идем! Ведите того.

СОФIЯ. (До 1-го.) Послушайте, товарищ, куда вы ведете их?
МАРКО. Та що ти питаєш їх? Хiба ти не бачиш, з ким ти говориш?

СЕРЕД ЮРБИ. Та што там за разговори?

- Марш! Веди їх!
- Да прикончить здесь и баста.
- Стреляй их всех, буржуев!
1-й БОЛЬШЕВИК. Товарищи! Помнить, что мы не разбойники! Слышите?
Перваго сам застрелю! (До Софiї.) Это ваш отец и брат?

СОФIЯ. Да.
1-й БОЛЬШЕВИК. Мы их арестовали за контрреволюционное выступление
против рабочих и крестьян. Они будуть судимы революционным трибуналом.

СОФIЯ. Мне можно следовать за вами? Я знакома с товарищами Гринбергом и
Семянниковым. Я сегодня приехала из Петрограда. Вы можете отвести их к
товарищу Гринбергу?
1-й БОЛЬШЕВИК. Та што за разговори такi? Там гайдамаки набiжать, а ми
тут з буржуями мармалади... веди їх к чортовiй матерi, а то тут же
перестреляю всiх, як собак.
1-й БОЛЬШЕВИК. Ну, идем! (До Софiї.) Следовать можете. Но... я Вам не
советую.

СЛIПЧЕНКО. Прощайте, дiти! Мамi там ска... (Його штовхають у спину
прикладом, i вiн заточується й майже вибiга в сiни.)

СОФIЯ. (До Христi.) У тебе є якесь пальто? Хустка?

ХРИСТЯ. (Ридаючи.) Там... там... у... сiнях... на вiшальцi... а хустка
на... скринi...
СОФIЯ. Добре...
ПАНАС. Чекайте, я з вами! (Бiжить у сусiдню кiмнату, вибiгає й прибiгає
у сiни з шапкою й пiджаком, на ходу одягається.)

ХРИСТЯ. (Голосно ридає.)

Коли в сiнях стихає, в кiмнату обережно входить Бiлянкевич. Вiн немов
винюхує, озирається, усе розглядає. Зупиняється i, скоса дивлячись на
вiкно i прислухаючись, ледве помiтно вдоволено посмiхається.

Завiса

_ДIЯ ТРЕТЯ_

Велика кiмната, канцелярiя. Канцелярськi столи, шафи, етажерки. На
стiнi великий портрет Шевченка.
В стiнi лiворуч вiкна на двiр. В заднiй стiнi двоє дверей. Однi ближче
до вiкон, другi в передпокiй. В стiнi праворуч тако
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.