Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ться до неї, вона вся
зiщулюється, як старенька чорненька собачка пiд пiднятою ногою хазяїна.
Старий граф виразно хвилюється. Ганса Штора не можна обдурити, -
хвилюється граф, що тут казати. Та й е чого подумати тiльки, хто має жити
в його домi!
Рудяво-сивии, великий, як костистий старий вiл, важко ходить старий
граф по кiмнатах, нахнюпивши стрiху брiв на суворо-iронiчнi очi,
перебираючи пальцями на спинi й щось про себе бурмочучи.
Зустрiч виходить просто-таки врочиста. Старий граф говорить навiть
невелику промову, яка була б iще поважнiша, коли б граф часом не забував
наготовлених фраз.
Пiсля того вiн представляє високiй гостi всю свою родину. I в
сиво-рудих серйозних вусах, подiбних до пожовклого сiна, з кожною його
атестацiєю миготить хвостик посмiшки.
- Мiй перший (i єдиний тепер) син, граф Адольф. Начальник особистої
охорони i член особистого кабiнету мiнiстрiв його величностi голови
Об'єднаного Банку й бiржового короля Нiмеччини, Фрiдрiха Мертенса.
- Моя молодша дочка. Труда, прозвана в нас не без достатнiх пiдстав
Страховищем.
Граф Адольф спочатку поштиво й низько вклоняється князевi, а пiсля того
вибачливо посмiхається на батькову характеристику старiсть треба шанувати
навiть у її вибриках...
Труда ж не виявляє нiякої особливої поштивостi до принцеси, але немає в
нiй i нiчого страшного. Смугляве собi з синьою родинкою пiд вухом личко,
здивовано-сумнi, злегка пукатi очi старої бронзи, стрижене до плечей
чорно-синє волосся. От собi гарненький iндiйський хлопчинка, чогось
смутненький, скромний i такий ще дитинячий у милих, припухлих,
темно-червоних устах. Страховище?!
- О князiвно, цей скромний вираз, вигляд є тiльки одна а ролей нашої
талановитої артистки, її мрiя . розважати шановну публiку на сценi театру.
Поки ж що розважає нас.
Труда не червонiє, тiльки ще смуглiша стає. I не каже нiчого на слова
батька, а просто повертається i спокiйно, тихо, зi спущеними вздовж тiла
руками йде собi сходами наюру.
- От маєте!
Цей невеличкий смiшненький iнцидент розминає накрохмалену врочистiсть.
Але, власне, офiцiальна частина церемонiї скiнчена От тiльки представить
ще Ганса Штора Ганс Штор, як вартовий, стоїть при дверях або краще - як
поставний, iмпозантний мiнiстр двору при виходi монарха. Класично гарна
голова на твердих плечах монументально, безживне завмерла.
- Вiрний мiй слуга i старий друг, управитель дому, Ганс Штор.
I вже тодi веде принцесу Елiзу нагору до її покоїв, з суворою,
старечою, одвиклою галантнiстю розчиняючи перед нею дверi.
I Елiза так само i на це спокiйно та поважно хитає головою, як i
приймаючи зустрiч. Чорний шовк жалоби ще виразнiше пiдкреслює молочно
золотистий чистий овал над чорним комiром i важкi червонi крила волосся
пiд сiрувато-чорним серпанком капелюха. Ступає вона плавко, рiвно, високо
несучи маленьку голову, неначе не маючи на плечах великої ваги трагедiї
свого роду.
- Зразу видно кров! - побожно шепотить Ганс Штор графовi Адольфовi,
поштиво розчиняючи перед ним дверi на вулицю. Граф Адольф мовчки,
швиденько, iз спiвчуттям покивує головою й котячою iнохiддю вислизує
надвiр до свого автомобiля.
З другого боку покоїв принцеси Елiзи дверi виходять на широку скляну
терасу, а з неї збiгають сходи вниз, у сад. I тераса, i сходи, i сад повнi
передвечiрнього, нiжно-солодкого духу бузку, нагрiтого сонцем Бджоли
б'ються об горiшнi шибки й так по-лiтньому, по сiльському дзижчать серед
непорушних чужих пальм i кактусiв, цих вiчних бранцiв Європи.
I сад показує старий граф князiвнi Обведений високим муром, з
облупленими урнами, хоч i причепурений, проте буйний i розтрiпаний,
забутий роками серед камiння й бетону велетенського мiста, вiн має в собi
багато затишних, сумних, сiльських куточкiв. Милий сад, то правда, але
граф мiг би його й потiм показати, не тепер, коли слiд би було перенести
увагу на важнiше й цiкавiше для принцеси.
Недалеко вiд дому, поблискуючи на сонцi зеленкуватими й фiолетовими
тонами старого скла, стоїть стара оранжерея. Одна половина її помiтно
вiдрiзняється вiд другої i свiжiстю скла й дахом iз нової тонкої черепицi.
- Лабораторiя!
I трудно розпiзнати - чи гордiсть, чи насмiшка в голосi старого.
Що за лабораторiя? Принцесi цiкаво знати? Гм, досить цi кава. Це
лабораторiя Рудольфа Штора, сина Ганса Штора, хiмiка-аскета, великого
вченого. Десять рокiв вiн працює у своїй келiї над знаменитим своїм
вiдкриттям. Але iдею цього вiдкриття вiн так пильно ховає вiд усiх, що й
сам її, здається, вже не може знайти.
А яким способом син слуги став ученим? Також дуже цiкава iсторiя Дуже
цiкава. Рокiв двадцять тому Рудольф Штор урятував життя графовi Адольфовi,
отому саме мiнiстровi його бiржової величностi. А може, принцеса хотiла б
присiсти пiд отим кленом? Старi ноги графа нiчого не мали б проти того.
I нiби гого вони й прийшли сюди, граф помалу, повiльно, - чи серйозно,
чи iронiчно, бог його впiзнає, - розповiдає iсторiю врятування життя графа
Адольфа сином льокая. Якiсь дикi, скаженi конi, наївнiсть i геройство сина
льокая, а в результатi - переламана льокайська нога.
А сад насмiшкувато, iронiчно шелестить кудлатим гiллям, i не знати - чи
у змовi вiн зi старим своїм хазяїном, чи про сто сам смiється з них обох.
- От така, князiвно, сталася колись невеличка iсторiя. В нагороду за
зламану ногу я постарався зломити хлопцевi та й його батьковi за компанiю
їхнi молодi мiзки. Цебто я взяв на себе освiту дiтей мого слуги. I треба
сказати, що мої старання намарне не пiшли. Старший, наприклад, десять
рокiв сидить у цiй келiї, нiкуди з неї майже не виходячи й поклав ши собi
виїхати з неї тiльки на колiсницi всесвiтньої слави. Ходити бiдолаха не
може як слiд, шкандибає, так поклав собi тiльки їздити. Що ж до другого,
меншого, то тут справа стоїть цiлком бездоганно цьому зламано не тiльки
мозок, але й усю душу, хоч вiн унiверситету й не скiнчив. Правда, не з
моєї й не з своєї вини, тут заслуга нашого милого Страховища.
В кошлатих жовто сивих бровах, подiбних до вусiв, i в вусах, подiбних
до вiхтiв сiна, ворушиться посмiшка, - чи сумна, чи iронiчна, бог його
знає - принцеса Елiза збоку не може добре розiбрати. Стареча шия в буйних
плямах ластовий ня двома вим'ями звисає пiд пiдборiддям, сiрi заглибленi
невеличкi очi задумливо мружаться в далечiнь минулого великi, як дерев'янi
сiльськi вила, руки, теж у ластовиннi й кущиках рудого волосся, важко
лежать на костистих колiнах. Масивна, пiдпушена часом, але, видно, ще
могутня постать.
За муром саду глухо й без перерви гуркотить кам'яно-залiзний,
багатомiльйоновий Берлiн, наче клекоче велетенський казан пiд вогнем самої
землi. Часом бпiзько, пiд самим муром, ревуть i трублять автомобiлi.
Вгорi, над садом, у всiх напрямах прорiзують закурену димом мiста небесну
блакить аероплани, обливаючи тишу саду лопотливим гуркотом моторiв.
А клен собi мрiйно перебирає прогризеним листям, граючися сонячними
плямами по алеї. За спиною в пухнастих фiолетових кущах бузку ляскотить
батогом i нiжно ухкає соловейко - рiдкий гiсть Нiмеччини. Дiловито,
заклопотано гудуть бджоли; комахи дрiбнесеньким чорним намистом, як
караван у пустелi, тягнуться через дорiжку в гущавину трави.
Сидiти б отак, i не рухатись, i не пам'ятати нiчого, що було i що
треба, щоб було. Слухати невеличкi iсторiї про зламанi ноги й мiзки, про
невиннi страховища з пухлими дитячими устами.
- А що ж винна графiвна Труда, пане графе?
Граф спочатку довго мовчки хитає головою, потiм повертається до
князiвни и пильно дивиться їй у лице:
- А як ви гадаєте, принцесо, як може завинити сiмнадцятилiтня дiвчина
перед двадцятидвохлiтнiм хлопцем?
- Гм! Невже кохання, графе? Граф рiшуче киває головою.
- Та ще яке кохання! З тiканням, викраданням, погонями, самоотруїнням.
Зовсiм опера, та й годi. Ну, Трудi тiльки прополоскали шлунок, але з
Максом Ганс Штор повiвся трохи серйознiше: вигнав хлопця навiки з дому.
Але до такого фiналу прилучились уже вищi мотиви. Насамперед занадто палка
й бурхлива албанська кров i в батька, i в сина. трохи не з ножами кидались
один на одного. Але головне - фiлософiя Ганса Штора. А як же, як же! Ганс
Штор, правда, не дуже глибокий, але зате дуже послiдовний фiлософ, що не
часто трапляється з найглибшими фiлософами найчистiшої наукової марки.
Ганс Штор тримається засади що проповiдуєш, те перш за все виконуй сам
своїм життям. А проповiдує вiн досить цiкаву теорiю Вiчною Порядку. Все на
свiтi має своє мiсце i свою функцiю, не виключаючи самого господа бога.
Функцiя бога - бути всемогутнiм, усезнаючим, усеблагим, уссдобрим i так
далi. Функцiя диявола - бути злим спокусником, ворогом бога й людини й так
далi. Те ж саме в людському громадянствi. Функцiя пана - панувати; слуги -
служити, купця - торгувати; робiтника - працювати. Купець, переставши
торгувати, перестає бути купцем. Бог, переставши робити добро й бути
всеблагим, перестає бути богом. Таким чином, теорiя Ганса Штора вiдкидає
доктрину про свободу волi самого бога - не все й боговi дозволене. I нiхто
не смiє нарушувати цей Вiчний Порядок. А тим паче син слуги, у круг
функцiй якого нiяк не входить тайний шлюб iз дочкою свого пана. Це...
кричуще ламання всiєї системи Порядку. I за це син Ганса Штора перший
повинен був понести кару. Кара досить серйозна: хлопець став соцiалiстом.
Кинув унiверситет, пiшов на фабрику, десь пiд час страйку когось трохи не
задушив, пiддаючися знов таки голосовi своєї албанської кровi. А як усяка
глупота на свiтi, хоч би вона и соцiалiзмом називалася, не проходить
безкарно, то й Макс упродовж двох рокiв мусив це доказувати на власному
досвiдi в тюрмi.
Принцеса Елiза повертається рiвнiше до старого графа: вiн справдi
гадає, що їй необхiдно знати в таких деталях iсторiю глупоти якихсь
Максiв? I то саме сьогоднi, першого дня приїзду до другого її батька, i то
саме першої години побачення з ним?!
- Так, так, принцесо, нашi вчинки вiд самого початку свого вже несуть у
собi вiдплату.
Але в очi принцесi старий не дивиться. Вiн чує її погляд, вiн знає її
чекання, але iсторiя синiв його слуги йому важнiша за це чекання й за те,
що за ним ховається.
- Наприклад, Рудольф Штор. Чи вдасться йому коли-небудь проїхатися на
возику слави, не вiдомо, а тим часом усi вчинки, що походять iз цiєї
пристрастi, вже коренять у собi й одплату. А шкода - цiкава людина
- Пане графе, дозвольте менi...
- Так, так, принцесо. Цiкава людина, дуже цiкава. Я знаю, ви цiкавитесь
науковими питаннями. Може, вашiй свiтлостi цiкаво зазнайомитися з нашим
анахоретом? Менi, до речi, треба сказати йому кiлька слiв...
- Будь ласка. Я з великою цiкавiстю...
- Ви не будете каятися, принцесо. Тiльки попереджаю вас: як усi люди,
що мрiють їздити на возi слави, наш Рудольф людина дуже амбiтна. Як усi
анахорети, мовчазна й соромлива. Як усi вченi, добра, саможертовна... в
розмiрах людськостi й жорстока до найближчих людей. А загалом надзвичайно
рiдкий екземпляр людини, що здатна на героїзм. Ця вiдмiна людей, як вiдомо
вашiй свiтлостi, вимерла вже на нашiй планетi...
Принцеса Елiза тихенько клацає пальцем правої руки по долонi лiвої й
легко несе маленьку червону голову золотистої гадючки на плечах чорного
лебедя.

* * *
Дiйсна влада не любить галасливостi. Дiйсна влада є в кiтки, яка навiть
одвертається вiд мишi, даючи їй повну волю тiкати.
Граф Адольф не любить галасливостi. Його авто раз у раз безшумно
пiдкочує пiд ворота палацу Мертенса. I всi мишi на воротях, при черговiй,
на сходах палацу, на ганку, в коридорах i канцелярiях можуть навiть
тiкати: граф Адольф не дивиться на них. Швиденько, згодливо, ласкавенько
похитуючи головою на витягнутi постатi варти, м'яко, нечутно ковзаючи по
мармурових сходах, скромненько згорблюючись, нiкому в очi не дивлячись,
але викликаючи своєю появою тишу й напруженiсть, граф Адольф проходить до
кабiнету пана президента.
Вiнтер, витягшись у тоненьку переламану лозинку поштивостi, вислухує
його свiтлiсть графа Елленберга. I зараз таки, розiгнувшись, пiдiбгавши
живiт, безшумно зникає за царськими вратами. Через хвилинку так само
безшумно з'являється, розчиняє дверi перед Адольфом i, пiдвiвши бiлi
брови, таємно шепоче:
- Просять.
Граф Елленберг також проймається таємнiстю, спирає жiноче тiло
навшпиньки й прокрадається в царськi врата.
Пан президент сидять перед iнтернацiональними апаратами. Швидко,
гарячковим пульсом миготить зелений знак на круглому екранi - паризька
бiржа. Збоку дерчить автоматичний телеграф, викидаючи бiленьку стьожку, що
намотується на держальце Широченна, дебела спина з пропiтнiлими лопатками
(все прiють пан президент!) масивно i кругло, як лантух iз мокрим пiском,
випинається над спинкою фотеля.
Балансуючи на поштивих шпиньках, граф Адольф пiдбирається до спини,
низько вклоняється їй, зупиняється й починає ждати. З за спини рипкий,
одвологлий бас кидає:
- Сiсти. Коротко Швидко Ну?
Граф Адольф сiдає, не притуляючись спиною до фотеля, i стримано хитро
посмiхається.
- Приїхала
I задоволене стулює голенi тонкi жiночi уста.
Скудовчена темно-руда голова, неначе жмут iржавого дроту, вмить затихає
над апаратом, далi рвучко повертається всiм бурим, масним од поту лицем до
графа Адольфа и блискає на нього квадратовими жовтими конячими зубами.
- Принцеса?!
Граф Адольф скромно и нiжно хитає головою
- Чому ж не попередили? Сюрприз? Га? Добре. Докладнiше. Не хапаючись.
Ну?
I, крутнувши держальце з чорним кiнчиком, надушивши по черзi на два
гудзики, пан президент кладе руки на поруччя фотеля й наставляє на графа
сiдласте чоло. Граф докладно, не хапаючи
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.