Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
яка
вмить може вибухнути в бурний, клекiтний гнiв.
Макс недбало гикає руку. Вiн, здається, запiзнивсь? Ну, вiд цього
другого землетрусу не сталося? Нi? Значить, iще можна жити. А милий
батенько не зустрiнеться в саду? Макс у даний момент має дуже малий нахил
до родинних "обiймiв".
У саду нiхто не зустрiвається. Тiльки шипить кишкою старенький Йоганн,
але й вiн за кущами не бачить братiв.
В лабораторiї, на найдальшому краю довжелезного столу, кипить у
металiчному казанчику якесь течиво. Бiля казаньа iпорозкладенi сiруватi з
украпленими в них зеленими й срiбними плямками камiнчики. Рудольф зараз же
прожогом, як мати до колиски дитини, кидається до казанка, зазирає в
нього, нюхає, щось пiдкидає, знову нюхає, знову дипиться. Нарештi, нiжно,
обережно, за тепломiром зменшує вогонь i, поводячи шиєю, немов виплутуючи
її, вертається до Макса.
Макс, розлягшись у фотелi, заклавши ногу за ногу, лiниво й помалу
запалює цигарку. Вiн бачить уважний, хоч i чудний якийсь, погляд Рудольфа,
i йому хочеться ще недбалiше розлягтись, засмiятись, засвистiти, - вiд
того часу, як Рудi знає про участь його в Iнарацi, з ним просто не можна
по-людськи говорити, вiн iз ним поводиться так, як поводяться з
туберкульозним в останнiй стадiї або на побаченнi з замкненим у в'язницi
назверх - бадьоро, веселенько, уступливо, а всерединi - з вiчною дурною
заклопотанiстю, жалем, тривогою.
- Ну, як же там у горах? Стоять iще, не попровалювались нiкуди? А чого
в тебе такий якийсь чудний вигляд? Га? Чи не випив ти часом?
Рудольф весело дивується. В нього чудний вигляд? Чи не випив вiн?
Ха-ха! Маєте собi.
I раптом робить зляканi очi й прислухається до казанка.
Так чудний вигляд? Га? Може буть, може буть, вiн про це нiчого не знає,
не дивиться в дзеркало. Так, так. Ну, а що новенького в Макса? От у нього
вигляд недобрий, не чудний, а просто-таки недобрий. Зблiд, схуд, змарнiв.
Можна було б додати, що й посмiшка Макса недобра, i очi недобрi, не
одвертi, уникливi, але не треба хлопчину сердити.
Макс струшує об черевик попiл цигарки й примружує очi. Нiчого,
поправиться. От один лiкар дуже йому рекомендує завести собi
повiтряно-водяну вiллу, каже, що чудесно вилiковує вiд усяких хороб, як
рукою все знiмає.
- Правда? - щиро й серйозно дивується Рудi. Макс теж серйозно хитає
головою. Просто знаменито вилiковує. Тiльки треба мiсяць у Гiмалаях жити,
мiсяць на острiвцях, де тiльки птицi зупиняються спочивати, мiсяць на
Нiлi, бiля пiрамiд.
Рудольф спiвчутливо, згiдливе хитає головою. Ну, звичайно, треба добре
їсти, добре вино мати, добрих кухарiв, слуг, не турбуватись, не
хвилюватись, любити красу й усiх ближнiх, як самого себе.
Рудi трошки не розумiє зв'язку повiтряно-водяної вiлли з любов'ю до
ближнiх. Розумiється, нiчого не можна мати проти цiєї прекрасної заповiдi,
але в медичному приписi вона якось не пiдходить.
Не пiдходить?! Ого! Та це найцiлючiша, найгiгiєнiчнiша за повiдь!
Повiтряно-водяна вiлла, коню в банку на сотню-другу мiльйонiв i любов до
краси та всiх ближнiх! Яку хоч недугу як рукою здiйме! А в додаток ще й
слова святого, фiлософа, мецената, знавця й законодавця краси. Ге?
Рудi починає знов серйозно й уважно, як на побаченнi в тюрмi, дивитися
на Макса.
Макс задирає голову, зiтхає, обдивляється навкруги й лiниво
посмiхається. А то ще теж непогано: завести собi яку-небудь лабораторiю,
довбатись у камiнчиках, варити всяке зiллячко в казаночках, писати статтi
про новi елементи у природi й любити всiх ближнiх, як самого себе.
Неодмiнно всiх, усiх до одного! Добрих i поганих, насильникiв i
насилуваних, грабiжникiв i грабованих, паразиiiв i працюючих. Абсолютно
всiх! I, боже борони, нi до якої полiтики не втручатися. Полiтика - то
злiсть, ненависть, нелюбов до деяких ближнiх, вона псує нерви, кро.в,
шлунок, а iнодi й усьому життю загрожує. А надто деяким дурним, немудрим,
без хiмiко-фiлософського погляду на життя людям, що з дурного розуму свого
мають нещастя належати до деяких небезпечних, страшних, нелегальних
органiзацiй. Це вже зовсiм негiгiєнiчно. Правда?
Рудольф уступливо, тихо, так нiби про себе, завважує, що важко бути
прихильником заповiдi однакової любовi до паразитiв i працюючих, до
насильникiв i насилуваних.
Макс пiдкидує покладеною на ногу ногою i скоса поглядає на стелю. Так,
у теорiї, може, i можна не бути прихильником, але в дiйсностi, в життi,
воно фактично так є.
- Чим же воно, Макс, є?
О, ця прохальна, уступлива, покiрна лагiднiсть. Вiн готовий на все
згодитись, аби не сердити бiдного смертника. I яка вищiсть, вибачливiсть у
цьому тонi, - що там серйозно вiдповiдати на слова людини, яка не скiнчила
унiверситету.
- А тим воно, Рудольфе, є, що ти байдужий i до тих, i до тих! Розумiєш?
Бiльше любиш ограбованих, нiж грабiжникiв? Докажи. Прошу. Будь ласка.
Рудольф старається якомога серйознiше й уважнiше ставитись до слiв
Макса, - бiдного хлопчину так раз у раз дратує його неуцтво в полпичних
справах От i тепер покушуе губу, мружить очi; от-от спалахне.
- Добре. Але чим же я можу доказати? Я на полпицi, на жаль, не
розумiюсь.
- О, тут великої полiтики не треба. Тут дуже проста справа. Є двi
сторони Грабiжники i грабованi. Буржуазiя i пролетарiат. Так?
Рудольф не вiдважився б так просто провести подiл мiж людьми. Але вiн
хитає головою й скоса дивиться до казанка.
- З одної сторони, в буржуазiї вся сила, державна влада, вiйсько, суди,
тюрми, полiцiя, релiгiя, мораль, преса й навiть наука. Так?
Рудольф iз такою концепцiєю не зовсiм би згодився. Але вiн знову мовчки
хитає головою.
- У пролетарiату нiчого цього немає. Тiльки його руки, органiзацiя й
ненависть до паразитiв. Цього занадто мало. Вiн потребує зброї. Всякої
зброї. От, коли ти дiлом хочеш любити слабшу сторону, поможи їй. Ану?
Рудольф високо здiймає брови й здивовано дивиться на брата. Якою ж
зброєю вiн може помогти?!
Макс знову гойдає ногою й з прибiльшено-байдужим виразом водить очима
по лабораторiї.
- Якою? О, розумiється, нi гармат, нi скорострiлiв ти не можеш дати. Ти
не турбуйся. Але в тебе є наука. Послужи нею не тiльки сильнiй сторонi,
але й слабшiй.
- Будь ласка! Менi здається, що...
- Будь ласка? Чудесно. Нам потрiбнi трути для витруювання наших
ворогiв. Прошу. Приготуй їх нам у твоїй лабораторiї.
В кiмнатi вже стоять по кутках темно-сiрi присмерки. Блакитне сяйвочко
бiля казанка вже виразно помiтне. Обличчя здаються блiдо сiрими, з
великими очима.
Рудольф якийсь мент мовчить i потiм тихим i по-iншому серйозним голосом
каже:
- Нi, цього я, Максе, не можу.
Макс весело, голосно регочеться, дрiбно пiдкидаючи ногою. Вiн бiльше
регочеться з тону, з цього справжньо серйозного тону, анiж iз його слiв.
Ага, забалакав як слiд!
- Що? Любов до ближнiх-грабованих не така безпечна та вигiдна, як до
ближнiх-грабiжникiв? Хе-хе! Отож-то воно й є. I правильно, Рудi. Така
любов i ласки графiв твоїх позбавить, i цю затишненьку лабораторiйку
вiднiме, i в тюрму посадить, та й, як, що й до чого, ще й життя вiдбере.
Хай їй всячина! Правильно, Рудi, цього ти нiяк не можеш.
Рудi хвилюється. Вiн виразно, серйозно, по-справжньому хвилюється.
I в Макса, в якого назавсiгди лишилось до Рудольфа почуття меншого
брата до старшого, що стiльки рокiв був його учителем, вiд цього
хвилювання з'являється почування рiвностi, навiть вищостi й сатисфакцiї.
Рудi зачiсує обома руками волосся, визволяє шию, прокашлюється,
крутиться на стiльцi. Нарештi зовсiм-зовсiм тихо говорить:
- Ти неправильно, Максе, оцiнюєш мотиви моєї вiдмови.
- Ну, розумiється!
- Неправильно, Максе! Менi здається, що я мiг би й у тюрму пiти, i
життя вiддати за те, в що я вiрю й люблю Але...
- Може буть. Але як ти любиш бiльш грабiжникiв, то чого ж ти маєш iти в
тюрму за грабованих? Правильно?
Рудольф терпляче жде й починає знов:
- Але я не вiрю, що трутами, вбивствами, смертю можна творити життя. Це
логiчний абсурд. Терор - це самовбивство для тої самої iдеї, яка його
вживає. Так я розумiю твою органiзацiю, Максе. Вибач менi, але я з нею не
можу згодитись. Я... не полiтик i нiчого на полiтицi не розумiюсь, але я
певен, що люди можуть i повиннi порозумiтися не шляхом боротьби, насили й
самонищення, а шляхом розуму, науки й працi.
Макс смiється злiсно, упевнено й з почуттям справжньої вищостi. Якi це
наївнi, старенькi, заяложенi слова! Тисячi рокiв однi люди присипляють
ними других, щоб тi не брикались i давали доїти себе. Гармонiя iнтересiв,
спiвробiтництва класiв, соцiальний мир. Боже, скiльки на цю мету
наговорено хороших, медових слiв. Коли б тим медом вимазати всiх тих
словоблудiв i втикати пiр'ям та розставити їх пiдряд, то, мабуть, iз них
можна було б зробити чудесний поясок через усю земну кулю. Ну, хiба це не
та сама любов до всiх ближнiх без рiзницi класiв?
Ех, апостоли любовi! Словоблудство є ваша любов! Нема любовi без
ненавистi, як нема бiлого без чорного! Хочете лю бовi, то мусите
ненавидiти. I що бiльша ваша любов, то бiльша ненависть. А коли нема
нiякої любовi, коли є себелюбство, коли хочеться спочинку, повiтряних
вiлл, лабораторiй, о, тодi починається любов до всiх, гармонiя iнтересiв,
спiвробiтництво класiв. Це вже вiдомо. О, це занадто вже вiдомо, будь воно
тричi прокляте!
Макс бурно встає, жбурляє недокурок у куток i простягає руку
Рудольфовi.
- Прощай... Люби собi своїх графiв i Мертенсiв, як самого себе.
Рудольф пiдводиться i не бере руки Макса. Щирий, великий бiль у голосi
брата, щось глибоке й наболiле в цiй гiркостi не дозволяють так розiйтися.
Чи то вiд присмеркiв здається, чи справдi в лицi Макса ходять мускули, як
у людини, яка сильно зцiплює щелепи, щоб не закричати чи не заплакати.
- Почекай, Масi. Чого бiжиш? Ти ж мав якусь справу до мене.
Макс, забувши, що тiльки-но кинув недокурок, виймає знову цигарку й
закурює. При свiтлi сiрника очi його видаються надзвичайно блискучими.
- А щодо моїх слiв, Масi, то не бери їх так гаряче до серця Може, я не
так щось сказав. Я тiльки хочу сказати тобi, що я.. що менi не до душi
така боротьба, яку ти й твої товаришi провадять. Може, я помиляюсь. Я не
знаю. А моя боротьба - от!
I Рудольф показує на стiл, заставлений приладдям.
- Цим я служу й хочу служити людям. I скажу тобi. Масi, що коли менi
вдасться те, над чим я працюю тепер, то я принесу всiм покривдженим бiльше
користi, нiж пудами трути.
- Твоє вiдкриття може принести користь тiльки капiталовi, - понуро
бовкає Макс.
- Не думаю. Чого так?!
- А того, що коли воно не буде корисне капiталовi, то воно не побачить
свiту. "Корисне покривдженим". Хе! Де, яке ти бачив наукове вiдкриття, яке
було б корисне покривдженим i некорисне капiталовi? Скiльки їх, таких,
загинуло, не дiйшовши до людей. Прочитай iсторiю винаходiв. Побачиш.
Рудольф iз усмiшкою в сутiнках хитає головою. О нi, його вiдкриття не
боїться такої долi. Нехай воно тiльки вдасться, нiякий капiталiст не
посмiє нiчого сказати проти нього! Треба бути божевiльним, щоб не визнати
його.
- Так, ти... рiдний син свого батька: вiрно служиш своїм панам!
- Я служу iстинi й науцi, Максе.
- Ах, до чого ж нуднi оцi проклятi солодкомовнi слова! Ще красу й любов
сюди. Ну, все одно! Яка година тепер може бути? А проте, дурницi. Менi не
потрiбно. Я тiльки ще от що хочу тебе попросити.
Макс кiлька разiв глибоко затягується цигаркою.
- Про мою органiзацiю. Я прохав би тебе або краще зазнайомитися з нею,
або зовсiм нiчого не говорити.
- Я iпрошу вибачити, Максе, я...
- Iнарак є органiзацiя людей, якi вiддали себе на розп'яття. Чуєш,
Рудольфе? На розп'яття, дожиттєве розп'яття Коли можеш зрозумiти, що це
значить, то - будь ласка.
- Я розумiю, Максе, я тiльки...
- Органiзацiя людей, якi за це розп'яття мають тiльки глум, прокляття,
iм'я бандитiв i страх навiть у тих, ради яких розпинають себе. Розумiєш?
Але вона є конечнiсть. Вона - крик, вона - справедливiсть i кара на тих,
хто топче всяку справедливiсть Вона...
Рудольфовi знову здається, що на лицi Макса пiд шкурою на щелепах
проходять гульки. Макс одвертається, робить декiлька крокiв по лабораторiї
i, вернувшись, iншим, сухим, спокiйним, голосом каже:
- От це я хотiв тобi сказати.
- Добре, Масi. Я вiрю, знаю. I iпрошу !простити менi, коли я...
- Потiм ще от що. Скажи, часто Мертенс буває в цiєї вашої принцеси?
Рудольф здивовано дивиться на блiду пляму лиця Макса.
- Мертенс?! А що йому до принцеси?
- Кажуть, що вiн нею цiкавиться. I цiєю коронкою її, що пропала.
- Може буть. Але, щоб бувати в принцеси, треба, щоб i вона того хотiла.
Але це є для неї так само неможливо, як-як хотiти бачити в себе гостем
бацилу чуми. Абсолютно неможлива рiч. Звiдки така дурниця могла взятися?
- I ти гадаєш, що нiколи, нiяким способом неможливий його вiзит до неї?
Рудольф iзнизує плечима. Вiн, розумiється, нi за що у свiтi не може
ручатися. Але, знаючи хоч трохи принцесу, знаючи iсторiю загину її батька
й брата, знаючи ту ненависть, страшну просто ненависть, яка проглядає в
принцеси до вбiйника її рiдних, неможливо навiть уявити собi, щоб вона
могла пустити його на порiг до себе. Але звiдки й чого в Макса така
цiкавiсть до цього?
Макс, замiсть вiдповiдi, раптом бурно обнiмає Рудольфа, весело, легко
смiється, злегка трясе його i, одiрвавшись, починає швидко ходити по
лабораторiї.
Блакитне сяйво пiд казанком стало бiльше, виразнiше серед згустiлої
пiтьми. З вiкна потягає душними, густими пахощами саду. Рудольф стоїть
непорушно i жде. Хто знає, що треба зрозумiти в даному випадку.
- Рудi! Можна скористуватися твоїм телефоном?
- О, прошу!!
I Рудольф iз п
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.