Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
рiч у
людей, що того, кому вона попа дається, вважають за ненормального. Правда?
Га?
I доктор Рудольф по черзi обводить усiх лукавими, смiхотливими очима.
- Правда, мамуню? Щастя - то ненормальнiсть, оп'янiння або божевiлля.
Як ти думаєш? I я тiльки сьогоднi, мої панове, зрозумiв як слiд, через що
люди п'ють, вони хоч трошки хо чуть наблизити себе до щастя Але на щастя
п'яного дивляться з посмiшкою, бо знають, що його "ненормальнiсть" мине,
але на щастя "божевiльного" - серйозно, з острахом, iз жалем, з нiяковим
усмiхом От, наприклад, як ви всi на мене. Правда?
I доктор Рудольф раптом весело, радiсно, закотисто смiється, дивиться
знову по черзi всiм у знiяковiлi обличчя, знову обнiмає матiр.
- А дозвольте спитати, Рудi, - м'яко, обережно посмiхається граф
Адольф, - яка причина вашого щастям Рудi iскргсто пильно дивиться в лице
графовi Адольфовi.
- Секрет. Не можу сказати. Тепер не можу. Потiм, може, скажу Навiть
напевне, неодмiнно скажу. Розумiється, скажу. I тодi и ви будете щасливi.
I ви будете "божевiльнi", "п'янi", "ненормальнi" Правда, правда! Запевняю
вас! I всi люди! А тодi що вийде? Коли всi стануть "ненормальними", то
ясно, що ця "ненормальнiсть" стане "нормальнiстю". От яка рiч виходить,
мої панове!
I очi не то з насмiшкою, не то iз щирим захватом знову всiх по черзi
обводять I знову на крихiтний, непомiтний мент трошки довше затримуються в
пильних, похмурених, зелених очах пiд червоним палаючим волоссям.
- О, це було б, розумiється, чудесно, коли б усi люди стали щасливi, -
перебiльшено зiтхає маленька графиня, - але нам усе ж таки хотiлось би
знати, Рудi, про ваше щастя. Ми дуже радiємо, що ви... такий веселий,
милий, але...
- Але чого ви божевiльний? Правда?
Рудi вiдверто, ясно смiється, а графиня робить жест протесту, хоче щось
сказати, але доктор Рудольф раптом сильно вiдкидає вбiк прутика.
- Ех, нехай буде! Я хотiв iще кiлька днiв почекати. Та треба ж нарештi
заспокоїти мамуню. Добре, я готов роз'яснити вам причину мого щастя.
Прошу, панове, до моєї лабораторiї. Прошу! Тiльки я хотiв би, коли так,
щоб i мiй батько та його свiтлiсть, граф Елленберг, були при цьому. Люди,
якi дали менi життя й змогу досягти щастя, першi мають право на
звiдомлепiсть од мене.
- Ми зателефонуємо їм iз лабораторiї, Рудi.
- Ага, правда! Розумiється!
Доктор Рудi раптом пiдводить голову до неба, дивиться на вiкна робiтнi.
- Сонце ще є? Чудесно.
В лабораторiї повно червоного сонця, нагрiтого духу саду, дзижчання
бджiл та ос, що в'ються круг квiток, порозставлюваних на пiдлокiтнику, на
столах, стiльцях, полицях. Лабораторiя, пасiка чи оранжерея?
Доктор Рудольф зносить стiльцi з усiх куткiв, пiдсуває фотель принцесi,
часто поглядає в куток за пальми, кудовчить волосся, про себе лукаво
посмiхається.
Граф Елленберг i Ганс Штор приходять разом: один - жовтий, великий,
костистий, iз широчезною, згорбленою спиною, повiльiiии i суворо
насмiшкуватий, другий - рiвний, чорний, строго поважний. Граф сiдає поруч
iз князiвною, а Штор стає поруч iз стiльцем панi Штор - сiсти вiн нiзащо
не хоче: це нарушения Вiчного Порядку - слуга в присутностi хазяїна
повинен стояти.
Доктор Рудольф обома руками завзято зачiсує волосся назад, обводить
аудиторiю мокро блискаючими очима, посмiхається так, як людина, що має
ошелешити своїх ближнiх, i раптом рiшуче стрiпує всiєю головою.
- Панове! Я, власне, сам почуваю, що я - як п'яний. I тому ви, ради
бога, не дивуйтеся на мене. Я зараз вам усе скажу й покажу. Але ви... Ну,
та що там багато казати!
I, круто повернувшись, доктор Рудольф швидко шкандибає в куток за
пальми.
Принцеса Елiза сидить рiвно, строго зiбравши брови. Старий граф
нахиливши голову, дивиться в пiдлогу. Панi Штор iз надiєю и тривогою
пильно слiдкує за кожним рухом сина мовчазними великими очима. I нiхто не
дивиться нiкому в очi, нiхто не говорить нi слова.
Рудi виходить iз за пальми з чорною чудною скринькою в руках, подiбною
чи до фотографiчного великого апарата, чи до писальної машинки, закритої
накривкою. Збоку в скриньки корба, як у млинка до кави, спереду виступає
невеличкий комин iз круглим склом на кiнцi, дiйсно, нiби фотографiчний
апарат для фотографування неба.
Доктор Рудольф обережно ставить скриньку на стiл, дбай ливо поправляє
її, оглядає з усiх бокiв, злегка крутить за кор бу, здмухуь порох iз скла.
- На скло треба буде накривку, - бурмотить вiн для себе. I,
випроставшись, ясно загоряється очима, кутиками уст, кiнчиками рiвних
бiлих зубiв.
- Панове! Це - Сонячна машина. Для вас це слово нiчого не каже?
Розумiю. Розумiю. Охоче розумiю. Ну, так дозвольте вам сказати, мої
панове, що Сонячна машина є такий апарат, який усуває зайвих посередникiв
мiж людиною й сонцем у її годуваннi.
Шестеро пар очей дивляться не клiпаючи, не мiняючи виразу - значить, не
розумiють.
- Не зовсiм ясно? Розумiю, розумiю! Цебто iншими словами, панове,
Сонячна машина дає змогу людинi годуватись са мою рослиною - травою,
листям, сiном, соломою. I не якоюсь спецiальною, не думайте, ради бога, а
простою, звичайною травою, якою живляться конi, корови. Навiть бiльше,
навiть бiльше: Сонячна машина всяку рослину, навiть сосновi глицi,
кропиву, бур'ян, колючки - все робить цiлком придатним до вжитку людини.
В очах уже рух: увага, здивування, недовiр'я, нерозумiння. Князiвна
Елiза перехиляється вперед.
- Ви розумiєте, панове, що можна сп'янiти, добившися цього? Га?
Розумiєте? Мамо, ти розумiєш тепер, що менi зовсiм не потрiбно було їсти
трупи свиней, телят, курей i т. iн., якi ти менi присилала? Розумiєш, що
моє божевiлля не таке вже страшне? Га? Що?
Принцеса Елiза широкими, немов зляканими очима дивиться на чорну
скриньку. Граф Адольф м'яко простягає до Рудольфа руку.
- Вибачте, Рудольфе, може б, ви роз'яснили нам докладнiше...
- Ах, розумiється! Простiть, будь ласка. Звичайно, я це зараз же... Я
розумiю, ви не можете так повiрити. Ха-ха-ха! Це не така вже звичайна рiч,
щоб повiрити на слово. Тiльки я ж кажу, я нiби трошки п'яний. Але,
розумiється, я зараз вам усе чисто, як слiд, детально . Ви не бiйтесь,
ваша свiтлосте, мої бджоли не кусаються Ви тiльки не махайте на них руками
- i нi одна не зачепить... Так от, дорогi мої панове... Iдея дуже проста.
I не нова. Спроби робили вже давно рiзнi вченi. Словом, нi на яку новину
самої iдеї абсолютно не претендую. Анi крихiтки. Iдея ж така: як увiльнити
людину вiд залежностi вiд її їжi, як звести боротьбу за фiзичне iснування
до найменшого мiнiмуму. Як? Мiй хiд думок такий: джерело всякого життя на
землi - сонце. Значить, сонце - це їжа людини. Але мiж людиною й сонцем є
кiлька посередникiв: рослина й тварина. Чи не можна увiльнитися хоч вiд
одного? Чи не можна приймати сонячну енергiю без них, так, як приймають
вони самi, рослини й тварини? На цю iдею я витратив вiсiм рокiв. I нiчого
не добився. Нiчогiсiнько! Наша наука ще не має способiв уводити сонячну
енергiю в чистiй формi просто до людського органiзму як годувальний
матерiал. Посередники ще потрiбнi. Я певен, о, я цiлком певен, що через
кiлька рокiв цей незграбний апарат буде здаватися смiшним, зайвим, що ми
навiть рослин не будемо потребувати й будемо годуватися безпосередньо
сонячною енергiєю. Але поки що цей апарат е вое ж таки необхiдний. I менi
хочеться думати, навiть корисний Навiть трошечки корисний!
Доктор Рудольф iз трiумфуючою скромнiстю кладе руку на чорний, досить,
справдi, незграбний апарат.
Сонце косими промiннями якраз над головою принцеси натискає на
протилежну стiну - i стiна вiд натуги стримати смiх червонiє. Бджоли
скупчене, буркотливе дзижчать у квiтках, висячи на них, як акробати.
Зеленi похмурi очi невiдривно, вишукуючи, чекаючи, влипли в запалене,
блискаюче потом i щастям обличчя.
- Цей апарат, дорогi мої панове, є визволення людини вiд теперiшнiх
способiв годування! Людина перестає бути м'ясоїдною твариною. Кiнець!
М'ясо як посередник мiж сонцем i нами тепер непотрiбне. Тiльки рослина! Ви
ждете, розумiється, доказiв, пояснення? Маєте рацiю, маєте. Легко сказати
- рослина. Ану, спробуйте їсти траву без цього апарата! Отже, я вам зараз
коротенько, але ясно, викладу всю iдею мого винаходу.
Але п'янi люди тратять чуття розмiру й часу. I не коротко. 1 не ясно,
перестрибуючи, забiгаючи вперед, вертаючись, забу ваючи головнiше, доктор
Рудольф викладає iдею вiдкриття.
Вiн бився над цiєю iдеєю десять рокiв, проробивши сотнi рiзних
експериментiв. I коли вже готов був впасти в одчай, сама природа прийшла
йому на помiч. Грiзна й милостива природа. Вона струсонула землю, вона
дала масу горя людям. але тут же й подарувала їм величезне щастя. Вона
дала гелiонiт. Що таке гелiонiт? Хе, це - саме той посередник, який
замiнить людинi тварину. Це - новий, одкритий ним, доктором Рудольфом,
пiсля землетрусу мiнерал, названий ним гелiонiтом. Вiн має здатнiсть
скупчувати й переробляти сонячну енергiю. Промiнь сонця, проведений крiзь
гелiонiт, уведений до тканини рослини, змiшаний iз енергiєю людини,
перетворю ється в цiлком придатну до вжитку людського органiзму со нячну
енергiю.
Доктор Рудольф швиденько бiжить за пальми й зараз же вибiгає звiдти з
тарiлкою в руцi. На нiй лежить довгаста зелена маса.
- Сонячний хлiб!
I доктор Рудольф iз трiумфом простягає наперед тарiлку. Шиї
витягаються, очi неймовiрно, з острахом, iз цiкавiстю розглядають зелену
масу, що переливається червоняво-фiалковими хвилями з золотистим
одблиском, наче крильця iспанської мушки.
- Я годуюсь ним вiсiм днiв. Я абсолютно не їв за цi днi. Нi рiсочки!
Але я почуваю себе так надзвичайно бадьоро, таку почуваю силу, що,
здається, можу дерева з корiннями виривати.
Зеленi очi широко дивляться то на "хлiб", то на сяйне, зчервонiле,
мокре вiд поту лице з навислими на чоло мокрими пасмами. I вони вже не
хмурi, вони непевнi, вони готови повiрити и зрадiти.
- Це... неймовiрно! Це щось...
- Правда, ваша свiтлосте? Це щось фантастичне! Правда? Але - це факт,
це - реальнiсть. Оця зелена маса с сконцентрована сонячна енергiя. Це -
оте червоне, слiпуче, палаюче сонце так су мир но й тихо лежить на
тарiлцi.
Граф Адольф пiдводиться й м'якими кроками пiдкрадається до "хлiба".
Сiренькi очi в жовтих вiях пильно, недовiрливо обнюхують зелено-фiалкову
масу.
Графиня злякано, схвильовало нахиляється до принцеси й щось їй шепоче.
Але принцеса Елiза, не чуючи її, теж пiдводиться й пiдходить до тарiлки.
Над бровами на чистому матовому чолi зворушливо виступили дрiбненькi
крапочки поту. Доктор Рудольф простягає до неї тарiлку, i очi його знову
зустрiчаються з зеленими, поширеними, готовими повiрити очима.
Сонячний хлiб таємно переливається фiалково-золотнстими блисками. Вiд
нього йде чудний, солодкаво-нiжний аромат.
- Вiн пахне?
- О, чудово! Сонцем! Ви знаєте запах сонця? Вiн пахне сонцем Дозволите?
I доктор Рудольф обережно пiдводить руку з тарiлкою до лиця принцеси.
Вона злегка схиляється й нюхає. Граф Адольф також просуває свiй м'який
навислий нiс. Солодкаво-нiжний, тонкий, дивно-хвилюючий, радiсно-тужний
дух випромiнюється вiд тарiлки.
- Правда! Сонцем пахне. Боже, як це дивно! I як надзвичайно.
Боже, як дивно й надзвичайно, що це говорить саме вона, шо говорить без
сухої погорди, без мруження очей, що в лицi така тепла, така виразна,
зворушлива дитячiсть.
- Але як же цей хлiб .. як же ви його... робите?
О, прекрасна: вона хотiла сказати "печете"?
Доктор Рудольф у захватi ставить тарiлку з хлiбом на стiл, хапає чорний
апарат i починає демонструвати принцесi весь процес "печiння" сонячного
хлiба. В лабораторiї вже бiльше нiкого нема - тiльки вiн, чорний апарат i
принцеса. Правда, миготять часом якiсь знайомi, милi й байдужi тгнi, але
реальне, живе, близьке-близьке є тiльки порожевiле, захоплене дитяче
обличчя з новими, довiрливими, такими страшно-пильними очима, з такими по
дитячому злегка розкритими устами.
Сонячний хлiб "печеться" дуже просто, зовсiм просто. Береться собi
рослина, вкладається в апарат у саму середину. А всерединi, от принцеса
може сама бачити, є валок iз зубцями. Гой валок iз зубцями має знадвору
корбу. Коли за корбу крутити, то валок зубцями починає розтирати рослину.
В той же час апарат наставляється так, щоб сонячнi променi падали просто
на скло. Скло ж тут не звичайне, а з гелiонiтом. Гелiонiт має здатнiсть,
як сказано, у надзвичайнiй мiрi скупчувати сонячну енергiю й певним
способом переробляти її. Iз скла ця скупчена й перероблена енергiя попадає
в апарат на рослину, вбирається нею й знову проходить певний процес.
Тут доктор Рудольф спиняється. Боже, як зворушливо-уважно, з яким
самозабуттям розкрите все лице!
Але цей процес має одну дуже цiкаву рису. Надзвичайно цiкаву! Рослина,
сонячна енергiя тiльки тодi можуть стати сонячним хлiбом, як вони увiйдуть
у контакт з енергiєю тої людини, яка робить той хлiб Це вiдкриття прийшло
докторовi Рудольфовi цiлком випадково Експеримент довго не давав нiяких
позитивних результатiв. Доктор Рудольф уже впадав в одчай, у iнiв, у лють.
Стоячи над розкритим апаратом, вiн майже всунув у нього голову, щоб краще
придивлятися до маси. Вiд вертiння корби, вiд руху й сонця було страшенно
душно, i з лиця доктора Рудольфа в апарат упало кiлька крапель поту. I, на
диво, моментально маса в тих мiсцях набрала iншого кольору й запаху. Тодi
доктор Рудольф умисно вже майже цiлком устромив голову в апарат так, щоб
лице прийшлося над самим валком iз розтертою й налиплою на нього масою й
щоб iз лиця падав на неї пiт. Коли вiн вийняв цим разом масу з апарата,
вона стала отаким сонячним хлiбом, фiалково-золотистим,
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.