Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
Володимир Вiнниченко. Сонячна машина


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


Присвячую моїй сонячнiй Українi
В.В


ЧАСТИНА ПЕРША

Авто м'яко, як уткнувшись у туго напнуту сiтку, зупиняється. При
воротах у суворiй готовностi застигла палацова варта - будь ласка, ворота
вiдчиненi. Але князь Альбрехт сидить непорушне, похиливши голову й нечутно
посвистуючи безкровними губами.
Так, пiсля трьох днiв рiзних заходiв - смiшних i образливих, потрiбних
i цiлком зайвих - нащадок могутнiх, всевладних монархiв Нiмеччини
добувся-таки до ворiт палацу "короля гумових препаратiв". Тепер його ще
мають обшукати з голови до нiг i тодi вже безборонне й милостиво
пропустять на свiтлi очi бiржової величностi. А результат?..
Висхла, старомодна, напружено-велична постать, трудно спираючись на
палицю з срiбним гострим наконечником, помалу пiдводиться i сходить iз
авто. Вузькi, старечо-синi уста не перестають безжурно, легковажно
посвистувати. I коли агенти охорони його гумової величностi ведуть нащадка
нiмецьких iмператорiв у масивнi, монументальнi ворота палацу, i коли вони
його делiкатно, коректно, але пильно й дiловито обшукують, i коли вiн iде
вгору парадною алеєю до будинку палацу, уста не перестають забуто,
напружено боляче посвистувати.
Так-от вiн, палац Мертенса! От вiн, новiтнiй. Версаль фiнансового
самодержця.
Вiн стоїть на горi; на горi, створенiй серед рiвнини мiццю й волею
володаря Нiмеччини, конкурента бога на землi. З кожним кроком на гору, до
трону, все ширше розгортається панорама Берлiна. Лежить старий, покiрний
бiля нiг велетенської потвори, званої палацом, i з глухим гуркотом кадить
йому тимiями своїх фабричних димарiв.
Князь Альбрехт часом зупиняється, щоб одпочити, i пiдводить голову
догори, до колосальної будiвлi. I тодi на устах його видушується тонка
посмiшка людини, що знаходить заслужену сатисфакцiю у своїй вищостi. Стиль
омнеїзму! Розумiється, омнеїзму, всеїзму, всього, що тiльки можна зiбрати,
купити; щирий витвiр бiржової, нажертої честолюбностi й претензiйної
нездарностi. О вiки, ви проминули недурно, тут зiбрано - не бiйтеся! -
все, що творив ваш генiй: i шпиляста, напружена в небо, в потойбiчнiсть, у
тайну готика; i округлий, заспокоєний у святiй урочистостi вiзантизм; i
брутальний, але змодернiзований амсриканiзм; величезне депо стилiв i епох,
накопичена страшна кучугура дорогоцiнних речей, понакрадуваних,
понаграбовуваних i зганьблених негiдними руками. Понурi, стiжкуватi башти
- i розлоii, смiхотливi тераси. Аскетичнi шпилi - i череватi банi. Над
дорiйським порталом парадного входу з строгими, чистими колонами - у
виступах, прищах i гримасах неомнiйська башта на дiвочих, незайманих,
святих ногах - тiло череватого, погризеного нечистими хоробами роэпускиого
бiржового махера.
Пишайся, Нiмеччино, ти досягла найвищої слави! Столiття твоєї боротьби,
грiм твоєї славетної зброї, десятилiття тяжких поразок, iспитiв,
ощадностi, збирання сил, твоя вперта невтомнiсть, шляхетна сувора
брутальнiсть, твоя кров, пiт, наука, праця - все кiнець кiнцем утворило
Мертенса!
А нащадок твоїх королiв, пiдпираючись паличкою, смиренно i слухняно йде
пишними мармуровими сходами палацу на поклiн, на сором, на ганьбу до твого
витвореного владики. I слуги владики, обшукавши нащадка твоїх королiв (чи
не має вiн, iдучи на сором свiй, намiру вбити твого володаря), тепер
проводжають смиренного прохача з закушеними посмiшками погано видресованих
холопських пик.
А от i знамените переддвер'я до святого святих - приймальна зала пана
президента Об'єднаного Банку. Тут iз мурашками поштивостi у спинi
дожидаються авдiєнцiї мiнiстри "республiки", тут не один уже монарх за
показною величнiстю й награною вибачливiстю ховав тремтiння тривоги.
Храми, будованi колись на честь бога, могли б умiститись у цiй залi разом
iз своїми дзвiницями, банями, хрестами.
Так, так, бiржа не любить шкодувати грошей на iмпозантну й доходову
рекламу. Всякий, що входиш сюди, падай ниць! Зщулься, зберись у крихiтну
грудочку, мiзерну, безпорадну перед цiєю величчю, перед височiнню
гранiтних стiн, об'єднаних кольоровим склом банi, пообкладуваних мармуром,
пообвiшуваних скарбами мистецтва, позбираних iз усiх вiкiв людськостi,
обляпаних золотом, оздоблених безутримною, кричущою, рекламною творчiстю.
Вiдчуй i проймися свiдомiстю своєї нiкчемностi. Ступай навшпиньках по
дзеркальному мармурi пiдлоги, швиденько, боком просунься помiж колонами, в
яких одбивається твоє напружене, пригнiчене обличчя, пiрни тихенько в
оксамит i шовк глибокого фотеля й сиди нишком, загублений, малесенький.
З гримасою гидливої погорди на синюватих, расових i хорих устах,
залiзно постукуючи палицею, з гострими лопатками й тонкими синювато-бiлими
пальцями, помалу й байдуже серединою зали проходить князь Альбрехт на
вказане йому мiсце. Попiд стiнами шелестом пробiгає шепiт - впiзнали.
Значить, сьогоднi ввечерi екрани газет зроблять цей шелест криком на всю
Європу.
Ну, розумiється, шляхетна душа гумового фабриканта не випустить такої
чудесної нагоди, щоб потiшити свою амбiцiю, - вiн не одну годину потримає
в своїй приймальнiй залi нащадка нiмецьких монархiв. Як кухлi доброго
пива, вiн прийматиме наперед отих усiх банкiрiв, урядовцiв, модно
поодяганих дам i смакуватиме кожну зайву хвилину чекання свого пониженого,
упокореного ворога.
Вiнтер, секретар Мертенса, високий, тонкий, з пiдiбганим животом i
довгою фiзiономiєю хорта, безшумно й легко то входить, то виходить iз
дверей кабiнету, подiбних до царських церковних врат. I князь по лiнiях
його тiла, по рухах рук i нахилу собачої голови може судити про ступiнь
значностi того, до кою Вiнтер пiдходить. Це надзвичайно чулий,
удосконалений апарат, що зазначує в собi щонайменшу рiзницю в еманацiї
iстот у фотелях. Вiн, як червак, здається, має здатнiсть то робитись iще
довшим i тоншим од поштивостi, то зщулюватись, утягати самого себе в себе,
ставати товстiшим i меншим од погорди.
От вiн виходить iз царських врат, з побожнiстю причинивши їх за собою.
Нюхнув управо, нюхнув улiво, перегнув хортяче тiло в поштиву запинку й
безшумно, на собачих лапах, пiдбiгає до князя. Пан президент просять його
свiтлiсть до кабiнету. Пан президент благають вибачити, що не могли
прийняти його свiтлiсть моментально.
Чудодiйна, страшна рiч - надiя. То вона, а не страх, не покiрнiсть веде
засуджених на смерть на ешафот; то вона найгордiших, найодважнiших утримує
вiд бажання кинутись на катiв i в нерiвнiй, безнадiйнiй, але почеснiй
боротьбi знайти смерть. Опортунiстична, поблажлива, гнучка, улеслива, вона
згодна на всяке пониження, на всяку ганьбу, аби вiдтягти останню хвилину
на мiлiметр далi.
I вона оживлює мертвякiв, ставить на ноги калiк, робить видющими
незрячих, висхлих, безживних, iнертних сповнює соками й енергiєю.
"Пан президент благають вибачити". I вже тьохнуло щось у старому,
тоскно млявому тiлi, вже зашугала загусла кров, уже величезна зала стала
неподiбною до бiржової стайнi. I паличка вже не цокає так iзневажливо й
демонстративно по мармурових квадратах пiдлоги.
Мертенс приймає князя стоячи, навiть трохи пiдiйшовши до дверей од
столу. Поважно й серйозно, нахиливши бичачу, цегляного кольору шию, вiн
коротким, поштивим жестом куцої товстої руки поводить на дерев'яний жовтий
фотель. Нi iскорки трiумфу.
Пiсля кольорової, врочистої, холоднуватої пiтьми приймальної зали очi
мимоволi мружаться вiд жовтого, слiпучого свiтла кабiннету. Сонце -
майове, щедре, реготливе - з розгону б'є крiзь розчиненi широченнi вiкна в
дзеркально вигладжений паркет, одбивається, перелiтає в жовтi дерев'янi
стiни, в дерев'яну стелю, грає скрiзь зайчиками вiд металу апаратiв,
лоскоче червоне, м'ясисте вухо Мертенса. I нема йому нiяких перепон. нi
одної м'якої меблi, нi портьєри, нi завiски - дерево, книжки, метал, папiр
та солома на плетених сидiннях фотелiв i стiльцiв. Оце такий кабiнет
президента Об'єднаного Банку.
На величезному столi, переламаному глаголом, в хаотичному порядку, в
напруженiй, веселiй готовностi блискають телефони й телеграфнi апарати - з
екранами, без екранiв, слуховi, свiтловi, мiдянi, слiпучо-блискучi й
матово тьмянi - рурки, держальця, скло, гвинти. Все це грiзно, боєво
купчиться пiрамiдою перед фотелем пана президента Об'єднаного Банку,
єднаючи його з Берлiном, Нiмеччиною, всiм свiтом.
Сiдаючи, Мертенс надушує гудзик одного апарата й гукав в матове скло
одривчастим, одвологлим басом:
- Припинити. Давати тiльки свiтло.
I зараз же повертається всiм важким, туго збитим тiлом до князя.
Поклавши обидвi короткi цупкi руки з товстими пальцями на поруччя, вiн
злегка нахиляє велику голову, неначе збирається битися лобами з гостем.
Зелено-сiрi, гарнi, на диво молодi та свiжi серед цього iржавого м'яса
обличчя очi спокiйно, твердо й чекальне зупиняються на старому князевi. А
на втиснутих, блiдих, iз зеленкуватими жилками висках нащадка нiмецьких
монархiв виступає рiденька, спiтнiла рожевiсть Вiн спускає очi додолу,
довго мовчить i, нарештi, тихо, рiвно говорить у пiдлогу:
- Вам, мабуть, вiдома цiль мого до вас вiзиту?
Мертенс спочатку ледве помiтно киває головою, потiм з деякою натугою
розчiплює м'ясистi голенi губи й рипить:
- Точно невiдомо. Догадуюсь. Боюсь помилитись.
I знову стулює уста. А над верхньою губою дрiбно-дрiбно, як вогкiсть на
стiнi, мокрiє пiт. Мокрiє вiн i на бурому чолi, випнутому згори,
ввiгнутому посерединi й випнутому знову на бровах, подiбному до сiдла.
Розхристанi майже до живота за останньою модою (що пiшла трохи не вiд
самого Мертенса) грубi й червонi груди теж мокро блищать од поту.
Князь задумливо ставить палицю мiж свої гострi колiна, кладе на неї
обидвi свої руки з видушеними по них фiолетовими жилами, на руки спирає
погляд i все тим самим рiвним, тихим, немов байдужим голосом починає
викладати те, що Мертенсовi давно вже добре вiдомо.
Мертенс, пiдiгнувши короткi, товстi ноги пiд фотель так, що колiна
кругло, як у жiнок, випинаються, наставивши наперед лоба, з пильною
цiкавiстю розглядає князя. Часом вiн скоса зиркає на екран, на якому, як
на маяку, одноманiтно то з'являється, то зникає нiжно-синiй круглий знак.
Князь замовкає. Руки йому спiтнiли, але вiн не витирає їх, бо знає, що
вони тремтiтимуть.
Мертенс злегка тарабанить пальцями по блискучому поруччю фотеля.
- Так. Так. Гм. Отже, виходить, бiржова наука, князю, нелегка? Що? Га?
Князь не зводить очей iз своїх мiцно, до болю складених на палицi рук.
- Удача чи невдача може спасти на найбiльш учених, пане президенте.
- Так-то воно так, та... Гм!
I раптом iржаве, обвисле, з квадратовими пiтними щелепами лице
засвiчується добродушними, одверто веселими iскорками очей.
- Що, князю, нашою зброєю та проти нас-таки? Га? Мечi не годяться?
Тут князь уже пiдводить тьмянi, вицвiлi, з блiдо-сiрими баньками очi на
гумового короля. Рiденька рожевiсть уже розлилась по худих, запалих щоках.
На екранi часто, настiйно починає стрибати цифра 7.
Мертенс бере олiвець i щось закреслює в товстому блокнотi.
Потiм надушує гудзик i, вертячи олiвець у пальцях, знову сiдає, як
сидiв.
- Нi, князю, бiльше вiдтягати виплату неможливо. Абсолютно. Закон цифр.
Могутнiший за закони природи й гуманностi. Неможливо.
Цебто вiн цим каже, що князь Лльбрехт i його син будуть цього тижня
арештованi й посадженi в тюрму, як кузен Дiтрiх.
I князь, сiро посмiхнувшись, корчачи вiд сорому пальцi нiг, трудно
видушує з своїх хорих, расових уст:
- Ваша влада дужча за всi закони...
- Помиляєтесь, князю, помиляєтесь. Я теж тiльки цифра. Тiльки цифра.
Жовтий олiвець виприскує з пальцiв i з дзвiнким дренькотом котиться пiд
ноги князевi. Князь машинально й швиденько перегинається донизу, але,
помiтивши чекальну непорушнiсть Мертенса, тiльки дивиться на олiвець i
знову кладе руки на палицю. На м'ясистих устах величностi миготить легкий
усмiх i ховається.
- Помиляєтесь, киязю, помиляєтесь.
I Мертенс здiймає руки з поруччя. Вiзит скiнчено. Князь може вставати й
забиратись.
Але князь сидить i з сiрою застиглою посмiшкою дивиться пiд фотель
Мертенса.
- Ми... противники. Це так. Але коли в одного противника вистачає
малодушностi прийти до другого й прохати пощади, то так натурально, що в
другого повинно вистачити великодушностi вiдмовитись од таких способiв
боротьби, як... смерть. Бо ви самi знаєте, що ваша вiдмова... смерть для
мене й для мого сина.
Мертенс спокiйно накриває очi важкуватими повiками, знову обiймає
пальцями поруччя фотеля i, наче цитуючи напам'ять книгу, рiвно, поважно
говорить:
- Князю! Кiлька десяткiв рокiв тому ваша вельмишановна шляхетська
монархiя штовхнула Нiмеччину в ряд згубних внутрiшнiх i зовнiшнiх вiйн.
Зруйнувала. Знищила. Кинула у злиднi, в ганьбу.
Сухий, тонкий нiс князя блiдне так, що здається старою, вивiтреною,
посiрiлою кiсткою. Але князь мовчить - десь пiдло нашiптує надiя: а може,
задовольниться брутальнiстю й не захоче жорстокостi?
- I ми пiдняли її! Ми! Вернули могутнiсть, славу, багатство! Ми!
I Мертенс сильно гупає себе рукою не в груди, а по круглому колiнi.
- Але ви, ви не признаєте. Мрiєте вернути колишнє, неповторне. Iсторiю
лицем назад? Змови проти н
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.