Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
оти свого, проти нього.
- А проти мене нi?! Я-не свiй?! Нi?! Бо вiн - муж, санкцiонований тими?
- Милий, любий Тiле! Менi до муки хочеться... Ах, я не можу телефоном.
Тiле, приїжджайте вранцi до нас.
- Нi, ви до мене.
- Я до вас не можу, а ви можете.
- I я не можу. Прощайте, Кларо.
Доктор Тiле кладе рурку й закурює сигару. Але вiд телефону не вiдходить
i жде. Невже не задзвонить? Невже оце останнє, найбiльше полювання його
життя програне?
На сигарi вже наросла довга сива шапочка. Гуде масивним гуркотом
Берлiн. Пашить у вiкно розпареним густим духом колодязя-вулицi.
Доктор Тiле скидає сиву шапочку в попiльничку й тоскно дивитьея в
оранжеву густу жарину. Вона шерхне, обростає сiрою шерстю, а телефонний
апарат нiмо мовчить.
***
Макс i Фрiц прощаються на вулицi - Максовi в один бiк, Фрiцовi - у
другий. Макс усiдає в лiфт повiтряного трамвая, а Фрiц спускається в
пiдземну залiзничку. Але дивна рiч: Фрiц помиляється й пiдземною
залiзничкою їде в той самий бiк, що й Макс. Ще бiльше: вiн iде на ту саму
вулицю, де жиiве Макс, навiть до того самого будинку. Iде швидко, похапцем
i весь час пильно озираючись по вулицi.
Рiч у тому, що йому конче треба зайти додому по одну книжку. Дома
тiльки батько, мати та дiти. Дiти сплять, але Фрiц, не можучи нiде знайти
так дуже потрiбної книжки, забiгає також до спальнi. Вiн шукає її навiть у
лiжку дiтей. Лорхен i Грета прокидаються. Боже, Фрiц дома! Фрiц прийшов! А
Фрiц, забувши про книжку, раптом починає гаряче цiлувати блакитнооке,
розпарене сном личко Лорхен. Потiм, хапаючись, дає сестрам таку "страшенну
купу" грошей, що оченята Лорхен стають круглi, як у її ляльки, яка спить
поруч iз нею на подушцi. Потiм Фрiц знову бiжить до батькiв i теж нi з
того нi з сього, весь почервонiвши, обнiмає, цiлує їх i прощається -
здається, завтра вiн iз своїми панами екстренно виїде за кордон. I то,
мабуть, надовго. Дуже-дуже надовго! Бiльше вiн нiчого не може сказати, бо
не має нi хвилинки часу, а братам нехай мама передасть його привiт,
сердечний, щирий привiт.
Та так i не знайшовши книжки, зовсiм-таки забувши за неї, вибiгає так
само поспiшно, як i вбiг.
А коли, переодягшись, вiн бiжить нагору на своє мiсце, до дверей покоїв
принцеси, тi дверi щiльно зачиненi. Фрiц знає, ще там вiдбувається якесь
важне засiдання принцеси з графами Елленбергами й сином їхнiм Адольфом. У
коридорi порожньо Матове блакитне свiтло, як мiсячної ночi, сумно й
затишно голубить старi портрети на строгих стiнах, старомоднi постатi iз
смiшними твердими комiрниками на шиях, iз закритими твердим полотном
грудьми.
Голоси в червоному салонi бубонять глухо. Часом зненацька вибухає
лункий, неначе з дiжки, голос старого графа. I зараз же стихає, як
придушений подушкою.
Фрiц, зацiпивши щелепи, довго тихенько вiдчиняє дверi. Нарештi вони
розщiпаються на вузеньку щiлину. З голосiв спа дає шкуринка, i вони стають
виразнiшi.
Старий граф знову сердито бубонить. Йому влазливе, тихо й владно
вiдповiдає голос графа Адольфа.
- В такому разi я вмиваю руки! Я вмиваю руки! Робiть, що хочете. Що
хочете.
Чути важкi поспiшнi кроки. Фрiц одстрибує на бiк i струнко витягується.
Дверi широко розчиняються, i з них виходить навантажена масивною зiгнутою
спиною постать старого графа Елленберга. За ним дрiбненько шелестить
шовком сукнi стара графиня, стурбовано ловлячи спину графа великими, як
двi круглi сливи,очима.
Фрiц iзнову пiдсувається пiд дверi, знову, як лiкар до гру дей хорого,
притуляє золотисто-кучеряву голову до щiлини.
- Але невже, невже нема iншого способу, графе?! Не та кого страшного?
- Ваша свiтлосте! Дiйсно, цей спосiб жорстокий, але вiн природний i не
викличе нiяких ускладнень. Я розумiю ваше хвилювання, ваше почуття. Але
дозволю собi, ваша свiтлосте, зауважити, що часом хороше, прекрасне,
гуманне почуття може бути просто злочинством...
Фрiц широко розплющує очi: вiн щойно чув уже десь щось подiбне!
- ...Я прошу, ваша свiтлосте, пам'ятати, що в жертву цiй машинi була
вже принесена одна корона. Вона може загубити й другу. Хто йде до великої
мети, ваша величносте, той не повинен спотикатись об маленькi почуття.
Ваша величносте! Великим людям життя цiлих народiв служить тiльки
матерiалом їхньої великої творчостi. Страждання, сльози й кров
мiльйо-нових мас є тiльки цемент у будiвлях генiїв i владарiв свiту Що ж
значить у цьому масштабi страждання й життя якогось маленького людського
iндивiда? А надто тодi, коли цей малень кий iндивiд загрожує всiй
велетенськiй будiвлi? Ваша велич носте, простiть менi мою смiливiсть, але
мене навiть дивує така ваша... занадта чулiсть у цiй справi. Я розумiю
мого шановного батька i його вiдношення до цiєї людини, але ваше, ваша
свiтлосте, мене навiть непокоїть, як ознака того, що ви не зовсiм
пройнялися провiденцiальним значенням вашої ролi. Дуже прошу вибачити менi
мiй сумнiв щодо вас, ваша величносте.
Мовчання. Крапля поту котиться з виска на шию Фрiцовi, але вiн не
ворушиться.
- Добре, графе, я згодна! Отже, до завтра, графе, до ранку!
Фрiц швидко вiдсувається вiд дверей, тихенько причинивши їх. Через
хвилину вони повiльно розчиняються, i з них злодiйкувато, задом вислизує
граф Адольф. Вiн безшумними поспiшними кроками проносить своє тiло повз
Фрiца, кругло й заклопотано миючи руки в повiтрi.
Чорний вихор iз червоним полум'ям угорi миготить у щiлииi дверей, то в
один, то в другий - велика людина спотикається об якесь почуття, у великої
людини заиадта чулiсть, велика людина чогось вагається, бореться сама з
собою, мучиться. А вона ж iще не знає, що чекає її завтра!
Фрiц одходить од дверей салону, як од катафалка.
***
Принцеса Елiза довго стоїть бiля вiкна й дивиться в сад. Там в
оксамитнiй, шелесливiй тьмi сумирно й затишно лежить на кудлатому каштанi
сяйво свiтла з лабораторiї. Далеко над мiстом розгорнулося велетенське
вiяло вечiрнiх вогнiв, i на тлi його вищербленими зубами огризнулися
контури башт i велетенських будiвель. Там вовтузиться в пiтьмi земної ночi
мiльйонова маса цементу для великих будiвель.
Князiвна Елiза рвучко вiдривається вiд вiкна й рiшучим кроком проходить
у спальню. Накинувши на плечi чорне мережане манто, вона виходить на
терасу й помалу сходить у сад.
Сухо й шершаво порипує пiд поважною твердою ходою жорства алеї. Сад
принишк i чуйно слухає самотнiй шершавий рип.
Перед дверима лабораторiї принцеса на мить зупиняється й розкриває
манто, щоб не перешкоджало набрати якомога бiльше повiтря е груди. Потiм
помалу озирається, уважно вдивляється пiд сяйво свiтла з лабораторiї в
застиглу темноту кущiв i чiтко, твердо стукає в дверi. Глухе нерiвне
тупотiння крокiв, рип дверей, пасмо свiтла просто в очi.
- Ваша свiтлосте?!
Доктор Рудольф аж поступається назад.
Пiдвiвши голову догори, примруживши очi, притримуючи на грудях
перехрещенi кiнцi манто, рiвно й iпомалу входить принцеса до лабораторiї.
Вона не помiчає нi розгубленостi, нi страху радостi, нi блискiв непокою
доктора Рудольфа.
- Щiльно зачинiть дверi. Замкнiть на ключ. Позашморгуйте портьєри на
вiкнi.
Доктор Рудольф, шкандибаючи, хапаючись, зиркаючи на застиглу бiля
дверей принцесу, зачиняє дверi, зашморгує важкi зеленi портьєри. Непевна,
несмiла радiсть нишкне в його лицi, а в очах росте непокiй i чекання.
Може, її свiтлiсть зволять сiсти?
Нi, її свiтлiсть сiдати не хочуть. Очi ще бiльше мружаться. десь
далеко-далеко внизу ледве мрiє крихiтна лабораторiя з манюсiнькою кузочкою
в нiй, яка так несмiло, так тривожно пригладжує розчепiреними пальцями
вогке вiд поту волосся. Овал матова чистого, рiвно-бiлого лиця сухий,
кiстяний. Чiтко виписанi уста, що недавно ще так зворушливо були розкритi
дитячою увагою, стисненi погiрдливою жорстокiстю.
- Пане докторе, я прийшла до вас у такий незвичний час у дуже важнiй
справi. Справа торкається вас.
Дякувагтиза уважнiсть ii свiтлостi, висловлену цим тоном, було б
зухвальством. Доктор Рудольф тiльки злегка вклоняється.
- Коли ви хочете, щоб я вияснила вам цю справу, ви повиннi дати менi
слово, що нiколи нi одна душа не знатиме нiчого нi про цей мiй вiзит до
вас, нi про одне слово з нашої розмови.
Доктор Рудольф, розумiється, дає слово, боже мiй, звичайно, вiн дає,
вiн готов...
- Друге: ви повиннi дати менi слово, що що б ви не дiзналися вiд мене,
ви не вийдете з цiєї лабораторiї до того часу, поки я вам дозволю.
Тут доктор Рудольф не може стримати свого здивування. Розумiється, вiн
готов дати й це слово, але йому хотiлось би наперед...
- Нiчого наперед ви не можете знати. Або слово, або ви нiчого не
знатимете.
- Добре. В такому разi я даю слово.
- Але пам'ятайте що б ви не дiзнались, це не може зла мати вашою слова.
- Я пам'ятаю й дотримаю свого слова.
Принцеса Елиа на коротесеньку, непомiтну мить закриває примруженi очi.
Яка суха, жорстка, мертва непорушнiсть постарiлого, недитячого лиця!
- Пане докторе, вашому життю загрожує велика небезпека.
Пан доктор непорозумiлими широкими очима хлопчика, якому сказано, що
вiн пограбував потяг, вражено, неймовiрно дивиться на холодно-мармурове
лице.
- Моному життю - небезпека?!
Кому потрiбне його малесеньке, самотнє, безневинне життя?! Кому воно що
завадило?!
- Так, вашому життю. I великi страждання. Страшнi страждання.
Доктор Рудольф шукає хоч крихiтну тiнь жарту, мiстифiкацiї в чудних
словах, у чудному обличчi.
- Вiд кого? За вiщо?!
- Цього я вам не можу сказати. Ви мусите менi повiрити так. Але ви
можете уникнути цiєї небезпеки пiд одною умовою.
Принцеса Елiза замовкає, тiснiше схрещує на грудях кiнцi чорного
мережива н зневажливо мружить очi на доктора Рудольфа.
Добре, доктор Рудольф готов i на цю умову.
- Але попереджаю: умова буде досить важка для вас. У онах, власне,
прийнято нi з чого дуже не дивуватись.
I доктор Рудольф старається не дивуватись. Вiн хотiв би тiльки сiсти,
бо так дуже якось незручно й неестетично стояти проти гостi й переступати
з одної ноги на другу.
- Умова така: ви повиннi вiдмовитись од вашої Сонячної машини. Так,
пане докторе, вiд Сонячної машини. Повиннi знищити ваш винахiд i дати
обiцянку нiкому нi слова про нього не говорити. Повиннi дати - прошу
слухати мене уважно! - повиннi дати обiцяння нiколи не займатися цiєю
машиною. Пiд цiєю умовою ви можете врятувати ваше життя й уникнути великих
страждань. Чекайте! Але вам будуть данi всi можливостi займатися вашою
наукою в iнших напрямах. Ви зможете розпоряджатись якими схочете сумами
грошей. Вам можуть побудувати якi хочете палаци лабораторiї; всi засоби
культури, розкошiв, науки - все до ваших послуг.
Доктор Рудольф, смiючись, обома руками весело зачiсує волосся назад:
ну, розумiється, це мiстифiкацiя, це - досить майстерно зiграний жарт її
свiтлостi або хитра перевiрка його вiдданостi Сонячнiй машинi.
- Ваша свiтлосте, а жаль, я далi не можу пiдтримувати ваш жарт, бо вже
розгадав його. Але менi дуже радiсно, що...
- Пане докторе! Для жартiв iз вами могли б знайтися iншi особи i той
факт, що я прийшла сюди, вночi, сама до вас, здається, повинен би досить
переконати вас про серйознiсть моїх слiв. Коли автомобiль має переїхати
курча, я не можу не зробити спроби врятувати його життя. Тим паче життя
людини. Вам загрожує страшна смерть, пане докторе!!
Матово-бiле непорушне лице раптом бризкає в нього таким чудним гнiвом,
ненавистю, що доктор Рудольф чує, як вiн увесь холодно блiдне. I вже нема
нiякого жарту, нiякої мiстифiкацiї, все правда, незрозумiла, страшна,
кошмарна правда.
- Я нiчого не розумiю, ваша свiтлосте. Але я не смiю не вiрити вам.
Цебто я вiрю вже. I коли це правда, то... Вибачте, ваша свiтлосте, я так
здивований, що...
Доктор Рудольф розводить руками й криво посмiхається тонесенькими
волосинками.
- Значить, я повинен одмовитись од Сонячної машини?! Червона голова
мовчки заплющує очi й знову розплющує.
- Через що?!
- Через те, що вона принесе людству величезнi нещастя.
- Моя Сонячна машина?! Нещастя?!
- Так, пане докторе.
У кошмарах звичайно годиться не жахатися й усяке страшне безглуздя
приймати з якоюсь своєю кошмарною логiкою. Але доктор Рудольф ще не має
тої логiки. Вiн дико вдивляється в лице принцеси: це ж кiлька годин тому
на ньому пашiв нелицемiрний захват, ще ж так недавно вони всi отут
називали цю саму машину генiальним, великим винаходом.
- Нiчого не розумiю! Моя машина - i нещастя?! Та чим же саме?!
Князiвна Елiза приготована до цього запитання. Вона знає, що хоч що
вона скаже, воно не буде перекональне для пана доктора. Нещастя буде через
те, що машина внесе анархiю в громадянство, зруйнує всi пiдвалини його,
викличе страшенну, криваву боротьбу, знищить усi здобутки культури.
Дiйсно, для доктора Рудольфа цi аргументи не перекональнi його Сонячна
машина, його прекрасний винахiд це джерело сили, радостi, життя, щастя,
воно може бути джерелом нещастя?! Що за безглуздий, дикий абсурд?! Хто це
сказав? Як смiв це хтось сказати^! Який нахабний йолоп смiв так
роз'яснити?!
Голi, одвертi очi двома сiро сталевими вiстрями гнiвно, смiливо
встромляються в рiвно-бiле застигле лице. Хлопчачого в них нiчого вже нема
Волосинки уст витягнулися рiвною натягнутою лiнiєю.
Князiвна Елiза ще бiльше примружує очi.
- Пане докторе, я вважала за потрiбне попередити вас. Ваше дiло
вибирати. Але я звертаю вашу увагу, що ваша незгода на цю умову не врятує
машину. Машина мусить так чи iнакше зникнути Хочете добровiльно без жертви
своїм життям оддати її?
Доктор Рудольф раптом увесь перегинається до князiвни й чудно, скiсно
витягає до неї голову. Нижня щелепа хижо випи
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.