Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
перших Королiв Землi. Королiв Землi, ваша
свiтлосте!
I голос графа Адольфа стає строгий, притишений, як у храмi. Улазливе,
виварене, мучне лице з сiрими риб'ячими очима витягається поштивим ляком.
Вiн злегка перехиляється до принцеси й ще притишенiше, ще побожнiше
жахається.
- Мертенс... один iз перших кандидатiв! Нехай це мiж нами, але його вже
намiчено. А може, i зразу перший? Хто знає? Але подумати тiльки, та й то
страшно - Король Землi! А дружина його - Королева Землi! Єдина,
всемогутня, всевласна. Всi розкошi землi, всi здобутки культури, вся краса
людського духу, всi оздоби, все на одне її слово... перед нею. З цим нiяка
казка не зрiвняється. Королева Землi! Що ви скажете на це, ваша свiтлосте?
Її свiтлiсть якусь мить нiчого не каже, тiльки блiда, крива посмiшка
холодком пробiгає їй на устах.

- Що ж, коли це не фантазiя, то досить... iнтересно.
- Ах, так?! "Досить iнтересно"? А не досить заздрiсне? А не досить
болюче, страшно й нестерпно привабливо?
- Тiльки, на жаль, ваша свiтлосте, пан президент не має дружини. Не
має. I не так легко такому велетневi знайти її собi до пари. О, не так
легко. Це мусить бути жiнка, що родиться раз на столiття. А хiба таких
багато є на нашiй бiднiй землi? Дружина Мертенс а! Дружина найгешальнiшої
людини, наймогутнiшого владаря незчисленних багатств, майбутнього Короля
Землi. Легко сказати! Це ж мусить бути, дiйсно, вибра-ниця, рiвна генiєм
та силою, гiдна корони всiєї землi.
Блiда, тонюсiнька посмiшка в!їдливо, як ниточки огрути, розлилась
куточками уст князiвни та так i застигла. I раптом принцеса живо
переводить очi на графа й пильно, з тихим, зляканим непорозумiнням
вдивляється в нього.
Ага, торкнуло?
- Я не розумiю, нарештi, графе, для чого вся ця розмова?
Ах, ти не розумiєш? А чого з очей такi гострi колючки випнулись? А чого
голос став такий тьмяний, стиснутий? А чого рука дрiбно-дрiбно труситься
на поруччi фотеля?
Граф Адольф скромно спускає очi додолу й, замiсть вiдповiдi, тихо,
обережно, в задумi каже
- Я тiльки одну таку жiнку знаю в Нiмеччинi. Одну-єдину, що гiдна бути
Королевою Землi.
I знову задума лягає на зiгнуту круглу спину, на схилену, з затоками
лисини голову. Тiльки очi, як два цвiркуни з дiро чок, швидко визирають
з-пiд жовтих вiй i зараз же ховаються.
Принцесина рука дрiбно-дрiбно труситься. Лице заливає вiд шиї густа,
гаряча хвиля й червоною плямою, як хмари з-за обрiю, суне по
молочно-бiлому лицi.
- Хто ж ця жiнка? - раптом голосно i твердо питає принцеса.
Тодi граф пiдводить голову, стає на всi чотири лапи, смiливо, одверто
дивиться просто в дивно блискучi очi принцеси i, змахнувши хвостом, робить
останнiй рiшучий скок:
- Ви, ваша свiтлосте!
I вмить принцеса помалу, спокiйно, велично пiдводиться й показує
обтягненою в чорний блискучий шовк рукою на дверi. З лиця вмент випарувала
червона пляма, i воно стає моторошно блiде.
- Вибачте, графе, це... єдина вiдповiдь, яку я можу дати вам на вашi
останнi слова.
Граф Адольф помалу пiдводиться й низько вклоняється.
- Занадто жорстока вiдповiдь, ваша свiтлосте. Не вiдповiдна до тих
мотивiв, якi кермують мною.
- Вона заслаба, графе, супроти чої образи, яку ви вчинили менi. Коли б
на мойому мiсцi був мужчина, я не певна, чи взагалi ви змогли б вийти з
цiєї кiмнати. Прошу вас залишити мене i сподiваюсь...
Граф Адольф покiрно схиляє голову.
- Я корюся, ваша свiтлосiе, але прошу вибачити менi, я таки мс розумiю
своєї провини й образч, про яку ваша свiтлiсть зводили згадати.
Очi принцеси раптом дивно спалахують, стають не зеленi, а червонi, як
волосся, i моторошно горять цегляно-червоними жаринами серед
помертвiло-бiлого лиця. Граф не розумиє?! Вiн смiє це говорити?! Вiн не
розумiє образи, яку вчиняє їй, пропонуючи шлюб iз убiйником її батька i
брата, з убiиником їхнього роду, з грабiжником, з людиною, що за
можливiсгь випускати їй кров по краплi вона, принцеса, готова вiддати всю
свою кров по краплi?
Голос уже не тьмяний, не рiвний, не грiзно величний, а дзвiнкий,
металiчне ляскливий, нестримний, бризкає розпаленими шматками слiпучої,
назбираної ненавистi.
Граф Адольф твердо й чудно зустрiчає її цегляно-червонi очi.
- Я маю вашу свiтлiсть за надзвичайну людину. I тiльки через це в мене
повернувся язик зробити вам цю пропозицiю. I саме через те, що знаю вчше
вiдношення до пана Мертенса, що знаю всю тяжку кривду, яку вiн заподiяв
вашому родовi, вам i Нiмеччинi.
- Через це ви робите?!
- Так, ваша свiтлосте, саме через це. I через те, що моя пропозицiя...
Граф Адольф озирається на дверi, робить невеличку павзу й притишує
голос:
-...що моя пропозицiя, коли ваша свiтлiсть згодяться прийняти її, дає
можливiсть досягти.. укоханої, святої мети наших батькiв Так, так, ваша
свiтлiсть, наших батькiв! Моя пропозицiя, ваша свiтлосте, дає можливiсть
пройти в табiр ворога, опанувати всiма його силами зсередини, звалити
його, зци-щити i в нових, перетворених формах одновити могутнiє гь кращих,
вибраних. Це грандiозна iдея, ваша свiтлосте! Це.. чудо, ваша свiтлосте,
це... героїчний подвиг! Але якраз тому, що це чудо, героїзм i подвиг, тому
я пропоную це тiльки вам. Бо тiльки ваша велика душа, ваша свiтлосте,
тiльки ваш героїчний дух здатний на таку надлюдську жертву, на таку
генiальну волю й на високе, мудре розумiння речей. I уявiть собi, ваша
свiтлосте, тiльки на хвилину уявiть усю величнiсть, усю грандiознiсть
такого подвигу! Я просто млiю вiд побожностi, ваша свiтлосте, уявляючи
собi всi наслiдки такого кроку. I от це боротьба! Це... не фантастична
мрiя, не романтизм, а реальна, захоплива, велетенська, героїчна боротьба!
От через що, ваша свiтлосте, я насмiлився зробити вам цю пропозицiю.
I старий ягуар покiрно, смиренно, як уже впокорений, схиляє голову.
Принцеса ж Елiза, вирiвнявшись, злегка поширює очi. В них уже погасли
цегляно-червонi iскри, вона з хмурим, суворим непорозумiнням обходить iз
усiх бокiв обкутану покорою постать, шукаючи кiнчика запони, щоб пiдняти
її й подивитися, .нiяка пастка за ними ховається. Але граф Адольф
щiльно-щiльно закутаний, нi однiсiнької щiлинки, нi найменшого кiнчика -
покора, побожнiсть, розкриття душi до останнього, до мовчання.
Пришерхлi дитячi уста й зеленi очi легесенько обмiтає кiнчиком усмiху.
- Я дуже вам дякую графе, за високу думку про мої здатностi, але, на
жаль, про вашi здатностi в дипломатiї я такої думки не маю. Гнучкiсть i
мiнливiсть переконань не завсiгди є ознака їхньої мiцностi, щиростi й
правильностi. Я рiшуче, без дальших пояснень, прошу вас, графе, скiнчити
нашу розмову й залишити мене саму.
Граф Адольф на мент, на коротюсiнький мент визирає бистрим сiро-жовтим
поглядом з-пiд запони, але зараз же ще щiльнiше закутується в неї, низько,
побожно вклоняється й не чутною котячою ходою виходить iз салону.
***
Вечiр блакитно-рожевий, iз лляними довгими хмаринками, такий
задумливо-розумненький, поважний i сумирний, ну, чисто як голiвка Лорхен.
А старому Наделевi сумно й тягiсно. Тягiсно-тоскно слухати йому невдалих
синiв своїх. Не любить вiн цих розпанаханих, бурхливих, безладних розмов.
Вiн любить порядок, точнiсть, певнiсть.
Шестеро дiтей у старого Наделя: троє синiв i троє дочок. Рiч,
розумiється, не в кiлькостi, а, як то пишуть у партiйнiй газетi, в
персональнiй якостi. Персональна ж якiсть якраз i не задовольняє старого
Наделя.
Про двоє меншеньких, двоє дочок, взагалi не варто говорити, - яка з них
там персональна якiсть, коли Гретi всього дев'ять, а Лорхен зовсiм тiльки
п'ять рокiв. Вiчно голоднi, вiчно пороззявлюванi дзюби, та й бiльше
нiчого. Знай, набивай їх зранку до вечора, щоб не пищали. Третя дочка...
Третьої дочки... Третьої дочки, взагалi, немає й не було нiколи.
Сини ж... От вернулися з роботи, на столi вечеря, не пишна, проста,
пролетарська, а проте таки людська вечеря. Спокiйно, пристойно попоїсти б,
погомонiти, почитати газету чи книжку, iпiти. перейтися десь сквериком, де
так чисто, акуратно, рiзнобарвними кружечками ростуть квiти. А почiм
спочину i й, побажавши одне одному на добранiч. Замiсть того, глитнувши
похапцем, жужмом, без ладу, без уваги, все, що стояло на столi, вчепились
один в одного i гризуться до ненавистi, до сласностi. А стара панi Надель
байдуже плете собi панчохи бiля вiкна. Рот їй трошки перекривлений на
правий бiк, щоки одвисли двома жовто-смуглявими, пом'ятими торбинками;
припухлi синюватi повiки важко й безпричасно налягли на банькатi чорнi
очi. I блакитно рожевий вечiр, i крик синiв, i злякано уважнi оченята
Лорхен, i неспокiйне потирання плеча одiрваної руки старого - все їй
байдуже. Час од часу вона прутиком чухає волосся за вухом, чорно-сiре,
масне, неохайне, i знову плете - тупо, мляво, механiчно. А колись же...
Нi, не подобається старому. Наделевi сьогоднiшня балачка синiв. Вiн
пiдбирає три крихiтки хлiба, кладе на тарiлку, бере газету й iде собi до
другого вiкна. Йде дрiбними, строгими кроками, такий собi сам увесь
строгенький, чистенький, iз гострою жовто-сивою борiдкою; щiчки
рум'яненькi, з фiолетовими жилочками, як на осiннiм червонуватiм листi,
сиве волосся рiвнесеньким їжачком пiдстрижене. Газетку (тижневик
партiйний) акуратненько кладе на пiдлокiтник розчиненого вiкна, виймає
правою (єдиною) рукою окуляри з лiвої бокової кишенi i, помагаючи головою,
зручно накладає їх на нiс. Але газетка - партiйний тижневик - щось не
читається.
Гудуть, лопотять мотори за вiкном; дзвенять, гуркочуть трамваї; ревуть
i хрюкають авто; над будинками, на фояi блакитно-рожевого молодого неба,
прожогом пролiтає повiтряний трамвай, лишаючи за собою металiчну шипучу
смугу звукового шумовиння. Небо, як озеро човнами, всiяне аеропланами всiх
систем i розмiрiв - то beau monde. Берлiн вилетiв на вечiрню гулянку.
Рiзнокольоровi балони й аеростати-реклами слабенько, меланхолiчне
погойдуються на дротяних шворках. Тепер вони такi самотнi, жалюгiднi,
безпораднi серед рухливих вiльних аеропланiв. Але ввечерi, вночi, о, тодi
вони пани всього неба, тодi вони бундючно, кричущо горять вогнями, всiма
можливими фарбами, мигками, пiдскоками, електричними фейерверками,
рефлекторами, проголошуючи небовi й землi найкращi в свiтi цигарки,
шоколад, пасту на чоботи, пiдв'язки до шкарпеток.
Раптом десь iзнизу, збоку, несмiло, самотньо бенькає нiжне контральто
вечiрнього дзвона. Продираючись крiзь гущу галасу, дзвякоту, гуркоту,
нiжнi контральтовi хвильки, як чистенькi гарненькi дiвчатка у п'яному
натовпi, взявшись за ручки, дивом якимсь прокладають собi дорогу. I
старому Наделевi, з акуратно i строго начепленими окулярами на рожевому
носику, стає тепло й по-iншому сумно. Пашить дитинством, старим, суворим
батьком, строгим соцiалiстом, який щоразу, як ловив Густава бiля церкви,
брав його голову собi мiж колiна и боляче шпарив великим, товстим бiлим
олiвцем. "А не бiгай до попiв! А не бiгай до попiв!"
Було ж колись щастя! Можливе ж воно? Бо чого ж так тепло, так
радiсно-журно, з такою подякою цiлує душу пам'ять тих часiв?
"Де-еннь!.. Бе-еннь!"
Густав Надель заплющує очi. В жовтiй тьмi хвилясте дрижать нiжнi звуки,
рiднi, далекi. Минуло життя. Шостий десяток. Ще рокiв п'ять-десять - i
каюк, смерть. I все? А де ж життя, а де ж те хвилююче, сонячне, таємно
вабливе, що визирало й манило колись iз кожної травинки, з кожної посмiшки
дiвочої, з кожної зiрки на густо-синьому небi?
Старий, маленький, рожево чистенький Надель розплющує очi й з-за
великих окулярiв дивиться по хатi. Герман, прищуливши праве око, як мати,
коли сердиться, перехиливши чорну патлату голову на праве плече, немовби
страшно уважно, але iронiчно слухає. Вiн заранi нiчому не вiрить, що скаже
Дiтрiх. Але Дiтрiх i не потребує, щоб той йому вiрив. Вiн п'яний, просто
п'яний, це тепер ясно видно. А Фрiц лежить поперек лiжка, пацає ногами й
смiється. В хатi брудно, неохайно, безладно.
I це все? I тридцять рокiв за верстатом, за дротиками лампочок, i
одрiзана рука, i щоденне побивання за писклятами, - все те от за це?
Маргарита, колишня вiрна, смугляво-червона, бистроока товаришка, апатично
плете панчохи, i рот од недавнього паралiчу їй скривлений набiк, i брудне
посивiле волосся неохайними пасмами звисає на жовту шию, i бiднi спухлi
ноги болять-болять.
"Бе-еннь!.. Бе-еннь!"
Украдено життя! Украдено спокiй, затишок, старечий, передвечiрнiй,
передсмертний спочинок! Украдено родину. Нема родини, немає рiдностi, самi
лютi вороги, якоюсь силою збитi докупи Ач, як клацають зубами одне на
одного!
Густав Надель стомлено пiдводиться, скидає окуляри й пiдходить до
столу.
Лорхен, високо пiднявши лiктi, випиває з миски рештки супу. А Грета
витрiщила очi на Дiтрiха й нiчого не бачить.
Дiтрiх, високо й здивовано пiднiсши брови, врочисто виймає з кишенi
портсигар, б'є по ньому долонею й пiдморгує Германовi. Портсигар зовсiм
новий, шкурятяний, оздоблений золотими защiпочками.
- Бaчив? Отож-то!
Вiн поважно витягає з портсигара жовту елегантну сигару й одкушуе
кiнчик, плюючись i витираючи маснi, спухлi, занадто червонi губи. Вiн
маленький, молочно-рожевий, iз бiлявим, як у батька, волоссям. Вiн весь
викапаний батько, але не хоче бути й подiбним до нього. Вiн має такий
самий нахил до акуратностi, тихостi, як i батько, але навмисне ходить
неохайно, поводиться галасливо, загонисте, з викликом. Навмисне, бiдне,
дурне хлопчисько!
Герман подiбний до матерi, чорнявий, присадкуватий, запальний,
банькатий, широконосий. Але й вiн не хоче бути подiбним до матерi. Не хоче
i Фрiц бути подiбним до батькiв, справдi нi до кого
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.