Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
не може спокiйно говорити про цю всесвiтню подiю Свiтовий Конгрес?
Це та бутафорiя, яку подихаюча буржуазiя з такою помпою будує собi перед
загином? Конгрес Миру, який рiшатиме всесвiтню вiйну? Тiльки слинявi
соцiал-демократи ще здатнi щиро бути дурнями й вiрити в цю цинiчну
комедiю. Конгрес, на якому захiдний iмперiалiзм, що задихається вiд самого
себе, має схопити за голову схiдний? У цьому є наближення соцiалiзму? Га?
Чи в тому, що буржуазiя добалакається до способiв навiки обеззброїти
пролетарiат? Га?
Це вже зовсiм чорне скло. Чорно кривава гримаса без тiнi рожевостi.
"Народи вирiшують свою долю"
Ах, нахабнi Ах, цинiки! Ах, соцiал-демократичнi йолопи, як вони вуха
порозпускали! А хто ж то в вiллi французького короля, банкiра Фуж!є,
диктує всiм прем!єрам свiту ту "волю народiв"! О, то собi невеличке
приватне зiбрання. От собi, знаєте, позлiталися з рiзних країн. Заходу
приятелi й друзi та спочивають на березi зеленого бретонського моря.
Зовсiм собi приватна невеличка, але чесна компанiйка, серед яких Уїллем
Брайтян, нафтяний король Америки, Азiї й Європи; брати Фуж!є, королi
Францiї, Фрiдрiх Мертенс, король Нiмеччини; англiйськi королi й магнати.
Всього душ тридцять. Дурниця. Вони абсолютно не мають нiякiсiнького
вiдношення до Конгресу. Вони - не депутати парламентiв, не мiнiстри, не
голови комiсiй, не президенти держав. Просто собi нiщо, нулi. I приватнi
знайомi. Катаються на яхтах, купаються, одне слово, одпочивають. I хiба що
часом побалакають мiж собою про те та це, а мiж iншим i про Конгрес. А
потiм iз делегацiями. I дивись, яка кумедна рiч усе, що говорять мiж собою
отi нулi, приватнi знайомi, все те дивом якимсь у всiх промовах на
Конгресi що до слова повторяється Якi чулi "народи" до своїх приватних
пророкiв. Га?
А ще цiкавiше, що в горах Швейцарiї, в затишному шале, з якого видно
шапку Монблану, зiбралася собi друга невеличка, але також чесна й цiлком
приватна компанiйка з Японiї, Китаю, Iндiї, Австралiї, Африки. А на чолi
її стоїть король бавовняних плантацiй Японiї, Китаю й Iндiї з островами.
Японець, крихiтний японець Кутуяма, i так само компанiйка ця нi в що не
втручається, самi їхнi народи рiшають свою долю, а вони тiльки так собi
теж приватне часом побалакають iз своїми делегацiями. Але в схiдних
народiв виявляється також велика чулiсть до приватних розмов своїх
королiв. Вони також до слова повторюють швейцарськi балачки.
От яка дивна iсторiя!
А ще знаменитiше, що цi приватнi компанiйки охороняє така непролазна
зона шпигiв, жандарiв, полiцiї й вiйська, що за десять кiлометрiв до них
не можна наблизитись чоловiковi з чужого мiста. Га? Цiкаво?
Ах, йолопи, ах, зрадники, пiдлизи, розпусники!
А Берлiн горить, миготить, гуркоче, пашить нiчною спекою. А там десь,
за Берлiном, є старий, тихий, зачучверiлий сад. I в тому саду нема нi
свiтових конгресiв, нi пiдлиз i розпусникiв, нi рупорiв i екранiв iз
залами Палацу Миру, з ораторами, з знаменитостями, юрбами, овацiями,
арками й парадами. Там тихо й самотньо. Там є тиха робiтнч, де ранiше жили
квiти. Тепер там живе те, вiд чого гаснуть усi екрани, конгреси, чеснi
компанiйки, розпусники, вiд чого душа холоне тривожним болем сумнiву й
несмiлої радостi. Там, у тому саду, є ще. Нi, там бiльш нiчого нема.
I щоразу, як доктор Рудольф збирається йти туди, де нема свiтових
конгресiв, Макс неодмiнно зупиняє його, просить почекати, хмарнiє весь,
мружить очi, понуро ходить по хатi й мовчить. I раптом простягає руку й
сердито каже:
- Ну, що ж, бувай.
I доктор Рудольф тисне руку, хоче в очi зазирнути, але Масi вiдкидає
чуба головою назад i вiдчиняє йому дверi до передпокою. А на порозi
неодмiнно додасть:
- Гляди ж, як закриється Конгрес, того самого дня зайди до мене! Чуєш,
Рудi? Дуже прошу.
Яке ж, власне, вiн. Рудi, має вiдношення до Свiтового Конгресу?!
Але скiльки Рудi не дивиться на екрани, вертаючись додому, вiдповiдi на
них на це питання немає.
I коли вiн тихенько вiдмикає хвiртку саду i, обережно пройшовши алею,
сiдає на лаву й сидить там, довго думаючи, вiдповiдi однаково не
знаходить. Та й на багато iнших питань, що постають йому на цiй лавочцi,
не знаходить вiн вiдповiдi.
Чого, наприклад, одправлено Мiцi? Вона, мовляв, без вiдповiдної пошани
говорила про принцесу. I принцеса сама прохала графиню вiдпустити Мiцi.
Так каже мама. А Мiцi присягалась, що нiколи нi одним словом не обiзвалась
про принцесу непоштиво. I немає Мiцi, немає бiло-червоної дiвчини, яка
була причиною... Ах, хто знає, який саме пункт у безперервному потоцi явищ
треба вважати за причину? А може, той, що ця мила, прекрасна, дорога
лавочка стоїть пiд густим кущем бузку, з-пiд якого не видно добре, хто
саме йде алеєю? Може, коли б її були поставили на три метри далi, то й
нiчого взагалi не було б? I Мiцi б була не пiшла, i вiн би не сидiв тут iз
щемлячим соромом, одгадуюч!и загадки. Може, комусь би хотiлось, щоб i його
було видалено з дому? Вiн би пiшов, вiн би давно вже сам пiшов, коли б
там, у лабораторiї, за тими блискаючими одсвiтом берлiнських вогнiв
вiкнами не було того, що бiльше за його волю.
I розгадки нема на питання - нi на цi, нi на Максове.
Свiтовий Конгрес! Розумiється, вiн прийде-таки того самого дня, як
"народи вирiшать свою волю". Хто знає, може, з тим iще чиясь доля
зв'язана? Хто знає, може, й вiн, доктор Рудольф, якимись заплутаними
нитками з'єднаний iз тими величними, врочистими парадами народiв, та й не
знає того, сидячи собi тут, на лавi, пiд кущем одцвiлого бузку?
***
I оi, коли нарештi всi паради, всi приватнi й урочистi засiдання
вiдбуто, коли винесено всi приватнi й урочистi постанови, коли паризькi
радiо сповiстили всьому свiтовi, що велика, епохальна подiя сталась, свiт
уступає в нову еру життя, а всi екрани, рупори, газети й реклами пiдхопили
це, того ж самого вечора доктор Рудольф шкандибає до Масi за розгадкою.
Масi дома. Тiльки таке свинство. Масi дуже поспiшає. Вiн дуже дякує
Рудi за те, що не забув обiцянки, але вiн, на жаль, абсолютно не має часу.
Ну, а як Рудi подобаються милi постанови Конгресу? Га? Єдина
федеративна свiтова республiка! Знищення армiй! Вiчний мир! Навiть
Швейцарiю вибрано мiсцем осiдку свiтового центрального уряду. Вiльнолюбну,
споконвiку республiканську, демократичну Швейцарiю. Там житиме президент
Землi, там будуть усi уряди, апарати. Знаменито? Га?
От тiльки двi малесенькi заковички, двi шершавинки на цьому блиску не
затерто як слiд. Перша шершавинка, що всi народи Сходу, всi цi паршивi
азiати, австралiйцi й тому подiбний гнiй, на якому Захiд хоче викохувати
свої банки, що вони голосували проти. Вони стоять за заховання митових
кордонiв. Подумати собi, якi реакцiонери, азiати, варвари, вони не хочуть
пускати без мита прекрасних американсько-європейських товарiв до себе,
вони хочуть самi їх виробляти, вони не хочуть прийняти честi бути панами,
яким усе постачатиме їхнiй слуга, захiдний iмперiалiзм!? Бiльше того: вони
передадуть цю резолюцiю на ратифiкацiю "їхнiх народiв". Вони порушують
умови, на яких Конгрес скликано.
Оце одна шершавина. Друга - "армiя порядку". Навiть соцiал-демократам
вона здається зайвою. Вони не розумiють, для чого вона. Ах, йолопи,
паршивцi, зрадники, лицемiри! Для того, щоб тримати не тiльки косооких
азiатiв у кулацi, а й вас, i всiх, хто посмiє пiкнути проти свiтового
модерного монарха - Капiталу.
О, подiї розгораються! Швейцарiя ще бачитиме не тiльки туристiв. Шапка
Монблану ще зачервонiє! I не тiльки шапка Монблану! О, не тiльки!
I раптом Макс круто зупиняється проти доктора Рудольфа i знайомим,
понурим поглядом дивиться на нього згори вниз. Потiм так само круто
вiдвертається й мовчки ходить по хатi, мружачи вiястi, глибокi, як два
тунелi, очi. I докторовi Рудольфовi здається, що вiн на очах ще бiльше
худяе, лице робиться довшим, старiшим, жорстким.
I вмить, змахнувши чубом, знову зупиняється й тихим, ирн-глушеним
голосом питає:
- Ти знаєш, що ваша паршивка, дегенератка збирається замiж за Мертенса?
Рудольф широко дивиться на Масi: яка паршивка?
- Ну, принцеса ваша знаменита! Знаєш ти це?
Тоненькi волосинки уст доктора Рудольфа так розгублено загинаються
усмiхом донизу, в одвертях, голих, чистих очах таке непорозумiння, бiль i
страх, що Макс здивовано вдивляється в задерте до нього, застигле в цьому
виразi лице. Невже вiн зразу зрозумiв усе?
- Та ти знав це чи нi? Знав, Рудi?
Рудi помалу крутить головою: це неправда, цього не може бути, це -
абсурд, це - дурний наклей, демагогiя.
- Рудi! Залиши свої мiркування. Це-факт. Вiр менi. Вона поставила умову
Мертенсовi - президентський трон Землi. Конгрес цю умову вже здiйснив.
Мертенс один iз кандидатiв. I недобиток старої монархiї вже пнеться на
новий трон. За це навiть убiйника свого батька готова цiлувати. Шлюха!
Гидь!
Доктор Рудольф пiдводиться, помалу ходить по хатi, переставляє на столi
попiльничку з одного мiсця на друге й сiдає на старе мiсце.
- Але плювать би на неї, коли б... Тiльки, Рудi, слухай: я роблю
злочинство проти своєї органiзацiї, кажучи тобi це. Розумiєш? Але прошу
тебе абсолютно нi однiй душi цього не казати.
Рудi, не пiдводячи голови, мовчки хитає нею. Пальцi рук злегка
трусяться на колiнi, i вiн їх ховає за спину.
- Так от... у тому домi, де живе ця шлюха...
Доктор Рудольф кашляє й робить рух, неначе хоче встати.
-...там живе наша мати. Ну, i батько, розумiється. Вiзит Мертенса до
цiєї дегенератки може скiнчитись катастрофою для всього дому. Ти розумiєш?
Доктор Рудольф пiдводить голову й пильно дивиться в схудле, постарiле
лице брата. I в прекрасних очах Макса, неклiпаючих, темних, змучених, вiн,
дiйсно, бачить розп'яття.
- Батьки повиннi якомога швидше виїхати з цього дому, Рудi.
Вiн одвертається, вiдходить до столу, але зараз же швидко озирається й
додає:
- Але нiхто, нi самi батьки не повиннi знати, через що. Це твоє дiло
зробити. Я своє зробив.
Доктору Рудольфовi руки вже не трусяться. Вiн опирає на них голову й
довго мовчки сидить.
Берлiн безупинно гуркотить, дзвенить, трiскає ракетами фейєрверкiв,
миготить святочними рiзнокольоровими повiтряними рекламами. В розчинене
вiкно пашить розiгрiтим залiзом, каменем, асфальтом i поливаним порохом
вулиць.
Макс ходить уздовж вузенької й довгої кiмнати й час од часу стрiпує
чубом.
- Це неможливо. Масi, - не пiдводячи голови, нарештi глухо й стомлено
каже доктор Рудольф. - Батько не покине графа. А мама не покине батька.
Навiть коли б вони знали, через що.
Макс сам це знає, але вiн гнiвно, з ненавистю вiдкидає шматок
скрученого паперу й зупиняється проти брата.
- Але вони мусять! Розумiєш ти?
О, доктор Рудольф розумiє. Але це неможливо. Безнадiйно. Навiть коли б
вони знали, через що. Навiть тодi.
Макс знову ходить уздовж хатинки. Доктор Рудольф сидить непорушне. Макс
зупиняється i, притулившись спиною до шафи, нахиляє голову.
- Ну, добре...
Але замовкає й знову ходить. Доктор Рудольф на мент пiдводить голову й
знову кладе її в руки.
- Ну, добре! Але ти обiцяй менi, що того дня, як Мертенс матиме бути з
вiзитом у цiєї дiвки, ти вивезеш iз дому батькiв.
- Як же я знатиму про той вiзит?
- Я тобi скажу.
- Добре, Масi. Я все зроблю, що...
- Ти мусиш не все, а тiльки це й неодмiнно це зробити! А тепер я мушу
йти. Вибач.
Вiн хмарно, стомлено, простягає руку братовi. Доктор Рудольф помалу
пiдводиться, бере руку й просто дивиться в очi Максовi. I очi цi вмить
страшенно чимось нагадують йому очi старого пса Трезора, коли йому авто
переїхало ногу Вiн помалу, незручно обiймає Макса за голову и мовчки
притягує до себе, як у дитинствi, як i тодi, коли батько виганяв його з
дому. I, як тими разами, Макс i тепер соромливо судорожно притискується до
плеча старшого брата й зараз же виривається.
Коли доктор Рудольф вертається додому садом, вiн не сiдає на лавочцi.
Але так само й не кидається до лабораторiї, як iще вчора, а проходить до
спальнi i, не роздягаючись, лягає на лiжко.
Так от який зв'язок iз Свiтовим Конгресом! Вiн-людина, i гримаса
людства є i його гримаса, болюча i страшна.
***
Лежить Нiмеччина внизу, у легкiй блакитнiй курявi туману, як наречена в
вiнчальному серпанку. Стьожками рiк срiбно-синiх, жевтяво-зелених
прибралася, хутра лiсiв накинула на плечi. Стрiчає жениха, владику й
господаря свого.
Стрiчай, наречена, стрiчай радiсно, гордо, любовно. Хто знає, може, на
твоє чоло вперше ляже корона Землi.
Нечутно, м'яко, плавко несеться напiвскляний рекордовий "Азарт". Тiльки
на легких пiднятках i повiтряних ямах чується пiд Мертенсом глибокий,
спокiйний фотель. I жива смуга землi тодi хитаєгься й наче здiймається до
неба.
Поля, лани, як рiзнофарбнi, порозстелюванi для просуху полотна, як
понамотуванi на величезну цiвку, розсотуються внизу пiд апаратом.
Величезнi фабричнi димарi здаються коротесенькими недокурками цигарок.
Широченнi шосе - наче мотузочки, порозкида!нi без ладу по рiзнофарбнiй
полотнинi. I тихо, тихо все сунеться. А там же гуркiт, стукiт, свист,
зойк. Там же без устанку, без перерви працює велетенський маши-но-людський
апарат.
Мертенс перекладає сигару з одного кутка рота в другий, i м'ясистi,
впертi губи його торкає легесенький усмiх. А досить одного слова, досить
одного мига оком, i весь цей бага-томiльйоновий апарат моментально
зацiпенiє. Перестануть куритись димарi, спиняться отi червачки-потяги,
затихне грюкiт i свист.
Знає ж це принцеса? Що? Нi? Знає ж, що везе вiн корону на її червоно
золоту голову.
Мертенс зiтхає i знову посмiх, але iнший, залягає в пука-тих, великих,
розу
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.