Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
себе з усiх бокiв божками, а потiм усе життя
виплутуватись iз них, щоб на кiнцi побачити, що людина є звичайнiсiнький
звiр - злий, жадний, жорстокий, брутальний, вiчно голодний, вiчно жерущий,
на всiх рявкаючий, до всiх хижий, з усiма пiдлий i безмежно егоїстичний.
Вищi iнтереси, святi iдеали! Храми, ризи, органи, кадила! Так урочисто,
так страшно, так таємно! Правда, дитинко? I вгорi, десь там над свiтилами,
є царство бога, премудрої, преблагої сили, творця i вседержителя всiх
святих райських благ? Бiднi люди, вони нiчого лiпшого не могли придумати
для того раю, як усе ж таки їсти, пити, нiчого не робити, слухати концерти
янголiв i кохати прекрасних гурiй. Але чи не здається його милiй
смуглявочцi, що це досить подiбна програма до тої, яку ось у цей момент
вони самi мають тут у цьому ресторанi?
- Ви знаєте що: ви чорт, дияволi. Не смiйте говорити таких речей. Дайте
цигарку! I налийте вина!
- Слухаю! З радiстю. От цигарка, а от вино, моя райська гурiє. Я б iще
щось запропонував би цiй гурiї, але ж вона так боїться грiха й бозi.
Правда? Але грiх, моя манюсiнька свята, є найсвятiша, найестетичнiша,
найлюбовнiша рiч серед наших нудних, сiрих "вищих iнтересiв". I всi тi
вашi страшнi вченi, мiнiстри, генiї й герої за який-небудь момент грiха
можуть оддати усi свої вiвтарi, ризи, портфелi, панiкадила та ще благати,
та ще лазити навколiшках i плакати, як померзлi цуце нята.
Труда спирає голову на руку, бо вона така важка, i кругами гойдається
по ложi. Музика плаче, шаркiт танцюючих нiг стає сумний. Душнер, милий
срiблястий лицар її, обкутується серпанком. Розумiється, вона кокотка, хоч
i нема на свiтi вищих iнтересiв I нехай нема, i не треба, i любовi нема.
Чиясь рука на спинi тепла, приємна, хвилююча.
- Я хочу спатки, папуню...
- Так, так, ми зараз поїдемо. Зараз.
Нехайi обнiмає, так сумно солодко вiд того, а вона ж однаково кокотка.
- Трудо, я люблю вас!
- Правда?
Чорно срiбний лицар обережно повертає до себе смугляве личко з
червоноспухлими устами й затуманеними важкими очима Уста слабо й покiрно
посмiхаються. I коли лицар накриває їх поцiлунком, очi заплющуються
зовсiм, i лице вiдкидається назад.
- Милий, милий, не можна, цього не можна...
Музика вiдбiгає i грає десь здалеку-здалеку, а може, i зовсiм не грає,
бо в ухах, в очах, у кровi стоїть гарячий, кричущий, червоний вихор, вiд
якого серце i б'ється, i падає, а руки й ноги солодко нiмiють.
- Милий, не треба... милий...
I вмить раптово прибiгає музика. Знову шаркiт нiг, смiх i крики знизу,
дзвякiт тарiлок. У дверi щось стукає.
Папуня швидко пiдводиться з колiн. Кому якого чорта треба?!
- Панове дзвонили?
- Нiхто вам не дзвонив! Треба буть уважнiшим! Забирайтесь геть1 Рахунок
давайте. Нога моя бiльше не буде у вас!
- Але, прошу вибачити...
- К бiсу! Рахунок!
У сусiднiй ложi крiзь лоскiтливий смiх мокро хляпають поцiлунки. Музика
соромiцьке пiдтьохкує, пари внизу гасають, iржуть. Вiд диму, випарiв
гарячих, п'яних, похiтливих тiл лампи як туманом обкутанi.
- Слухайте, Душнере! Менi треба багато грошей. Дуже треба Чуєте?
О господи! Та до її послуг усi його чековi книжки! Всi "бухгалтерськi
цифри", всi...
- Постривайте. Потiм менi треба цiлком окреме помешкання Та стривайте,
я вам кажу! Невже ви не можете хвилинку поговорити серйозно про справу? Я
не розумiю, який ви фабрикант, коли ви не вмiєте дiлових розмов провадити?
Менi треба помешкання. Ви весь час менi торочили про якусь вiллу. Вона є у
вас?
- Є. Готова. Щодня жде на свою господиню. I той день, коли ви дасте
менi щастя ввести вас у неї, буде для мене.
- Чекайте. Потiм менi треба театру. Мого власного театру.
- Через тиждень ви його матимете.
- Правда? Фу, як вони там кричать. Голова крутиться. Ну, нiчого. Тепер
так: я додому не вернусь. Я поїду до вiлли. Чекайте ж! Але майте на увазi
я цiлком незалежна. Чуете?!! Я продаюсь тiльки настiльки, наскiльки я сама
хочу.
- О, дiвчинко! Як ви можете такi слова...
- Ах, ах! Знаємо ми вас! I потiм... вiлла цiлком моя. Хто зi мною
житиме, - абсолютно не ваше дiло. I взагалi я цiлком вiльна. От i все.
Хочете так?
Чорно-срiбиий лицар, боячись злякати вибухом своєї радостi цю
несподiванку, мовчки стає на колiна й побожно, покiрно цiлує маленьку
смугляву ручку.
I з тою самою побожною пошаною, з боязкою радiстю, з витонченим
лицарством зводить її в авто, садовить в екiпаж i везе всiма вулицями
Берлiна, нi разу не дозволивши собi навiть руки поцiлувати їй, ждучи
щохвилини наказу везти її додому. Бо хто ж може вгадати це миле, дороге
Страхо вище?
От воно сидить, розлягшись, заклавши ногу на ногу, наспiвує,
одчайдушне, пiдпило поглядає на всi боки. А хто знає, що там за цiєю
одчайдушнiстю, що там боїться, соромиться, плаче! А раптом воно, оте
плачуче, несподiвано вибухне й рознесе його химерне щастя осiннє?
Нi, воно не вибухає. Страховище смiливо й безжурно, злегка похитуючись
i наспiвуючи, їде до "своєї вiлли". Нi, воно не плаче, тiльки вимагає
вина, зараз же, негайно, якомога бiльше, якомога наймiцнiшого вина. Нi
"своєї вiлл" не хоче дивитись, нi переодягатися, нi капелюша навiть
скинути - швидше вина, бiльше вина!
I тiльки, як уже не може сама пiдвести руку, щоб зiрвати з себе
капелюша, вона дозволяє взяти себе на руки й вiднести у спальню.
***
Прокинувшись рано вранцi, панi Гольман здивовано чує, як щасливий
дурненький хлопчик її ще й досi гасає по хатi. Потiм починає хлюпати
водою, хукати, грюкати посудом Вона швиденько схоплюється з лiжка й
похапцем кидається варити каву - не спало ж дурне хлоп'я нiченьку як є!
Але, коли панi Гольман обережно, урочисто вносить каву в кiмнату,
"хлоп'яти" вже там немає. Отаке! На невже ж так зараня до своєї кралi?!
Так, полетiв, погнав, понесло його щасливим вихором, хай йому лпаьться
легесенькою пiр'їною!
Але й Шпiндлери досить здивованi таким раннiм вихровим вiзитом. Вони
щойно одяглися, в Йозефа ще зовсiм мокра йою чорна куделя й носик iще не
осiдланий окулярами.
Одначе, глянувши на гасаючу по салончику постать iз дивно променистими,
бризкаючими захватом очима, вони обоє кидаються до неї, зразу зрозумiвши
все.
- Та невже! Мертенс? Коли? Як? Де? Адже вчора провалилось?
Макс регочеться. Макс у страшенному реготi обнiмає любого, маленького,
смiшного, дорогого пуделя й трохи не душить його. К бiсу Мертенса! К чорту
всiх Мертенсiв на свiтi! Що тепер Мертенс? Дурницi, тiнь, пух, порох!
Шшндлер поважно й заклопотано сiдлає окулярами вигладжений, блискучий
од умивання носик людина, очевидно, або отруєна алкоголем, або "не всi
дома" в неї.
Клара, мила, затишно-повна, щедро-добра, пухнасто жовтява Клара,
непорозумiло, по-дитячому щирить сiрi з темними обiдками чудеснi очi:
Мертенс - дурниця?!
Дурниця! Нiкчемнiсть! Порошинка! От що важне, от от!
Макс прожогом розчиняє вiкна, впускаючи гарячi, червоно-золотi променi
сонця. Ставши боком до Шпiндлерiв, вiн набирає жменями сонця й пiдносить
їм. От що важне, от воно в його руках, от воно на пiдлозi, на деревах, на
Мертенсах i на всьому, що пiд ним.
Шпiндлер i Клара швидко переглядаються. А Макс ловить цей погляд i
знову закотисто регочеться, соковито, червоно вивертаючи верхню
двоповерхову губу. Потiм виймає з портфеля якийсь рукопис i б'є по ньому
рукою. От де секрет!
Вiн пробує спокiйнiше, поважнiше розповiдати, але збивається з тону,
сяє своїми довжелезними вiями, хапається, бiгає по салончику, зачiпаючи
ногами й лiктями за столики, на яких стоять тендiтнi улюбленцi Клари -
асiрiйськi глинянi коники. Це - грандiозна рiч! Це - смерть Мертенсам! Це
- розв'язання всiх питань!
Шпiндлер простягає руку до рукопису, але Макс не дає. зараз вони всi
будуть читати його.
- Будь ласка, сiдайте. Це не менше, як двi години! Шпiндлер здивовано
збирає в дрiбнi зморшки чоло й кумедно схиляє голову набiк. Зараз читать i
не менше, як двi години?!
- Розумiється, зараз! А як же ви думаєте?!
Тут добра Клара спiшить на помiч стривоженому пуделевi: треба ж
принаймнi хоч поснiдати. Макс нетерпляче махає рукою - ах, к бiсу той
снiданок! Якi тепер снiданки? Нiяких бiльше снiданкiв не буде. Кава?
Шматки свинячого трупа?!
Шпiндлер одсуває окуляри на чоло. "Свинячого трупа"? Гм, вiн розумiє
родиннi почування товариша Макса.
Це - рiч хороша (до певної мiри, розумiється), так само, як i здатнiсть
дорогого Макса запалюватись од вогникiв навiть вiчних блищачкiв. Але...
- Шпiндлере! Нi слова далi! Нi слова! Вам самим потiм буде соромно.
Вперед прочитайте, а потiм, коли зможете, сма лiть ваш скептицизм!
Спочатку прочитайте! Сiдайте! Товаришко Кларо, будь ласка! Я не спав нiч,
не снiдав, - як бачите, живий. Правда? Сiдайте.
Вiн уже розгортає рукопис на столику, безцеремонне вiдсунувши й
поваливши декiлька крилатих коникiв iз повiдбиваними носами й вухами. Але
Клара й Шпiндлер рiшуче виступають - одна в оборону коникiв, другий -
снiданку.
Ну, добре, Макс iде на компромiс: нехай вони собi їдять шматки свинячої
мертвеччини, а вiн їм за цей час читатиме рукопис.
Шпiндлер i Клара заклопотано переглядаються. Справа стоїть досить
погано: явно хорий.
В їдальнi на столi лежить тепла густо-жовта смуга сонця, розхлюпавшись
об посуд i скло блискотливими пучечками. Макс сiдає саме в цю смугу,
мружачи шовковi вiї вiд теплого лоскоту сонця. Ну, вiн починає читати!
Увага!
Шпiндлер i Клара виявляють таки увагу, але бiльше до обличчя самого
Макса, нiж до рукопису.
Одначе, дедалi, то Шпiндлер починає косо дивитись у куток, застигаючи
поглядам, жує то занадто швидко, то дуже помалу. Потiм серйозно насуває
окуляри на перенiсся й дивиться в соковитий рухливий рот Макса, з якого
поспiшно, радiсно, переганяючи одне одне, вистрибують зовсiм не такi вже
безглуздi слова та думки.
Кларине ж лице поiроху проясняється несмiливим полегшенням,
здивованням. Вона поглядає на Йозефа, i через те, що вiн уже не вiдповiдає
на її погляди, в неї здивовання й увага стають певнiшi.
А сонце iлюструє хапливi слова Макса цiлком сумлiнно: жене хвилю за
хвилею, сипле вогнем, стрiляє золотими стрiлами, лоскоче, проймає
передчуттям якоїсь незнаної радостi.
- Хм! Хм!
Йозеф Шпiндлер зовсiм таки дiловито й строго вмощує окуляри на
низенькому перенiссi - так вiн умощує тiльки тодi, як береться за дуже
поважну роботу.
Макс закiнчує недописану сторiнку рукопису. Кiнця немає, а.її; це -
ничого. Головне сказано. Ну, скептику? Що? Як? Га?
Скептик скуплено жує голеннми негрськнми губами, пiдводиться й ходить
по їдальнi. Хм! Кгм! Справа поважна. Справа дуже поважна. Коли дiйсно нема
помилки в цiй концепцiї, то це...
Кудлатий пудель зупиняється її з страхом дивиться на оса-яiiе
жовто-пухнастнм волоссям лице Клари.
- ...то це... нова ера людськостi! Нова ера - iнакше вiн не може
визначити цей момент. Коли це все так, вiн пiдкреслює, коли це все
виправдаь-iься експериментальним шляхом, то iсторiя .по лей вiд цьою менту
розколюьться на двi половини, одна - все те, що було, з усiма фазами й
епохами, друга - майбупiя.
Макс бiльше не може витримати: вiн хапає поважну, суворо-вчену,
кудлату, смiшну, безмежно любу фiгурку в дикi обiйми и починає її м'яти,
як кошеня. Кошеня нявчить, пручається, вiдмахується лапками,
жовто-пухнаста кiточка безпорадно тягне за руки Макса, смiється й благає.
Макс пускає кошеня й грiзно, радiсно витягає кулаки догори.
Експериментальним шляхом?! Чудесно. Зараз. Моментально. Вiн сам тiльки
цього й хоче!
- Шпiндлере! Хочете? Зараз?
Шпiндлер одфоркується. Провадити якусь справу з божевiльним нiколи не
було його принципом, але для цiєї справи вiн готовий навiть своїми
переконаннями поступитись.
Так, вiн хоче зараз i моментально, але з одною крихiтною умовою: мати
оте знамените чудодiйне скло. Є воно в Макса?
Макс посмiхається. Макс не хоче витрачати багато слiв i мовчки виймає з
кишенi скло, загорнуте в чистий бiлий папiр.
Хм, так. Скло - як скло. Поганенько вишлiфуване; опукле, розумiється.
Але жовто-червонявий тон його досить цiкавий. Умгу, так. Значи!iь, треба
тiльки зробити коробку, в коробку вставити зубчастий валок, що молов би
рослину, i коминець для приймання сонячної енергiї? Нескладна рiч. Це за
кiлька годин можна зметикувати якнайкраще. Власне, i метикувати довго не
треба. Млинок до кави є? Чудесно. До млинка тiльки приробити збоку
коминець, а згори чорну коробку для голови. I вся справа. Ану, сюди млинок
до кави!
Киїїиiь робота на терасi. Шпiндлер, надувши негрськi губи, скупчене
клеїть iз картону коминець. Зовсiм нема нiякої потреби виймати всю стiнку
з млинка-досить вирiзати потрiбну дiрку. На Макса покладено зробити
коробку для голови. Робота трошки таки поважнiша за Йозефову дитячу
забавку. Склеїти якийсь нещасний коминець i зробити цiлу "оробку - це все
ж таки рiзниця, чорт забирай.
На Клару нiякої самостiйної функцiї не покладено, її роль - помагати
мужчинi (споконвiчна роль всiх Клар на свiтi): зварити клею, подати
ножицi, потримати картон. I, крiм того, бути на терасi. Можна навiть
нiчого не робити, нiчого не подавати й не тримати, але неодмiнно бути тут,
поруч, сяяти очима, бадьорити посмiшкою, здивованням викликати чуття
чоловiчої вищостi.
I нарештi все готове. На столi лежить купа зеленої, соковитої,
найкращої трави, яку тiльки могла знайти в садку помiчниця мужчини. Кому ж
першому розпочати нову еру людськостi (не рахуючи, розумiється, самого
винахiдника, який, звичайно, в даному випадку за реально iснуючу iстоту
вважатися не може)?
Що дужче кричить нетерплячка й жаднiсть, т
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.