Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ється наперед, вишкiривши
густий бiлий гребiнець зубiв; очi фосфоричне, як у котiв порочi,
поблискують, кулаки стиснутi й притиснутi до грудей.
- Hi!! Нi, принцесо! Чуєте: нi!!
Принцеса iнстинктивно, машинально вiдхиляється назад. Вiн зараз
стрибне, ввiп'ється лапами в горло, загризе, розшматує.
- Ну, що ж? Ви, значить, засуджуєте й себе на смерть. Доктор Рудольф
сильно розгинається.
- Нехай! Тiльки з моїх мертвих рук вони можуть узяти машину Будь ласка!
Принцеса злегка знизує похилими плечима.
- Ваша воля. Але кому яка користь од того?
Доктор Рудольф пильно, тяжко дивиться в лице принцесi.
- Невже ви, принцесо, гадаєте, що я можу вiддати машину и жити пiсля
того??
- В життi є багато iнших цiнностей, крiм машини. I, може, бiльших за
неї.
На столi м'яко деренчить телефон. Доктор Рудольф озирається i, зараз же
забувши, знову повертається до принцеси.
- Бiльшi за машину?! Якi ж можуть бути бiльшi цiнностi за щастя
визволення всiх людей?
Тепер принцеса Елiза мовчки, непримружено, чудно вдивляється в доктора
Рудольфа.
- Якi? Для вас особисто можуть бути бiльшi деякi цiнностi Наприклад...
Несподiвано рiвно-бiле лице заливається нiжно-червоним вогнем. I в ту ж
мить широкi густi брови гнiвно похмурюються, голова вiдкидається назад.
Очi зневажливо, погордливо примружуються.
- Ну, це ваше дiло. Коли для вас немає нiчого дорожчого, то... Отже, а
дробила все, що могла.
Телефон знову м'яко, настiйно й довго деренчить. Доктор Рудольф сердито
кидається до нього й виключає апарат iз току. I зараз же знову поспiшно
шкандибає до принцеси.
- Отже, пане докторе, ви не згоднi?
- Ваша свiтлосте! Я все ж таки й досi не можу повiрити, що це все
дравда, що це не... не сон, не кошмар. Це таке незрозумiле, таке абсурдне,
дике, це так не сходиться з тим, шо... Ради бога, роз'яснiть ви менi, як
це...
- Пане докторе, це не сон. Ще раз повторюю: ви повиннi знищити ваш
винахiд, вiдмовитись од нього, наїiки забути за нього. Коли цього не
зробите, вам грозять великi страждання й смерть. Це є факт. Бiльше нiчого
я вам роз'яснити не можу. Приймаєте умову?
- Нi, принцесо, не приймаю.
Принцеса чудно мовчки дивиться в спокiйне вже й непохитне лице з
твердими, голими, ясними очима.
- В такому разi прощайте.
I, немов тiкаючи вiд чогось, швидко повертається, хапливо вiдмикає
дверi, виходить до передпокою й, так само хапаючись, одмикає другi дверi.
Доктор Рудольф поспiшає вслiд, тупчиться бiля неї, незграбно намагаючись
помогти, але принцеса вiдчиняє сама й другi дверi й майже вибiгає в сад.
Доктор Рудольф iз порога проводжає очима чорну постать i помалу замикає
дверi.
В лабораторiї так само рiвним широким кругом лежить на столi, на
розкладених аркушах рукопису, на тарiлцi з сонячним хлiбом, на камiнцях iз
гелiонiтом рiвне свiтло лампи. Так само вгорi та по кутках круг пальм
застигла тепла зеленкувата тiнь. Але немає вже затишку, радiсної
скупченостi, спiвочого гiмну захвату Розгублено, помертвiло блискають
металiчнi частини апаратiв; холодно, по-чужому порозташовувалися склянки,
слоїки, рурки; порожнiми, мертвими рядками рябiють списанi аркушi
рукопису. I радiсно-золотиста, зелено-червонява маса на тарiлцi дихає не
сонцем, а льохом.
Доктор Рудольф люто вiдшморгує важкi зеленi завiси, роз чиняє вiкно,
впускає живе, тепле, запашне повiтря з саду, метелики, нiчнi мушки, шелест
листя, гомiн мiста. Але лабораторiя не оживає. Чорною домовинкою стоїть на
столi Сонячна машина, дивлячись у темну стелю одним своїм круглим оком.
Роз'єдналось усе, зчужiло одне одному, стало далеким i моторошно мертвим.
Доктор Рудольф зупиняється серед лабораторiї й неймовiрно, непорозумiло
оглядається. Але так, дiйсно, вона стояла щойно он там. I вiн дав їй слово
I, може, вже ось-ось через кiлька хвилин усе зникне: i машина, i
лабораторiя, i сад, i не бо, i саме сонце. Навiки, назавсiгди, без останку
все зникне.
Доктор Рудольф зривається з мiсця i, шкутильгаючи, швидко ходить по
лабораторiї, мнучи руками голову.
Але для чого ж вона це все казала?! Невже справдi вiрила, що вiн, давши
слово, вже не втече, не буде всiма силами, всiма засобами боротися за своє
життя й за машину? Невже вона така наївна?
А для чого ж у такому разi було говорити йому все, вимагати
вiдмовитись? Це ж, значить, попередити його!
I знову доктор Рудольф ходить, знизує плечима, дико озирається, знову
ходить i думає.
Враз зупиняється i, скоса дивлячись у куток, тiсно, рiшуче стулює губи.
Так, вiн дав слово не покидати лабораторiї без ъъ дозволу. Добре, вiн
слова свойого дотримає, але вiн не давав слова добровiльно вiддати в руки
божевiльних злочинцiв працю свого життя. О нi, цього вiн їй не обiцяв, i
цього вони не матимуть!!
Доктор Рудольф знову бiжить до вiкна, зачиняє й щiльно запинає його
важкими зеленими портьєрами. Потiм навшпиньках перебiгає до спальнi й
витягує валiзку. Розклавши її на пiдлозi бiля столу, вiн хвилинку мiркує,
переводячи очi з чорного апарата на гелiонiт, на рукопис. Так, добре.
Озирнувшись iще раз на вiкно й на дверi, вiн, хапаючись, викручує iз
Сонячної машини скло, дбайливо обгортає його ватою, загортає в папiр i
кладе у валiзку в самий куточок, теж обкладений, як гнiздечко, ватою. Тут
йому буде м'яко й безпечно вiд стусанiв. Пiсля того так само навшпиньках,
скоса, хитро й хижо позираючи, приносить картатий плед, розстеляє його на
вiдлозi й висипає на нього iз слоїкiв сiрi камi!нцi з
золотисто-iервонявими жилками й крапками. Старанно загорнувши їх у плед,
доктор Рудольф укладає пакунок у валiзку, обережно розминаючи руками
гострi виступи. Чудесно - лежать щiльно й спокiйно.
Тепер рукопис. Трохи недописаний. Нiчого: головне е. Рукопис у газетний
папiр.
А тепер усе прикрити газетами, щоб тiснiше лежало. Пальми, квiти,
застиглi метелики, чорний ослiплений апарат, усе напружено, пильно слiдкує
за кожним рухом людини s розкудовченим волоссям, що рятує працю свого
життя.
Валiзка мiцно, туго зав'язана, затягнена ремiнцями. В кутку пiд
невеличким столом, заставленим рiзним приладдям, купками негодящого скла,
є ляда до льоху, невеличкого льоху, приладнаного для зберiгання в темнотi
та холодi рiзних хiмiчних препаратiв i елементiв. Стiл обережно
вiдсовується на бiк, пiдiймається ляда, i доктор Рудольф невеличкими
схiдцями зносить валiзку на саме дно льоху. Поставивши столик на мiсце,
доктор Рудольф бiжить до великого столу, висуває шухляду й вибирає в нiй
iз купки одне скло. Воно цiлком подiбне до того, що вiн щойно викрутив iз
апарата, таке саме кругле, опукле, з нарiзами по краях, зовсiм-зовсiм таке
саме, як те, тiльки з невеличкою рiзницею, хе, зовсiм малесенькою
рiзницею: в ньому нема гелiонiту.
Доктор Рудольф iз хитро-хижою посмiшечкою ввiрчує скло в чорний апарат
i хитає головою: будь ласка, маєте Сонячну машину! Ах, iще вам гелiонiту
треба? З охотою, скiльки хочете!
Доктор Рудольф зносить iз кутка жменi сiрих дрiбно побитих камiнцiв i
складає їх купою на столi побiля апарата. Будь ласка, маєте все! А, нi, ще
не зовсiм усе!
Доктор Рудольф швидко повертається до телефону й простягає руку. Але
тут же спиняє себе: нi, телефоном не можна, хто знає, хто слухатиме
розмову.
Доктор Рудольф хапає чистий аркушик паперу й гарячкове пише:
"Дорогий Максе! Як тiльки одержиш цього листа, зараз же зателефонуй
менi або мамi. Коли ж зi мною що-!небудь трапиться, то прийди за допомогою
мами до моєї лабораторiї. Там у моєму льоху ти знайдеш валiзку. В нiй є
рукопис. З нього ти довiдаєшся про все, що треба. Збережи все, що у
валiзцi, поки я попрохаю вернути. Коли ж я помру, то лишаю тобi заповiт:
провадити далi моє дiло, велике значення якого, я певен, ти сам iз
рукопису зрозумiєш. На жаль, бiльше нiчого не можу написати. Будь веселий,
бадьорий i здоровий. Обнiмаю.
Твiй Рудольф
P. S. Помсти не треба. Найкращою помстою буде перемога моєї Машини".
Конверта залiплено, адресу написано. Тепер тiльки на хвилину вийти з
лабораторiї на вулицю. На одну хвилину. Вiн же не давав слова, що нi на
хвилину не вийде? їй треба, щоб вiн не втiк. Вiн не втече, але на хвилину
має право вийти.
I каштани, i кущi вiдцвiлого бузку, i ввесь сад напружено слiдкують за
розпатланою людиною, що навшпиньках, кутиль-гаючи в тьмi, тихо
прокрадається алеєю до хвiртки в мурi. Зорi з неба хитро й хижо клiпають
очима, скоса поглядаючи в бiк графського будинку. Темно у всiх його
вiкнах, тiльки троє з них свiтяться червоним свiтлом, наче три квадратовi
блi щачки.
А коли нарештi тихо зачиняються дверi за розпатланою людиною, в руках
якої вже нема бiлого конверта, i каштани, i весь сад, i зорi з полегшенням
зiтхають, i скоса, хитро поглядають на три червонi блищачки.
Доктор Рудольф одшморгуе портьєри на вiкнi - тепер, будь ласка,
заглядайте, слiдкуйте, нишпорте, скiльки хочете. Вiн бере книжку в руки й
сiдає в фотель близько лампи Метелики трiпотять лахматими крильцями,
облiплюючи лампу, домагаючись своєї смертi.
Темно-сiрi похмуреиi очi уважно ходять од краю до краю рядкiв, доходять
до низу сторiнки, вертаються вгору, знову ходять по рядках i раптом
застигають, тьмяно-склянi, невидющi.
Каштани стиха, обережно шепочуться. Нiч, закутавшись у темно синю
кирею, з сумною посмiшкою зiтхає, зазираючи разом у лабораторiю i в три
червонi простокутники їй видно: в червоному салонi бiля вiкна у глибокому
фотелi сидить iз книжкою в руках молода дiвчина в коронi червоного
волосся. Зеленi похмуренi очi уважно ходять по рядках од краю до краю,
спускаються аж до низу сторiнки й раптом пiдводяться. Пiдводяться i,
чекаючи, пильно вдивляються в сад- нi, лежить на каштанах бiло-синє сяйво,
лежить уперто, рiвно, непорушне. Дiвчина нетерпляче пiдводиться, ходить iз
кутка в куток, тiсно стуливши уста, i знову дивиться в сад! свiтиться в
лабораторiї.
Ах, та чого ж вiн не тiкає нарештi? Чого ж дожидається там iз своєю
проклятою Машиною? Невже оте дурне дане слово?
Чоловiк у лабораторiї кладе книжку на стiл i нетерпляче пiдводиться.
Чуйно, стиха шепочуться каштани, м'яко шарудить темно-синя кирея ночi Ах,
та чого ж вони нарештi не йдуть? Чого їм iще треба?!
Тужно й самотньо годинник на церквi вибиває першу годину. Гомiн мiста
стає глухiший, як гуркiт поїзда, що вiддаляється.
Дiвчина в червоному салонi, наважившись, пiдходить до телефону.
Невже втiк? Невже посмiв зламати слово?! Телефон не вiдповiдає. Ах, вiн
же вилучив його. Тодi дiвчина рiшуче бере чорне мережане манто, накидає на
плечi i, чуйно прислухаючись, навшпиньках прокрадається в сад.
Нiч зiтхає їй видно:: у вулицi-колодязi по вузенькiй кiмнатцi, де
мiхурами понапухали вогкуватi стiни, гарячкове бiгає чоловiк од стiни до
стiни. Так бiгають тi людськi ыстоти, яких їм подiбнi замикають у клiтки з
гратами. Час вiд часу вiн лапає телефонну рурку, натискує на гудзика й
диктує автоматичну телефонограму?
"Рудi, ради бога, моментально зателефонуй менi, як прийдеш додому. Я
телефоную тобi весь вечiр i всю нiч - i нiякої вiдповiдi. Дуже,
надзвичайно, смертельна важна справа!!"
Нiч посмiхається темно-синiми устами: Рудi стоїть бiля телефону й
тьмяно скляними, застиглими, невидющими очима дивиться в сад Раптом Рудi
сильно стрiпує головою, силкуючись скинути налиплий жах, i нетерпляче йде
до дверей. Вiн стоїть на порозi й пильно, жадно дiрявить очима темну теплу
кирею. Тихо. Несмiло перешiптуються кущi бузку, вiтер пухнатою свiжою
лапкою майже по гарячому лицi; сумирно-тужно клiпають
блакитно-зеленкуватими очима далекi зорi.
Тш! Обережний скрегiт пiску пiд ногами Ага, нарештi!
Розпатланий чоловiк випростовується, швидко, сильно загрiбає волосся на
потилицю й розпинає себе на чотирикутнику дверей, уп'явшись руками в
одвiрки: тiльки через його труп вони пройдуть усередину.
Самотнiй, легкий рип пiску. Такий самотнiй, обережний i легенький Хто
то може бути?
На освiтленiй лисинi алеї з'являється чорна струнка постать.
Вона зупиняється й обережно задирає голову, силкуючись зазирнути у
вiкно Не видно їй. Нi, i звiдти не видно! Хе!
- Вибачте, принцесо, я тут, я дотримую слова, ви можете не турбуватись.
Чорна струнка постать помiтно здригається, шпарко повертає бiлу пляму
лиця на голос, якийсь мент стоїть непорушне, от-от щось скаже, крикне, i,
не сказавши нiчого, рiвно, гордо повернувшись, зникає за тими кущами, з-за
яких вийшла.
I знову дiвчина з короною червоного волосся сидить у фотелi бiля вiкна,
похмуреними, зеленими очима водя-чи по рядках розкритої книжки. Час од
часу вона вперто дивиться в сад: ще свiтиться, вiн саме збирався тiкати,
вона перебила Але вiн утече: страх смертi дужчий за слово честi сина
льокая. Вiн утече!
I знову доктор Рудольф уважними невидющими очима во дить од краю до
краю рядкiв i нашорошено кожним волоском ловить звуки ночi: вони зараз
прийдуть, вона перевiрила - i вони прийдуть.
"Рудi! Де ж ти?! Благаю, моментально телефонуй Я всю нiч сидiтиму бiля
телефону Чуєш?!"
А внизу пiд покоями графiв у маленькiй льокайськiй кiмнатцi на гарячiй
подушцi лежить золотисто-кучерява голова з розплющеними, безсонними,
палаючими очима дивиться в тьму.
Нiч багато ще iншого бачить. Точаться з кам'яних скринь пiд її
темнi!крила мiльйони розплющених i заплющених страждаючих очей. I вiд них
блiдне й сiрiв темне лице ночi.
***
Софi вражено зупиняється серед червоного салону з тацею з руках: у
фотелi, притулившись чолом до його спинки, спить її срiтлiсть принцеса.
Долi, як кiтна з випнутою спиною, розкарячилась книжка. Всi лампи горять,
i червоне свiтло їх таке хиряве, худосочне. В розчиненi вiкна буйно,
розгонисте
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.