Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
цей "деспотизм" є для них тяжкий хрест, фатальний
обов'язок? Значить, є якась iнша сила, що вимагає цього?
Але, коли одного-другого з таких нещасних "деспотiв" людська дурiсть
бомбою розриває на шматки, мiльйони iдiотiв вважають це безглуздя за акт
справедливостi.

А тим часом цi самi мiльйони вiчно потребують деспотизму. Деспоти не
родяться - їх робить i творить юрба. Вона хапає пiдсунуту збiгом обставин
звичайнiсiньку людину, як глину, мне її, тре, розтягає й нарештi вилiплює
те, що їй хочеться. I, злiпивши iз звичайнiсiнької людської глини
iдола-деспота, вона вимагає вiд нього всiх iдольських деспотичних рис.
Iдол (монарх, герой, вождь) мусить бути надзвичайний, одмiнний вiд усiх,
неподiбний нi до кого, вищий за всi людськi норми, приписи, iнстинкти,
вищий за жалiсть, любов, сльози, мусить бути якоюсь потворою з професiйною
жорстокiстю ката, лицемiрством попа, безпомильнiстю рахiвничої машини. Ця
потвора мусить по колiна брьохати в пролитiй ним людськiй кровi й з тихим
усмiхом або з апостольським пафосом обiцяти перетворити цю кров у нектар
для будучого людства. I коли та кров i тi трупи починають занадто
смердiти, юрба скидає iдола, топче його, плює на нього й метиться на ньому
за кров, за все те, чого сама вимагала вiд нього А через якийсь час
знаходить iншу глину i знову лiпить, i знову падає перед новим iдолом до
нового бунту, до нових ешафотiв, гiльйотин i бомб. Вiчний закон життя й
вiчнi прояви його.
Райхсканцлер витирає пiт i приступає до другої категорiї питань.
Пан президент одкидається на спинку фотеля й заплющує очi. Яке щастя
було б кинути це вiчне напруження, цю божевiльну роботу машини, цю каторгу
багатства, влади, "деспотизму"! Забитись би куди-небудь на дикий,
пустельний берег моря, оселитись у лiсi, в печерi, поскидати з себе всi
людськi одяги, всi ярма й пута, лежати на теплiй скелi, слухати пульс моря
й бути вiльним, простим, самим собою. Вiн же так страшенно скучив за самим
собою! Вiн же так давно не бачився з собою, справжнiм, дiйсним собою.
До кабiнету нечутно прокрадається Вiнтер i з листом у руцi обережно й
нерiшуче прямує до пана президента. Пан президент розплющує очi на рип
його крокiв i мовчки жде.
- Уклiнно прошу вибачити, пане президенте. Граф фон Елленберг просить
негайно передати вам цього листа.
Пан президент швидко бере листа, нетерпляче розриває й. хмуро водить по
ньому очима. Дорадники й Вiнтер непорушно, мовчки сидять i слiдкують за
цегляно-червоним, пiтним, квадратовим лицем. I бачать, як умить воно
оживляється, набирає знайомої сили, енергiї.
- Прошу зараз же провести графа Елленберга до малого кабiнету. А вас,
панове, прошу провадити далi нараду без мене. Я покину вас на декiлька
хвилин.
Вiнтер, низько перегнувшись, вiдступає задом кiлька крокiв i вислизує з
кiмнати, а пан президент, жваво пiдвiвшись, з листом у руцi прямує направо
до дверей малого кабiнету. По дорозi вiн зупиняється й знову перечитує
записку. Так, вiн не помилився, граф Елленберг має докласти приємну
звiстку про її свiтлiсть. "Приємну" - навiть пiдкреслено.
Граф Елленберг уже жде посеред малого кабiнету. Вiн стоїть iз скромною
гiднiстю й стриманою радiстю в сiрих потуплених очах. Пановi президентовi
вiн уклоняється поштиво, але ж iз тою самою скромною гiднiстю. I
зараз-таки тихим голосом, iз потупленими очима докладає пановi
президентовi, що її свiтлiсть принцеса по довгiй розмовi з ним, графом
Елленбергом, виявила своє високе бажання...
Тут граф Елленберг робить зовсiм невеличку паузу, вiд якої пан
президент, одначе, нетерпляче хмурить брови.
- ...виявила високе бажання скласти вiзит пановi президентовi. I то
сьогоднi, оце зараз.
Граф Елленберг скромно пiдводить очi й уперше бачить, як цiiляно
червоне лице пана президента робиться жовто-сiрим, наче стара кiстка, а
вуха блiдо-синiми.
- Як?! Сама перша?! До мене?!
I голос тихий, зляканий, хрипкий.
- Так, пане президенте.
- Без коронки?!
- Без коронки, пане президенте.
Властивiсть усяких чудес i надприродних явищ, як то вже давно зауважила
народна мудрiсть та святi писання, є в тому, що чоловiк од чуда цiпенiє,
стовпiє й падає ниць. Пан президент ниць не падає, але будучи хоч i
великим, та все таки чоловiком, цiпенiє. Правда, пан президент цiпенiє
всього на якийсь мент. Потiм кров йому шугає в жовто сiре лице - i воно
робиться ще червонiше, як було.
- Та як же це сталось?! Через що?!
I голос уже знову гиркаючий, вогкий, з бризками радостi, шо з усiх сил
рветься з загати.
Граф Елленберг знову скромно опускає очi додолу. Сталося це через те,
що вiн, граф Елленберг, узяв на себе вiдвагу вияснити п свiтлосiї всю
величезну шкоду для Нiмеччини вiд стриманостi її свiтлостi її свiтлiсть
була така милостива, що вислухала його аргументи, довго вагалася, рiшуче
вiдмовлялася, потiм знову дозволила йому промовити до неї, i нарештi голос
любовi до батькiвщини перемiг усi перешкоди, i її свiтлiсть, одкинувши
всякi етикети, всякi умовностi, маючи на увазi тiльки добро загалу,
рiшилася на цей величний крок, який починає знову епоху в iсторiї
Нiмеччини.
Пан президент кладе обидвi руки на плечi графа Елленберга, сильно
надушує їх, мовчки дивиться в лице графовi, голосно сопе носом i раптом
мокро-мiцно цiлує його в щоку.
I зараз же, вiдiрвавшись губами й руками, швидко вiдходить до столу,
сiдає й без ладу починає перебирати складенi старi папери Потiм умить
гатить кулаком по столi, схоплюється, обертається до графа Елленберга i,
блискаючи загорiлими опуклими очима, пiднявши всi загати, пустивши всю
повiнь радостi, буйно гиркає:
- Параду! Королiвську зустрiч! Салюти всiх гармат! Скликати всiх
мiнiстрiв, депутатiв, увесь Берлiн!
Граф Елленберг, скромно сяючи, дозволяє собi завважити пановi
президентовi, що салюти всiх гармат можуть внести занепокоєння в
населення, особливо пiд цей напружений момент. Пан президент моментально
згоджується, радiсно, бурно обливаючись потом, згоджується. Добре, салютiв
не треба. Але грiм музики. Армiю музикiв! Килими на всю алею вiд ворiт до
палацу! Вишикувать усю гвардiю!
Ех, чому вони живуть у цiй прозаїчнiй, сiрiй Європi, де неможливо
виявити грандiозних змахiв душi в фарбах, у звуках, у величезних масах
живого й мертвого матерiалу!
Нарада, розумiється, розпущена. Якi там у бiса тепер наради, коли
королева свiту має ступити своєю ногою на порiг його вбогої халупи? Про що
тепер радитись?!
Порозчиняти всi вiкна! Повпускати всi вiтри неба й землi, всi бурi,
блискавки, громи. Гасайте, вихруйте, справляйте танець скаженої радостi!
Зустрiч королевi Землi!
Що?! Не вистачає килимiв у палацi? А в Берлiнi?!
Килимiв у Берлiнi вистачає Широченна алея, всi сходи палацу вкрито
рiзнобарвними пухнатими смугами тканин. Дерева уквiтчано квiтками,
прапорами, вiнками. З бокiв стоїть гвардiя пана президента двома щiльними
стiнами молодих, рослих, зацiпенiлих тiл. На порталi палацу найвища,
верховна влада Нiмеччини - Управа Об'єднаного Банку з паном президентом на
чолi Круг неї мiнiстри, депутати, палацове вельможне панство.
У ворота палацової територiї вкочує скромне авто старого графа
Елленберга, стареньке, немодне, простеньке собi авто. В ньому двi скромнi
постатi в чорному, двi жiночi старомоднi постатi - одна з
золотисто-червоною, непорушною, рiвно пiдведеною головою, друга - з
бiгаючими, цiкавими очима, з гострим нюхаючим носиком сiренької мишки.
I в той самий мент громом слави вибухає музика. Скромне авто
зупиняється. Граф Адольф Елленберг, гофмайстер барон Лерхенфельд i мiнiстр
палацу зустрiчають високу гостю.
Дiйсно, зустрiч королеви Землi! Дiйсно, тiльки королева так
байдужо-певно, так урочисто гордо може приймати цей грiм музики, крики,
уклони, вiтання, квiти, килими, тисячi жадних очей. I тiльки в черницi
може бути така рiвна блiдiсть, така загостренiсть i висхлiсть точеного
овалу й зблiдлiсть уст.
А небо напухло жовто бурими хмарами, насичене гарячим вiтром, що рве,
трiпає прапори, квiти, волосся, чорний прозорий капелюх королеви.
I величезними, строго-врочистими сходами палацу її свiтлiсть iде з тою
самою величною байдужiстю, гордою певнiстю я рiвною рiвною блiдiстю
витончено-загостреного лиця з широкими темними бровами I пана президента,
промоклого вiд поту на лопатках, червоного й вилискуючого, але врочисто
стриманого, слухає з тою самою рiвною блiдiстю. I тiльки часом, як
короткозора, мружить очi, i тодi в куточках засохлих уст легенько
ворушиться непомiтний усмiх, як тонюсiнький кiнчик хвоста затихлої в
травлi гадюки.
А коли вони лишаються вдвох у знаменитiй брильянтовiй овальнiй залi й з
усiх стiн, iз стелi, iз столу й стiльцiв блискоче, стрiляє i грає на її
свiтлiсть мiць i могутнiсть пана президента, вона ще виразнiше мружить очi
й тiсно стуляє уста. Мiж прозорою матовою чорнiстю капелюха й рiвною
блiдiстю лиця червоно, кричуще палає волосся, трохи розпущене буйним
вiтром.
Але пан президент на волосся не дивиться. Вiн i на принцесу дивиться
дуже-дуже рiдко - йому й так надзвичайно трудно бути таким урочисто
строгим, таким велично поважним. Адже це є побачення не якоїсь п'яненької
Марти Пожежi з оп'янiлим чотирнадцятилiтнiм хлопцем десь у кущах на березi
рiчки, а двох високих осiб Нiмеччини.
Принцеса Елiза також не дивиться на пана президента. Не через те, що
вiн увесь цегляно-червоний i масно мокрий вiд поту, наче просто з парової
ванни прийшов сюди до брильянтової зали, не через те, що нижчий за неї
ростом, що квадратове лице вiдвисає важкими щелепами. Нi, через щось iнше,
через те, вiд чого очi мружаться, як у короткозорої.
Але говорить вона спокiиним i рiвним, як твердо накручена струна,
голосом. I говорить про такi речi, вiд яких радiсть пана президента хоче
вибухнути, як корок iз пляшки шампанського.
Пан Мертенс, звичайно, розумiє, що її вiзит до нього є певний i
серйозний акт? Отже, вона цiлком ясно й виразно додає, що приймає його
пропозицiю бути його дружиною.
Пан президент не знає, що треба зробити за етикетом (стати на колiно
перед нею чи пiдвестись i низько вклонитись?). Вiн тiльки мовчить та
низько схиляє голову, при чому з чола на мармурову пiдлогу падає кiлька
крапель поту.
Одначе, даючи згоду, принцеса своїх умов не вiдкидає: вона стане
дружиною пана Мертенса тодi, як у руках його буде коронка Зiгфрiда, а на
головi - корона Землi. I третя умова: до того часу їхнi заручини лишаються
тайною для всiх.
Пан президент iзнову мовчки й низько схиляє велику iржаву голову. I
рипким, застудженим вiд хвилювання голосом одповiдає її свiтлостi. Те
щастя й та велика честь, якi йому обiцянi, є така велетенська сила, що
вона зруйнує всi перепони, якi стоять на шляху осягнення поставлених умов.
Тепер, коли цим вiзитом йому подана дружня рука її свiтлостi, тiльки
втручання самого бога може бути серйозною перешкодою, всi ж людськi, земнi
перешкоди вiд сьогоднiшнього дня можна вважати майже за неiснуючi. Треба
тiльки трохи часу на формальне довершення становища, отже, тiльки кiлька
мiсяцiв.
Принцеса на мент заплющує очi й зразу стає подiбна до вийнятої з
домовини й посадженої в фотель. Але тут же розплющує очi й простягає руку
пановi президентовi. Пан президент обережно й побожно притуляється до неї
кiнчиками уст, боячись торкнутися пiтним, мокрим мiсцем над горiшньою
губою.
I її свiтлiсть тим самим байдужо певним, рiвно-величним кроком
проходить знову до свого скромного автомобiля. Знову гримить музика,
гуркотять крики гвардiї, лопотять i трiпочуться прапори пiд гарячим
вiтром. А далеко над Берлiном у буро-синiх купах хмар блимає слiпучими
щiлинами небо.
I тiльки як принцеса, попрощавшися з притихлою вiд величi iсторичного
моменту, вiд пишностi и грандiозностi зустрiчi графинею, лишається сама в
себе в спальнi, з неї, як сукня, спадає витягнена рiвна величнiсть. Вона
сiдає в фотель, притуляє голову до спинки i, зiгнувшись, самотньо
скоцюрбившись, сидить. Тепер - кiнець.
Потiм стомлено пiдсуває до себе скриньку з дорогоцiнностями, виймає
маленькi, наївнi щипчики, якими абсолютно нiчого не можна робити в
електротехнiцi, i нiжно гладить їх кiнчиками пальцiв. I очi не мружаться,
i розтоплюється загостренiсть пiдборiддя, i рiвна-рiвна блiдiсть
укривається нiжною, теплою червонiстю. Принцеса раптом одкидає голову
назад i заплющує очi, але вона тепер не подiбна до винятої з домовини - у
винятих iз домовини, як вiдомо, не палає лице й вони не думають про те, що
надходить нiч, пiд час якої бувають глузливi солодкi оргiї челядi без
хазяїна.
***
I пан президент разом iз парадним промоклим на лопатках убранням скидає
напружену врочистiсть. Гей, небо грається блискавками, пiдкидається
гирями, гуркоче велетенськими бубнами. Автомобiль! Пан президент також
хоче погратися блискавками. Що? Небезпека? Кому?! Йому, для якого всi
людськi перешкоди, як для гiрського потоку, - дитячi гребельки? Автомобiль
негайно!
Граф Елленберг розгублено пробує спинити пана президента, але цi спроби
навiть не гребельки, а осiннє павутиннячко на дорозi кур'єрського поїзда.
Автомобiль! Просто маленький, скромний автомобiль, в якому їздять
незначнi палацовi урядовцi. Подати на заднi ворота. Нiякої охорони. Пан
президент їде до театру. Вiн їде нам'яти вуха старому Берлiновi.
Граф Елленберг почуває, як не старому Берлiновi, а йому, графовi
Елленберговi, блiднуть вуха й слабнуть ноги - це ж в i н мусить їхати з
паном президентом. Це ж вiн разом iз ним мусить летiти в повiтря вiд бомби
iнаракiста.
Варто ж було для такого непишног
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.