Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ого ранiш
добитися було неможливо.
- Як це надзвичайно! Боже, як це... I ви вже вiсiм днiв тiльки цим
хлiбом живете?
- Тiльки ним! I нiякого iншого не хочу, не можу хотiти. Менi гидко
думати про м'ясо, мене нудить од одної уяви цiєї... отрути.
- А вiн на смак.. добрий?
- Я нiчого кращого в життi нiколи не їв. Смак його не можна описати. Я
пишу книгу тепер про це своє вiдкриття. Вона вже майже готова. Але, коли я
пробую описати смак цього хлiба, я не знаходжу нiяких аналогiчних почувань
од людської їжi.
- Менi страшенно хочеться спробувати! Можна менi взяти шматочок?
I зеленi очi так благальне, так вiддано, так нiжно дивляться в голi,
мокросяйнi, одвертi, сiрi очi. В лабораторiї нiкого нема, крiм цих очей.
Ворушаться, гомонять, дивуються, скрикують, штовхають їх якiсь тiнi,
вражено розглядають апарат, хлiб, схвильовано питають щось i дiстають
навiть одповiдь, але живуть тiльки двi пари очей.
Спробувати? О господи, звичайно, можна спробувати, але тут . але тут
доктор Рудольф боїться, може виявитися знов одна цiкава прикмета цього
хлiба. Здається, той хлiб, який зроблений одною людиною, не може бути
вжитий другою. Так йому здається на пiдставi певних мiркувань. В кожному
разi, коли може бути вжитий, то тiльки органiчно спорiдненим органiзмом.
Наприклад, мати, батько можуть уживати хлiб, зроблений сином, i навпаки
.Але чужий органiзм, здається, нi. Так принаймнi кажуть деякi данi. Але
спробувати, розумiється, можна I коли її свiтлiсть бажають...
Її свiтлiсть бажають. А головне, її свiтлiсть зовсiм не гидують, що цей
хлiб зроблений iз потом його лиця.
Одначе доктор Рудольф знаходить серед тiней, що тут-таки товпляться
круг його, дороге, миле обличчя, а радiсно, любовно цiлуючими його очима,
мовчазними й кричущими гордiстю й безмiрною вдячнiстю йому, сонцевi,
чорному апаратовi, цим усiм людям, що вiрять, що не бачать уже нiякої
хоростi.
- Мамуню, хочеш також спробувати? А ти, тату? Не хочеш?
Навiть мiнiстерська постать утратила свою недоступнiсть, на бездоганно
гарному жовто-смуглявому чолi виступив пiт, в очах i замiшання, i несмiла
радiсть, i дивування.
Сонячний хлiб! Це ж нарушения порядку самої природи, це втручання в
компетенцiю самого бога.
Але сумувати чи радiти з такого нахабства власного сина? Панi Штор не
сумує й навiть не вагається. Вона просто й смiло, як добре вiдомий їй, нею
самою зроблений пудинг, бере принесеною Рудi ложкою шматочок сонячного
хлiба й кладе його в рот.
Принцеса Елiза другою ложкою обережно вiдщипує менший шматочок i, iз
страхом та хвилюванням поглядаючи на нього, тихо пiдносить до уст. Четверо
iнших пар очей перебiгають iз одної ложки на другу, з одних уст на другi й
напружено чекають.
Сонце радiсно червоним металiчним полум'ям горить на розчинених шибках,
трiумфує на металiчних частинах машин i приладдя Бджола раптом почала
виразнiше, чутнiше густи, а квiтки застигли в чеканнi Малиново-червонi
уста принцеси, на яких лишились зеленi крихти хлiба, несмiло, нерiшуче
ворушаться, жують, очi широко розплющенi, ждуть, слухають у серединi себе
й щодалi, то бiльше лякаються, не розумiють. Нарештi уста кривляться,
голова заперечливо, неприємно труситься. Принцеса бiжить до вiкна й
випльовує за нього зелену розжовану масу. Фе!
Але лице панi Штор стає щораз певнiше, яснiше, радiсно вражене, як у
людини, перед якою щодалi, то бiльшi чудеса розгортаються.
- Господи, що за надзвичайний смак!
- Правда, мамуню? Правда? Ти дiйсно чуєш смак? Дiйсно?
- Я готова з'їсти цiлий центнер цього хлiба. Батьку, ти мусиш
покуштувати! На, вiзьми.
Але Ганс Штор крутить головою. Не тепер. Вiн iще подумає Ще є час.
- Та ти ж тiльки подумай, вдумайся!. Ти тiльки спробуй! Це ж чудо! Ти
розумiєш?! Вiн i думає, i вдумується, i все це, розумiється, гарно, але..
- Докторе! Як так, то я хочу сама для себе зробити сонячний хлiб!
Можна? Ради бога! Що у вас є, трава, листя? Чи що треба? Я хочу зараз! Я
хочу перевiрити на собi.
I зеленi, дитячi, палаючi нетерпiнням очi ревниво слiдкують, як рука
панi Штор одколупує новий шматок червоняве золотистого хлiба й пiдносить
до уст.
Доктор Рудольф з огiрченням i жалем дивиться за вiкно: сонце вже сiдає,
червоно регочучи, за деревами саду. Його праця на сьогоднi скiнчена -
запiзнились.
- Ах, як досадно! Але завтра, як тiльки воно зiйде, я неодмiнно хочу
зробити собi хлiба. Добре?
- О принцесо!
Доктор Рудольф обома руками, здираючи шкуру з черепа, як скальп, всiєю
душею зачiсує волосся на потилицю. Краще йому нiчого несила вiдповiсти.
Краще за цей вечiр нiчого в свiтi не може бути нiде, нi в кого. Кращих,
любiших, прекраснiших облич, як оцi, що тут, що так хвилюються, що так
сяють, що так божественно, сонячно радiють, не може ж бути нiзащо, нiде,
нiколи! Навiть старий граф, любий, дорогий, бiдний граф, вiчно суворо
насмiшкуватий iз себе, з людей, iз свiту, навiть у нього на вилицях
червонi схвильованi плями, навiть його старi намученi очi мокро блискають.
- Ну, добре. Рудi, а нерiдний батько не може, значить, їсти хлiб
нерiдної дитини?
- Не може! Нiяк не може! Чужий же органiзм!
- Умгу! I, значить... Ага. Ну, так... Я розумiю.
Маленька графяня раптом швидко зиркає на старого графа i вона вже
розумiє.
- Докторе! А пити хочеться? Треба?
- I хочеться, i треба.
- Нi, це так надзвичайно, фантастично, що я ще не можу вiрити. Це,
дiйсно, чудо. Ах, як досадно, що сонце заходить! Ви не можете спинити
його, вернути хоч на десять хвилин назад? Ви ж чудодiй. Зробiть це.
Доктор Рудольф обнiмає всю її палаючу червону голiвку сяйвом своїх очей
i побожно-радiсно, в блаженному захватi й замiшаннi голубить. I голiвка
так довiрливо, так по-iншому тепер повернена до нього, так тягнеться до
його очей, так внутрiшньо вся соромливо-щасливо зливається з ним.
Граф Адольф раптом сильно струшує головою.
- Це - генiально! Нi, це таки генiально. Це матиме надзвичайнi
наслiдки. Я просто не можу прийти до себе Але я вже передбачаю такi
можливостi, що... Скажiть, дорогий Рудi, цей мiнерал... як ви його
назвали?
- Гелiонiт.
- Чи цього гелiонiту багато можна знайти в природi? На це питання
доктор Рудi не може вiдповiсти з точнiстю. Але вiн iз певнiстю може
сказати, що тих запасiв його, якi вiн одкрив у горах на мiсцi землетрусу,
вистачить на продукцiю апаратiв для всього населення Європи. Та тої
кiлькостi, яку вiч привiз iз собою, може вистачити на всю Нiмеччину. Для
одного скла треба крихiтну дозу гелiонiту. Його чулiсть i сила значно
перевищують силу радiю.
- В такому разi. В такому разi свiт, мої панове, належить тепер
Нiмеччинi! Рудi, ви - генiальна, ви - велика людина Нiмеччини!
Граф Адольф у невиданому нiколи в нього хвилюваннi простягає обидвi
руки до доктора. Але велика людина б'є себе раптом рукою по чолi й з усiєї
сили бiжить до столу. Вирвавши з нього шухляду, вiн гарячкове довбається в
нiй i, нарештi, знайшовши, радiсно шкандибає назад. Руку вiн обережно
тримає обiч себе, а в нiй держить щось, наче мишу за хвостик, тiльки
блискуче, переливчасте. Вiн прямує просто на широкi, чекаючi, зеленi очi й
простягує до них руку з блискучою мишею.
- Будь ласка: коронка Зiгфрiда!
I, сяючи голими, одвертими, спiваючими очима, подає її червонiй, зразу
зблiдлiй, враженiй голiвцi.
- Боже! Коронка?! Звiдки вона у вас? Як ви знайшли її? Де?!
- Вона була весь час у мене.
I очi так само радiсно спiвають, голi, одвертi, наївнi очi.
- Як у вас?! Коли? Чого?!
- Я взяв її. Вона менi потрiбна була. Не вона, а брильянти. Я спочатку
думав, що в скло мусить увiйти брильянт.
Одвертi, наївш, спiваючi очi раптом трохи змiшуються, вони бачать, як
на обличчях умить з'являються зовсiм несподiванi тiнi жах, дивування,
обурення, гнiв.
- Як?! Так це ви тодi взяли її?
- Я... Я прошу простити менi, але я думав... Вона цiлком цiла, я тiльки
вжив один невеличкий камiнчик. Розумiється, це, може, негарно, що я... Але
я де мiг купити брильянтiв. I я думав, коли я досягну своєї цiлi, то менi
простять. Може, це злочинство, але. моя цiль...
Лице принцеси Елiзи всихає, твердiшає, овал стає костяний, очi
звужуються, мружаться. Вона помалу повертається до старого графа й знизує
плечима. В руцi її коронка Зiгфрiда, як миша, за хвiст пiднесена їй.
Коронка Зiгфрiда!
В очах старого графа десь у спущених додолу колючих вiях просковзує
ледве помiтний усмiх, а графиня боїться крикнути: значить, не Труда!!
Ганс Штор закам'янiло, оглушено, непорозумiло дивиться на сина
прекрасними, мiнiстерськими очима. Йому була потрiбна коронка Зiгфрiда!
Вiн через те вкрав коронку Зiгфрiда. Коронку Зiгфрiда!
Панi Штор обережно, тривожно й нiжно бере батька пiд руку, готова з
усiєї сили спинити скажений вибух, який уже трiпотить у побiлiлих губах.
- Я дуже прошу простити менi, ваша свiтлосте. Але ви самi можете
оцiнити, яка велика була моя цiль, i як можна за неї на всяку жертву,
навiть своєю честю, пiти. Але я мав на увазi неодмiнно вернути вам
коронку.
Граф Адольф швидко-швидко тре кiнчиками пальцiв чоло - вiн не може
отямитись од цього несподiваного сюрпризу
- Стривайте, Рудi, як ви могли її взяти? Яким чином? Ви ж були тодi в
горах Ви саме виїхали того дня
- Я вернувся по одну книжку Вона була в бiблiотецi. Я прийшов на
терасу, в мене ж є ключi вiд тераси й бiблiотеки. Ну, побачив брильянти
крiзь вiкно А менi їх тодi страшенно бракувало. Менi було трудно це
зробити, але я мусив.
Ганс Штор шарпає свiй лiкоть iз рук панi Штор.
- Вiн мусив?!
Доктор Рудольф ясно дивиться в його бiк Розумiється, мусив. А то ж як
же ж би вiн мiг узяти чужу рiч? Правда, один камiнчик вийнято, але тепер
це не може мати нiякого значення, бо взагалi брильянти тепер утратять
усяку вартiсть. Єдине хiба що, так сказати, з естетичного боку вони...
Принцеса Елiза зненацька рiзко повертається й пильно дивиться в лице
доктора Рудольфа: нi крихти в ньому насмiшки, нi тiнi сорому, наївне
здивування й благання. Бiльш нiчого.
- Ну, слава богу, що все ж таки знайшлася... - суворо, примирливо
бубонить iззаду голос графа. - А цiль, справдi, така, що.. Тiльки чому
було не звернутися до нас. Брильянтiв можна й не на коронцi знайти.
Доктор Рудольф охоче повертається до свого заступника. Вiн не мiг
бiльше звертатися до пана графа. I вiн знав, що.. що це не так легко дати
брильянтiв на непевний експеримент, на знищення. Так, вiн розумiє, що це
велике злочинство, але.. вiн же мiг не вертати коронки, вiн же мiг її
пiдкинути, i нiхто нiколи не знав би, що вiн її взяв. Значить, вiн не
хотiв Покрасти. Хiба нi?
В сивi очi не то мушка, не то посмiшка заплуталась, i великий палець
старанно протирає їх, нахиливши голову.
Граф Адольф скоса поглядає на принцесу, що уважно дивиться у вiкно. За
вiкном на листях кудлатих каштанiв червоним золотом залягло вечiрнє сонце.
- Дiйсно, ваша свiтлосте, хоча вчинок доктора не можна виправдати, але,
з другого боку, коли, дiйсно, так би мовити, вiн зроблений не з злочинною
метою... А, крiм того, результат такий великий... Я прохаю вибачення, ваша
свiтлосте, але ге нiальне вiдкриття доктора таке велике, таке, я дозволив
би собi сказати, епохальне, що ради нього...
Принцеса Елiза вмить озирається, дивиться на притихло-здиаоване,
невинне лице пана доктора - i смiшливий усмiх мимоволi теплить її уста. I
в той же мент лице пана доктора спалахує такою радiстю, що кiстяний овал
м'якшає, зашарюється й стає нiжно-дитячий, невинно-рожевий, як тiльки но
знесене яйце.
Тодi граф Адольф смiливо випростовується.
- Рудi! На колiна! Дякуйте!
Рудi, питаюче, охоче дивиться в зеленi, знову непримружеш очi: падати
на колiна, чи не можна?
Не можна. До нього просто-так простягається вузька, рiвно-бiла з
рожевими нiгтями ручка. А на самому кiнчику нижньої губи - невеличка
зелена цяточка сонячного хлiба.
Доктор Рудольф побожно цiлує ручку, i йому здається, що вiд неї так
само солодко й нiжно йде тонкий аромат, як од сонячного хлiба.
Коронка Зiгфрiда поштиво, але з нiяковiстю швиденько загортається в
чистий папiр i доручається пiд охорону графа Адольфа. Променiв сонця в
лабораторiї вже нема, тiльки на шибках i на стiнах густо малиновий
рум'янець. Бджоли важко, кошлато вилiтають у вiкна й зникають десь за
каштанами.
Увага всiх знову жадною бджолою всмоктується в чорний, малоподiбний до
квiтки апарат. Знову мiстичнiсть, казковiсть його хвилює, пiднiмає,
мокрить блиском очi.
Граф Адольф iз дiловим обнюхуючим захватом розглядає Сонячну машину.
- Рудi, дозвольте менi, дорогий, задати вам одне питання: ви
кому-небудь говорили вже про свiй винахiд?
Доктор Рудольф енергiйно, злякано крутить толовою. Боже борони!
- В такому разi, Рудi, я вас дуже прошу й дуже раджу нiкому не казати
нi слова, поки я вам не скажу. Я зараз їду до пана президента Об'єднаного
Банку з докладом про ваше велике вiдкриття Я не сумнiваюсь, що пан
президент iз неменшим захватом оцiнить цей генiальний, епохальний факт,
вiж ми всi. Ви, розумiється, зараз же дiстанете патент, а право на
експлуатацiю винаходу...
Доктор Рудольф одмахується руками од графа Адольфа, як од бджоли: геть,
геть iз усякими патентами!
Граф Адольф iз м'якою, нiжною суворiстю старшого брата спиняє
легковажне вiдмахування.
- Рудi, ви - генiальний вчений, але в практичних справах ви - хлопчик,
вибачте менi, i не маєте нiякого голосу. I тут ви вже дозвольте занятись
менi цiєю стороною справи. Через тиждень ви матимете колосальне багатство
й всесвiтню славу, а Нiмеччина - владу над усiм свiтом. Прошу, прошу,
Рудi, нiяких заперечень! Я хочу виконати свiй
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.