Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
, iз незвичною,
соромливою, прикритою жартом нiжнiстю обнiмав, наче матiр. I так десь,
видно, хотiлось йому справжньої, рiдної матерньої ласки. I знову тоскно
бився в своїй хатинi, все клацаючи телефоном, все пробуючи з кимсь
балакати.
А тепер от, обхопивши голову руками, сидить i сидить бiля столу, не
рухаючись. Уже й кава простигла на столику, уже час би давно й на службу
йому йти, а вiн i не поворухнеться.
Панi Гольман зазирає в щiлинку дверей i зiтхає. Широке, жовто-вощане,
зморщене лице її з широко розставленими круглими оченятами засмучене й
занепокоєне. Напевне, з тою красунею, що раз сюди приїжджала в такому
шикарному авто, щось не до ладу сталося. Де ж таки такому голодранцевi з
такою багачкою любитися!
От пiдводигь голову й лiниво дивиться на годинник. Та вже одинадцята
година, дивись, хлопче, не дивись. Ага. знову до свого телефону. Ну, так -
i знов нiхто не обзивається.
Панi Гольман зiтхає й тихенько вiдходить до дверей. А Макс у люїi, ь
одчаї знизує плечима и бiгає по кiмнатi.
Рангом зупиняється й хмарно дивиїься в одну точку. Потiм блiдо, iидливо
посмiхається й розвезеним, недбалим, але рiшучим кроком пiдходить до
телефону. Не перестаючи гидливо, насмiшкувато кривити уста, лiниво
мружачись, вилучає екран, надушує iудзика цифр i слухає. Низько
контральтовий iз м'яко-металiчними владними нотами жiночий голос.
Макс iще недбалiше схиляє голову набiк, наче збираючись до легкої
розмови з приємною дамочкою.
- Я хотiв би говорити з принцесою.
- Я тут сама. Хто говорить!
- Говорить ваш тайнии приятель. Iм'я не важне. Хочу вас про дещо
попередити. Ви слухаєте мене?
- Так, слухаю.
- Вчора ви дали графовi Елленберювi обiцянку прийняти в себе сьогоднi о
дев'ятiй годинi вечора пана Мертенса. Я вам раджу цього не робити Як
бачите, про вiзит вiдомо не тiльки вам трьом... Ви слухаєте мене?
- Так, слухаю
- ...не тiльки вам трьом, як ви це ставили умовою, а ще й iншим Вiдомо
це й однiй органiзацiї, яка шукає зустрiчi з паном Мертенсом. Ви
розумiєте, чим це загрожує вам i тим людям, що у вашому домi? Отже, раджу
нiколи взагалi пана Мертенса в цьому домi не приймати. Ви розумiєте мене?
- Розумiю. Хто ви?
- Ваш великий приятель, гарячий прихильник, ваш вiрний слуга, готовий
за вас i за вашi iдеї на смерть. Отже, послухаєтесь моєї поради?
- Побачу. Але в кожному разi дякую. Не можете сказати, як вам стало
вiдомо про вiзит? Макс гидливо мружить очi на стiнку.
- Не можу, ваша свiтлосте. Задовольнiться тим фактом, що ваша тайна
вiдома iншим. Отже, можете заспокоїти вашого раба чи нi! Приймете пана
Мертенса?
- Побачу, сказано вам. Бiльше нiчого не маєте сказати?
- Маю .Коли ви мене не послухаєтесь, то... Макс стримує себе й додає.
- .. то негайно пишiть тестамент. I порадьте зробити це саме пановi
Мертенсовi, коли вiн iще не зробив. Прощайте, принцесо. До побачення на
тому свiтi!
Панi Гольман поспiшно пiдходить до щiлини: ну, слава богу, добився,
поговорив таки Зразу повеселiшав хлопець, навiть посмiхається.
Але панi Гольман вражено бачить, як хлопець лягає на лiжко лицем униз i
лежить, як мертвий. Вона тихенько входить, обережно забалакує, нiжно тягне
за плече, сiле Макс, здається, не чує. Кава ж зовсiм холодна, на службу
треба йому йти, кiмнату треба прибирати.
- Максе! Хлопчику, що вам таке? Га? Чи не хорi ви, сохрань rocпoди? Оце
лишенько! Максе?
Макс злегка пiдводить голову вiд подушки, але не повертає її.
- Панi Гольман, коли не хочете забруднитись о погань, то не торкайтесь
до мене. Плюньте в мене й iдiть собi до своєї роботи!
I знову кладе лице в подушку
Панi Гольман злякано дивиться на чорно-синю голову й розгублено стоїть
iз розкритими блiдо-синiми устами на жовто-вощаному лицi.
***
Увесь графський будинок вiд гори до низу принишк, затих, похнюпився.
Прислуга ходить навшпиньках, балансуючи руками, говорить пошепки з виразом
застуканих злочинцiв.
А Фрiц, а золотистий i рожевий, як дитина пiсля сну, Фрiц не може
втримати щасливої, кричущої посмiшки. Його нiхто не може бачити в його
пiдвальнiй i.iмнатцi, з якої видно тiльки ноги тих, що проходять повз вжно
- дверi в нього замкнутi на ключ, але йому проте нiяково, соромно й сумно
за свою посмiшку. I вiн нiчого не може зробити: щастя само, без його
дозволу, спiває в ньому, розмахує руками, танцює, як п'яне. Зараз вiн
вийде на волю, зараз-зараз вiн вiзьме свою валiзочку в руки, валiзочку з
бомбою, револьвером, з потайним телефоном, попрощається з цим бiдним домом
i... не буде вбивати. Не буде в грудях цiєї млосної огиди, цього зойку,
цього дряпання кiгтями то мозку.
Правда, Фрiц не знає точно, що там сталося в тих графiв та принцес. А
коли не знає, то як вiн може сумувати з незнаного, невiдомого? Щось iз
принцесою, золотистотiлою, величною, недосяжною принцесою. А що саме -
невiдомо. Два рази був у неї граф Адольф, про щось таємно радились,
замкнувши навiть дверi. А потiм принцеса зачинилась у себе, не схотiвши на
обiд зiйти й навiть Софi не допускаючи до себе.
Як же може Фрiц сумувати, не знаючи чого? Але хоч би й знав, то як
сумувати з цих дурниць, знаючи всi їхнi сумування смертельним жахом? Що
сум, що туга, що найбiльше страждання перед тим, що стоїть уже над ними,
що з кожним цоком годинника насуває все ближче й ближче свою страхiтну
пащу! Найлютiша мука перед ним є радiсть i щастя.
Ходить шепiт по будинку, збожеволiв доктор Рудольф, од-правили в
лiкарню. Ну, значить, щасливий доктор Рудольф, бо є ще щось безмiрно
страшнiше за божевiлля. Чи може ж iз цього сумувати Фрiц!
Ходить шепiт: старий граф заарештував графiвну Труду, не допустивши з
дому, одiбравши в неї всi грошi. Була дуже тяжка сцена мiж ними. Але що це
тяжке перед тим, що ось-ось жде на них?
Фрiц щиро хоче сумувати, але щастя п'яне товчеться в ньому i, як пiну,
як шумування вина, витискає на уста усмiх за усмiхом Вiн зараз вийде на
волю! Управитель Ганс Штор несподiвано й рiшуче заявив йому, що вiн бiльше
тут у справi коронки непотрiбний Управитель стелефонувався з доктором
Тiле, i доктор Тiле через щось мусив згодитись одкли кати свого агента.
(Помiтив що небудь старий Штор? Пiдозрiння?). Доктор Тiле, одначе,
лютиться, лається й вимагає за всяку цiну залишитися на цей вечiр. Але як
же можна залишитись, коли Ганс Штор категорично вимагає негайно покинути
дiм? Ось зараз треба йти до нього, взяти платню, документи й
негайно-негайно забиратися геть. Вiн же агент, а не прислуга, як товариш
Тiле цього не розумiє?! Його ж силою викинуть звiдси. От маєш!
I Фрiц щасливо, iскристо, нестримно сяє очима, затягуючи ремiнець на
валiзочцi з бомбою. Потiм дивиться на годинника. ах, чорт, десять на
дев'яту. А сказано бути в Штора точно о восьмiй.
Фрiц натягає на очi брови, накидає на себе, як пальто, вираз понуростi
й суворо йде до Ганса Штора. Дивно десять на дев'яту, а прислуга ходить
вiльно по коридорах i покоях будинку - нiяких заходiв до вiзиту Мертенса.
Чи граф Адольф не хоче завчасу викликати зайвi балачки?
Ну, Фрiц уже нiчого тут роздумувати не може, вiн мусить забиратися
геть.
На легенький стукiт його в дверi не чути нiякої вiдповiдi. Фрiц
обережно вiдчиняє дверi й увiходить у контору. Нема нiкого В сусiднiй
кiмнатi чути голосну балачку. Голос управителя бубонить понуро й умовляюче
Бiдний управитель, вiн сьогоднi цiлий день ходить убитий, приглушений,
навiть важ нiсть свою розгубив од горя.
Раптом жiночий голос гнiвно, жагуче кидається згори, як розлючена кiшка
на пса, на понуре буботiння, люто шарпає, гризе.
- Не вiрю! Не вiрю, не вiрю, не вiрю! Я вимагаю показати менi йогої Де
вiн? В якiй лiкарнi! Веди мене зараз же туди!
Невже це так говорить спокiйна, мовчазна, з тихою волосяною посмiшкою
поважна жiнка?
Пес сердито, з болем випручується.
- Але ж тобi сказано було. Що ж ти думаєш...
- Сказано, сказано! Для тебе все, що ними сказано, - законi. Я - мати!
Я вимагаю! Вiн не може бути хорий! Не може! Я сама бачила його, я мати
Розумiєш ти?
- Але для чого ж їм казати неправду?! Зрозумiй ти, ради бога!
Фрiц тихенько навшпиньках хоче вислизнути з контори - вiн прийде трошки
пiзнiше. Але проклятий стiлець пiдвертається пiд ноги й гарчить паршивими
своїми нiжками.
Балачка вривається. З дверей виходить iз своїм величним виглядом Ганс
Штор. Чорно-синi бакени його розтрiпанi, волосся скудовчене вiд пальцiв,
що конвульсiйне вгризалися в череп, на матово-смуглявих, класично гарних
лицях пашить рум'янець болючого пiдняття, але Ганс Штор сторого, по
начальницькому оглядає Фрiца й розщитуе його, ще раз наказавши негайно
вийти з цього дому.
Фрiц, iз усiєї сили тримаючи на лицi понурiсть, вертається до себе А в
грудях, у ногах, у руках гасає оте п'яне, несамовите, самовiльне.
I тiльки о пiв на дев'яту Фрiц iз валiзочкою в руцi виходить iз зорi)
графського будинку. Зараз же бiля них стоїть якась покоївка j крихiтною
собачкою на ланцюжку.
Схилившись над собачкою, вона заклопотано вовтузиться з нашийником.
Коли ж Фрiц рiвняється з нею, вона тихо спiднизу говорить: - Iдiть на рiг
вулицi! Швидко! I довбається собi далi з нашийником.
У Фрiца перестають спiвати руки й ноги; вони вiдразу стають важкi й
млоснi, але вiн твердо й слухняно йде на рiг вулицi. Там жваво крутиться
на всi боки газетник у пошмор-ганому кашкетику з неохайною рудою борiдкою
й сокирча стим носом. Вiн, мило, весело, нiжно посмiхаючись до кожного
прохожого уважно ласкавими очима, рiзким, цап'ячим голосом вигукує:
- "Вечiрнiй Час"! Союз Схiдних Держав готується до вiйни! Мiльйонера
повiтряна армiя! "Вечiрнiй Час"! Подорож президента Мертенса до Лондона!
Вiн спритно тикає газету в руки покупцям, прожогом одра-ховує решту,
тут же пiдсуває ще вогкий папiр у другi простягненi руки й кричить в
обличчя третiм:
- "Вечiрнiй Час"! Мiльйонова жовто чорна армiя летить яа Євролу! Нове
злочинство Iнараку в Америцi! "Вечiрнiй Час"!
Фрiц зупиняється й виймає грошi. Останнiй покупець одiйшов. Рудий
спритний газетник зиркає на Фрiца нiжними очима, моментально вихоплює з
паки газету й подає.
- "Вечiрнiй Час"!.. Заколоти в Африцi!.. (Негайно йдiть до садової
хвiртки. Синє авто. Попередьте Макса, що тут є агенти полiцiї. Хтось нас
зрадив. Чекайте на мене не бiльше, як десять хвилин, пiсля вибуху).
"Вечiрнiй Час"! Мiльйонова жовто чорна армiя летить на Європу!
- А менi теж чекати?
- (Неодмiнно. Макс скаже все. Iдiть). Подорож президента Мертенса до
Лондона! Нове злочинство Iнараку! "Вечiрнiй Час"!
Фрiц iз газетою в однiй руцi й валiзкою в другiй iде попiд стiною саду,
завертає лiворуч i бачить бiля садової хвiртки синє крите авто. Це вiзник.
Вiн, очевидно, кимсь занятий, бо табличка спущена донизу. Але Фрiц, не
зважаючи на це, пiдходить i питає.
- Вiльний?
Шофер в окулярах на очах, iз сивуватими вусами й червоним носом од
частих зупинок бiля барiв швидко зиркає по вулицi й хитає головою. Фрiц
сiдає в авто й зачиняє за собою дверцi, а шофер лiниво, мляво спускає
переднє скло й повертається боком до пасажира.
- Що там?.. У домi?
- Нiчого. Здається, вiн не буде.
- Правда?!
I шофер усiм червононосим лицем живо повертається до Фрiца. А Фрiцовi
так дивно й чудно бачити це пристаркувате обличчя п'янички-вiзника, що вiн
мимоволi сумнiвається, чи Макс же це!
- Нiяких заходiв. Уся прислуга вiльно ходить. А товариш Тiле просив
попередити, що тут є агенти полiцiї. Невже нав хто зрадив! Га?
- Ну, дурни-ицi!
I червоний нiс зневажливо морщиться, вiдвертаючись од Фрiца.
На мурi саду лежить нiжно фiалковий вiдблиск вечiрнього неба. Сонце вже
зайшло, але в небi висить iще густо-червона, з синюватими краями
велетенська хмаряна китиця. На цiй вулицi тихо, прохожих мало, та все
йдуть по одному. Екiпажi проносяться швидко, не виявляючи нiякого нахилу
спи нятися
Сказати Максовi про брата його чи нi?
Шофер розвезеним недбалим рухом виймає цигарку й заку рюе. Вiн на
кiлька ментiв одсуває на чоло окуляри - i Фрiцовi видно чисте, молоде, в
шовкових, пухнастих вiях око воно чогось гидливо, задумливо мружиться.
Фрiцовi стає боляче, соромно от цей же може бути таким недбалим, таким
зневажливо-спокiйним i твердим! Не тiльки своє життя зможе вiддати, але й
чуже (та ще й яке!) вiдняти. Фрiц одсувається в самий куточок авто й увесь
винувато зiщулюється.
***
Принцеса Елiза стоїть бiля вiкна й понурими очима дивиться в сад на
краєчок даху порожньої тепер лабораторiї. В небi висить густо-червона
хмара й дах одлискує до неї фiалково-тьмяним скорботним усмiхом. Каштани
хмарно закутались у свої зеленi кудлатi кожухи. Тихо, порожньо, тоскно в
саду. В'яне неприбрана пострижена трава рiвненькими рядочками.
Принцеса Елiза закушує губу й вiдходить од вiкна. А в салонi теж
порожньо, тоскно, нудно до крику.
Весь свiт порожнiй, непотрiбний, остогидлий, нудний до мло стi. Куди
втекти вiд нього?
Принцеса блукає з кiмнати в кiмнату й виходить на терасу. Вiкна
графiвни Труди свiтяться.
Зайти хiба до Труди, до цього смуглявого страховища? Здивується,
мабугь?
Але дивуватися доводиться принцесi, на канапi вся в бiло му, як у пiнi
молока, виразно смуглява в цiй пiнi, з темно червоними спухлими устами
лежить страховище. На нiй капелюш, але бiлi черевички валяються долi, само
ж страховище з цiкавiстю слiдкує за грою пальцiв своєї ноги крiзь прозорий
шовк панчiх. В однiй руцi - цигарка, у другiй - келих iз жовтяво зеленим
сином.
- Ах, це - "ваша королiвська величнiсть"? А я гадала - мiй знаменитий
батенько. Може, ваша величнiсть зводять випити зi мною!!
Воно не дивується, це страховище, з вiзиту до неї її свiтлостi
принцеси, не радiє, не соромиться й навiть
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.