Між двох сил скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Між двох сил


Постраничное чтение книги онлайн Між двох сил.txt

Скачать книгу можно по ссылке Між двох сил.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

СОФIЯ. Признаю i дякую.
ГРIНБЕРГ. Я рахував так: або смерть, або сповню обiщання.
СОФIЯ. Може буть.
ГРIНБЕРГ. I думаю, що ця умова i для вас обов'язкова.

СОФIЯ. Але я цього не думаю.
ГРIНБЕРГ. Мне достаточно, если я так думаю.

СОФIЯ. Не бороню вам задовольнятись цим.

ГРIНБЕРГ. Но вы, надеюсь, не сомневаетесь, что я одно из этих условiй
заставлю вас принять?
СОФIЯ. Не сумнiваюсь. Але тiльки - смерть.
ГРIНБЕРГ. Отлично. (Круто повертається й хоче вийти, але на пiвдорозi
зупиняється, так само круто повертається i пiдходить.) Считаю своим долгом
предупредить вас, что среди бумаг штаба бильного козацтва найдены
документы, касающиеся вашего отца и братьев. В особенности отца. Он
состоял отаманом отряда. Он принимал участие в расстреле большевиков еще
до нашего выступления. Эти документы известны не только мне. На основании
их ваш отец будет сегодня арестован опять и на этот раз расстрелян без
суда. Такия лица объявлены вне закона.
СОФIЯ. (Мовчить.)
ГРIНБЕРГ. (Чекає якийсь мент, злегка вклоняється i повертається.)
СОФIЯ. (Тихо, глухо.) Почекайте... (Пауза.) Ви можете показать менi цi
документи?
ГРIНБЕРГ. Ви менi не вiрите? Можу.

СОФIЯ. Чому ви ранiше менi про це не сказали?

ГРIНБЕРГ. Їх знайдено сьогодня. Через це я знов спитав вас про договор.
Я сподiвався, що матиму ще раз случай рискнути за вас своїм життям. Ви
оказались недостойны цього.

СОФIЯ. Цi документи у вас?
ГРIНБЕРГ. Так, у мене.
СОФIЯ. Ви менi їх можете оддать?

ГРIНБЕРГ. Тiльки пiсля того, як сповните договор.

СОФIЯ. Перед тим ви менi їх покажете?

ГРIНБЕРГ. Покажу.

Пауза.

СОФIЯ. Добре, коли?
ГРIНБЕРГ. Не пiзнiше завтрашнього вечора. Сьогодня засiдання, я мушу
бути.
СОФIЯ. Добре. Ще одне питання. Я знаю, чого ви хочете. Ви гадаєте, що
пiсля того вас можна називати товаришем?

ГРIНБЕРГ. Я люблю вас. Це вся моя вiдповiдь. I ще раз повторяю: я на
все пiду.
СОФIЯ. Добре. Пiсля такої вiдповiдi я не маю бiльше нiчого сказать вам.
ГРIНБЕРГ. Завтра я скажу вам, де i в якiй годинi.

СОФIЯ. Добре.
ГРIНБЕРГ. (Злегка вклоняється i твердою ходою виходить.)
СОФIЯ. (З силою обхоплює руками лице, кладе лiктi на стiл i так хитає
головою в один бiк i в другий.)
ТИХОН. (Входить.) Щось серйозне сталось. Зустрiв Макса. Схвильований
страшенно. Кудись побiг. Але менi не хотiв сказать. Вони нам не вiрять.
СОФIЯ. (Мовчить, сидить у тiй самiй позi, але непорушна.)
ТИХОН. Так далi, Софiє, не можна. Я принаймнi не маю бiльше си. (Виймає
листа.) На, ось почитай. Од батька. Вчора одержав. Не хотiь навiть тобi
показувать, щоб не хвилювать. Але тепер треба, щоб ти прочи тала. Все
одно.

СОФIЯ. (Трiвожно.) Нiчого з ним не сталось?

ТИХОН. (Гiрко посмiхаючись.) О, не турбуйся. Прочитай.

СОФIЯ. (Розгортає листа, трохи про себе читає.) Нi, не можу. Читай ти.
ТИХОН. (Читає.) "Останнiй раз моє слово до вас, братоубийц!. (На якийсь
мент спиняється.) Три тижнi минуло, як ви предали мене i сина мого Марка в
руки ворогiв нашого народу. Але проти вашої волi моє нiкчемне життя
врятувала доля. Щоб мучився я i в муках кiнчив послiднi днi свої,
обливаючись соромом за дiла дiтей своїх. Чом я вас малими не придушив, щоб
не ганьбили мого сивого волосся? Доки ж ви будете розпинать нещасну нацiю
вашу, мерзеннi вилупки? Доки будете знущаться з народу, який на своє лихо
породив вас? Що ви робите? Схаменiться проклятi: ви ж руїну робите з нашої
любої землi, ви грабуєте її, ви загачуєте ненажерливу пельку грабiжницi -
кацапiї, нашого вiчногг ката, ви калiчите дiтей свого народу, одбiраючи у
них мову, серце, душу їхню. На що ж ви школи українськi закриваєте, за що
учителiв розстрiлюєте? Розстрiлюйте братiв своїх, батькiв, але не чiпайте
хоч тих, якi несуть народовi слово правди i науки. "Схаменiться, бо лихо
вам буде. Востаннє кричу вам з намученого серця: киньте, покайтеся, а не
покаєтесь, то проклинаю вас своїм батькiвським, невмiручим прокляттям. Не
дiти в менi, а вороги лютi. Своєю старою рукою застрелю зрадникiв,
братоубу цiв i ворогiв свого народу.
Микита Слiпченко
А листа цього можете показать своїм товаришам, i знов меч схопить, i
знову бить прикладами, i знову вести на розстрiл. Будь проклятi". (Софiя
кладе руку з листом на стiл, схиля голову на рi, i беззвучно ридає.)

ТИХОН. (Iде до вiкна i мовчки дивиться на вулицю, потiм рiшу пiдходить
до Софiї й нервово з мукою говорить.) Тепер ти бачиш, бiльше так не можна?
Бачиш? Я весь вимучився. Ти теж. Ми чужi i тут i тут. Тут цураються,
зневажають, уникають. Там кленуть, прок нають. Я бiльше не можу. Або одно,
або друге.

СОФIЯ. (Пiдводячись.) Значить, справдi зробитись зрадником? Так чи що?
ТИХОН. (Мовчить.)
СОФIЯ. З якої ж речi нам "або-або"? Через що ми повиннi зрiкати своєї
нацiї, ми, окривдженi нацiональне, пригнiченi, зневаженi? Чому їм? В о н и
до нас прийшли, а не ми до їх. Вони нас гнiтили, знeвaжaJ . нищили. I ми
повиннi тепер зректися? "Не было и не будет". О, вибачай, было и будет.
ТИХОН. (Починає вдивлятись у вiкно. Через те що вiкно виходить з
подвiр'я i з його можна бачити вулицю тiлько скоса, вiн стає збоку i
стiлець i пильно дивиться.)
СОФIЯ. Що там?
ТИХОН. Щось тут непевне дiється. Цiлий день якiсь пiдозрiлi люди лазять
круг будинку. (Злiзаючи.) Сьогодня вранцi була тут мама. Я хотiв тобi
казати. Говорила, щоб ми з тобою тiкали, бо батько й Пан постановили нас
схопити й судити. Чи не того цi людцi й швендяють.
СОФIЯ. Чом же ти маму не привiв до мене?

ТИХОН. Я хотiв, але... (Зупиняється, й обоє починають слухати)

Чути на вулицi глухi, частi вистрiли, приглушенi крики.

СОФIЯ. Що це може буть?
ТИХОН. (Знов бiжить до вiкна, стає на стiлець i загляда на улицю.)
Бiжать люди... Тiкають... Стрiляють...

Стрiлянину чути в домi, але не близько. В коридорi тривожнi крики,
топiт нiг.

ТИХОН. (Бiжить до дверей i одчинає їх. - Видно, як метушаться в панiцi
люди, бiжать, штовхаються, кричать.) Украинцы, украинцы. Спасайтесь.
Товарищи, сюда. Куда? Там гайдамаки...
ТИХОН. Где? Где? Товарищи! Где украинцы? (Зачиняє дверi.) Софiє!
Тiкаймо! Швидче!
СОФIЯ. Куди? Куди ж тiкать? Вони вже тут.

ТИХОН. Куди всi тiкають. Швидче ж.

Вбiгають справа Сорокiн, Сємяннiков i ще душ п'ять-шiсть большевикiв.
Деякi виймають з кишень револьвери й запихають їх пiд шафи, другi хапають
з столiв папери й засувають в кишенi, в панiцi кричать:

- Дверь, дверь запирайте. (Замикають дверi.)

- Через окна, через окна. Выходов нет. (Кидаються до вiкна i шарпають.)
- Товарищи. Защищаться. Баррикады.
- Какая там защита. В окна.
- Куда выходит окно?

- Ломайте. Открывайте окно.
ТИХОН. Это окно выходит во двор, во двор. Сюда можно, можно. Открывайте
его сильнее.
СОРОКIН. (До Софiї.} Радуетесь? Да? Ваши идут? Дождались?
СОФIЯ. (Гнiвно випроставшись.) Негодяй...
СОРОКIН. (Так само.) Нет, сударыня, негодяйка вы. Предательница. Вы
привели их сюда. Но погодите вы хохлы проклятые. Мы придем опять. И тогда
мы вам уж покажем самостийнисть. О, мы еще придем. (Люто грозиться кулаком
на стукiт у дверi.)
ГОЛОСИ. Готово. Полезайте скорее, да скорее же, черт.
СОРОКIН. (Кидається до вiкна й лiзе за другими.)

ТИХОН. (До Софiї.) Софiє, швидче. Лiзь, я поможу.

СОФIЯ. (Голосно, гнiвно.) Я не пiду з негодяями i ворогами свого
народу. Можеш iти з ними.

ТИХОН. Але ж чуєш? (Чути, як гупають десь у дверi, якi розбивають.)
Швидче, ради Бога. Софiє.

Чути з вулицi крики, стрiлянину. Большевики товпляться, всi разом
лiзуть у вiкно, кричать:

- Товарищи, не все разом.
- По одному.
- Не спешите. Ну, да куда вы?
- Скореє же, черт возьми.
- Товарищи. Второй этаж. Осторожнее. Прыгайте осторожнее.
ТИХОН. (Хвилюється, умовляє Софiю. Тягне її за руку, вона незгодливо
рiшуче, гнiвно крутить головою. Вiн сердиться, кида її, бiжить до вiкна,
звiдти з одчаем кричить.)
Софiє, чуєш? Ах ти, Боже мiй. Софiє!

СОФIЯ. (Крутить головою.)
ТИХОН. (Люто плюється, вилазить на вiкно i зникає.)

СОФIЯ. (Сильно стискує руки, кидається до вiкна, зупиняється,
озирається, немов шукаючи, де сховатись, знов бiжить до вiкна, знов
зупиняється.)

Гомiн i крики в коридорi побiльшуються, але вистрiлiв уже не чути.
Дверi справа торгають, потiм починають ламати. В момент, коли вони
розчиняються, Софiя хапливо зачиняв вiкно.
Вриваються з рушницями i револьверами в руках українцi. Попереду
Слiпченко, Панас, Арсен.

СОФIЯ. (Притуляється бiля вiкна до стiни, виправляється i непорушно
стоїть, дивлячись на українцiв.)
СЛIПЧЕНКО. Ага-а, ось де вона. А той де? Де другий зрадник, кацапський
запроданець? Га? Де вiн, проклятий? Хлопцi. Обшукать всi кiмнати. Нiкого
не випускать.
ВIЛЬНI КОЗАКИ. (Деякi кидаються в другi дверi, деякi шукають по шафах,
пiд столами.)
Разом:
- Смерть кацапнi.
- А-а, порозбiгались, як рудi мишi.

- Бий їх, кацапiв проклятих.
СЛIПЧЕНКО. Хлопцi. Стiйте. Бачите цю... фiгуру? (Показує на Софiю.)
Дивiться пильно, дивiться всi. Це дочка моя, зрадниця, большевичка. Що?
Га? Хороша дочка моя. Що зробить з нею? Кажiть. Кажiть ви, вiрнi сини
своєї нацiї. Судiть її, прокляту. Бачите, як стоїть? Бачите? Ну, кажiть,
що їй зробить?


Здивування. Мовчання. Нiяковi погляди, непорозумiле переглядання,
спiвчуття.

СЛIПЧЕНКО. Ну, кажiть же. Убить її тут же своєю батькiвською рукою.
ПАНАС. (Твердо.) Батьку! Ми постановили судить її в своїй сем'ї.
СЛIПЧЕНКО. Який ще тут суд? Хiба не видно? Нема часу на суд. Один їй
суд.
ПАНАС. Я вимагаю, Микито Iвановичу, суду. I не хвилюйтесь так.
СЛIПЧЕНКО. Я не хвилююсь. Я не хвилююсь. Нi. Але добре, добре, панове
товариство. Я вас прошу вийти й повартувати на дверях. Ми будемо судити
зрадницю України. Не бiйтесь, це не довго буде. Тим часом обшукайте всi
закутки цього кацапського кодла.
ВIЛЬНI КОЗАКИ. (Неголосно.) Ходiмте, товаришi. Ходiмте. (Виходять.)
СЛIПЧЕНКО. Хведоре. Поставте на дверях цеї кiмнати вартових i нiкого
сюда не пускайте.

ХВЕДIР. Слухаю, пане отамане. (Виходить за всiма.)

СЛIПЧЕНКО. (До Софiї.) Вийди звiдти. Стань посеред хати.
СОФIЯ. (Стоїть в тiй же позi, не рухнувшись.)

СЛIПЧЕНКО. Я кому кажу? Ти.
ПАНАС. Це не важно, де стоятиме Софiя. Рiч не в тому.

СЛIПЧЕНКО. (До Панаса.) Хто тут батько цiєї жiнки? Ви?
ПАНАС. Не я, але...
СЛIПЧЕНКО. То не мiшайтесь. Моя кров i моя воля судить її так, як я
хочу. (До Софiї.) На середину, паршивко!

СОФIЯ. (Тихо, ледве чутно.) Ви можете мене убить i тут.
СЛIПЧЕНКО. I уб'ю! I уб'ю!
ПАНАС. Микито Iвановичу. Згадайте нашу постанову. Так не можна.

Дверi справа починають шарпатись, нiби хтось хоче одчинить, а другий не
пускає.

СЛIПЧЕНКО. (Озирнувшись.) Що там таке? Арсене, подивись.
Я ж казав, щоб...
АРСЕН. (Кидається до дверей, але вони в цей мент розчиняються, i
входить Хведiр. Вiн починає говорить: "Пане отамане! Там якась жiнка хоче,
щоб..." Але тут, нiби вирвавшись з рук вартових, вбiгає в кiмнату Гликерiя
Хведоровна i кидається до Софiї.) Я ж казав, щоб... А, чортяка.

СЛIПЧЕНКО. (Люто Хведору.) Не пускать бiльше нiкого. (Маха рукою, щоб
вийшов. Хведiр виходить. До Гликерiї Хведоровни грiзно.) Що тобi тут
треба?

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Стає поперед Софiї, захищає її своїм тiлом, розставляє
руки. Вигляд має рiшучий, лютий, вся труситься.) Не дам. Не дам. Не дам.
СЛIПЧЕНКО. Стара! Одiйди. Одiйди, тобi кажу.

ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. Не одiйду. Убивай мене. Убивай.

ПАНАС. Мамо, нiхто Софiї убивать не хоче. Ми хочемо тiльки врятувать
її. Щоб другi не убили.
СЛIПЧЕНКО. Одiйди, кажу, сядь i сиди каменем. Бо так при тобi i вб'ю
її. (Нацiляється револьвером.) Одiйди, а то смерть вам тут обом.

ПАНАС. (Пiдходить до Гликерiї Хвед. й одводить її вбiк.) Сядьте, мамо.
Ви самi побачите. Не треба тiльки так хвилюватись.

СЛIПЧЕНКО. (До Софїi.) Слухай, ти. Та слухай українським вухом, а не
кацапським. Твоїх приятелiв, кацапських краснограбiжникiв, розбито вщент.
В город вступають українськi козаки i друзi України - нiмецькi вояки,
кацапню виметем. А зрадникiв буде покарано. Чуєш: буде люто покарано.
СОФIЯ. (Стоїть все так само.)
СЛIПЧЕНКО. Ти зрадниця. Ти продала свою нацiю. Ти вбила свого брата. Ти
руйнувала з кацапньою наш край. Ти разом з нашими вiковими нацiональними
ворогами запроваджувала свою нацiю знов у неволю. Чуєш ти це все? Ти
злочинниця. Що ти за це заслужила? Кажи сама. Ну, кажи сама: що?

СОФIЯ. (Тихо.) Я не зраджувала свою нацiю.

СЛIПЧЕНКО. Ти не зраджувала? А хто ж зраджував: я, Панас чи той брат
твiй, якого ти вбила? Га? Але слухай: ти колись любила свiй край. Ради сеї
любовi тобi може буть милость. Але... слухай пильно, слухай всiм серцем.
Але ти тут, зараз же напишеш, що зрiкаєшся своїх бувших
приятелiв-большевикiв, що проклинаєш цих ворогiв нашого народу i каєшся за
те, що вони тебе спокусили. Чуєш? Тодi ми всi будемо молить, щоб тебе
помилували. Я оддам ще раз своє сиве волосся на глум, на сором, на ганьбу
i буду прохати за зрадницю-дочку. Чуєш? Я це обiцяв твоєму братовi i
Панасовi i слово своє здержу. Сiдай, пиши. Де твiй папiр? Бери.
СОФIЯ. (Стоїть непорушна.)
СЛIПЧЕНКО. (Здивовано.) Що ж ти? Не хочеш?..

СОФIЯ. (З усиллям, ледве чутно.) Я не можу бути зрадницею.
СЛIПЧЕНКО. Ти не можеш бути зрадницею кацапнi? Значить, ти таки з ними?
А Українi ти можеш?.. Так що ж з нею балакать пiсля цього?.. Чули?..
ГЛИКЕРIЯ ХВЕД. (Встає, iде до Софiї.) Дитино. Напиши. Напиши, моя
бiдна. Благаю тебе, ради твоєї матерi. Я ж... Я ж... Боже мiй, Боже мiй.
Що ж це робиться. Брат на брата. Батько на дiтей. Софiєчко, доню моя.
Напиши ж, що вiн говорить. Хiба ж тобi тi страшнi люди рiднiшi за батька,
за братiкiв твоїх, за матiр твою?
СОФIЯ. (Заплющ
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.