Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
яюсь, пане Грубмахере, то все людство хутко буде
задволене з моєї удачi. Запевняю вас!
Отаке каже пан доктор, щасти йому, боже. А що вже валiзка тяжка, то хай
же їй усячина! - ледве-ледве вдвох дотараба-нили до лабораторiї. Залiзо
там чи золото - цього Иоганн iз певнiстю не сказав би, але що важка, то
важка!
Мiцi теж дуже здивована поведiнкою пана доктора. Надзвичайно чудна
поведiнка! Це вже хоч би з того помiтно, що коли Мiцi, прочувши вiд
Иоганна про приїзд доктора Рудольфа, на хвилинку забiгає до лабораторiї,
то пан доктор ставиться до цього так, нiби до нього прийшла якась стара
бабуня. Привiтно, ласкаво, але...
Мiцi просто змушена вжити деяких iз давнiх-давен вироблених жiночим
родом заходiв, щоб вивести пана доктора з цього ненормального стану.
Нема що, заходи не йдуть намарне. Але й тут виявляється чуднiсть пана
доктора: раптом хапає її, зминає всю i при розчинених дверях починає
скажено цiлувати. При розчинених дверях! Хiба це нормальний стан?!
Розумiється, Мiцi й тут мусить звернутись до вiками випробуваних
засобiв жiноцтва злякано прошепотiвши "од, хтось iде!", швиденько
користується звичайною в таких випадках вi ковою чоловiчою довiрливiстю й
виривається. Потiм, загородившися стiльцем, стає бiля самих дверей. Таким
тiльки чином i вдається привести пана доктора до бiльш менш нормального
стану.
Власне, до "бiльш менш". Бо що то за нормальний стан, коли людинi
розповiдається про надзвичайно цiкавi трагiчнi но вини, а вона з блаженною
посмiшкою або ходить по хатi, як граблями, розчiсуючи волосся пальцями,
або сiдає бiля валiзки й неначе п'яними, блискучими, посоловiлими очима
любовно длубається в якихось камiнцях.
А новини ж такi, що в усякого iншого очi на лоба з цiкавостi вилiзли б.
Наприклад, пропад коронки. Всi газети про це криком кричать, усi екрани
про це миготять, на всiх аеростатах увечерi про це реклами висвiтлюють. А
пан доктор тiльки засмiявся на все це та пробурмотiв собi пiд нiс:
- Та ну? Отака lcтopiя?
I знов за камiнцi.
А коронка ж, можна сказати, iстинно якась чарiвна. Це Мiцi мусить таки
сама признати. Вона, розумiється, в бога не вiрить, релiгiя, попи - все
це, звичайно, забобони, вона безрелiгiйна вже три роки, але тут вона
мусить визнати, що в коронцi дiйсно сидять якiсь старi чари. Чортячi чи
божi, але сидять. Факт!
Пан доктор не вiрять? Добре. Але пановi докторовi, розумiється, вiдомо,
що принцеса має вiд свого роду заповiт перевчити всi книжки на свiтi, i
коли не зостанеться нi одної не перевченої нею, тодi ота коронка, що
пропала, стане справжньою коронкою, i в Нiмеччинi знову повернеться
колишня монархiя. Вiдомо це пановi докторовi? Добре. Що ж це за знак, що
як пропала коронка, так iпринцеса звелiла всi книжки геть iз її кабiнету
повиносити? Га? А подивитись тiльки на неї, яка стала. То така пишна,
повiльна, така горда була, така тиха та нечутна. А тепер уся як на
струнах, хвилини на мiсцi не всидить, то верхи гасає, то на аеропланi над
усiм Берлiном шугає, то пiднiме в себе таку музику на роялi, що старий
граф тiльки покректує. Що це все значить? Га?
Пан доктор, приставивши до ока побiльшене скло й розглядаючи камiнчик,
мусить згодитись, що це таки надзвичайно цiкаво.
Так, розумiється, цiкаво, але що чари в нiй є, то це теж таки факт
Мiцi, звичайно, пi в якi вiдьми, наговори й тому подiбнi забобони не
вiрить, але що ця коронка не проста й що дiйсно, як кажуть люди, скрiзь
несе з собою нещастя, то це ж видко не тiльки на принцесi. Весь дiм, уся
родина графська як пере мiнилася пiсля пропаду коронки. Старий граф,
наприклад, -господи, аж моюрошно часом стає! - тiльки те й робить, що
ходить по парадних покоях, заклавши одну руку за спину й весь час
перебираючи пальцями, а другою почухує пiдборiддя. Iнодi стане, стоїть,
щось про себе бурмоче, знизує плечима, по-смiхається. Стара графиня
притихла, навiть до кухнi не втручається, нi до чого не заглядає. А що з
графiвною Трудою сталось, так це теж хiба не доказ? Їй би то, сказати, що
до коронки? А як пропала, так графiвну як пiдмiнили. То, бувало, останнiми
часами тiльки до церкви виходила (щось було таке напало на неї!|) - така
собi сумирна була, а то теж раптом як скинула з себе всю релiгiю й
загуляла так, що аж курить. Додому до ночi не вертається, i часом винцем
од неї таки добренько попахує. Старий граф уже разiв зо два з нею строгу
балачку мали, але то їй цiлком байдуже, тiльки комiчно так посвистує собi.
Та навiть на прислузi вiдбилась та коронка, чого вже бiльше! Фрiдрiха
заарештували (хоч усi готовi заприсягти, що вiн анi сном, анi духом не
винен). Ернста вiдправили. А замiсть їх узяли якогось молоденького
кучерявого хлопця, що вмiє тiльки червонiти, а в своєму дiлi анiчогiсiнько
не тямить. А приставлено його, - подумать тiльки! - до самої принцеси.
Маєте собi. Ото нiби якась вiдома графовi Адольфовi й дуже вiрна людина.
I от тут пан доктор раптом вiзьми та й запитай.
- Так, так. Ну, а як принцеса ся має? Нiчого?
Мiцi на це тiльки поширює очi, потiм заплющує їх i глибоко зiтхає.
Їй-богу, це могло вже навiть стару бабусю зачепити. Мiцi, розумiється,
цього так залишити не може. її, мабуть, уже давно там кликали, але вона
мусить перевiрити, що з бiдним паном доктором сталось.
Маючи таку невинну мету, вона виходить iз-за свого стiльця й
наближається до пана доктора.
Вiн зиркає на неї, як на муху, i знову нахиляється до валiзки.
Якiсь паршивi, сiренькi, з зеленими жилками камiнцi цiкавiшi йому за
молоду дiвчину!
- У, якi гарнесенькi камiнчики! Можна менi подивитись?
Господи, як вiн iзлякався! Аж руку її вiдхилив набiк. Подумайте, добро
яке!
Але Мiцi зате ловить його руку й уже не випускає доти, доки не
перевiряє, чи дiйсно ж таки - що вона, що стара бабуся - то все одно для
нього.
Та, на бiду, занадто вже переперевiрила. Знову його ненормальний стан
кидається в другий бiк. Дверi, правда, вже зачиненi, але не замкненi.
Iстинно, не замкненi! Хтось може кожної хвилини ввiйти. Але яан доктор на
цей раз уже й правдi не вiрить. Хапає Мiцi на руки, пiднiмає, як оберемок
трави, i несе до лiжка. Цiлком божевiльний чоловiк!
Мiцi мусить тричi дати слово, що ввечерi по десятiй годинi
неодмiнно-неодмiнно прийде до нього. Тiльки пiд цiєю умовою їй удається
визволитись iз залiзних (просто-таки залiзних!) обiймiв.
Але маєте знов. коли Мiцi, стоячи перед дзеркалом, поправляє
пухнасто-розтрiпану зачiску i вся така бiло-рожева, з бiлим волоссям,
бiлими зубами, бiлими вiями, бiлою шиєю й чер воними щоками та устами
стоїть перед дзеркалом i аж сама милується з себе, пан доктор знов уже
коло своєї проклятої валiзки! Хiба ж не дивовижний стан?!
***
Макс Штор стомлено, з ненавистю й огидою дивиться в дзеркало на своє
смугляве, класично гарне лице з навислим на чоло пасмом чорного,
скудовченого, виткого чуба.
Що може бути дурнiше й безглуздiше, як от iз такою мерзенною пикою бути
членом Iнараку? Оперовим спiвцем, маляром-омнеїстом, офiцером
мертенсiвської гвардiї, прем!єр-любовником Сузанни, - оце так.
З дзеркала на Макса дивляться глибокi, як два тунелi, пухнастi
темно-сiрi очi, дивляться з такою мiшаниною суму, огиди й самолюбування,
що йому стає нiяково й соромно. Нiс - бездоганно правильний,
нiжно-смуглявого кiстяного тону. Дiйсно, як каже Сузанна, хочеться взяти
його окремо, гладити, тулити до лиця й цiлувати, - честь, яка, справдi,
носам рiдко випадає. А уста? Навiть щось немовби розумне в них, крiм
вирисуваностi, є!
Що може бути смiшнiше й бiльш iдiотське, коли iндивiд iз такою
проклятою природою фiзiономiєю намагається поводитись i жити, як порядна
людина?
Нi, що там фiзiономiя! Коли крихiтна, трухла, ласовита й слинява душа
хоче вдавати велику, сталеву, вищу натуру. Оце комiзм!
"I одречеться батька, матерi, жiнки, коханки, роздасть маєтки свої,
одмовиться вiд особистих радощiв своїх, вiзьме хрест свiй i пiде з
Iнараком". Так стоїть у передмовi статуту.
Ах, як тодi, в тюрмi, це здавалось таким високим, таким до сяжним i
таким якраз найпотрiбнiшим серед пiдкупства, зрадництва, лицемiрства,
слабодухостi легальних соцiалiстiв?
А параграф 9 статуту?
Макс пiдсовує ближче тоненьку книжечку й перегортає сторiнку назад:
"Нi родиннi, нi особистi зв'язки й вiдносини членiв Iнараку не можуть
стояти на перешкодi у виконуваннi їхнього органiзацiйного обов'язку й
дисциплiни".
I далi знов:
" 25. Вступ до Iнараку - на все життя. Нi добровiльного виходу членiв,
нi виключення їх iз Iнараку не може бути. Членiв, що виявлять себе
невiдповiдними цiлям i методам Iнараку, видаляє з органiзацiї - смерть".
Справедливо. Розумно. Необхiдно. Знай, що робиш. Перевiр, вимiряй свою
душу, - чи вистачить її пiднести те, що береш на себе; чи з крицi вона, чи
з киселю; чи пухир, що так загонисте рветься вгору, але вiд малесенького
пiдколу лускає и зморщується, чи вiчне джерело, що б'є вгору й не
скоряється навiть пiд важким камiнням. На це строку тобi дається цiлий
рiк. Цiлий рiк ти можеш думати про те, з чого твою душу злiплено, I коли
ти з душею протоплазми забираєшся серед слонiв, то невже ти смiєш бути в
претензiї, що вони тебе роздушують?
Ах, цей рiк якраз був у тюрмi. Так, так, Iнарак саме для ув'язнених,
для скутих, для насичених лютою ненавистю й жагучою волею до визволення.
Для тих, що, оточенi iклами ворогiв, дають кривавий зарiк розпороти собi
груди об цi iкла, щоб так їх обламати.
Макс Штор лiниво вiдсуває статут i бере в руки бритву. Треба голитись,
немає ради. Сузанна так не любить брудних щiк. Це - неестетично.
Естетично! Тяма, яку можна розтягти, як гуму, на всякий зрiст; шворка,
якою можна Сузанну сповити, як немовлятко; релiгiя людей, що загубили
здатнiсть до якої-будь релiгiї.
Сонце горить палом у шибках протилежного дому. Безперестанку гуде,
шкварчить i тоненько завиває повiтряний трамвай Будинок змерзло труситься
вiд грюкоту пiдземної залiзницi, трамваїв, автомобiлiв. Над головою вперто
ходить старий Надель, точними, дрiбними, цюкаючими кроками, роблячи моцiон
i намотуючи шовк на мiтницю.
Раптом Макс одкладає бритву, надушує гудзик екрана й бере ручку
телефону. На екранi з'являється заклопотане, миле обличчя з слухаючими
очима.
- Рудi? Ти? Ну, слава богу! Приїхав нарештi? Сьогоднi? Телефоную тобi
два днi вже. Маю дуже важну справу до тебе Можеш мене прийняти сьогоднi в
себе о восьмiй?.. Що? Щоб пiзнiше як до десятої не сидiв? Добре. Справа
коротка. Не затримаю. Ти мене зустрiнеш бiля хвiртки саду? Добре. Буду
точно о восьмiй. Бувай.
"I одречеться батька, матерi..." Так, одречеться той, хто може Хто ж не
може, той.... ну що ж, той, може, зможе з гiднiстю сам пiдставити голову
пгд товариський револьвер.
Макс мляво, розвезеними рухами, одтрiпнувши пасмо чуба вгору, бере
бритву й починає гострити.
Геройство!.. I неодмiнно барикади, ешафот, натхненний по гляд,
геройський жест. А, бiднi паршивцi люди, вони такi убогi, отупiлi,
маленькi, що без натхненних, "естетичних" жестiв для них нема геройства.
Подвиг!.. I неодмiнно - пустеля, печера, зелений бородатий
дiд-подвижник, чорт, молитва.
О, легко було тим iсторичним, легендарним героям виробляти оперетковi
жести на барикадах, ешафотах, траншеях. Легко. Дуло зеленим порохнявим
дiдам у своїх норах зашiптувати свої молодi пакостi. Нi, ти, голубе, не на
ешафотi геройство покажи, не один раз, не одну чверть години, а все життя,
щодня, щогодин попостiй на ешафотi. I без публiки, братику, без
аплодисментiв, без жестiв, нiкому не вiдомий, не знаний, не оплаканий i
ввесь час iз головою на гiльйотинi. Ану? I в iсторiю тебе не запишуть, i
тi, за кого ти смертником усе життя ходиш, ще, може, i обплюють тебе. Ще
бiльше, герою: ти повине усе, що через чрево матерi винiс iз вiкiв
людства, скинути з себе, як гадюка скидає шкуру. "I одречеться батька,
матерi.. " I коли їх, цих батька й матiр, наприклад, бомбою треба висадити
в повiтря, на шматки розiрвати ту посмiшку, що з неї ти шив першi радостi
життя, тi груди, що втихомирювали соками своїми твої першi страждання, -
ти повинен це зробити точно й без вагання Чуєш, барикадний герою? I ти -
не зелений, порохнявий дiд, i ти не в пустелi, i ти маєш справу не з
наївним, дурнуватим чортиком-спокусником, що його вбога фантазiя поза голу
жiнку не сягає Нi, тобi тiльки двадцять сiм рокiв, у тобi необ'їждженим
конем стрибає кров, ти в центрi величезного, напiвбожевiльного, жадного,
щоночi танцюючого мiста, круг тебе кишить усiма дияволами спокуси,
найвитонченiшими, найхимернiшими, найпривабливiшими дияволами, який тiльки
могла витворити знудьгована, передосвiдчена, з атрофованими нервами
людськiсть. От тут, дiду, спробуй бути подвижником. Ану?
Макс iз гидливою посмiшкою лiниво вмочує щiточку в воду й намилює щоку.
Красунь iз чорною головою, й бровами, й бiлою бородою. Сузаннi б це
вподобалось. А безрукий, недобитий Надель усе ходить, робить свiй моцiон i
насотує шовк, якого нiколи не носив i не носитиме.
Любiть ворогiв своїх, благословляйте ненавидячих вас, слухайтесь
грабуючих вас, пiдставляйте вашi лiвi щоки, коли вас б'ють у правi, i
любiть, любiть ближнього, як самого себе. Любiть i бiйтесь, уникайте
всякого гнiву, злостi, ненавистi, грiх бо це великий перед отцем вашим
небесним.
Хе! I бiля двох тисяч лiт живе ця безглузда брехлива нiсенiтниця. I всi
розчулюються перед нею, i всi, навiть соцiалiсти, вважають її за святе
iдеальне вчення! Величезнi фiлософи людства всiх вiкiв на всi лади
пережовують її, реставрують, пiдновлюють. Всi зеленi, пор
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.