Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
арештi, танцювати бiскаю перед
твором Адел трош ки... неестетично. I навiть непристойно.
З iусiх аргументiв вона, розумiється, почула тiльки трсгiй. Вона,
Сузанна Фiшер, може зробити що-небудь неестетичне?
Вона, якiй найвищi митцi, найтоншi, найчулiшi знавцi краси щодня
спiвають хвалу i славу за її власну красу й за найкраще розумiння всякої
естетики?! О, як зараз вона за це вишкiрить зуби!
Сузанна сiдає поруч iз Максом, швиденько, непомiтно проводить нiжною й
теплою долонею по лицi йому и просто, лукаво, пошепки говорить:
- А от ти зараз побачиш, чи пристойно. А за те, що не поголився, укушу
Чуєш?
I зараз же пiдводиться i, подивившись кудись угору, хитає головою.
Пiсля руки на щоцi Макса лишається атласистий теплий слiд i свiжий,
нiжний запах, од якого на губах виступає почування м'яких, вогких i таких
хвилюючо-податливих уст Сузанни.
Макс прибiльшено зiтхає, перекладає ногу на ногу й схиляє голову на
плече з виглядом людини, яка дожидається потягу.
Раптом звiдкись ледве чутно просочується до гомону голосiв трошки
гунявий, металiчний i нiжний звук. За ним другий, смiливiший, виразнiший,
хвилястий. Першi ноти бiскаї! Гомiн майже зразу затихає, поспiшно дзвякає
посуд, по залi проходить шелест шовку, i з-за дерев, кущiв, лапатого
листя, з синiх iприсмеркiв закуткiв з'являються рiзнофарбнi плями облич,
як химернi живi квiтки.
Мадонна з синiми очима лiниво, неохоче пiдводиться й байдуже поправляє
на клубах легенький рожевий пояс, який не зовсiм точно виконує своє
призначення. Знизнувши одним плечем, вона зiтхає й повiльно, дивлячись
собi пiд ноги, взутi в легенькi рожевi черевички, дрiбними кроками
виходить у круг i стає перед мармуром.
Макс iз ворожим, гидливим усмiхом слiдкує за нею. Яка вона здаеться тут
незграбна, важка, м'ясиста в порiвняннi з iим незаймане дiвочим,
зворушливо чистим тiлом каменя. (Хоча збудована Мадонна досить гарно, це
треба признати, i окремо взяте тiло її може претендувати на вистанцi на
першу премiю).
Мелодiя бiскаi все густiше, виразншiе заповнює залу. Здається, вона
виходить не з одного мiсця, а з усiх бокiв, зi стiн, зi стелi, з кожної
щiлини. Гунявий звук, як голос дiвчини, якiй затулено носа, веде перед,
тамтам обережно час од часу робить два удари й замовкає, неначе легенько
пiдпихає у спину дiв чину.
Мадонна з синiми очима стоїть лицем до статуї, все нижче й нижче
похиляючи перед нею ясно жовту голову. Потiм стає на одне колiно й витягує
врiвнi з похиленою головою рожевi молодi руки Тамгам голосно, вiадно б'є
два рази. I зараз же дзвенить мiдь, вихром здiймаються скрипки, гунява
дiвчина розкриває уста, випускаючи вiльнi, металiчнi, нiжнi звуки.
Мадонна схоплюється з колiн, пiдкидає руки i, легко, гордо несучи груди
вперед, iде назустрiч коханому.
1 з перших же крокiв її, та, власне, з перших рухiв, усерединi в Макса
щось легесенько клацає, наче тихенько розчинилися замкненi досi дверi до
якогось передiлу душi. I стає легко, затишно, цiкаво хвилююче. Та сама
бiская, яка своєю розхристаною похiтливiстю, своїм гунявим, сифiлiтичним
цинiзмом викликає раз у раз почування зв'язаностi, нiяковостi й полового
роздратування, тепер легко, нiжно проходить усередину, вростає, зливається
з усiм Максом. Вона вже перестала бути бiскаєю, модерним танцем салонiв i
кабаре. Це чудесна, зворушлива поема, що розповiдає про вiчне в людинi.
Нiчого нового не каже Мадонна, все те саме: зустрiч: захват, страх, потяг,
вiддавання. Але все, що вона каже, є таке необхiдне, таке одверте,
природне й таке невинно чисте, як це може бути тiльки в тварин i в
великому творi мистецтва. I вже вона не здається важкою в порiвняннi з
"Красою", навпаки, здається, що вони обидвi мають щось надзвичайно спiльне
й рiдне мiж собою. Одна сестра, кремово-бiла, непорушне застигла в русi
екстазу, а друга, рожева, дихаюча, переказує її мовчазну жагучу мову.
Макс увесь витягується наперед i не зводить поширених очей з рожевого
ритмiчного тiла. Ах, так! Ах, мила, голубко, так! Ну, ще, ради бога, ще!
Ото, от так! I це так.
Кожний її рух, поворот, вигин тiла, кожна лiнiя наче розв'язує вузлик
за вузликом у душi, розвя!зує легко, дивно, нiжно, викликаючи щоразу
внутрiшнiй крик полегкостi, увiльнення й ритмiчної, все ширшої та ширшої
радостi.
Тамтам рiзко, часто б'є, труситься, скажено шарпається i, знесилено
затримуючи темп, блаженно затихає. Рожеве тiло в солодкiй, вдячнiй знемозi
схиляється перед тимiямом i лягає.
Макс, як пiдкинений, схоплюється, пiдбiгає до Мадонни, що почала
пiдводитись, i бурно, вдячно, сяючи очима, простягає їй руку.
- Я страшенно вам дякую! Я перший раз сьогоднi зрозумiв, як ображають
автора бiскаї, танцюючи її не так, як ви Я дуже дякую!
Мадонна з сильно, глибоко дихаючими грудьми, сидячи на килимi, звiвши
на нього великi, благальнi очi, подає йому свою руку й засоромлено
посмiхається. I видно, що їй пiд його поглядом страшенно соромно й солодко
вiд своєї наготи, яку вона носила iак легко й просю, як одежу.
Макс, не помiчаючи цього, сильно струшує теплу, трохи вогку руку,
повергається п iде знову до лопуха, йому нiяково, але загонисто весело.
Рiзнофарбнi обличчя посмiхаються, ворушаться, спiшать до Мадонни,
проводжаючи ного насмiшкува тим поглядом Сузанна з чудним блиском в очах
стоїть бiля лопуха.
- Ну, що? Непристойно? Га?
О нi, цього вiн не може бiльше сказати. Про цей танець цього нiхто не
смiє сказати. Хто вона?
Сузанна пильно, насмiшкувато й чудно водить поглядом по лицi Макса. Де
дiлась умисна розвезенiсть, нахабнувата недбалiсть, виклик, примруженi
очi? Очi промiняться, блискають, у плечах енергiя, рiшучiсть. Ех, давайте
тепер йому ворогiв! Ах, Максе, ах, експансивний, запальний, мiнливий,
бурний хлопчиську! Узять би тебе отут при всiх за твою дику, прекрасну
голову й боляче боляче укусить у проклятi губи!
- Хто вона? Гм. Цiкаво? Зачепила? Вона... Рiта Менцель
Рiта Менцель?! Так це вона Рiта Менцель?! Нова балетна знаменитiсть?
Ах, он вона яка!
Макс озирається, але нова знаменитiсть уже оточена старими
знаменитостями, i бiльше не видно синiх благаючих очей Мадонни i спiвучого
рожевого тiла, яке стало таким рiдним. Шкода Але все одно, спасибi їй, -
тепер вiн може говорити з Сузанною як с л i д, не так, як iзбирався, а
так, як танцювала та, - просто, чисто, одверто й по-людськи.
Вiн повертається до Сузанни. Коли вона не дуже занята, вiн прохав би в
неї декiлька хвилин для розмови. Тiльки декiлька хвилин. I десь у iншому
мiсцi, не серед цього натовпу.
Сузанна мовчки, не перестаючи чудно посмiхатись, рушiче бере його пiд
лiкоть i веде з залу. В зеленому салонi вона на хвилинку зупиняється,
думає i, посмiхнувшись, веде праворуч до низеньких дверей. Макс слухняно
йде за нею, весь час почуваючи її голу, налягаючу на його лiкоть руку i
ждучи моменту, щоб увiльнитись од неї.
- Ну, прошу.
Але в кiмнатi зовсiм темно. I вмить уся вона, як величезний лiхтар без
ламп, засвiчується жовтогарячим свiтлом. Здається, з усiх куткiв зiйшло
палюче лiтнє сонце i, невидне для ока, залило всю кiмнату пекучим вогнем.
Угорi пiд круглою стелею воно - як лiтнього ранку, внизу - як перед
вечором.
Макс швидко, вражено дивиться на Сузанну.
Вона з невинним, лукавим i насмiшкуватим виглядом пово дить рукою до
широкої, низької, укладеної масою подушок канапи й уклоняється.
- Будь ласка. Я вибрала найбiльш вiдповiдне мiсце для нашої
пресерйозної справи. Правда?
Це - "каплиця Афродiти". Посерединi стоїть лицем до канапи її фiгура,
роботи омнеїста Лiнде, -.похiтливо гарний соковитий образ. На стiнах
висять найкращi речi старого й нового еротизму. В кутках стоять старовиннi
вази в формi фалусiв i скульптури, яких прилюдно не можна було виставити.
I те, що все це твори щирого мистецтва, що вся каплиця заповнена ними й
погляд неодмiнно мусить натикатись на них, що свiтить лiтнє, пекуче сонце,
- все це зразу обхоплює душним, непо-кiйним, п'яним духом.
- Будь ласка. Прошу.
I Сузанна знову поводить голою рукою до канапи Бiльш нiяких меблiв у
каплицi немає.
Макс, заклавши лiву руку в кишеню, лiнивим i недбалим кроком пiдходить
до канапи й сiдає на неї. Спинки немає, через те вiн пiдмощує пiд спину
декiлька подушок i спирається на них. Добре, вiн може й тут балакати так,
як вiн хоче, а не вона. Властиво, i балакати нема чого. Треба тiльки
по-дружньому, просто, щиро подати їй руку, подякувати за все добре й
попрощатись. Так вiн i хотiв зробити. Так вона й повинна була зрозумiти з
усього його вигляду (а коли треба, вона чудесно все зрозумiє!). Але вона
не схотiла зрозумiти. Добре. Вона озброїлась каплицею Афродiти Чудесно.
Вiн може й тут прийняти бiй.
Сузанна не сiдає поруч iз Максом. Вона спирається спиною об п'єдестал
Афродiти, нiби шукаючи в неї оборони й пiдтримки. Мармурова богиня,
знеможено вiдкинувши торс назад, з сласно-блаженним усмiхом дивиться згори
на Макса. I груди її, живiт i стегна, здається, дихають солодкою втомою. I
пiд нею розiп'яла на п'єдесталi матово-бiлi руки, вузькi на кiнцях i
широкi та повнi бiля плiч, її приклонниця. У срiбно-бронзовiй блискучiй
лусцi, як морська царiвна, вона злегка похитується всiм тiлом, неначе
всерединi ще танцюючи бiскаю. I гола, туга, блискуча пiд гарячим свiтлом
нога то блискає бiло молочною смугою, то ховається пiд лускою. А очi
телицi вогко, свiжо й iронiчно ласкаво не перестають посмiхатись.
I раптом Максовi невiдомо з чого пригадується, що в цiй каплицi вiн
уперше поцiлував Сузанну. Там, бiля тої групи лесбiйок. I, вириваючись з
обiймiв, Сузанна боляче вкусила його за шию. Сьогоднi їй не доведеться
кусатись. I взагалi, не доведеться бiльше нi кусатись, нi...
- Ну, так от, Сузанно, справа моя дуже коротка.
Макс зупиняється, силкуючись подивитись на неї якомога простiше,
сердечнiше та спокiйнiше, i, замiсть того, байдуже й недбало примружує
очi.
- Нам треба рiшуче й остаточно попрощатись i розiйтись, Сузанно.
Сузанна, не перестаючи погойдуватись, так само вогко, насмiшкувато й
мовчки дивиться на нього. А зi стiн, зi скульптур, з усiх бокiв одверто,
настирливо, неначе в змовi з нею, лiзуть в очi йому оголенi, знеможенi,
оскаженiлi, раюючi, спочиваючi тiла.
I те, що вона, Сузанна, стоїть i дивиться на них, дивиться при ньому,
це особливо здiймає душним, нестерпним хвилюванням.
Макс заплющує очi. Власне, йому б треба пiдвестись, потиснути їй руку й
пiти собi геть, - все сказано. Але тiло млосно, важко лежшь, i нема сил
рухнути його. Вiд мовчання Сузанни серце починає глухо, холодно й важко
стукатись об груди.
- Я жду вiдповiдi.. - одкинувши голову назад, iз заплющеними очима
хрипко каже вiн, сам почуваючи сором од своїх дурних, нещирих i зраджуючих
його слiв i в той же час напружено ждучи, що робитиме вона.
Сузанна помалу, повiльно пiдходить до нього, заходить збоку i, раптом
нахилившись, коротким клюючим поцiлунком швидко торкається його уст. I
зараз же, вiдхилившись, одсувається й прилипає до стiни, знов
погойдуючись.
Макс розплющує очi й помалу повертає до неї голову. Згори вниз дивиться
мовчазне, смiхотливе, порожевiле лице пiд каскою волосся, а в розрiзi
сукнi ритмiчно, нестерпно-бiло рухається сильна, струнка нога.
Макс раптом пiдводиться, стає на ноги i, зiтхнувши, простягає до
Сузанни руку.
- Ну що ж. Коли iншої вiдповiдi нема, треба задовольнятись i такою.
Прощай, Сузанно. Вибач менi, коли чим був тобi неприємний, i дякую за все
добре вiд тебе.
Сузанна помалу бере його руку в обидвi свої й починає нiжно гладити її.
Макс пробує потиснути одну з них i визволити свою, але вони не пускають.
Вони тихенько, але настiйно притягують її до себе ближче, цi двi голi,
нестерпно-бiлi руки, зовсiм близько, так що треба ступити один крок, щоб
не перехiлитись усiм тiлом.
- Ти... милий Чуєш ти?
Макс посмiхасiься.Їй треба вже йти, гостi будуть ображенi. I з й йому
треба.
- Ти... милий. I дурний. I любий. I прекрасний. Чого ж ти хочеш бiльше?
Ну?
- Ми так багато говорили вже про це, Сузанно, що краще не псувати собi
нудьгою вiд цих балачок останнього нашого побачення. Я знаю, чого ти
хочеш, ти знаєш, чого я хочу. Нi ти, нi я не можемо того зробити, що хоче
другий. Це - не наша вина. Такi ми є. Так нас зробило життя. Нема ради.
Треба, значить, iз тим помиритись.
Хвилювання принишкло. Стало сумно й тихо вiд своїх слiв, i вперше
виникає справжнє переконання, що це - кiнець. I те саме серце, що
тiльки-но душно й трудно стукалось об груди, самотньо й тоскно
стискається. Сузанна швидко випускає його руку, пiдходить до канапи й
сiдає, щiльно закривши розрiзи сукнi. Рукою поводить бiля себе поруч.
- Сядь.
Макс помалу крутить головою. Не треба бiльше балачок, не треба зайвих,
непотрiбних дискусiй. Вiн хоче пiти вiд неї от iз цим враженням її теплих
плiч, вогких очей, з враженням прекрасної, бажаної, хвилюючої женщини, а
не... не переконаної капiталiстки.
- Сядь, я тебе прошу!
Макс iзнизує плечима й сiдає з краю канапи, незручно повернувшись до
Сузанни всiм тiлом.
Вона знову бере його руку. Добре, коли вiн хоче, вони розiйдуться. Але
це - непотрiбне. Вiн усе одно вернеться до неї. О так, напевне! I хутко.
Вiн iз упертостi обманює й себе, i iнших. Вона хоче сказати всю правду,
хоч це, може, i не розсудливо, бо пiдiгрiє його впертiсть. Але все одно.
Вiн.-.уже не той, що був, коли вони зазнайомилися в музеї. Дикий,
фанатичний, непримиренний соцiал-демократизм його вже, слава богу, спав,
як спадає висока температура при небезпечнiй хоробi.
Макс помалу, але рiшуче визволяє свою руку. Сузанна пробує задержати,
але, посмiхнувшись, випускає.
Криза минула щасливо.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.