Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
гих, модних панчохах
i граючи ними.
- Щось вас давненько не видно було, Тiно?
Тiна несподiвано показує йому кiнчик язика i смiється. Зуби в неї
квадратовi, рiдкi й жовтi, зовсiм як у панi Надель.
- Гуляла! - раптом сердито каже вона зараз же пiсля смiху i з викликом
дивиться на Макса.
Макс посмiхається и сердито чухає за вухом: не вдасться докiнчити.
Тiна ж виймає з торбинки маленьке дзеркальце й дивиться в нього, але,
показавши собi язика, зараз же кидає дзеркальце назад i, замiсть нього,
витягує малесеньку рожеву порцелянову ляльку. Зиркнувши на Макса, вона
одним пальцем нiжно гладить ляльку по голiвцi й по тупо-здивованому,
бiло-рожевому личку. Потiм пiдносить її до уст, i, спiдлоба дивлячись на
Макса, цiлує.
Гм, це вже щось нове в неї.
- А я й не знав, що ви ще й досi ляльками граєiесь.
Тiна пильним, довгим, п'яним поглядом дивиться на Макса, потiм мовчки
задирає суконьку ляльцi й демонстративно повертає її голою
цегляно-червоною спинкою до нього. I зараз же, нiжно поправивши суконьку,
кладе ляльку в торбинку.
- Я гуляю. Святкую посаду. Вулицю кинула, в "домi" тепер. Прийдете в
гостi до мене?
Макс усмiхається.
- А чого ж, з охотою коли-небудь.
Тiна зневажливо випинає губу. Ф-фа! Не прийде вiн, бреше. Бо лицемiрний
соцiал-демократ. Але їй наплювать.
Вона знову витягує ноги в нових панчохах i сердито милується ними.
- А правда ж, то брехня, що нiби як гуляща дiвка поспить iз тим, кого
кохас, то i в неї буде дитина? Брехня? Га?
I Тiна пильно дивиться на свої черевики.
Макс уважно, гостро зиркає на неї, нахмурюється й виймає цигарку. Потiм
серйозно, дуже серйозно вiдповiдає.
- Нi, здається, це правда, Тiно.
Тiна швидко пiдводить голову й допитливо, неймовiрно вдивляється в
гарне, хмуро-скупчене, з розкудовченим чубом лице Макса. Але вiн старанно
закурює й не бачить її погляду.
У дверi знову стукають. Макс занадто швидко озирається й кричить
"Увiйдiть!"
На порозi з'являється струнка постать, iз модним тоненьким прутиком у
руцi, одягнена в "переливчасту" сукню нової матерiї, яка грає,
переливається тонами темних фарб, як музика. З пiд прозорого, як крильця
бабки-русалки, i теж "переливчастого" капелюха насмiшкувато-привiтно
дивляться великi, вогкi, темнi очi телицi. За нею в коридорчику
зацiкавлено визирає обличчя панi Гольман.
Макс злякано пiдводиться й нерiшуче йде їй назустрiч.
- Можна? Я не перешкоджаю? Я теж тiльки на хвилинку.
I Сузанна, мило, гумористичне морщачи уста, пiдкреслює "на хвилинку". А
очi вже, як двi ластiвки, прожогом черкають об Тiну й одлiтають убiк.
Тiна, вся зiщулившись, незручно бере свою торбинку не за ремiнець, а в
руку, й пiдводиться. На "переливчасту" даму вона не дивиться, а, проходячи
повз Макса, хитає йому головою в убогенькому загонистому капелюшку й
обережно, як повз насвiжопофарбовану стiну, проходить бiля "порядної
жiнки". Сузанна скоса вколює її поглядом i одступається трохи вбiк.
Макс майже не бачить, як виходить Тiна. Сузанна в нього, сама, вперше!
У цiй мiзернiй, бруднiй, негарнiй хатинцi, з цими страшними мiхурами рудих
шпалер на стiнах, з обгризеними зубними щiточками на комодi. Така вся
опукло гарна, чужа, наче з iншого свiту, вона тут, у цiй обстановi.
Вiн червонiє й од нiяковостi покушує правий бiк нижньої губи, забувши
навiть попросити сiсти.
А Сузанна не помiчає нi мiхурiв, нi щiточок, нi самої хатинки. Вона
просто стоїть й мило, насмiшкувато розповiдає, як вона проїжджала цiєю
мiсцевiстю й як їй прийшла думха зробити прощальний перед Гiмалаями вiзит
її одному доброму приятелевi й завзятому соцiалiстовi пановi Максовi
Шторовi.
У дверi знову стукiт, нерiшучий, нерiвний.
- Ввiйдiть!
Нема нiкого i знову стукiт. Макс нетерпляче, швидко йде до дверей i
одчиняє. За ними збоку стоїть Тiна з похмуро насупленими бровами. Вона
мовчки киває йому головою й одходить задом далi, у куток коридорчика. Макс
озирається, прохає вибачення в Сузаннн, яка занадто охоче й живо просить
його не церемонитись, i виходить за Тiною.
Вона вже тримає в руцi тонкий пакетик, загорнутий у газе-товий папiр.
Простягнувши його рвучким жестом Максовi, вона сердито каже:
- Грошi. Передасте мамi? Та тiльки на лiки їй.
Макс помалу бере пакетик i важно дивиться на Тiну. Потiм затримує її
руку з шорсткими, робочими пальцями, дуже потискує її з натиском, тихо,
м'яко говорить:
- Я неодмiнно прийду до вас у гостi, Тiно. Чуєте? Дайте тiльки вашу
адресу.
Тiна скидає на нього догори щасливими, засоромленими очима, робиться
вся нiжною, наче тверезiшою й лагiдною, як маленька дiвчинка, i тихо,
змовницьким шепотом кидає:
- Я лишу адресу панi Гольман. Добре?
Вiд неї тепло й гостро тягне алкоголем.
Макс хитає головою, ще раз потискує руку їй, ховає грошi в кишеню й
вертається до себе. йому вже не нiяково й не хочеться кусати губу.
Сузанна так само стоїть посеред кiмнати й потьохкує з тонесеньким
свистом прутиком. I так само не дивиться нi на мiхурi на стiнах, нi на
коротеньку канапку, нi на що; неначе вона давно-давно вже знає цю кiмнату,
її мiхурi, канапку, обгризену щiточку й нiчого особливого в них не
помiчає.
- Хто ця мила дiвчина?
Ну, розумiється, вона повинна саме так спитати: "мила", не "чудна", не
"смiшна", а "мила". О Сузанно! А сiсти, очевидячки, гидує.
Макс поводить рукою до стiльця й прибiльшено насмiшкувато посмiхається.
- Може, присядеш "на хвилинку"?
Сузанна героїчно пiдходить до стiльця, де сидiла Тiна, швидко,
непомiтно окидає його оком i з охочим виглядом сiдає.
Макс теж сiдає на своє мiсце й з недбалим виразом закурює. Ах, Сузанна,
здається, запитала, хто ця мила дiвчина? Це-проститутка, дочка одного його
товариша.
I з чекаючою посмiшкою пускає дим убiк, щоб не курити на Сузанну.
Сузанна знов, наче вона й знала, наче так i слiд, щоб у кiмнатi Макса
були проститутки, охоче, з байдужою привiтнiстю хитає головою. А очi
вогко, про себе весь час смiються.
- Ця дiвчина колись, як i я, вчинила страшне злочинство: покохала вищу
iстоту, сина фабриканта. За це батько вигнав її з дому. Пiсля того її
вигнала вища iстота. А коли вона стала тим, хто є, її вигнало наше
морально-чисте громадянство.
- Ну, проте знаходяться такi, що й приймають? Га?
I Сузанна, смiючись очима й хльоснувши прутиком, легко й гнучко встає,
- їй треба вже йти. На Макса солодко й нiжно вiє її пахощами й духом
волосся, вiд якого хочеться схопити вище лiктя цю точену руку й здушити
так, щоб очi перестали посмiхатись.
Нi про останнє побачення, нi про його листа вона навiть не згадує, -
може, навiть i рада, що так вийшло.
Макс теж пiдводиться i теж нi слова про те.
- Коли ж на Гiмалаї?
Сузанна безжурно знизує плечима. Невiдомо. Коли збереться все
товариство.
- Ми чекаємо ще на одного скульптора. Ну, бувай. Мушу спiшити. Заходь
часом. Я, мабуть, ще тижнiв зо два задержусь
Вона, переливаючись то нiжною ржею, то тьмяним золотом, поправляє
капелюха i, насмiшкувато смiючись очима, бадьоро, привiтно простягає йому
руку. Макс увiчливо вклоняється й проводжає Сузанну до дверей на сходи. На
сходах вона ще раз мило, ласкаво хитає йому головою й швиденько сходить
униз, потьохкуючи прутиком.
Але як тiльки грюкають дверi за Максом, вона перестає тьохкати
прутиком, перестає безжурно посмiхатись i спiшити. Сходить помалу, iнодi
прислухаючись догори й навiть зупиняючись I очi їй не смiються вогко й
насмiшкувато, - вони стомленi, тоскнi й понурi.
А Макс, навпаки, швидко, бурхливо, розмашисте ходить по кiмнатi й
посмiхається. Ха! Прийшла показати, що їй начхати на нього. "Ми чекаємо на
скульптора". Хто то "ми"? Ну, i чекай, будь ласка.
В кiмнатi ще стоїть слiд її пахощiв, насмiшкуватих, безжурних, байдуже
привiтних. Погляд Макса падає на зубну щiточку. Вiн люто хапає її, шукає,
куди б сховати, й роздратовано кладе в шухляду столу.
Потiм сiдає й рiшуче пiдсуває до себе рукопис. Але в вухах волосяним
свистом потьохкує прутик, i вiд цього в грудях кипить глухе, незрозумiле
роздратування, неспокiй, образа.
Очi його машинально бiгають по рядках, нiчого не бачачи, i раптом за
щось зачiпаються. Макс приглядається й читає: "i яка-небудь стара,
обгризена, негодяща зубна щiточка для того, хто пам'ятає, що все це е
життя, неповторне й дорогоцiнне, може дати серед певних умов зворушену
радiсть i красу".
Макс хитає голвою й кривить губи усмiхом.
А вiн поводиться так, нiби його життя застраховане й цiлком забезпечене
найменше на п'ятдесят рокiв. Очевидно, пам'ятати, вiчно стояти з лiхтарем
пам'ятання проти цих усiх "елементiв" життя не гак легко, як записати на
папiр. I коли з'являється "елемент" у переливчастiй сукнi, з прутиком, з
вог ким смiшком, з недавно цiлованими устами, то всi iншi "елементи", а
серед них i пам'ять, i смерть, i зубна щiгочка мусять посгиратися, як
стерлася Тiна.
Чи варто ж писати цiлу книгу при те, з чого кiлька рядкiв вiн так само
виконує, як тi соцiалiсти, що пишуть величезнi томи про соцiалiзм?
Сперши голову на руку, Макс похмуро дивиться вгору на вузенький клаптик
вечiрнього неба. Кучерявi хмаринки пороз тягалися, позагострювались,
посiрiли й стали подiбнi до снiгових, шпилястих гiр. А як чудесно було б
лежати отак-о десь у височезних горах i дивитися в небо. Лежати й
дивитись, без думок, без сумнiвiв, без скаженого гону й без вiчної думки
про те, що завтра ти, може, не бачитимеш бiльше нi гiр, нi неба, нi самого
себе. Лежати, цiлувати землю, небо, хмаринки й почувати, що ти житимеш
вiчно, жадно, безкрайньо, що ти не можеш померти бо ти неподiльна, чиста й
безгрiшна, як вони, частинка їх.
I що бiльше думає Макс, то дорожчими, любовнiшими стають гостроверхi
хмарини, то бiльше стихає роздратування й хатинка набирає тихого затишку
разом iз негарними, милими мiхурами шпалер, якi панi Гольман нiяк не
збереться позалiплювати. Десь iзбоку сумовитим, задумливим контральто
дзвонять у церквi. "Беннь! Беннь!"
Очi Макса падають на рукопис i читають: "...i яка-небудь стара,
обгризена, негодяща зубна щiточка..."
Макс стрiпує чубом, швидко висуває шухляду, виймає зубну щiточку й
односить її знову на комод. I зовсiм не "яка не-будь", а чудесна, гарна,
заслужена щiточка! Вiн вибирає їй найпочеснiше мiсце, поруч iз скринькою
бритв (подарунком матерi), й поштиво вклоняється перед нею.
I вмить його погляд падає на жовтеньку книжечку статуту Iнараку. Наче
наступивши на гострий цвях, вiн iз жахом скидає руками, вихоплює
годинника, дивиться, знову змахує руками, жужмом, з люттю засуває рукопис
iз усiма його "елементами" в шухляду, бурею вибiгає з помешкання i скажено
летить сходами вниз. I всi "елементи", самоцiннi, неповторнi, в панiцi
принишкли по куточках душi, як горобцi перед нале-тiлим шулiкою.
***
- Товаришу Шторе, ви запiзнились на двадцять хвилин. Роблю вам заввагу.
Прошу заняти своє мiсце.
- Отже, бiльшiстю голосiв, товаришi, постановляється першим розглядати
питання про товариша Рiнкеля. Слово має товариш Кестенбавм. Увага,
товаришi!
Товариш Штор винувато навшпиньках пiдходить до довгого столу, немов для
вечерi наготовленого, тихесенько сiдає поруч iз Шпiндлером i аж тодi
швиденько з полегкiстю витирає пiт iз чола, лиця, шиї, рук. I невже тiльки
вiн один запiзнився? Так, здається, вiн один: Тiле, Шпiндлер, Клара,
Гоферт, Брави Паровоз, Кестенбавм i Рiнкель. Усi. Ну, добре, що i
принаймнi не спiзнився на справу Рiнкеля.
Товариш Кестенбавм нервово потирає пiд пiджаком лiвою рукою правий бiк
грудей. Рiденьке волосся вже прилипло йому до зморшкуватого чола; вже
запалi, вузенькi хоровитi груди дихають нерiвно, з хригом, стомлено. Ех,
бiдолаха! А бiй же ще й не починався!
Товариш же Рiнкель стоїть по другий бiк столу, спершися влечем об
одвiрок та спокiйно заклавши руку за пазуху й вибачливо, трошки
гумористичне, але з пошани до зiбрання стримано посмiхаючись. Нижня
соковита, червона губа трошки одвисла, i з за неї бiло поблискують рiвнi,
гарнi зуби Гордовитий нiс випинає ще з бiльшою, ласкавою гiднiстю свою
горбинку. Розумнi очi поглядають iз спокiйним i веселим чеканням. Це,
власне, буде не бiй, а несподiвана забавка, яку милий товариш Кестенбавм
неодмiнно хоче дати товаришам, милi товаришi мусять прийняти її. Ну що ж,
вiн жде перших нападiв, слово за товаришем Кестенбавмом.
Надворi ще видно; ще вгорi на двадцятих поверхах будинкiв
червоно-буряковим вiтряним сонцем палають вiкна. Надворi грюкiт, гуркiт,
дзвякiт.
А тут, у кутках, суворо й поважно стоять, як вартовi, iнара-кiсти,
синьо-сiрi, мовчазнi тiнi; портьєри на вiкнах щiльно, до найменшої щiлинки
позапинанi, i над столом урочисто та строго не клiпає лампа. Сьогоднi тут
мають бути важнi подiї.
Обличчя також строгi, сухi, позамиканi на ключ цiлковитої
об'єктивностi.
Слово за товаришем Кестенбавмом. Товариш Кестенбавм проводить пальцями
по вусах, прочищаючи дорогу словам, хрипко й безуспiшно викашлюється,
зручнiше вмощує праву руку на спинцi стiльця, потуплюється i, нарештi,
скинувши догори малесенькою, стиснутою на висках голiвкою, робить перший
удар.
Вiн уважає за потрiбне одверто й правдиво, як це приписує статут
Iнараку, заявити перед товаришами свою думку про товариша Рiнкеля. На його
думку, життя товариша Рiнкеля ь сором i ганьба для Iнараку.
Макс енергiйно вiдтрiпуе чуба з чола. Удар досить рiшучий i смiливий.
Браво, Кестенбавмчику!
Розумiється, товаришевi Гофертовi це не подобається. Товариш Гоферт уже
пильно, здивовано, як на диво якесь, витрiщився на Кестенбавмчика.
Так, Кестенбавм одверто заявляє, що спосiб життя товариша Рiнкеля - це
спосiб життя не члена Iнараку, а
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.