Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
? Що? Га?
Князь скоса зиркає в iржаве лице. Ага, бiржова душа не витримала,
розхристалась, дає волю собi, тiшиться, губу зако-иилює, громом гримить.
- Та ще приходите до нас просити в нас нашої зброї для боротьби з
нами-таки? Хе! Великодушнiсть?
- Я прошу не для боротьби, а для врятування честi й життя... мого й
мого сина. Ну, я вас... благаю!
I, чуючи болючий, жахний сором i знаючи, що цього не треба було казати,
i знаючи, що все одно й це не поможе, старий князь робить горлом так, наче
ковтає щось трудне, i одвертає голову вбiк. На старiй, жовто-сiрiй шкурi
вилиць хоробливо горять червонi плями.
Мертенс раптом погасає. Витягає з-пiд фотеля ноги, сiдає рiвнiше i,
пильно та важко дивлячись у князя, з сухою байдужiстю каже:
- Врятування вашої честi й життя... в руках вашої дочки. I, не зводячи
твердого погляду з поширених непорозумiнням очей князя, попереджуючи цим
усяку посмiшку, з строгою врочистiстю додає:
- Нiмеччинi потрiбна гiдна її слави дружина менi.
Князь якийсь мент ошелешено сидить, широко розплющивши та так i забувши
очi, iз злегка одвислою нижньою губою, а червоними плямами пiдняття на
прозоро-жовтих щоках. Потiм умить, хитнувшись увесь угору, пiдпирає тiло
палицею, роззявлює рота, зараз же закриває, наче задихавшись тим, що має
сказати, знову розкриває й видихає вниз у злегка пiдняте догори м'ясисте,
червоно-буре, лобате лице:
- Нахабний хам!
I, напружено-часто застукавши металiчним наконечником по вiдлозi,
спираючи на палицю ослабле тiло, повертається на мiсцi, злегка хитається
i, випрямившись, дрiбн-о-швидко виходить iз кабiнету.
Мертенс iз кректiнням нахиляється, пiднiмає олiвець i, надушуючи
гудзика крайнього апарата, з посмiшкою гиркає про себе:
- Ще й сам її приведеш!

* * *
Лагiднi, терплячi очi Софi скоса й несмiло, з острахом побожностi
зиркають на витончений, уже суворо, знайоме, страшно закостенiлий овал
молочно матового лиця принцеси Елiзи. Три днi за постаттю принцеси не
видно бiлої, пухнастої купи Нептуна з рожевим язиком i розумними,
терплячо-лагiдними собачими очима. Три днi принцеса, льокаї, шофери,
камеристка Софi ловлять, благають, грозяться Нептуновi, i з кожним днем
овал принцеси стає гострiший, як тiльки згадують iм'я Нептуна.
Лагiднi, сумирнi очi Софi з побожним нерозумiнням дивляться злегка
вгору на суворо замкнутi уста дивної, нелюдської iстоти в такому людському
тiлi. Батько i брат сьогоднi вибираються в далеку повiтряну дорогу,
апарати вже стоять напоготовi, з Лейпцiга прийшли новi науковi прилади, що
за ними принцеса так тужила, що їх так довго й нетерпляче вичiкува.iа,
надворi в парку стоять густi завiси весняного дихання, якi треба, як воду,
проривати грудьми, iдучи, вiд яких не тiльки Нептунове серце душно
стискується. А дивна iстота ходить по парку, грiзно, зловiсно стягнувши
широкi брови на зеленi очi й поклацуючи пальцем правої руки по долонi
лiвої, - грiзний знак!
Старий князь сьогоднi чогось так сумно, тихо сказав:
- Закон природи, Елiзо, немає ради...
Але дивна iстота тiльки глянула на батька й мовчки вiдiйшла хто з нею,
для того всi закони, крiм її, зникають. Нiякi закони бога, природи, людей
не мають нi сили, нi значення перед її законом i волею.
В кiнцi алеї нарештi з'являються двi постатi; вони ведуть ведмежу купу
шерстi. В неї роззявлена паща i язик мокро, зрдихано звисає на правий бiк.
I льокаї, i Софi, i Нептун - усi знають, що в квiтнi, коли сонце гарячими
золотими пальцями розгортає пелюстки квiток, безсоромно оголюючи нiжну
схованiсть їх; коли вночi в парку стоїть насичений сонцем, сласний шепiт
трав, дерев, коли в грудях плаває тоскна, солодка туї а, коли навiть
заржавленi цвяхи вилiзають iз старих дощок паркана i зливаються в обiймах,
- тодi не можна мати претензiй до Нептуна за його нехтування обов'язкiв
раба. Тiльки одна принцеса Елiза цього не розумiє.
Нептун важко дихас и уперто тягне могутню, жовтяво-бiлу голову назад
вiн показує, що тiльки насилi кориться и нi один крок його не є з його
доброї волi.
Його можна вести на мотузку, можна гарапником примуснiй пересувати
ноги, але вся ведмежо собача душа його там, зпiдки так пiдступно, так неї
арно, так чисто по людському вiдiрвали йою цi двое людей.
Принцеса Елiза мовчки, не дивлячись на злочинця, бере мотузок iз рук
льокаїв Вона сама поведе його далi. Льокаї можуть iти соби геть. Лишиться
тiльки Софi. Чого кров на мордi в Непттуна? Били? Нi? В боротьбi? Якiй
боротьбi? Добре.
Нептун сидить i жде дальшої насили. Колись, iще так недавно, ще три днi
тому такi покiрнi, вiдданi, перповненi молитовною готовнiстю покласти своє
життя за один мiв папi його очi - тепер тьмянi, невидющi, поверненi
поглядом, усiєю суттю своєю туди, за парк, до лютої, весело, жадно
пiднесеної кавалькади, в якiй вiн займав пануюче мiсце.
Принцеса не бачить, куди поверненi очi Нептуна, вона не розумiє того,
що розумiють навiть старi iржавi цвяхи в парканах.
- Нептуне! Ходiм!
Нептун важко дихає й не чує. З пащi густим павутинням звисає слина
через чорний бордюр губи.
- Нептуне!
Нi одного руху хвостом, нi iскорки уваги в тьмяних очах.
- Нептуне!
Сонце жовтими плямами мрiйно гойдається на бiлiй кошлатiй купi.
Принцеса Елiза раптом повiльно, задумано виймає з торбинки гарненький,
поблискуючий бузково-синюватими хвильками парламутру револьвер, ступає до
Нептуна й якийсь мент дивиться на вiдвернену вбiк байдужу, чужу, вперту
голову. Софi похололими вухами чує, як голос принцеси стає тихий, ледве
чутний,тьмяний:
- Нептуне! Ходiм! Чуєш?.. Ну, Нептуне!
Нептун не чує.
Тодi Софi бачить поширеними, зацiпенiлими очима, як принцеса Елiза
помалу пiдводить руку, перехиляє дуло перламутрової цяцьки до голови
Нептуна, дуло злегка здригується, чується легеньке шипiння, i бiла голова
з роззявленим ротом i мокрими помережаними губами раптом одкидається назад
i падає набiк Та сама i олова, яку принцеса несамовито, з жагою цiлувала
ще три днi тому i сама розчiсувала її бiлi шовковi патли!
Одвернувшись i не глянувши бiльше нi разу, принцеса йде алеєю назад, до
палацу. Вона не повертається й не кличе Софi: вона знає, що два кроки вiд
неї з неминучiстю явища природи йде невеличка, струнка, худенька постать
iз гладенько причесаною попелястою голiвкою й лагiдними покiрними очима.
При виходi з парку небо розгортає широченнi розгонистi блакитнi обiйми.
Принцеса злегка пiдводить золото червону голову: гарне небо, чисте,
прозоре й таке легке, що, здається, можна птати в ньому без нiяких
апаратiв Тiлькi на заходi, як дiрчастi волокниста iубка, розвiшена на
просух, рiвною смугою простяглася сиво-жовта хмарина. З землi куряться у
прозору блакить пахощi засоромлено бiлих черешень, нiжно-рожевих яблунь,
молодих кущiв iз дитячими щiчками листочкiв i пiслядощовоi смачної
вогкостi землi.
А там, позаду, на алеї, з судорожно витягненою лапою лежить десь бiла
купа Нептуна.
Подвiр'ям замку принцеса Елiза проходить плавкою, поважною ходою,
строго и легко несучи маленьку голiвку на великому пишному тiлi, щiльно
обтягненому на крутих клубах старомодною амазонкою, - голiвка золотистої
гадючки на тiлi горного лебедя.
Коли вона входить до кабiнету, їй на хвилинку здається, що батько й
Отто занадто раптово стають веселi. Тiльки веселiсть Отто трошки часом
необгрунтована, напружена, винувата, як у людини напiдпитку. I смiх
вибухає з горла несподiвано для самого його "Ги-и!".
Батько без ладу все то замикає, то вiдмикає шухляди столу, по кiлька
раз iз неуважною заклопотанiстю обмацує кишенi й занадто пильно поглядає
на Отто.
Дивне й прощання: судорожнiсть у мiцних батькових пальцях, пiсля яких
довго хочеться терти мiсця дотикiв. Така сама судорожнiсть у Оттовiй
посмiшцi при влiзаннi до апарата.
I тiльки через двi години i по вiдльотi стає все зрозумiле. Точно через
двi години, як було наказано старому Йоганновi.
Сонце скоса й густо червонить стiну робiтнi, рясно догори
позаставлювану полицями з книжками. Принцеса Елiза болюче морщить широкi
темнi брови, ввесь час перед очима роззявлена, чорна, закинута назад паща
бiлого милого Нептуна. I немає вже кiстяностi в овалi лиця принцеси, вiн
тепер нiжний, чистий, бездоганно правильний, як тiльки що знесене яйце, i
матово рожевиться вiд одблиску сонця на склi.
Хтось тихенько рипить дверима. Принцеса Елiза клацає пальцем правої
руки по долонi лiвої: хто смiє порушувати наказ - пiд час працi не входити
до робiтнi?!
Це старий Йоганн. Старий, жовтенький, зморщений, як перестигла, забута
на деревi грушка. На маленькому личку звичайна врочистiсть i тиха
поважнiсть, але в очах щось неспокiйне, тривожне, а на тацi невеличкий
клуночок та велика куверта з печатками їхня свiтлiсть велiли точно через
двi години передати це принцесi. Строго наказано.
Елiза спочатку пильно вдивляється в поважне личко Йоганна - Йоганн
завсiди все знає. Але тепер, видно, Йоганн не знає, тiльки боїться.
Тодi Елiза швидко бере клуночок i куверту хитає головою Йоганновi и
прикладам руку з довгимн пальцями до серця. Бурi печатки з м'ясистими,
видушеними краями, як два ока у круглих окулярах, моторошно, пепорушно
дивляться у стелю.
Старенький Йоганн несмiливо вiдходить за дверi и уперше за всю свою
службу пiдглядає в-за них. I бачить старенький Йоганн, також уперше за всю
свою службу в цьому домi, як принцеса Елiза з першого таки погляду в листа
батька тратить усю свою звичайну напружену величнiсть, заглибленiсть у
себе: вона по баб'ячому, гикавкою скрикує, схоплюється, хапає знову листа,
знову гикає, перекрививши рота набiк, i з перекривленим ротом,
перекривленими, непринцесиними очима пробiгає повз Йоганна, не помiтивши
його притуленої до стiни, змертвiлої, крихiтної постатi.
I вперше за все своє життя .старенький Йоганн увiходить без дозволу до
кiмнати панiв i тихенько, злодiйкувато перечитує страшного листа. I так
само, як у принцеси, жахно струшуються в його старечих, поморщених ручках
аркушики патеру й рядки письма стрибають перед очима:
"Дорога моя дитино!
Коли ти будеш читати цього останнього мого листа, нi мене, нi брата
твого не буде вже на свiтi..."
Може, Йоганн також по баб'ячому скрикує, може, нi, нiхто того, навiть
сам старенький, не чує.
"Але наша смерть повинна бути для всього свiту тiльки страшним,
нещасливим випадком. Це - єдине, що ми можемо зробити, щоб урятувати нашу
i твою честь. Пам'ятай це, дитино моя!.."
Старенький Йоганн, трусячись, озирається - чи не читає ще хто-небудь iз
ним цього листа, чи не знатиме про рятування честi.
"Ми приносимо себе в жертву нашiй великiй святiй справi. А тобi лишаємо
заповiт боротьба далi й помста за нашу смерть. Ти - сильна духом. Ти -
єдина з нашого роду, що зберегла в собi велич нашого духу, героїчнiсть,
волю i свiдомiсть датского iсторичного завдання. Нам легше помирати,
знаючи це..."
Рядки миготять в очах Иоганна, пливуть слова про якiсь органiзацiї, про
банки, бiржу, розрахунки, а про головне не-ає та й нема. Через що ж саме?!
Для чого це страшне?!
"Все наше рухоме й нерухоме майно переходить у власнiсть Об'єднаного
Банку. На помiч родичiв не сподiвайся - боягузи, маловiри, егоїсти,
нездари. На якийсь час оселись у мого старого друга, графа фон Елленберга.
Вiн старий i збiднiлий, живе на утриманнi свого сина, але вiрно й глибоко
вiдданий менi й нашому дiлу.
Синовi його не довiряйся - зрадник, перекидько, продажний, улазливий.
По скiнченнi жалоби приймай руку принца Георга. Це буде першим ступенем
до здiйснення нашого великого iдеалу. Благаю не вiдпихай його руки,
приборкай свою непомiрну вибагливiсть i гординю. Нiщо зразу не приходить.
Передаю у Твої руки коронку Зiгфрiда. Хочу вiрити, що, незважаючи на
всю Твою емансипацiю, ти поставишся з вiдповiдною пошаною до старого
вiщування: пропаде коронка Зiгфрiда - загине наш рiд.
Працюй далi над собою, готуй себе бути на височинi науки, досвiду,
знання людей i свого великого народу. Прощай, хай допоможе Тобi
всемогутнiй виконати покладену на Тебе долею велику мiсiю! Твiй нещасливий
батько".
А ще через двi години до замку наспiває телеграфiчне сповiщення:
недалеко вiд Гамбурга в лiсi знайдено розбитий аероплан i пiд ним трупи
батька i брата принцеси Елiзи.
Нещасливий, страшний випадок.

* * *
Старомодний, присадкуватий, двоповерховий дiм графа фон-Елленберга
давненько вже не переживав такої трiпанини, шарування, вибивання. Три днi
графиня бiгає, як iзлякана мишка, що загубила нiрку, з поверху на поверх,
у все заглядає, вiд усього жахається, всiх дратує, всiм перешкоджає.
Навiть зачучверений, буйний, набитий гудiнням бджiл та джмелiв сад
постригли, причепурили, пiдперезали чистенькими стежками, дорiжками -
переполохали до нервового крику пташню, поруйнували комашнища. Хотiли
знести стару альтанку з покришеними колонками, та Труда не дала: стала на
порозi, схопилась обома руками за одвiрок i рiшуче заявила, що тiльки
через її труп вандали ввiйдуть досередини.
Принцесi визначили апартаменти, якi займав граф Адольф до свого шлюбу,
позносивши туди все, що було найкращого в домi (Але Труда свого
радiоапарата не дала: в цього Страховища є органiчна потреба ставити
опозицiю до всього, що всi поряднi люди шанують).
Назустрiч князiвнi прибуває сам Адольф. Сам котячим кроком обходить
апартаменти, тихим, ласкавим голосом робить матерi кiлька неприємних уваг,
навiть до купальнi устромляє горбасте матово жовте лице й велить
перемiнити килими. Гострi чорненькi очi графинi неспокiйно слiдкують за
кожним рухом опецькуватої, м'якої, з жiночим задом постатi сина. I коли
його синювато сiрi в жовтих вiях очi поверт
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.