Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
фiналу турбувати її свiтлiсть пишними
парадами.
Але пан президент нi про якi бомби й не думає. Нема на свiтi нiяких
бомб, нiяких iнаракiстiв - нiчого. Тiльки його мiць, влада й радiсть. Хто
смiє противитись його силi? Хто смiє не вiрити в нього?!
Спухле, темно-буре, понуро п'яне лице неба все нижче та нижче
присувається до землi. Розкудовченi, бруднi, густо синi патли хмар
черкають об дахи велетенських башт i небошкрябiв. З-пiд патлiв скажено й
грiзно блискають косi, слiпучо-фосфоричнi очi. I тодi все набухле, п'яне
лице сласно, грiзно реве, гарчить, клацає зубами, регоче металiчним
реготом.
Маленьке авто палацового урядовця зупиняється бiля театру. З нього
виходять двi постатi и скромно проходять у дверi. Вони запiзнилися на
виставу, перша дiя давно вже почалась.
Але вони не хапаються.
Дiйсно, перша дiя нової опери вже майже кiнчається. В театрi висить
мрiйна, пiвтемна тиша. В тишi гойдається золотисте, нiжне мереживо звукiв.
Голови слухачiв, як ряди позастромлюваних на темний оксамит головок вiд
шпильок, непорушно куняють у теплiй, затишнiй, помережати пiвтьмi.
I раптом цi голови, як голiвки маку пiд непокiйним вiтром, починають
ворушитись, нахилятись одна до одної, шепотiтись i все повертатись в один
бiк до ложi президента Об'єднаного Банку Фрiдрiха Мертенса. Там видно
широкi плечi, могутнi червонi груди н важку, чавунну голову з квадратовими
щелепами. Постать спокiйно й рiвно сидить бiля самого бар'єра.
- Мертенс!.. Мертенс!.. Мертенс!..
Рух стає бiльший, виразнiший, шепотiння переходить у дзижчання. Артисти
починають поглядати на публiку, перезиратися мiж собою, повертаючи обличчя
до ложi Фрiдрiха Мертенса.
А постать сидить непорушне, важко, чавунно. Серед голiв шамотня. Дехто
встає й швиденько починає сунутись назад, до виходу. Дзижчання робиться
дужчим, покриваючи звуки музики. Непокiй, замiшання, тривога, захват,
подив шугають по залi, вiють шелестливими крилами.
Вмить десь iзгори чується крик. Хтось iзлякано гуркотить стiльцем.
Голови пiдводяться. Крик повторюється збоку виразно, голосно!
- Слава Фрiдрiховi Мертенсовi!
I, наче прорвавши заставку, цей крик упускає в залу бурхливий,
лопiтливий вихор оплескiв. Вiн пiдхоплює всi постатi, пiдносить їх на
ноги, сповнює їх завзяттям, радiстю, захватом. I тi, що найбiльше
тiльки-но шепотiлись у тривозi й страху, що товпились до виходу, тi
найдужче плещуть i найголос-нiше кричать:
- Слава! Слава! Слава Мертенсовi!
Музика спиняється. Артисти пiдходять до рампи i, повернувшись до ложi,
бурно, з ентузiазмом плещуть.
Ярке свiтло заливає весь театр. Ложi, партер, гора - все повне
махаючих, плескаючих рук, розкритих ротiв, блискучих фанатичних очей.
Величезне страховище-юрба ошкiрилась усiма своїми шерстинками, швидко
трiпає й трiскотить ними й реве в дикому слiпому екстазi.
Фрiдрiх Мертенс помалу пiдводиться, повертається всiм присадкуватим
тiлом до роз'ятреного захватом тисячоголового страховища й з посмiшкою
киває йому головою. Буря ентузiазму громом i ревищем проходить юрбою вiд
цього кивка.
- Слава!! Слава!! Слава героєвi Мертенсовi! Смерть бандитам! Хай живе
Мертенс! Слава!
Граф Елленберг стоїть у найдальшому куточку ложi - тут як-не як, а
бiльше шансiв на те, що бомба його не зразу розiрве На його думку, пановi
президентовi можна цiлком вiльно вже задовольнитися цим трiумфом: папери
Об'єднаного Банку пiднято так, як їх не могли б пiднятти десятки хитрих
комбiнацiй.
Пан президент уклоняється, спасибi йому, i йде з ложi. Театр реве,
тупотить, трiщить оплесками. Тепер тiльки б устиг пути сiсти в авто й
вiд!їхати. Тiльки б од!їхати вiд цього страшного театру!
Але це не так легко зробити. Страховище з ревом i криком виливається з
зали в коридор, пiдхоплює пана президента на руки й несе його над своїми
головами, наче навмисно пiдставляючи пiд кулi iнаракiстiв. Бiдний пан
президент безпорадно подригує ногами, виривається, гиркає, обливається
потом, але оскаженiле страховище тiльки реве, душиться вiд захвату та
любовi й несе свого iдола на собi.
Граф Елленберг протискається вперед, хапає перше авто, яке попадається
бiля входу, i справляє до нього ревуще страховище з паном президентом на
руках.
Небо шипить рясним буйним дощем i реве назустрiч юрбi, розриваючись, як
вiд бомби, на шматки.
Мокрий, пошарпаний, пожований страховищем пан президент нарештi
виривається з обiймiв його й ховається в авто Реве юрба, реве небо, реве
автомобiль, лопотить дощ, лопотять мокрi руки, блискають блискавки,
лiхтарi, сотнi очей...
Граф же Елленберг не блищить i не лопотить, - вiн увесь щемить
нетерплячкою, вiн усiма м'язами, нервами, пальцями рук i нiг витягається,
помагаючи автомобiлевi вибратися з юрби екiпажiв. Не може ж буть, щоб тут
десь не було iнаракiстiв! Не може того бути! Коли вони не насмiлились
пустити в повiтря театр i тисячi невинних людей, то вони не пошкодують
якусь пару автомобiлiв iз шоферами.
Раптом над головою iз страшенним трiском i гуркотом розкочується вибух.
Бомба? Грiм?
Авто видирається на чисту дорогу й несеться вулицею. Пан президент,
вiдкинувшись назад, весело витирає лице, шию, руки й важко дихає. Ну, що?
Нам'яв вуха? Що? Нi? Де ж тi паршивцi з своїми бомбами? Га?
Видушуючи колесами, як iз сикавок, струї води, до театру пiдлiтає друге
авто. В ньому сидять Тiле й Макс. Дощ залiплює вiконця, але й крiзь
заплакане скло видно, що юрба, як пiсля закiнченого свята, живо, пiднято
колихаючись, улива ється знову в театр.
Тiле люто зцiплює зуби. Пiзно - втiк товстошкурий бегемот.
***
Задоволене вiдкашлюючись у сиву розпатлану бороду, з гуркотом тупотить
на захiд грiм. Тьмяними слiзьми перешiптуються в ошелешенiй, притихлiй
тьмi нагойданi, натiпанi дерева, часом потрушуючи нам'ятими чубами.
Стомлено, з полегшенням дихає трава, земля, заплаканi квiти.
На терасi з зачиненими вiкнами нудьгують i заздрять непорушнi пальми,
нiколи не тiпанi вiтрами, не поливанi дощами. Помiж ними, зчепивши
пальцями за спиною вузлуватi, кiстястi руки, помалу, важено рухається граф
Елленберг. З вiкон Трудиної кiмнати на терасу лягає тьмяний зеленкуватий
просто-кутник свiтла. I коли постать графа перерiзує його, бiля лiжка
Труди до вiкна повертаються двi голови. Повертаються й пильно слухають.
- Невже, мамо, вiн насмiлиться?.
- Тш! Нi, вiн не насмiлиться. Але скажи, Фрiдо, ти певна, що Труда
взяла купiль iз льодом?
- Я ж тобi кажу, мамо, що я сама бачила лiд, як вона несла його у
ванну. Вона зробила це навмисне, щоб захорiти й померти!
Графиня з тремтiнням зiтхає. А Труда не чує нi цього зiтхання, нi
покашлювання грому, нi мокрого перешiптування саду, нi важких,
навантажених думками й ваганнями крокiв батька пiд вiкном на терасi. Не
чує вона й жахного напруженою чекання двох схилених над нею голiв. Уста
зачервонiлись, запеклися, потрiскались, як перестиглi вишнi на пекучому
сонцi. Оголенi, смугляво-перламутровi руки цупко вп'ялися в простирадла,
очi цупко впилися в гарячi образи - свої, мiнливi, химернi.
Дверi тихо, повiльно, як у снах перед появою примари, розчиняються.
Понуро похиливши голову, несучи на широкiй горбатiй спинi сувору
рiшучiсть, тихо входить у зеленкуватий присмерк старий граф.
Графиня швидко пiдводиться й заступає своїм маленьким, хижо напруженим
тiлом гаряче лiжко, i з очей її витягаються гострi наготовленi кiгтi.
Фрiда боязко стає поруч, широко розплющивши зляканi, чекаючi очi, готова
кожної хвилини наповнити їх жахом i слiзьми.
- Вийдiть обидвi. Я хочу побути сам iз Трудою.
- Ми не вийдемо.
Маленька чорненька постать iз високо, рiшуче, непохитно пiдведеною,
застиглою в чеканнi головою здається великою, висiченою з чорного гранiту.
Стомленi очi в зеленiй пiвтьмi твердо й хижо слiдкували за кожним рухом.
В сивому вусi, позелененому збоку тьмяним свiтлом, ворушиться неохочий
усмiх.
- Викину силою. Виходьте краще так. Швидше.
- Що тобi треба тут? Як не сором: використовувати хоробу для своїх
гидких пiдозрiнь. Пiдслухувати маячiння хорої дитини Кати так не...
- А, значить, є що пiдслухати? Ну, виходьте, я вам кажу. Фрiдо, марш.
Фрiда зустрiчається широкими очима з грiзними ямками пiд насупленими
кущиками брiв i злякано тулиться до матерi. Графиня обнiмає її однiєю
рукою, а другу витягує вздовж лiжка Чорна й бiла постать тiсно зливаються.
- Ми не вийдемо!
Граф мовчки пiдходить, бере кiстястими пальцями чорну тоненьку
витягнену руку й виводить матiр iз дочкою з кiмнати. Чорна тоненька рука
випручується, чорна маленька постать опинається, вигинаючись. Бiла постать
труситься й безвольна хитається за кожним рухом чорної. Але кiстястi
величезнi пальцi залiзно, мовчки тягнуть i, здається, можуть пiдняти
обидвi постатi в повiтря й викинути їх крiзь вiкно.
Старий граф замикає дверi на ключ, запинає портьєри на вiкнах, уважно й
понуро оглядає все навкруги й пiдходить до лiжка. Тiльки на столику та на
пiдлозi круг нього молочно-бiлим колом сумує свiтло, все ж останнє - в
зеленiй, густiй, затихлiй тiнi.
Старий граф стоїть непорушне бiля лiжка, згорбивши спину, похиливши
голову. На притупленому кiнчику носа Труди скляни блищить зелена смужка.
Пiд заплющеними очима глибокi фiалково-зеленi западини. Темнi уста
напiврозкрились, зашерхли палом, важким диханням. Дрiбно, поспiшно,
легковажно-весело, як коник у травi, стрекотить десь годинничок.
Старий граф озирається, обережно пiдсуває фотель i сiдає. Оголенi
плечi, оголена смугляво перламутрова рука (така жiноча, кругла вгорi й
зворушливо-дитяча на кiнцi) iз зеленкуватими тiнями ритмiчно, важко
дихають у мовчазнiй, завзятiй, невиднiй боротьбi.
- Абсолютно несмачно... - раптом байдуже шепоче непорушна голiвка, i
смажнi темнi уста зневажливо кривляться. Старий граф у чеканнi
перехиляється над лiжком.
- Взагалi, дали б менi спокiй. Ну, для чого стукать, я не розумiю? Ах,
та боляче ж!
Труда круть головою по подушцi, ухиляючись од ударiв, кривить iз
упертим болем лице, зцiплює зуби, мугиче, стогне, але нi за що не просить
милосердя. Пальцi вгреблися в простирадло и закоцюбли в стражданнi.
Старий граф обережно, нiжно гладить долонею по скрученiй, уп'ятiй у
лiжко руцi й шепоче:
- Трудонько!.. Трудонько!..
- I не скажу! I не скажу! Ну, нехай i Макс! I не скажу!
Голос хрипкий, чужий, мертвий. Смугляве, вкрите зеленою тiнню лице,
поламане нестерпним болем, погнуте, як ногами потоптане, пашить вогнем,
шумно, шершаво, трудно дихає, задихається.
I раптом усе тiло з лютою натугою, з одчаєм стрiпується, скидаючи з
себе страшенну, задушливу вагу. Воно корчиться, виривається, викручується,
голова вiдкидається назад, зламаною дугою випнувши горло, шукаючи
манесенькоi щiлинки з повiтрям, а пальцi скажено, iз сухим дряпанням
гребуть по простирадлi.
- Трудо! Трудонько! Дитинко!
Ах, тiло корчиться, вигинається.
Старий граф розгублено, з болем, з розхристаною нiжнiстю, з випущеною
на волю любов'ю, з тремтячими, старими, одвис-лими вiд одчаю губами
гладить скорченi руки, безпорадно тупчиться, нагнувшись над лiжком, шепоче
старi, не забутi, але глибоко-глибоко захованi слова, вiд яких вiє
дитячими, атласово теплими нiжками.
- Тудi!.. Крихiтко єдина .. Тудi!.. Ну, що ж це? Тудi Не треба...
Старi, тремтячi, як дерев'янi габлi, руки безпорадно обнiмають
скорчене, молоде, пашуче вогнем, стонуче тiло, захищають усiєю кров'ю
своєю вiд незримого ворога, торкаються то тут, то там нiжної гарячої
шкiри, гладять, голублять.
- Тудi! Тудi, нiжна моя! Тудi!
I потроху закинута назад голiвка вирiвнюється, дуга горла опадає, руки
слабнуть, груди дихають важко, трудно, але рiвнiше Старий граф iз нiжною
судоргою обхоплює габлями розпатлану голiвку й жадно, злодiйкувато,
ненаситно цiлує гарячi, випуклi повiки очей, щоки, пукате, вперте, розумне
чоло, хлопчачi, зашерхлi гарячою шкуринкою уста. Вiн хапається, тремтить,
мучить затиснену в долонi голiвку й стогне вiд щастя й муки.
- Тудi моя! Тудi, єдина дiвчинко! О Тудi!
Вiн хапає в руки смугляву знесилену ручку i зверхнiм боком притуляє її
до свого незвично розгаряченого, огрiтого рiдким вогнем, одвислого, з
колючими суворими кущиками брiв лиця. Ручка безвольно, байдуже гнеться й
пашить вогнем.
У дверi стукають .Старий граф поспiшно й обережно кладе руку на
простирадло. Потiм насуплює сивi стрiхи на очi, помалу встає й пiдходить
до дверей. Одчинивши, мовчки впускає графиню. Тривожно шукаючi очi матерi
швидко обмацують суворе, жорстоке лице з обвислими внизу, як вим'я корови,
щоками й бачить: воно щось ховає в собi, щось задоволене i, значить,
вороже до неї й до тої iстоти, що там, на лiжку.
Не кажучи нi слова, граф важко виходить iз кiмнати на терасу. Вiкна
розчиненi. Пальми, нiколи не кудовченi бурями й дощами, жадно дихають
вогкою свiжiстю бурi. У вiкна здивовано вгорi клiпають дитячi очi зiр. Iз
саду вiє духом дитинства, нiжними атласистими нiжками, любими вечорами,
коли не займана бiлiсть крихiтного лiжечка робить жичтя зворушливо важним.
Далеко-далеко оксамитним, добродушним, незлобним буркотiнням
обзивається грiм.
***
З доктором Рудольфом дiється щось цiлком непевне. Вiн уже з тиждень
нiчого не їсть, анi рiсочки, нi вранцi, нi вдень, нi увечерi. Все, що
приносить йому Кетi, вiн систематично вiдсилає назад, навiть не
подивившись на страви. Тiльки весело, радiсно смiється з дивування й
страху доброї дiвчини, любовно обнiмає за плечi й говорить їй чуднi слова,
вiд яких Кетi стає моторошно. А очi доктора Рудольфа блищать, як мокрi
шибки на вiкнах, волосся покручене буйно-весе
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.