Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
обов'язок. Я ж пам'ятаю,
Рудi, що ви врятували менi життя, i думаю, що ви дозволите менi виплатити
свiй борг, трошки потурбувавшись вашими справами. Я прохав би також усiх
вас, панове, нiкому нi одного слова поки що не казати про вiдкриття Рудi.
Рудi все ж таки не може так лишити милої, великодушної пропозицiї
графа. Вiн дуже-дуже вдячний графовi, але вiн нiколи не мав на увазi
робити свого винаходу монополiєю своєю, чи якого товариства, чи навiть
Нiмеччини.
Граф Адольф нiжно обiймає його за руку вище лiктя.
- Вибачте, дорогий Рудi, я хотiв би, мiж iншим, нагадати вам, що колись
ви мене називали не графом, а просто мо;м iменем, Адi. Я був би дуже
радий, коли б ми вернулись до тих часiв. Добре? А потiм, любий Рудi,
дозвольте вам сказати, що ви - iдеалiст. Це - нiтрошки не погано, о,
навпаки! Але це эа наших часiв так непрактично, так ненормально, що вiд
цього виходить тiльки сама шкода. Запевняю вас, Рудi, що тiльки шкода
справi вийде, справi самого вашого вiдкриття, iдеї його, коли ви не
станете на нормальний, практичний шлях. Ну, та про це ми ще будемо
говорити. Я мушу зараз їхати з докладом. Завтра ми будемо говорити. Через
тиждень. Рудi, ви будете, кажу вам, одним iз найбагатшик людей свiту. I
найслаанiших. Тiльки це треба зорганiзувати. Розумiєте? Без цього нiчого
не вийде. Але це я беру на себе. Ну, дозвольте, дорогий, ще раз подякувати
вам i скласти моє найщирiше привiтання з великим, славним винаходом.
Граф Адольф спочатку мiцно тисне руку докторовi Рудольфовi, потiм не
витримує, обнiмає його й цiлує. Панi Штор чує, як очам її стає
солодко-гаряче, але вона боїться клiпнути ними, щоб не закапали сльози.
Принцеса теж простягає руку й раптом не вiдомо чого густо-густо
червонiє. Вона також вiтає, дякує й завтра неодмiнно буде робити собi
сонячний хлiб. А зеленi очi такi м'якi, сяйнi, такi вiдданi!
Коли всi виходять, а доктор Рудольф лишається тiльки з матiр'ю, вiн
бурно обнiмає її, тулиться до неї улюбленим у дитинствi жестом,
зариваючись чолом їй у шию на плечi, витирає поцiлунками їй сльози на
щоках.
А коли й мати виходить, вiн цiлує незграбний чорний апарат i побожна
притуляє уста до кiнчика тої ложки, яка торкалась уст ч-ервоної, такої
сьогоднi зовсiм-зовсiм iншої голiвки.
Потiм ходить по!лабораторiї, пiдстрибуючи й провалюючись за кожним
кроком в ямку, зачiсує волосся, не може винести тягаря щастя, не знає, як
зменшити його. Тодi хапає рукопис i гарячкове починає писати, перекладаючи
на нього зайву вагу сьогоднiшнього вечора.
ЧАСТИНА ДРУГА
В кабiнетi навiть холоднувато, граф Адольф, хоч i розпалевий спекою,
пiдняттям i доповiддю. Трошки щулиться вiд холодних подувiв холодникiв.
Але пан президент усе ж таки потiють безустанно, люто, патьоками потiють.
(I мимоволi час од часу посеред найважнiшої розмови вискакує
богозневажлива, божевiльна думка: як же це потiюче, мокре тiло обнiматиме
принцеса Елiза?).
В кабiнетi жовто червоний присмерк. Потьмянiв, принишк скляний блиск
дерева й металу. Урочисто застигши й ритмiчно цокають черговi апарати. В
небi синювато-фiалковою чiткою лiнiєю боязко й нiжно заклiпала рання
зiрка.
Пан президент слухає доклад мовчки, час од часу широкими штрихами
стираючи пiт iз сiдластого, набухлого вiд духоти чола. I щодалi, то
здивування й захоплена увага стають тихшi, заглибленiшi. Вiн уже рiдше
завдає питання. Питання стають лаконiчнiшi. В банькуватих свiжих очах
павутиниться задума.
Граф Адольф закiнчує доповiдь, i йому стає вже трошки душно вiд
гордощiв, широченних перспектив i нетерпiння, навiть малесенька пiтна
вогкiсть виступає на горбкуватому чолi.
Пан президент мовчки пiдводиться, сильним рухом розминає короткi товстi
ноги й починає ходити по кабiнету. Пукатi, заглибленi в себе очi, немов
чогось шукаючи, неуважно блукають навкруги. Вiн зупиняється бiля вiкна й
довго дивиться в парк. На тлi сталево-синюватого неба видно, як на контурi
голови ворушаться волосинки вiд зустрiчних течiй гарячого повiтря знадвору
й охолодженого з кiмнати. Здається, що гх ворушить ота напружена, вперта
робота думок пiд ними.
Граф Адольф сидить непорушне, але дедалi, то все непокiйнiше. Про що
можна думати так довго й так понуро в такiй яснiй i радiснiй справi?
Пан президент раптом рiшуче повертається до графа. Лице його зовсiм у
тiнi, темна важка маса голови на тлi вечiрнього неба.
- Широко вже вiдомо про винахiд?
Граф Адольф поспiшно перехиляється наперед, ледве втримавши посмiшку:
от хто знає, як найпрактнчнiше пiдходити до доброї справи Нi, крiм тих, що
були при демонстрацiї винаходу, нiкому не вiдомо й не буде вiдомо, бо вiн,
граф Адольф, розумiючи всю колосальну вагу.
- Добре. В такому разi не пiзнiше, як завтрашнього ранку, автора цього
винаходу арештувати. Абсолютно iзолювати. Апарат нi однiй душi не
показувати. Усякi чутки про його нищити. Коли треба, знищити самого автора
й машину його. Розумiєте?
Коли б оцi бiлi телеграфiчнi стьожки перевернулись у живих гадюк i
засичали на нього, граф Адольф легше зрозумiв би таке явище, нiж короткi
яснi фрази пана президента. Вiн мовчить i невiдривне, зацiпенiло дивиться
на темну масу голови, кострубате обгризену по лiнiї жорсткого волосся.
Пан президент важко, помалу пiдходить до столу й зупиняється проти
графа. Граф Адольф поштиво пiдводиться. Мертенс кладе йому руку на плече.
- Графе, цей винахiд занадто рано з'являється на свiт. Рано. Страшнi
нещастя несе. Наслiдки його катастрофiчнi. Для всiєї культури, людськостi.
Анархiя. Руїна всього. Сядьмо.
Граф Адольф злякано сiдає. Пан президент задумливо, рiвно, коротко
обрубуючи думки, кидає їх своєму мiнiстровi, дивлячись у стiл i не
цiкавлячись, що вони роблять iз його слугою.
А роблять вони те, що граф Адольф щораз бiльше й бiльше зiщулюється, як
людина, яка довiдується, що та чудесна, мальовнича скеля, з якої щойно
розгортались у далинi такi чарiвнi перспективи, на якiй ця людина щойно
так безжурно, радiсно, в захватi танцювала - вся повна вибухових мiн, жаху
й смертi йому тепер зовсiм холодно. Пан президент коротко, сильно вiдламує
шматок за шматком ту чудесну скелю, i графовi Адольфовi видно всi ходи,
всi розгалуження страшних мiн, уся неминуча, грiзна логiка й пов'язанiсть
їх. I мимоволi морозною поштивiстю проймає вiд цiєї сили аналiзу,
передбачування, прозорливостi та ясностi важкої ржавої голови.
- Тепер яснiше розумiєте? Це те, що об'єднає їх усiх. Запам'ятайте собi
- об'єднає. Тепер вони роз'єднанi. Самi нейтралiзують свою руйнiвну
енергiю. Ми тiльки кермуємо цiєю нейтралiзацiєю. Тодi ж ця машина дасть
демагогам, ледарям, нездарам точку опертя. Самi загинуть i весь свiт
загублять Повторюю, знищити. Щоб i слiду не лишилося. Життя одної людини -
нiщо перед долею людства. Коли треба, вбити. Це ваше дiло знайти найкращий
спосiб лiквiдацiї. Роз'яснiть принцесi й графовi Елленберговi. А завтра я
на вiзитi сам буду говорити з її свiтлiстю. Ви переконанi, графе?
- Переконаний, пане президенте!
- Твердо переконанi?
- Нi крихти вагання, пане президенте!
- Добре. Спiшiть, пане графе.
Граф Адольф серйозно й поштиво прощається. В кабiнетi синi присмерки, а
за вiкном у небi тривожно, поспiшно трусяться зорi -спiшiть, пане графе!
***
Доктор Тiле, близько нахилившись у присмерку, з нiжнiстю водить
сокирчастим носом од чорно-синюватої голови до золотисто-кучерявої й
веселим шепотом волоконце за волоконцем розгортає перед ним завтрашнє
майбутнє. Чорно-синя голова слухає строго й непорушне, золотисто-кучерява
- напружено-уважно. Уважно й не клiпаючи слухають першi вечiрнi зiрки в
потемнiлому темно-зеленому небi з чiткою оксамитове фiалковою хмарою,
подiбною до суходолу Америки. Легковажно миготять i нiчого не слухають
рiзнофарбнi свiтлянi реклами над велетенськими шпилями небошкрябiв.
Отже, є три можливостi: прийде пiшки, приїде, прилетить. Остання
можливiсть одразу виключена: занадто помiтно, незручно, галасливо.
Значить, лишається або прийти, або приїхати. Але так чи сяк, а прибути
треба так, щоб, крiм їх трьох, нi одна душа бiльше не знала. Такий
верховний наказ. З одного боку, цей наказ чудесний тим, що усуває всяку
охорону, зайвi перепони й труднощi в полюваннi. Але, з другого боку,
примушує звiра пильно ховатися. До будинку веде три вулицi. I є три нори,
кудою можна проскочити всередину: параднi дверi, садова хвiртка й виїзнi
ворота. Бегемот може пiд!їхати, але може й пiдiйти. Нiхто йому не може
заборонити загримуватися так, як вiн схоче, i всi свої характеристичнi
прикмети приховати. Отже, на всiх трьох норах треба мати по револьверу й
бомбi. Це - перше.
Доктор Тiле похапцем закурює. Свiтло сiрника на мент освiтлює великий
вогкий на крилах нiс, весело-заклопотанi очi й розхристанi голi груди.
Розгорненим розрiзом червонiють на мент хлопчачi Фрiцовi уста, уважнi,
скупченi.
Але нори - не найголовнiшi позицiї. Бiля нiр можна легко пропустити -
входять, виходять рiзнi звiрята. Центр полювання переходить туди,
всередину, там тiльки можна бити з певнiстю, без риску не в того влучити.
Але знов-таки наказ дуже ускладняє й там операцiю. Вся прислуга, очевидно,
буде вигнана з тих ходiв, якими приходитиме звiр. Пiдiбратися до нього
так, щоб можна було тiльки його самого покласти, ма буть, буде неможливо.
Отже, треба рахуватися з тим, що до ведеться все лiгво завалити.
Розумiється, невиннi жертви, але на полюваннi - як на полюваннi.
I чорно синя, i золотисто-кучерява голова не рухаються: на полюваннi -
як на полюваннi.
Отже, головна вага операцiї лягає на плечi тих товаришiв, що можуть
пройти всередину, цебто на товариша Фрiца й Макса Штора. Товаришi Фрiц i
Макс Штор кивають головами - розумiється, вони можуть пройти всередину,
про що тут балакати.
Сокирчастий нiс, як стерно, повертається то в один бiк, то в другий i з
нiжною захопленою заклопотанiстю шепоче далi, прозорливо передбачаючи
щонайдрiбнiшi можливостi. Часом то одна, то друга голова вставить свою
увагу, i нiс швиденько згiдливо цюкає повiтря або ж роздумливо й заперечно
хитається, як маятник.
У хатi по кутках туляться таємничi, пiдслухаючi тiнi. Але лампа не
свiтиться, i так досить видно вiд вечiрнього сяйва мiста, вiд слiпучих,
крикливих реклам, вiд безгучних, вiчних зiр. Три обличчя здаються
сiроблiдими, задимленими жахом, але голоси рiвнi й дiловитi.
Один раз виходить маленьке непорозумiння. Товариш Фрiц, як молодий iще
член Iнараку, робить невеличку помилку, з огляду на те що управитель дому,
пан Ганс Штор, батько товариша Штора, Фрiц пропонує як-небудь на цей вечiр
видалити пана Штора й панi Штор iз дому. На його думку, нема нiякої
потреби, щоб вони постраждали.
Доктор Тiле на це нiчого не каже, бо саме в цей час починає заклопотано
шукати щось у шухлядi столу. Але Макс спокiйно й сухувато зауважує
Фрiцовi, що в нього, Макса Штора, батькiв немає й що це питання не може
мати нiякого значення в планi всiєї акцiї.
Фрiц нiяковiє, щипає за волосинки своїх кучерявих вусикiд i шепотом
прохає вибачення. Тодi доктор Тiле iз жалостi до нього нiжно пояснює йому,
що таке попередження пана управителя дому графа Елленберга могло б
провалити всю операцiю, бо зразу викликало б пiдозрiння й настороженiсть
iз боку тої сторони. I таке цiлком натуральне гуманне почуття стало б
причиною великого злочинства супроти всiєї органiзацiї.
Фрiц iще раз нiяковiє, а доктор Тiле засуває шухляду, i обговорення
провадиться далi живо й дiловито.
Нарештi все вже обговорено, обмiрковано, умовлено; лрослi-джено всi
!ходи, нори, нiрки, щiлинки, в якi комаха не може пролiзти, не те що
бегемот, призначено всi пости, сигнали, паролi.
Всi пiдводяться i, не хапаючись, прощаються. Доктор Тiле сам вiдчиняє
дверi на сходи, нiжно, жваво хитає гостям носом i швиденько вертається до
кабiнету.
Але в кабiнетi вiн зупиняється коло столу й довго стоїть без усякої
жвавостi. Потiм бере телефонну рурку й напам'ять надушує гудзика цифр.
- Клара, ви?..
- Не Клара, а панi Шпiндлер.
- Нi, Клара! Мила, дорога, єдина iстота, яку боляче покидати на землi.
Розумiєте, Кларо? Єдина iстота, яка псує менi насолоду, може, останнього
риску, яка без милосердя мучить i мене, i себе.
Тихо тихо в рурцi. I нарештi!
- Значить, таки завтра?
- Таки завтра. Кларо, невже й завтра не можна?
- О нi, що ви!
- Кларо! Навiщо ж лицемiрство? Ви ж уже його зраджуєте, ви ж уже давно
моя, ви ж...
- Пане докторе, ви забуваєте, що i в телефонiв бувають вуха.
- Ах, що менi з того?! Я знаю, що... Кларо, невже ж i завтра не можна?!
В iм'я чого? Сухої, формальної моралi? Кларо, я - самоiнiй. Я раптом почув
себе безмежно самотнiм у життi. От я чую себе так, як на кiлька тисяч
метрiв над землею. Кларо, менi треба, щоб моя рука була тверда, а менi
нестерпно тоскiїо й холодно.
О, я знаю, що це - злочин, слабiсть, я знаю, що це - гань ба, але невже
ви iiє простягнете менi руки? Ну, на кiлька хвилин прийдiть, на, може,
останнi, але нашi, нашi кiлька хвилин. Чуєте, Кларо?
У рурцi виразно чути шершавi звуки дихання.
Ах, єдиний раз Тiле шкода, що Iнарак винiс ним самим запропоновану
постанову: не балакати телефоном iз одчиненим екраном.
- Кларо! Єдина людська iстото, з якою говорить моя нiжнiсть iз усiєю
щирiстю, з усiєю безсоромнiстю. Кларо, пiслязавтра я, може, нiчого вже не
зможу просити у вас.
Шарудить i важко, трудно дихає мовчання в рурцi.
- Нi, Тiле, не можу! М й, розумiєте, м и не можемо красти довiр'я своїх
Iнакше ми стаємо тими, з якими боремось.
- Так, не треба красти! Берiм одверто, легко. Я ж стiльки благаю цього!
- I цього не можу, Тiле. Це - жорстокiсть
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.