Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
в за зле А так, у сутi, по
совiстi...
Старий граф фон Елленберг одвертається, робить два кроки й зупиняється,
пильно дивлячись у пiдлогу.
Принцеса Елiза ще вище пiдводить червону голову й погорд ливо, холодно
насуває важкi вiястi повiки на очi. Нi, вона так не гадає. Ця цiль, яка
ставиться, не може бути образою. В цю ж цiль увiходить i... i вшанування
пам'ятi батька та брата найлютiшою помстою їхньому вбiйниковi. Коли вони
можуть усе бачити з домовини, вони повиннi благословити її на цю нелегку
мiсiю.
Герцог бравншвайзький витирає густий пiт iз червоного веснянкуватого
чола. його очi рудого теляти, великi й добрi, в жовтих густих вiях
напружено клiпають.
Так Гм. Розумiється, мiсiя нелегка. Нехай її свiтлiсть простять йому
його нерозумiння, але вiн таки не розумiє, як можна заволодiти силою
противника, хоча б отак пройшовшiї в його табiр? Як можна однiй, десятьом,
двадцятьом особам захопити цiлий громадський лад, цiлу систему, яка й є
силою противникa? Як, на милость господню?!
Обличчя напружено i з тривожною цiкавiстю проводжають слова куценького
герцога до принцеси: як?!
Принцеса й на це має вiдповiдь, таку саму точну, стислу, обдуману й
холодно-гордовиту, як i попереднi.
Лад противника є попсований ним той громадський i державний лад, який
вiн захопив у справжньої, народної монархiї його не мiняти треба, а наново
виправити. Як його попсували десять, двадцять одиниць, так iншi двадцять
осiб можуть його виправити. Iсторiю роблять великi сильнi одиницi.
Так. Гм. Але невже невже її свiтлiсть зможе стати дружиною, справжньою
дружиною цього банкiра?! Нехай її свiтлiсть милостиво вибачать, але це не
вмiщується в головi, це- богозневага, це протиприродне.
Принцеса Елiза мовчки дивиться на герцога бравншвайзького, i неохочий,
важкий усмiх проходить по її жорстко стиснених устах. На це вона вiдповiдi
не дає.
I раптом iз фотеля бiля вiкна пiдводиться чорна, глухо до шиї
застiбнута постать єпископа i помалу, з урочистою задумою в усiх рухах
пiдходить до принцеси. Голова його вся сива, але брови густi, чорнi й на
голених щоках синюватiсть брюнетiв. Банькатi жовтуватi очi, обведенi
фiолетовими западинами, дивляться строго, проникливе.
Вiн теж хоче сказати її свiтлостi декiлька слiв.
Принцеса ввiчливо злегка повертається до нього, скидує на нього зеленим
поглядом, i жорсткiсть та сухiсть її лиця стають iще виразнiшi. Вона хитає
головою, - будь ласка, вона готова слухати.
Єпископ пiдводить суху, сiрувату руку й тихим голосом каже:
- Так, ваша свiтлосте, те, що ви задумали зробити, є протиприродне,
неймовiрне, страшне. I всi уваги вельмишановного герцога зовсiм слушнi.
Герцог, сперши голову на руку, сумно й журно хитає нею. Принцеса сидить
рiвно, нерухомо, спустивши очi на тiсно складенi на колiнах руки.
- I багато ще iнших уваг i питань, ваша свiтлосте, роїться в головi од
вашого намiру. Серце стискається горем, болем, пекучою образою. Жертва
бiльша за жертву Авраама, що хотiв принести боговi свого сина. Подвиг
бiльший за подвиг Юдiти, що пiшла також у табiр ворога.
Єпископ на мент зупиняється, повертається до зiбрання i тим самим
повiльним, строгим, урочистим голосом питає.
- Але, мої панове, хто посмiє тепер сказати, що подвиг Юдiти був
нелюбий богов?
Герцог бравншвайзький перестає сумно кивати головою й непорозумiло
дивиться на строге, з загнутим носом i чорними бровами лице. Принцеса
швидко зиркає скоса вгору до єпископа й так застигає.
- Хто, мої панове, крiм бога, посмiв би був зупинити руку Авраама? I чи
не був син самого бога принесений у жертву за людей? Чи не був це
протиприродний, богозневажний, страшний i неймовiрний учинок? Але хто смiє
сказати, що вiн був непотрiбний? Так, ваша свiтлосте, страшну, неймовiрну
жертву ви збираєтесь принести свойому народовi. Але дозвольте менi,
смиренному слузi всевидного, з болем, горем i побожним сумом благословити
вас на неї. Дозвольте схилити мою посивiлу голову перед вашою великою
душею, перед вашою великою силою, даною вам од бога, i возрадуватись усiм
старим серцем своїм, що може бути й за наших страшних часiв таке чудо
геройства i святої самопожертви.
Однотонне, рiвно-бiле, як iз матової порцеляни, лице князiвни з кожним
словом єпископа наливається життям, теплiє, вiдтає, м'якшає, вкривається
тiнями рум'янцю.
Єпископ так само строго, повiльно, врочисто-низько схиляється перед
принцесою, торкнувшись пальцем пiдлоги. Принцеса швидко встає i, вся
змiнена, блискаючи вогкiстю очей, палаючи волоссям i рум'янцем, така вся
зразу молода, юна, пiднята, простягає руки єпископовi. Вона така вдячна
йому. Вона така рада. Ах, вона така рада!
Вiн побожно й повiльно цiлує цю руку, а срiбно-сива голова його рiзко
вирисовується на фонi чорного шовку принцеси.
Зiбрання ошелешене. Князь Шванебах перестає штрихувати папiр i мовчки,
непорушне дивиться на єпископа й князiвну - апарат цiлком зiпсувався i
став. Герцог бравншвайзький, одвiсивши долiшню губу, часто клiпає
жовтовiїми телячими очима, як вiд порошинки.
Голови тривожно, схвильовано шепочуться, i в князя Шванебаха по лобi
рясно-рясно зiбралися здивованi, розгубленi зморшки.
Старий граф Елленберг iз закладеними назад руками, зiгнувшися, стоїть i
суворо, роздумливо дивиться поперед себе, неначе не знаючи - ступати йому
на небезпечну кладку чи нi.
Але князь Шванебах направляється й функцiонує далi. Вiн обережно стукає
олiвцем об стiл i просить до порядку. Принцеса сiдає на своє мiсце, а
єпископ вертається до камiна. На хвилину настає тиша.
Але трудно бути порядковi там, де мова мовиться про такий неймовiрний,
страшний непорядок.
Нi, зiбрання не може згодитися з його преосвященством паном єпископом.
Розумiється, Юдiта, Авраам, Iсаак, - все це зворушливе, величне з погляду
релiгiї, намiр принцеси дiйсно заслуговує на всякий подив i пошану, але,
на жаль, бiблiйнi часи давно минули i, взагалi, справу треба розглядати не
з релiгiйного, а з полiтичного й сучасного погляду. Зiбрання взяло б на
себе незмiрну вiдповiдальнiсть, коли б не зважило всiх можливих наслiдкiв
од цього (безумовно, героїчного, надзвичайного, але мало обгрунтованого!)
плану.
Принцеса знову вирiвнюється, знову пiдборiддя стає гостре, знову повiки
гордовито й холодно лягають на очi. Вона слухає всiх по черзi й уже нiкому
не вiдповiдає. Потiм пiдводиться i, злегка торкаючись рожевими пучками з
обточеними довгими нiгтями краю столу, тихо каже:
- Як так, то я сама беру на себе вiдповiдальнiсть перед богом, моїм
народом i моїм родом. Прощайте, панове. Дуже менi шкода, що ми не могли
сьогоднi порозумiтись. Але я певна, що колись ми ще порозумiємось.
Вона велично хитає всiм головою, окремо тепло i привiтно посмiхається
до єпископа i, скляно пошелестуючи шовком сукнi, виходить iз кабiнету.
Голови низько й поштиво схиляються перед нею.
I тiльки зачиняються за принцесою дверi, князь Шванебах сухо, твердо
стукає олiвцем по столу i просить обмiркувати ситуацiю, яка може скластися
у зв'язку з намiром принцеси.
Але що ж можна мiркувати? Можна зiщулитись перед ударом i ждати його
Можна вгадувати всю страшну шкоду, але що зробити, щоб одвернути ii?
Герцог бравншвайзький озирається на дверi, грайливо тарабанить
круглими, твердими нiгтями по столу й недбало пiвголосом бурмотить:
- Єдиний рятунок. забрати з дороги "нареченого".
Єпископ суворо, негативно крутить головою. Але всi вдають, що не
помiчають того. А граф Елленберг, важко звiсивши величезнi руки ч поруччя
фоiеля, зовсiм нiчого не чує i не бачить.
- Так, панове Це єдиний рятунок. Iншого не бачу. Що там робить той
Iнарак? Що ваш той Рiндель чи Рiнкель, що вiн робить у Iнарацi? Вiн нам
досить багато коштує, а щось результатiв мало.
Шванебах iзнизує плечима. Хто ж то може знати, що вiн там робить? Хоча
деякi результати його роботи все ж таки були, цього вiдкидати не можна.
Але "забрати" Мертенса при тiй страшнiй охоронi його - справа зовсiм не
така легка. I коли Iнарак не може до цього часу справитися з нею, то ясно,
що на неї треба багато натуги й сил покласти.
- Зараз готов пiв свого маєтку покласти на стiл! I куценький герцог з
силою б'є короткою в рудому волоссi рукою по столу.
- Пiвмаєткуi
I вiн дивиться на всiх поглядом, який каже- ми теж можемо жертви
приносити: хто за мною?
Але за ним бiльше нiхто не йде. Насамперед сама справа ще не зовсiм
ясна, скiльки саме треба на неї: пiвмаєтку, чверть, а то й увесь. Князь
Шванебах повинен це вияснити з тим Рiнделем чiи Рiнкелем. Але зазначити
йому виразно, що гонорар буде виданий пiсля виконання роботи. Коли вiн
дiйсно має вплив у Iнарацi, нехай зробить усе, щоб ця справа якнайшвидше
посунулась.
Єпископ строго, непохвально крутить головою. Помилка. Велика помилка.
Принцеса вибрала вiрнiший шлях. Не тiльки з погляду морального, але й
тактичного. Не треба їй перешкоджати. Не в Мертенсi рiч, - що заслужив, то
вiн однаково дiстане. Рiч у справi. Принцеса пiдходить до неї реально,
практично й активно. Активно! А вони хочуть обмежитись пасивними мрiями.
Так, розумiється, цi мрiї - чистi, великi, святi, а принцесина активнiсть
тяжка, болюча.
Але вiра без дiл мертва есть.
Слова єпископа розкривають тугу шкуринку пригнiчення, за-мiшаннч А, нi,
нехай його преосвященство вибачить! Е, нi, коли справа ставиться так, то
принцесина активнiсть є ще бiльша мрiя, утопiя, дитяча фантазiя, але з тою
рiзницею, що страшно, непоправно шкiдлива. Нi, нi, а чи iпан єпископ думає
про iншi сторони справи? А чи пан єпископ передбачає, яку це деморалiзацiю
внесе в ряди аристократiї? А чи пан єпископ думає так, а чи вiн пiдходить
отак?
В кабiнетi б'ється у стiни заплутаний клубок порозпалюваних,
рiзнотембрових голосiв i довго не може розплутатись. Старий граф мовчки
сидить у фотелi, важко звiсивши руку з поруччя Єпископ утратив свою
поважнiсть i врочистiсть, вiн мiцно тримає куценького герцога за гудзика й
сердито доводить йому, що "китайська черва" є загроза всiй європейськiй
культурi. А йому в праве вухо експансивний фон Петц доводить, що
експедицiя на мiсяць з метою добувати радiй є безглуздя, обман мас,
одвертання їхньої уваги вiд насущного, земного.
Ганс Штор поважно, велично ходить по холу перед дверима кабiнету, i на
мiнiстерському лицi його невдоволення. Вилетiла матка з вулiя, й без ладу
гудуть i тикаються в стiни безпораднi бджоли.
Але матка в цей час теж не зовсiм спокiйно тикається в стiни свого
червоного салону. Душно їй, тiсно. Де та Софi вiчно ховається?
Але Софi вже з манто стоїть перед нею й уважно вдивляється в
закостенiле рiвно-бiле лице з вузькими, хижими, зеленими очiїма.
Рiвно й закостенiло сходить принцеса у сад i чорною тiнню, ледве
порипуючи по пiску темної алеї, майже навпомацки проходить до альтанки.
Небо густо темне, без зiр, у важких хмарах, злегка торкнутих нiчним сяйвом
Берлiна.
Принцеса сiдає на лаву бiля альтанки. Душно, непокiйно, млосно. Чорне,
легке, з старого мережива манто - мамина пам'ятка - гидливо, нетерпляче
скидається з плiч.
Настирливо-солодко пахнуть якiсь квiти збоку. Звiдкись здалеку крiзь
глухий, безперестанний гуд мiста драгуюче булькають звуки рояля.
Довго й непорушне сидить князiвна Елiза. I помалу розтає
закостенiлiсть; тихий, нiжний сум, як котки, безшумно пiдходить i треться
об серце, муркоче. Кущi й дерева стають виднiшими, солодкий дух незнайомих
квiток незрозумiло-тепло хвилює, а булькiтнi, самотнi, тяжнi звуки рояля
викликають гарячу, вогку важкiсть на очi.
I вже не думається їй нi про герцога бравншвайзького, нi про єпископа,
нi про те, що так ще пiвгодини тому заповнювало всю душу. I згадується їй
чогось, як торiк весною приїжджав до них у замок син старого приягеля
батька з якимсь секретним дорученням. Вона з ним майже нi разу не
говорила, але одного вечора, зустрiвшися з ним очима, почула раптом таку
дивну, солодку тривогу, що вся ослабла. I весь той вечiр очi її, як
навмисне, стрiчалися з його очима; душна, млосна солодкiсть облягала тiло,
вечiр здавався особливим, прекрасно-сумним. Один раз таке з нею було. I
сьогоднi вона вже не пам'ятає нi лиця, нi очей, нi прiзвища того сина
приятеля, але така сама сумна, нiжна тривога й солодка млоснiсть стоять їй
у всьому тiлi. Хочеться цiлувати свої руки, хочеться нарвати отих солодко
в темнотi пахнучих квiток i сховати в них свое лице, що так чудно, дивно й
соромно пашить вогнем.
В небi, як розсипане вугiлля, шорхнучи сiрим попелом, дотлiвають дрiбнi
хмарини.
На дзвiницi червоненької церковцi годинник задумливо вибиває вiсiм
годин.
Доктор Рудольф поспiшає до хвiртки, - хто знає, може, Макс проти свого
звичаю якраз сьогоднi й не спiзниться; може, вже нетерпляче ходить
вулицею, боячись подзвонити, щоб не натрапити на батька. I вже сердиться
хлопчина, вже мружить свої милi очi.
Але за хвiрткою хлопчини ще немає, i нiхто не сердиться, i нiхто очей
не мружить. Ну, нiчого, Рудольф собi пiдожде. Це не важно, тепер нiщо не
важно, крiм того, що там, у лабораторiї, кипить у казанчику. Ах, кипить
воно, кипить! То що буде з того?
I Рудольф ходить по саду бiля хвiртки, шкандибаючи, роблячи шиєю
визвольний рух, посмiхається, рве листки, нюхає. А очi йому тьмяно,
п'яненько блищать, слухають щось у серединi себе. Часом вiн згадує й
злякано шкандибає до хвiртки, одчиняє й дивиться на вулицю. Немає. Немає
капосного хлопчини, хай йому, бiдному, добре буде! Немає.
I знову ходить доктор Рудольф, поводячи шиєю, заганяючи габлями рук
волосся на потилицю. I знову злякано згадує й виглядає.
Ага, нарештi! Ну, так, якась йому неприємнiсть: лiва рука в кишенi, в
руках розвезенiсть, лiнива одчайдушнiсть, в очах насмiшкувата вищiсть
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.