Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ливi дiди, всi
оцi Канти, Толстi, Маєри, всi нею зашiптують свої молодi пакостi, всi нею
консервують свої немощнi лiта. Егоїзм - ваша унiверсальна любов, зеленi
дiди! Чуєте ви? Жорстокий, злий, тупий, лицемiрний егоїзм! Любити всякого,
почувати до кожного тепле, лагiдне почуття, вiд усього мати тiльки
викликаюче благословення, нiколи не мати вщипливої, отруйної злостi,
нiколи не противитися злому, нiколи не задихатись од гнiву, нiколи не
зеленiти вiд ненавистi, - та це ж надзвичайно гiгiєнiчна штука, це ж
зберiгає органiзм краще за всякi патентованi препарати, це ж вiчний,
сонячний, цiлющий курорт, санаторiя, рай небесний на землi!
Макс обережно ставить намилену пухку шапочку щiтки на стiл, засуває
руки в кишенi i, одкинувшись на стiлець, дивиться у вiкно. В щiлину мiж
дахом протилежного будинку й синiм далеким небом врiзалась густа жовта, як
стара вата, хмара. Пiд нею просуваються то в той, то в другий бiк
аероплани. Вони пролiтають на годину по кiлькасот кiлометрiв, а звiдси
здається, що вони ледве рухаються.
Люби всiх ближнiх, як самого себе. Хе! Непогано.
Ах ви, хитрi, зеленi, порохнянi дiди! Як ви охоче вхопились за таку
святiсть! Як ви ретельно захищаєте саме до всякого ближнього любов.
Начхати вам на те, що любов до Мертенса е - неминуче й необхiдно -
ненависть до Наделя, до мiльйонiв Наделiв. А любов до Наделiв є ненависть
до Мертенсiв! Нi, вам конче треба до всiх, бо вам, власне, наплювать на
Мертенсiв i на Наделiв. На всiх ближнiх, крiм самих себе, вам наплювать,
зеленi ви, старi, себелюбнi пакосники!
Сузанна теж має таку любов. Вона iнакше називається - красою, але назва
справи не мiняє. Служiння красi, любов до краси - це ж так гарно звучить,
це ж така шляхетна, висока цiль життя. У-у, лицемiрна, паразитарна гидь,
вона не задовольняється тим, що безкарно, безупинно смокче Наделiв, вона
ще вимагає атестата на святiсть, красу, вищiсть!

Макс устає, хапає рушника i, намочивши його, рiшуче витирає лице. Для
сьогоднiшньої розмови цiлком вистачить i неголеного лиця.
Так, тепер ясно вагання к чорту. З чим, з чим, а з Сузанною повинен
бути рiшучий кiнець!
***
Коли Макс пiдходить до вiлли Сузанни (о, не пiд!їжджає й не пiдлiтає, а
пiшечки, злiзши з трамвая, пiдходить), перед ворiтьми стоїть уже ряд
автомобiлiв. Збоку вiлли, посеред парку, на маленькiм аеродромi стоять
аероплани рiзних розмiрiв.
Значить, сьогоднi дiйсно має бути цвiт "артистичного свiту". Перед
роз'їздом на лiто остання артистична бiская. Чудово.
Макс iде повiльним лiнивим кроком, заклавши одну руку в кишеню й
одкинувши голову назад, як ходять по передмiстi вiдомi всiм, але не
спiйманi злодiї; такi собi зневажливо-веселi, нахабно добродушнi, з
виразом вибачливої вищостi лiнi й готовностi моментально вихопити
револьвера й покласти на мiсцi всякого, хто спробує зробити замах на їхню
свободу. Розхристанi майже до пояса груди Макса не напудренi, без на
грудного жабо i з неповищипуваним густим чорним волоссям (Навмисне
сьогоднi жабо, хоч i поганеньке, не надяг!). Лице неголене, а головне, нi
вуста, нi очi, нi щоки не пiдмальованi, вуса i брови свого кольору;
убрання сiре, не шовкове й не кольорове. Одне слово, всi ознаки людини з
простонароддя, - робiтник або зовсiм маленький урядовець. (I сiре убрання
теж навмисне одягнув!)
Так, значить, останнiй раз вiн має честь i щастя входити до цього храму
краси. Храм, правда, дуже подiбний до "храму" Мертенса, поганенька копiя з
поганого гевала. Тї самi дорiйськi колони, портал, банi, маса наростiв,
бородавок, шпилiв. А пнеться як, кричить, навалює всiм тiлом, - схились,
задушу!
Внизу льокаї, знаючи Макса, поштиво й занадто ласкаво, як до улюблених
звiрят пана, вiтаються до нього. I тiльки як його висока, недбала постать
ховається вгорi на сходах, перезираються, посмiхаються й зiтхають, - удова
радника комерцiї, консервного короля Ернеста Фiшера може собi все
дозволиш.
Дiйсно, сьогоднi злетiвся весь цвiт "творчого" Берлiна. Велика кругла
зала з банею, з церковними довгими кольоровими вiкнами, з фресками (знову
поганенька копiя з мертенсiвської препоганої зали) повна тихого, густого
гомону голосiв. Вгорi горить жовтий, перепущений через жовто-червоне скло
вiкна, великий снiп сонячних променiв. Од цього внизу на все лягас легкий
золотистий тон, злагiднюючи вмисну, холодну, синю напiвтьму закуткiв.
Посеред зали, закинувши в жагучiй радостi й тузi руки за голову, вся
витягнена криком нестримного прагнення, стоїть прекрасна копiя "Краси"
Аделя, суперницi Венери Мiлоської. ? двох бокiв її синюватими спiральними
пасмами здiймається вгору димок тимiяму, набираючи вгорi то зеленкуватого,
то червоно фiолетового тону вiд променiв рiзно-фарбних вiкон. Навколо
статуї невеликий круг, - нiхто не смiє сидiти близько коло неї. Тiльки за
кругом пiд гiллям лапатих схiдних рослин, за майстерно задрапованими
зеленню столиками, в фотелях-ложах, пiдроблених пiд зарослi мохом скелi,
купчиться все товариство.
Макс усе тою ж недбало-лiнивою ходою перерiзує порожнiй круг i
наближається до гостей. Гомiн розмов, як туркiт затихаючої машини, починає
помалу вщухати, а обличчя повертатись назустрiч високому, з випнутими
волосатими грудьми красуневi. Хто не знає Макса, той робить широкi питаючi
очi, а хто знає, посмiхається так, як посмiхаються з примхи близької
людини, i з загадковою простотою пояснює незнаючим:
- Соцiал демократ Журналiст. Давнiй знайомий панi господинi.
З дальшого кутка, з синьої глибини грота вже спiшить Сузанна. Срiбно
рудява, з модним розрiзом по боках до самих клубiв сукня, - власне два
фартухи, спереду i ззаду, упевнено, ритмiчно й важкувато погойдуються,
часом бiлiючи тiлом голої ноги. А очi, коров'ячi, темнi, вогкi, з темно
синiми баньками, вже так знайомо, так хвилююче й так насмiшкувато-ласкаво
грають йому назустрiч. О, вона вже з одного погляду на нього знає, в якому
вiн станi I вже моментально виставила свою зброю вогкi смiхотливi очi.
Закони омнеi!зму, поважанi в цьому домi, як нiде, почасти звiдси й
виходячи, дозволяють усi форми поведiнки, якi коли-небудь вживалися в
людському товариствi (виключаючи тiльки негарнi). Макс може здоровитись,
може не здороватись, може потисну i и тiльки руку, може прикласти руку до
чола або хитнути головою Коли гарно зробив би, може стати на колiно i
схилити голову.
Макс недбало подає руку господинi й зиркає на сусiдню групу, в центрi
якої сидить гола жiнка з прозорою сiткою на грудях i вузеньким поясом на
клубах. Жiнка синiми здивованими очима дивигься на нього
- Я, Сузанно, власне, на хвилинку. Так, пару слiв сказати. Маєш час?
Група з голою жiнкою може чути його слова. Можуть навiть i дальшi чути.
Цiлком можливо. Але Макс може ще й голоснiше сказа їй. Коли Сузаннi це не
до вподоби, що ж робити?
Але Сузаннi саме це до вподоби, - очi так смiхотливо, роблено-здивовано
поширились. На хвилинку? Господи, як це надзвичайно з його боку: тiльки на
хвилинку. Здається, це перша їхня зустрiч, що починається вiд "хвилинки"?
Нi? Чи, може, iнодi це вже бувало?
А оголена до плiч, темно-бiлого тону рука вже владно, м'яко й
жартiвливо бере його попiд лiкоть i веде пiд величезний, з морозцем iз-пiд
низу, лопух. Лопух так дбайливо й догадливо розвiсив своє листя, що з
бокiв майже нiчого з-яiд нього не видко.
- Ну?
Але, скоса зиркнувши до сусiдньої групи, Сузанна раптом витягує наперед
до Макса бiле лице та темно-червонi уста й з натиском i погрозою
смiхотливо шепоче:
- Милий! Ти милий. Чуєш ти?
Ага, це значить бiй розпочався. Ах, чортяка його мамi, раз у раз вiн
отак-о починається, раз у раз вона захоплює iнiцiативу в свої руки, робить
перший наступ, ослаблює його, розумiється, перемога майже раз у раз буває
на її боцi. От уже тепло-тепло занило по всьому тiлi вiд цього тону, вiд
любовно-загрозливо витягнених уст, вiд вогких, чистих, звiрячих очей.
Та що йому, нарештi, до цiєї жiнки?
- Вибач. Я на одну хвилинку. Тодi буду вся до твоїх послуг. Вся. Чуєш?
I, пiдвiвшись, вона знову нахиляється до нього й притискує очима, в
яких i загроза, i жага, i насмiшка мiшаються разом. Потiм раптово легко
випростовується i, випинаючи трохи наперед колiна, переходить круг i
прямує до грота, з якого вийшла. I молочно-бiла спина так тепло й яскраво
вiдтiняється темно-бронзовою важкою краскою волосся.
Ага, пiшла когось там заспокоїти, близько-близько, в самi очi шепнути
йому "милий!" i випрохати кiлька хвилин для одного чудака, якого приговтує
i вводить у свою вiру. Нiчого, тепер усi її хвилини будуть вiльнi.
В залi вже знову стоїть рiвний гомiн голосiв, як шум гiрського ручаю.
Часом iз нього, наче срiбна рибка, скидується, виплiскується жiночий смiх
i скрик. Пасма тимiяму листочкуватими нитками струнко й безупинно
тягнуться вгору до жовтогарячих променiв банi. Туди ж тягнеться й
безупинно рветься мармурове, але живiше, правдивiше, жагучiше за всi живi
тiла, що гомонять круг нього, тiло. I таке дитяче, чисте зворушення, така
тиха благiсть, така радiсна туга випромiнюються з цього мертвого мармуру,
що глузливою богозневажливiстю здається дзвякання посуду, димок сигар,
виплески смiху. Ех, розкласти б усi цi понамальовуванi, штучнi, недогнилi
тiла "творцiв" перед отим куривом i вихльостать їх усi пiдряд. Оце була б
жертва красi!
Макс перехиляє трошки вбiк тiло й починає розглядати присутнiх.
Так, так, сьогоднi, справдi, добiрний цвiт iзлетiвся з усiх дерев.
Скiльки фарб на матерiях, на волоссi, на пиках! Скiльки камiння, золота,
брилiантiв!
Так, так, "знаменитостi", "королi", "зорi", "зенiти" творчостi: науки,
журналiстики, малярства, музики, поезiї, сцени. О, в радницi комерцiї
Сузанни Фiшер (ех, яке неаристократичне, не "творче" прiзвище!) тiльки
цвiт, тiльки вибранi можуть бути. Запросити до Сузанни Фiшер - це одчиненi
дверi до всiх салонiв, банкiв, кабинетiв редакторiв. Але тим-то й чудно,
що така постать, як Максова, попала сюди! Хе!
А якби ж вони ще знали, хто вiн! Все фарбоване волосся, як трава, як
кущi, повставало б їм догори. Од дрижакiв уся штукатурка пообвалювалась
би.
Але, бiдолахи, якi вони все-таки нещаснi: це ж кожна з них увесь час
твердо пам'ятає, що воно е воно, що на нього дивляться, що кожне слово
його в iсторiю записується, моментально, без авторської коректури в
iсторiю! Через те вони всi такi поважнi, вибачливо-благодушнi, з
найкращими своїми посмiшками, в найкращих своїх позах, - всi ж вони без
перестанку фотографуються.
Тiльки жiнки не фотографуються й не позують. Правда, теж позують, але
зовсiм не для iсторiї й не як спiвачки, актриси, малярки. О, для тої, якiй
лишається тiльки так позувати, можна складати свої манатки й їхати на той
свiт.
До групи з голою Сiкстинською Мадонною в темно-зеленому китайського
тонкого, як павутиння, шовку (останнiй крик моди!) пiвсмокiнгу важко й
похекуючи пiдходить Брук. Мадонна трошки посувається, за нею посувається
панок iз довгим синiм волоссям i фiолетовими вустами. Брук iспочатку
садовить свiй важкий зад, потiм сам сiдає i розпинає руки на спинцi
канапи-скелi. Гладкi, м'ясистi, напудренi, але червонi й крiзь пудру груди
його випинаються наперед упевнено й недбало. Нижня намальована губа
гидливо одвисла. Брук дозволяє собi позувати без посмiшок, вiн
фотографується a naturelle, брутальним, нахабним, тупим, деспотичним
хамом. Бо вiн - Брук, єдиний бас на весь свiт, оперовий король. Той самий
Брук, який на сценi в екстазi хамства упав на колiна перед ложею Мертенса,
що зволии милостиво хитнути йому головою. I цей суб'єкт у Сузанни за
найпочеснiшого гостя!
Макс нетерпляче й iпонуро дивиться до гроту. Забула, чи що? Власне,
якого чорта вiн, йолоп проклятий, приплiвся сюди? Порвати з Сузанною? Та
для цього треба неодмiнно бачити її, та ще в час бiскаї? Вияснити? Що
вияснити, лицемiре, паскуднику? За любовника свого вона його брати не
хоче. їй треба чоловiка, хазяїна її маєткiв, якi розкрадають управителi.
Вона хоче прилаштувати його на цю посаду. Ясно ж не раз казала, чого ж
йому ще? Вiн теж не хоче її мати тiльки за любовницю. Значить, що ж тут
виясняти? Чи не сподiвається вiн, що вона все ж таки вiдмовиться вiд усiх
своїх маєткiв, стане його жiнкою, "другом", "товаришем", пiде на службу до
якогось бюро, буде носити дешевенькi капелюхи, на якi iплює її покоївка? А
вiн за це одкриє їй, що вiн член Iнараку, член страшної банди розбiйникiв,
що за саму участь у нiй - смертна кара. Божевiльний вiн чи просто
мерзенний, жалюгiдний лицемiр?
Сузанна виходить iз грота i, кругло пiднявши повну руку, легкими
дотиками пальцiв поправляє зачiску. Цiлував її там хто? Лице спокiйне, очi
привiтно-насмiшкуватi повертаються то до одної, то до другої Але хiба
пiзнаєш що-небудь по її лицi?
Пiдходить до групи голої Мадонни. Чогось, видко, просить у Мадонни.
Обидвi дивляться в його бiк. Мадонна нерiшуче знизує голими рожевими
плечима. Сузанна, очима смiючись, часто, певно хитає їй головою й iде
через круг до лопуха.
Макс поспiшно вiдхиляє тiло в другий бiк, закладає ногу на ногу й
напiвприплющує очi.
- Я була бiльше, нiж хвилинку? Сердився? Га?
О, дурницi. Вiн собi трошки задрiмав Надворi така спека, а iут такий
чудесний холодок.
- Ну, так Я так i знала, що ти задрiмаєш. Я умовляла на ших дам
затанцювати бiскаю. Спецiально для тебе. Цих ти ще не бачив. Одна
вiдмовилась, - шкода! - а друга, здається, буде. Ти зробив на неї
враження.
Гм. Бiская - рiч, розумiється, непогана, естетична з усiх поглядiв, але
перше те, що вiн абсолютно не має часу, по-друге вiн має до неї справу,
яка нiяк не пiдходить до бiскаї, а третє,
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.