Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
трiумфуючи котяться золотистi сонячнi хвилi, джерготiння
горобцiв, гуркiт вулицi.
Червона голова ворушиться й раптово скидується догори. Що таке? Що
сталось? Де вона?
Софi злякано ставить каву на стiл бiля канапи. Вже дев'ята година. Граф
Адольф Елленберг iз своїми секретарями дожидаються вже з пiвгодини внизу,
прохаючи обiцяної їм аудiєнцїї. Коли її свiтлiсть дозволять...
Її свiтлiсть раптом боляче зморщує брови й для чогось ридко дивиться в
сад. Там нiчого особливого немає. Дiдусь Йоганн, пiдперезаний зеленим
фартухом, стриже машинкою траву i з кимсь мирно перебалакує, повертаючи
голову назад.
Принцеса помалу вiдходить од вiкна й зупиняється коло столу, задумливо
обводячи пучкою круг шапочки чайника. Стоїть i водить, стоїть i водить.
Софi теж стоїть i трявожно, з острахом блукає очима навкруги. Водiння
iпучкою по чайнику так стомлює її свiтлiсть, що вона безсило пускає iруку
вздовж тiла й стоїть зовсiм ве-порушно. Стоїть i Софi, не смiючи рухнутись
i лякаючись щораз бiльше та бiльше.
Принцеса раптом глибоко втягає в себе повiтря, iз шумом рiшуче видихає
його й пiдводить голову. Яке жорстке, сухе, колюче лице!
- Скажiть графовi Адольфовi Елленберговi, що я приняти його не можу, я
ще в лiжку. Але я даю... свою згоду. Чуєте? Даю згоду. Iдiть. До мене не
приходити, поки не покличу.
- Слухаю, ваша свiтлосте.
Принцеса Елiза зашморгує портьєри одного вiкна й сiдає бiля нього в той
самий фотель. Одкинувши голову на спинку, вона сидить без руху. Сонячне
свiтло, прориваючи червону тканину, грiє червоним тьмяним одсвiтом тугу
точеяу шию й дужку кiстяного чiткого овалу. Раптом голова швидко
вiдривається вiд фотеля й нахиляється до щiлини портьєри. Внизу алеєю йде
троє чоловiчих фiгур iз оголеними шиями в мережаних жабо. Одна з жiночим
м'яким задом i ласкаво витягненою наперед головою йде попереду, кругло
потираючи руки.
Принцеса гидливо заплющує очi й знову вiдкидає голову назад.
***
А три постатi прямують просто до лабораторiї. Дверi замкненi, але вiкно
широко розчинене. Дзвiнок весело, поспiшно дзюрчить у передпокої.
Доктор Рудольф, схилившись головою на руку, сидить у фотелi бiля столу.
Лампа блiдо, майже непомiтно горить серед щедрого, буйного свiтла сонця,
що широко б'є скiсними про мснями в iнший бiк, нiж учора увечерi. Раптом
скудовчена голова швидко пiдводиться, озирається, шукає, згадує,
скидується.
Знову весело, настiйно й довго дрiботить дзвiнок.
Доктор Рудольф нашвидку зачiсує пальцями волосся, тре долонями лице i,
провалюючись однiєю ногою в пiдлогу, бiжить до сiней.
- Рудi, дорогий, вибачте, ви, певно, працюєте? Ми перебили вам роботу?
Ради бога, простiть. Дозвольте вам представити моїх секретарiв. Ми за
вами, дорогий професоре. За вами. Ваше генiальне вiдкриття зробило такий
надзвичайний ефект, що менi дано наказ моментально скликати наукову
комiсiю й представити їй вашу працю, дорогий Рудi. Комiсiя представникiв
уряду й науки вже чекає на вас.
Граф Адольф нiжно веде "професора" пiд руку до лабораторiї, любовно
заглядаючи йому в очi, сяючи захопленням i нетерплячкою.
Доктор Рудольф слухняно шкандибає поруч i часом скоса швидко зиркає на
зазираюче до нього погнуте лице з синюва то сiрими невеличкими очима в
жовтих вiях.
Вони чи не вони?
Еге ж, еге, чекає комiсiя, хвилюється. А чого це й досi в до рогого
Рудi свiтиться лампа? Для якогось експерименту? Нi? Ллє що таке з Рудi?
Чого такий... не радiсний вигляд? Може, не дай боже, що-небудь неприємне
виявилось у винаходi?
Рудi раптом повертається всiм лицем до графа Адольфа й чудно, пильно
вдивляється в нього, а на волосинках у куточках розтягається хитра
посмiшка.
- Що, Рудi? Що з вами, голубчику? Що так дивитесь? Цiлком щире
здивування, цiлком правдиве занепокоєння.
Вони чи не вони? Доктор Рудольф помалу, роздумливо загрiбає волосся й
мовчки дивиться в пiдлогу.
- Я трохи стомлений. Всю нiч працював. Ну, нiчого. Так треба їхати? Га?
Зараз?
- Любий Рудi, коли ви стомленi або вам не хочеться, то можна й
пiдождати Ради бога, ве насилуйте себе! Ви тiльки скажiть, а все останнє
буде по глаголу вашому, їхати - так поїдемо. Не їхати - ми моментально
зникаємо з ваших очей, а комiсiю призначимо на той час, який ви визначите.
Рудi уважно слухає. Секретарi поштиво стоять осторонь i з побожнiстю
посмiхаються до великого вченого.
Вони чи не вони?
- Ну що ж, можна й їхати. От тiльки?.. Я вчора обiцяв принцесi сьогоднi
вранцi продемонструвати їй iще раз Машину. Не знаю, чи буде це зручно...
- О, її свiтлiсть, напевне, не буде на вас у претензiї. Доктор Рудольф
живо повертається до графа Адольфа.
- Ви так гадаєте?
- Я не сумнiваюсь, її свiтлiсть так учора була захоплена цим великим
одкриттям, i вона так глибоко шанує науку, що...
- Ага... Ну, так.. Хм!.. Ну, а я таки спитаю її дозволу.
- О, будь ласка! Будь ласка! Може, дозволите менi за вас спитати?
- Нi, дякую, я сам.
Граф Адольф злегка вклоняється й вiдступає трохи набiк, а доктор
Рудольф задумливо, повiльно бере телефонний апарат у руки. Нiма порожнеча.
В чому рiч? Ах, так, апарат вилучений.
- Гальо!
Екран запнутий, голос чийсь чужий.
- Я хотiв би говорити з її свiтлiстю.
- Я вас слухаю.
- Тут доктор Штор. Вчора я обiцяв вашiй свiтлостi сьогоднi вранцi
продемонструвати свiй винахiд. Але граф Адольф просить мене негайно
поїхати з ним для демонстрацiї Машини перед урядовою комiсiєю. Я прошу
дозволу у вашої свiтлостi вiдсунути нашу демонстрацiю.
В рурцi телефону напружена, дихаюча тиша.
- Ви чуєте мене, ваша свiтлосте?
- Так, я чую...
I знову мовчання, живе й трудне.
- Отже, дозволяєте, ваша свiтлосте?
I раптом сильно, голосно, металiчне б'є у вухо:
- Дозволяю!
Клацає апарат, i настає мертва тиша. З якою ненавистю, з якою жагучою
огидою вдарила цим словом Значить, це - не вони? Значить, може, цi
рятують, перебивають чийсь iнший план? Бо чого ж iз так лютою нехiттю
крикнула вона цей доз вiл, так довго вагавшись?
Доктор Рудольф хитає головою дозволено. Але сам стоїть на мiсцi й
задумливо пальцями тре нiс, дивлячись пiд ноги. Коли це не вони, коли це
рятунок, то як же везти цей апарат iз ц и м склом?
Вiн швидко пiдводить голову й ловить очима лице Адольфа. Воно повне
поштивого чекання, спiвчуття, нiжностi, хiба що трошки стурбоване. А сонце
таке гаряче, золоте та одверте. Як може бути при цьому сонцi щось сховане,
темне, кошмарне? I чи не кошар бус отой нiчний вiзит?
- Ну, їдемо! Тiльки я думаю, що цей апарат...
Доктор Рудольф знову зупиняється, похнюплюється й нерiшуче зачiсує
волосся. Значить, треба змiнити скло? А як вони?
Вiн спiднизу зиркає на графа Адольфа граф скоса строго показує
секретарям очима на чорний апарат. Секретарi кивають головами.
Нiчого такого в цих знаках немає. Просто показує на апарат Цiлком
натурально. Але краще все-таки скла не змiняти. Коли дiйсно чекає комiсiя,
можна ж вернутись i взяти справжнє скло - помилився, забув, що не те скло,
працював усю нiч - i в головi замакiтрилось
- Вибачте, графе, я затримую вас Але я трохи, розумiєте, хвилююсь перед
таким кроком .
- О, це так натуральне! О, будь ласка! Комiсiя пiдожде. Ради бога,
Рудi, ви можете, коли хочете.
- Нi, що ж, їхати - так їхати. Але я мушу ще одягтися... Так незручно?
Як ви гадаєте?
- О, на великих людях усяке вбрання парадне! Ви можете не турбувати
себе переодяганням
- Хм! Ви гадаєте?
- Запевняю вас, дороiий Руд. Не варто. Так значить, здається, вони.
- Ну, не варто, то й не варто. Отже, їдьмо!
Док гор Рудольф хоче сам узяти апарат, але секретарi з таким жахом
кидаються вiднiмати гордiстю й побожною поштивiстю несуть удвох це
легеньке незграбне збудування, що доктор Рудольф аж нiяковiє.
Нi, здається не вони!
Сонце з самого порога хапає доктора Рудольфа в пекучi обiйми, цiлує в
чоло, у примруженi повiки, розхристанi груди. Господи! Що ж злого може
статися з дитиною Великої Матерi? Хто посмiє торкнутися волосу улюбленого
сина її? Он йоганн стриже траву, майбутнiй сонячний хлiб свiй i всiх
людей. Он графiвна Труда стоїть на терасi й солодко позiхає й потягається
на сонце. Гудуть угорi аероплани, перехрещуючись нитками в усi боки. При
чому ж тут смерть i всi страхiття?
Проходячи пiд вiкнами принцеси, доiктор Рудольф задирає на хвилину
голову. Одно вiкно запнуте червоною завiсою, затулене вiд сонця, вiд
вогневого ока життя.
Доктор Рудольф не бачить, як од його руху за червоною портьєрою
вiдсахується назад червона голова. Вiн не може бачити, як вона знову зараз
же притуляється до щiлини й проводжає його шкандибаючу спину зеленими,
жорстко похму-ренимн очима.
Авто труситься вiд нетерплячки швидше повезти велике вiдкриття на суд
представникiв науки. Граф Адольф, як наречену, пiдсаджує дорогого Рудi в
екiпаж i всю дорогу нiжно заглядає йому в очi - бiдний Рудi всю нiч
працював i стомився. I коли авто спиняється перед великим урядового типу
будинком, оточеним садом, знову нiжно зсаджує, притримуючи попiд лiкоть.
Їх уже ждуть. Уже в передпокої зустрiчає їх двоє добродiїв, професор
такий i такий та професор такий i такий (прiзвищ Рудольф не може
розiбрати). Такi поважнi, сивi, чисто поголенi, з такими гiдними довiр'я
лисинами. Один зовсiм, як пастер, в окулярах i з милою, теплою посмiшкою
на гарних устах. Всi зараз же рушають до зали засiдання комiсiї. Ще треба
вийти трошки нагору, на другий поверх. Пастор-професор так уважно, так
обережно балакає, так навiть трошки чудно поспiшає згодитися з усiм, що
каже доктор Рудольф. I вiн, i граф Адольф iз обох бокiв пiдтримують його
попiд руки, наче боячись, щоб вiн не впав i не розбився.
Великий, похмуро-строгий коридор iз м'яким килимом, який ховає
найменший шум крокiв. I ряд дверей, поважних, мiцних, суворо урядових.
Пастор швиденько вибiгає наперед, вiдчиняє однi дверi й вiдступає набiк -
вiн не смiє йти попереду великого вченого. I граф Адольф теж не смiє, теж
пропускаь наперед, з нiжною поштивiстю пiдпихаючи у спину. Доктор! Рудольф
- що його зробиш iз цими церемонiями? - мусить iти першим. Вiн увiходить у
дверi, за ними - ще однi, напiводчиненi (подвiйнi дверi, щоб нiякий гомiн
не заважав науковiй працi!). Доктор Рудольф одчиняє й другi й переступає
за порiг їхнiй. Дивна кiмната, цiлком порожня, якесь лiжко в кутку,
невеличкий столик, стiлець i бiльше нiчого. Вiкно вище, нiж звичайно
бувають вiкна, й загратоване тонкими прутами.
Доктор Рудольф здивовано озирається назад, але очi його замiсть
людських облич упираються в жовту блискучу стiнку диерей - уся процесiя,
професори, граф Адольф, секретарi з апаратом безшумно зникли. Доктор
Рудольф сильно злякано пхає рукою в дверi, але вони не вiдчиняються, а пiд
рукою м'яко вгинається пiдстилка, обтягнена поверх жовтою цератою. (Такою
самою цератою пообтягано всi тiнi, лiжко й навiть столик).
- Графе Адольфе!
Але крик почувається задушеним, маленьким, як у снi, i падає десь
тут-таки пiд ноги без нiякого слiду й вiдгомону. Доктор Рудольф люто з
усiєї сили натискає плечем на дверi - наче в кам'яну стiну.
"В божевiльнi!!"
Доктор Рудольф почуває, як кiнчики пальцiв починають дрiбно-дрiбно
труситись. Вiн нiби зовсiм спокiйний, а пальцi трусяться самi собою. Вiн
навiть посмiхається: яка дурниця - здорову людину в божевiльню замкнути! А
сам чує, як пальцi щораз бiльше трусяться, як за ними починає страшенно,
тоск-но душити груди. Вiкно розчинене, за ним навiть видно вершки дерев,
осяяних сонцем, а дихати трудно, задушно, хочеться рознести цi жовто-сiрi,
блискучi, нiмi стiни.
Доктор Рудольф, чудесно знаючи, що цього не треба робити, знову скажено
б'є плечем у дверi. Але вони анi ворухнуться. I так само, знаючи, що
кричати не треба, чужим, диким, страшним собi самому голосом кричить:
- Пустi-iть! Пустi-iть!
Крик б'ється об м'якi стiни й падає тут же пiд ноги. За дверима мертва
тиша. А вони ж напевне звiдкись пiдгля дають за ним!
Доктор Рудольф почуває, як ноги теж дрiбно дрiбно трусяться й стають
млоснi. Вiн трудно переходить до стiльця й сiдає. Стiлець теж оббитий
м'якою пiдстилкою, вкритою цератою. Стоїть твердо, непорушне -
пригвинчений до пiдлоги. I столик непорушний...
Доктора Рудольфа вмить пiдхоплює слiпим, лютим душним вибухом i кидає
по кiмнатi з кутка в куток. Сам знаючiї, що треба якось iнакше поводитись,
що це тiльки на шкоду йому, вiн скажено набiгає на дверi, б'є в них
кулаками, плечима, ногами, несамовито, жахливо кричить. Але вiдповiдь йому
одна: мертва тиша стiн; тiльки знадвору долiтає мирне, безжурне
цвiрiнькання горобцiв.
I знову доктор Рудольф опадає й ледве добирається до стiльця. Вiн чує,
як по пiдборiддi стiкає йому густа, липка слина, як пасма волосся нависли
на очi, як пiт лоскiтне й їдко скочується на очi з чола, але йому несила
пiдвести руку до лиця. Заморено, трудно дихаючи, вiн сидить, перехилившись
наперед i тьмяним поглядом водячи по блискучiй, теж обкладенiй тою самою
проклятою товстою цератою пiдлозi, на якiй видно порохнявi слiди його нiг.
Так от про якi страждання говорила та! Вона знала. Вона навмисне
скувала його словом. Це вона засадила його сюди. Значить, це - помста за
те, що в алеї чи за коронку? За що б не було, а помста хороша, слава тобi,
прекрасна принцесо, - тепер змито й урятовано твою i твоєї коронки честь!
***
Панi Гольман дуже стурбована: з її любим хлопчиком, її красунем Максом,
дiється щось непевне, щось тяжке. Вчора звечора тоскно гасав по своїй
кiмнатi, весь час комусь усе телефонуючи, щось гарячкове писав, дер на
шматки, щось палив (ох, ця полiтика, не доведе вона до добра бiдного
парубка!). А то раптом приходив до неї, чудно балак
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.