Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
н може посмiхатись, скiльки хоче, але факт є
факт. Першою ознакою того є те, що вiн iпочав розумiти красу. О, не
класичну, а живу, життєву, буденну. Сьогоднiшня бiская була iспитом, який
вiн склав блискуче. А ще пiвроку тому вiн сказав би, що пролетарiатовi
наплювать на всi цi викрутаси випещених ледарiв.
- I тепер скажу!
Розумiється, вiн скаже! А як же iнакше? На першому мiсцi амбiцiя А
потiм правда, логiка i... i щастя, як своє, так i... iнших.
- При чому ж тут амбiцiя?
Ах, на жаль, при всьому. Насамперед при тому, що Мако Штор не може
понизитись до того, щоб йоiо жiнка мала бiльше грошей, нiж вiн. О, тут усi
прекраснi теорiї про дружбу, товариство чоловiка й жiнки повиннi поштиво
уступитись перед амбiцiєю мужчини.
Макс зiтхає й проводить рукою по чолу. Так, розумiється, iнакше вона й
не може собi пояснити його поведiнку.
Та в жертву цiй злiй, себелюбнiй богинi приноситься навiть своя власна
теорiя. Так, так! Соцiал-демократична партiя зовсiм не ставить своїм
членам вимог, щоб вони не мали маєткiв, щоб одрiкались усiх радощiв життя,
щоб зневажали красу. Багато було й е видатних соцiалiстiв, якi мали свої
фабрики, мали великi капiтали. Це не заважало їм бути навiть проводирями
партiї. Та вiн сам, напевне, може не одного свого товариша назвати, який
має свої фабрики, вiлли, авто, аероплани, який цiнить i любить красу
життя. Нi? Неправда?
Макс несподiвано голосно смiється, сильно скудовчивши обома руками
волосся. Це чудесно! Нi, це просто знаменито. В каплицi Афродiти Сузанна
Фiшер дає iндульгенцiю проводирям соцiал-демократiв.
- Хiба неправда? Нi?
- О, правда! Iстинна правда!
Боже, якi прекраснi дитячi зуби в цього великого, плечистого чоловiка!
I який хлопчачий милий рот. I який вiн сам увесь iз цим розпатланим чубом
- хлопчинка, маленький хлопчинка з усiма своїми соцiалiзмами, впертiстю,
смiхом.
А коли правда, то, значить, тiльки амбiцiя стоїть на перешкодi їхньому
шлюбовi? Нi? Треба ж бути логiчним i правдивим. I не треба мучити себе
i... других. Чого вона хоче вiд нього? Мати його всього. Бiльше нiчого.
- Але це єдине неможливо, Сузанно.
Сузанна пильно дивиться на його стомлено вiдкинену назад прекрасну
голову з заплющеними очима й тихенько накриває його сперту об канапу руку
своєю рукою.
Це можливо. Йому тiльки треба помиритися з фактом, що в неї бiльше
грошей, нiж у нього. Та й годi. Тодi все було б можливе. Вони побрались би
й виїхали собi геть iз Берлiна. Вони могли б навiть змiнити iм'я, коли б
йому не хотiлось, щоб знали, хто вiн. Вони зникли б на рiк, два, п'ять,
скiльки йому хотiлось би. Вiн гадає, що їй неможливо було б жити без цього
товариства? З ним - можливо. Для нього вона може вiдмовитись од усiх
людей. Але не вiд краси Бо життя - справжнє, реальне життя - є в красi,
через красу i для краси. Поза красою нема нiчого, то все - нереальне,
несправжнє. Вiчне тiльки краса. Соцiалiзми, партiї, справедливiсть, наука,
газети, фабрики - все це часове, мiнливе, i все тiльки засоби для
осягнення краси. I багатство теж. Але без багатства не може бути краси...
А як могло б бути гарно! Вони мали б собi повiтряно-водяну вiллу.
Невеличку, але з усiм, що треба для життя, краси й кохання. Вона б її
носила вiд краю до краю землi, водою й небом. Вони зупинялись би, де б
хотiли, на снiгових верхiв'ях гiр, у лiсах Iндiї, серед моря, на
якому-небудь безлюдному крихiтному острiвку, на якому тiльки птицi зупи
няються спочивати. Всi найкращi, найблагословеннiшi мiсця землi вони
обдивились би, i кожна посмiшка земної планети була б на вiвтар їхнього
кохання. Все, що може дати людська творчiсть, технiка, наука, все вони
мали б до своїх послуг .Вiн мiг би писати книгу про красу. В нього є
мистецький хист, так, так, вона з тих невеличких його газетних статейок,
що вiн пише у своїх газетах, помiтила це давно. I ця його праця була б на
вiть для його соцiалiзму цiннiша, кориснiша за мiльйон статей його.
Сузанна нiжно, обережно, як хорому, гладить руку Максовi й мовчить, не
зводячи пильних великих очей з його голови.
Макс не рухається. В очах стоїть жовта тьма. Треба встати й пiти. I
тепер уже, дiйсно, або зовсiм, назавсiгди пiти, або зовсiм i назавсiгди
лишитись. I нiколи цiєї жiнки не бачити, нiколи бiльш не почувати на собi
цiєї руки, цих насмiшкуватих, обiцяючих, лукавих, теплих i часом таких
вiдданих, таких люблячих очей. Очевидно, справдi ж любить, бо на якого ж
бiса вiн, голодранець, нiчим не видатний, нiкому не вiдомий, здався їй,
коли вона може вибрати собi найкращого з знаменитих, видатних, близьких їй
людей?
Сузанна обережно, стараючись робити якомога менше руху, неначе
пiдкрадаючись до метелика, пересувається ближче до Макса. Погладивши знов
його руку, вона бере її i, тихенько пiднявши, кладе собi на колiно. Рука
покiрна, млява й важка, як у сонного. Пальцi - як горбом лягли, так i не
рухаються, не виправляються на м'якiй, гнучкiй круглостi ноги. Сузанна
тихо, нiжно надушує її й важко прикриває згори своєю рукою.
Внизу матово смуглявих лиць Макса виступають двi невеличкi, червонi,
гарячi плямки Густi, загнутi на кiнцях вiї по чинають легенько
здригуватись, дихання стає глибше, труднi ше, а в пальцях руки вже вже
чується життя, непомiтне, без руху.
В каплицi стоїть чуйна, напружена тиша. Ледве чутно про сочуеться
глухий гуркiт мiста Афродiта з сласно знеможеною iюсмiшкою непорушне й
уважно слiдкує за двома мовчазними людьми.
Раптом Макс розплющує очi, понуро, важко зупиняє їх на Сузаннi, якийсь
мент сидить так i, знявши свою руку з її колiна, швидко встає.
- Ну, я мушу йти. Прощай, Сузанно!
Сузанна нахиляє голову, витягує вздовж колiн оголенi, безсилi руки й
мовчить.
- Прощай, Сузанно. Менi треба йти. Вона пiдводить на нього свої темнi,
чистi, вогкi очi й лагiдно, болiсно !посмiхається.
- Прощай... - ледве чутно шепоче.
Макс, жорстоко хмурячись i покушуючи правий бiк нижньої губи, рiшуче
простягає їй руку. Сузанна, як молячись на нього, помалу бере руку, слабо
дотискує й несмiло питає:
- Ти не поцiлуєш мене?
I болiсна, здивована, лагiдна посмiшка так незвично, так чудно й
роздираючо-боляче стоїть їй на свiжих, смiло й гарно розгорнених устах.
Макс раптово нахиляється до пiднятого до нього лиця, незручно лiвою
рукою обiймає каску волосся i припадає до цих уст. Вони м'яко, покiрно
подаються i зразу ж усiєю м'якiстю своєю всмоктуються в його. Голова
Сузанни помалу починає перехилятися назад, тягнучи за собою голову Макса.
Вiн падає поруч iз нею на канапу. I зараз же скажено, з ненавистю,
вп'явшись руками в голi, гарячi плечi, сильно кидає її голову в подушки i
притискає устами уста. I цi плечi, i уста, i руки, i груди, - все тiло
затихло-покiрне, мовчазне, кричить пекучим хвилюванням.
I раптом по всiй каплицi розкочується страшенний гуркiт i трiск
розбитого посуду. Макс i Сузанна на мент застигають, потiм Макс швидко,
злякано пiдводиться й озирається. На мармурi пiдлоги лежать пiдставка й
черепки вази - Макс звалив їх ногою.
Сузанна падає знов на подушки й жадно, нетерпляче, жагуче простягає до
Макса руки.
Але вiн похапцем злякано витягає годинник й дивиться: пiв на восьму.
- Я мушу йти!
- Ах, нiкуди ти не пiдеш! Iди сюди.
- Я мушу йти. Я не можу. Я мушу. Але я ..
Вiн зупиняється, а Сузанил вся напружено застигає.
- Але я через двi години прийду чнов. Хочеш?
Сузанна сiдає й важко, серйозно, допитливо зупиняє в його очах свої
затуманенi, обважнiлi й ще темнiшi та вогкiшi очi.
- Але ж прийдеш?
- Прийду.
- Напевне?
Макс мовчки пiдходить, брутально бере її за голову, повертає до себе
вгору i з ненавистю, одчаєм, пекучою стогнучою радiстю впивається в її
спухлi, сласно розгорненi уста.
Вiдiрвавшись, вiн круто вiдвертається i, переступивши через черепки
розбитої вази, не озираючись, пригладжуючи волосся, виходить iз каплицi.
А Сузанна, напiвлежачи, з пом'ятою срiбно-бронзовою лускою, з оголеними
ногами й iз переможною, любовно-трiумфуючою посмiшкою на спухлих устах
дивиться йому вслiд.
***
В небi, як розсипане вугiлля, шорхнучи сiрим попелом, дотлiвають дрiбнi
хмарини. Садiвник Йоганн, широко розставивши ноги й держачи обома руками
кишку бiля живота, пускає, як хвiст комети, сталеву, шипучу дугу води.
На дзвiницi червоненької церковцi годинник задумливо ви биває вiсiм
годин.
I тiльки затихає восьмий удар, князiвна Елiза рiшуче вiдходить од вiкна
i з похмуреними широкими бровами, з гордим викликом у закиненiй назад
головi, вся блiда, з поблiдлою, хижою губкою й загостреним кiстяним овалом
виходичь iз салону. Зеленi очi ледве-ледве торкає усмiх.
З цим самим виглядом увiходить i до кабiнету графа. I всiм зiбраним од
одного погляду на неї стає ясно, що екстреннс зiбрання, дiйсно, мабуть,
потрiбне, щось непевне з принцесою.
Князь Шванебах просить дозволу розпочати засiдання, i принцеса зараз же
забирає слово.
Вона говорить тихо, спокiйно, рiвно тримаючи голову. Але який чудний,
недобрий, який сiрий, iз тьмяним, придушеним блиском спокiй її. I як
несподiвано, чудно й моторошно слуха ти те, що вона каже!
Нефарбованi, дегенеративно-расовi обличчя переглядаються непорозумiло,
з тихим ляком i тривогою. Невже це говорить принцеса Елiза?!
А принцеса нiби нiчого не помiчає.
Отже, iз сказаного висновки її такi. Боротьба нерiвна. Один противник
має всю зброю, яку тiльки може дати сучасна цивiлiзацiя, цебто: армiю,
полiцiю, банки, фабрики, залiзницi, пресу. Другий - тiпькi спiвчуття
народу, традицiї, iсторiю i правду.
Друге. Мiжнароднi позицiї першого противника безмiрно кращi.
Плутократiя органiзується по всьому свiтi. Чутки про об'єднання банкiв
усього свiту в "Єдину Республiку Землi" - не теоретичнi мiркування, а
пiдготовлений i майже довершений факт, який потребує тiльки оформлення.
План обеззброєння всього свiту, знищення армiй - це є пiдiрвання всiх
надiй аристократiї.
Отже: одверта, груди на груди боротьба - неможлива. Це-утопiя, казка,
самообман. Треба тверезо дивитися в очi фактам. Потрiбнi iншi методи
боротьби. Треба йти в табiр ворогiв. Так, у табiр ворогiв. Але не так, як
iдуть тi, що служать їм вiрою й правдою. А iнакше, щоб iзсередини їх
перемогти: приспати їх, опанувати їхньою зброєю й одного моменту задушити.
Хитрiстю, обманом, пiдступом треба їх узяти. Це - теж зброя, якої й можна,
i треба вживати там, де немає iншої.
Портьєри на вiкнах щiльно позапинанi; за дверима вiрно й надiйно
стереже Ганс Штор i новий льокай-детектив; принцеса говорить пiвголосом.
Але нефарбованi, сухi, стривоженi обличчя скоса поглядають i на вiкна, i
на дверi, i на принцесу.
Розумiється, йти з такою метою в табiр ворога рiч небезпечна, вiдважна
й саможертовна. Хто йде туди, той на якийсь час приносить у жертву свою
честь, гiднiсть, гордiсть, а може, i друзiв. Але велике дiло вимагає й
великих актiв.
Принцеса робить маленьку паузу. Малесеньку, крихiтну паузу, щоб набрати
тiльки бiльше повiтря у груди.
I от вона, князiвна Елiза, рiшила присвятити себе такiй жертвi. Банкiр
Мертенс через свого особистого мiнiстра охорони, графа Адольфа фон
Елленберга, зробив їй пропозицiю бути його жiнкою.
Постатi в фотелях роблять рух i потiм одразу всi застигають -
надiружено-непорушнi, з неклiпаючими, повстромлюваними в принцесу очима,
як у фотографа в момент знiмання.
Вона на цю пропозицiю показала графовi Адольфовi фон Елленберговi дверi
Але, обдумавши всю ситуацiю, приходить до рiшення прийняти пропозицiю пiд
умовою, що банкiр Мертенс стане президентом Республiки Землi. От це все,
що вона має заявити шановному зiбранню
Постатi, як одпущенi фотографом, дають собi волю рухатись. Але рух
їхнiй тривожний, зляканий, повний непорозумiння й приголомшення.
Старий граф Елленберг важко пiдводить своє широке, костисте тiло i,
заклавши руки за спину, незвично швидко ходить попiд стiною, заставленою
книжками. I похилена голова похиленi плечi, похилена спина - все
розгублено i вражено посмiхається.
Засушений, жовтий, рiвний князь Шванебах, як попсований апарат, швидко,
точно, безупинно ставить олiвцем на чистому паперi ряд рiвних, сухих, як
вiн сам, лiнiй.
Герцог бравншвайзький, куценький, лисий, iз кучерями жовто-рудого
волосся з бокiв веснянкуватої лисини, почервонiв так, що вуха горять, як
два жовто-червонi лiхтарi. Вiн не розумiє iпри-нцеси. Нехай йому
великодушно й милостиво про стять, але вiн абсолютно не розумiє її
свiтлостi. Вiн просить, вiн благає роз'яснити йому справу.
Будь ласка, принцеса готова з охотою дати всi пояснення.
I очi її, звуженi та жорстокi, i загострене пiдборiддя, i хижа верхня
синювата губка, - всi готовi дати пояснення. Будь ласка.
Старий граф зупиняється пiд бюстом Шiллера i з-пiд стрiхи жовто-сiрих
брiв пильно, тяжко дивиться до столу на принцесу.
Як її свiтлiсть гадають: чи такий акт її свiтлостi не буде страшним,
фатальним ударом по всiй їхнiй святiй, великiй справi? Чи не буде це
величезним, на весь свiт, актом капiтуляцiї? Чи не викличе вiн у ворогiв
трiумфу й зловтiхи, що скрiпить їх, а в прихильвикiв - пригнiчення, горя,
суму й сорому, що ще дужче знесилить їх? Як гадають їхня свiтлiсть?
їхня свiтлiсть, принцеса Елiза, гадає, що дещо з цього буде. Вороги
трiумфуватимуть. Але трiумф їхнiй - завчасний. Що ж до прихильникiв, то
обов'язок її друзiв дати їм зрозумiти, що її вчинок не обурення, не сорому
i не зневаги вiд них заслуговує, а розумiння, пiдтримки та вiдповiдної
тактики.
Так. Гм. Так. А чи не думають їхня свiтлiсть, що це буде страшною
образою пам'ятi її великих батька й брата, що вмерли вiд руки банкiра
Мертенса? Хай її свiтлiсть не вiзьме цих с
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.