Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
гарячiша стає
великодушнiсть. Через те всi з цiлковитою готовнiстю, iз запалом
вiдступають одне одному честь i втiху бути першим.
Розумiється, перший повинен бути той, хто врятував винахiд, хто
найбiльше вiрить у нього.
Нi, навпаки! Навпаки, чорт забирай! Перший мусить бути той, хто
хитається, хто смiє скептично посмiхатися. Яка рацiя переконувати того,
хто i з заплющеними очима вiрить? Нi, нехай скептик устромить палець у
чудо. В такому разi першу чергу треба дати дамi, це є обов'язок мужеського
лицарства.
Нi, дама не хоче прийняти такої дестi. Крiм того, вона так хвилюється,
що нiчого не зможе зробити, зiпсує весь експеримент - i вийде тiльки
шкода. Перший хай буде той, хто найменше хвилюється, хто з найбiльшою
об'єктивнiстю може поставитись до справи.
Нарештi, той, хто найменше хвилюється, покiрно знизує плечима й
старається виправдати присуджений йому вигляд найбiльшого спокою. Через
те, з усiєї сили стараючись, щоб йому не тремтiли пальцi, вiн поважно,
повiльно, iз строгою мiною розсiдлує носика, кладе окуляри на столик збоку
й суворо оглядає апарат. Хм, коробка тримається досить непевно. Блок
крутиться занадто вiльно. А коминець напевно вiдпаде, як тiльки апарат
зачне працювати.
Сонце щедро, повними жменями жбурляє золотi стрiли в наставлене до
нього простодушне, кругле, жовто-червоняве скло. Апарат човгає по столу,
хлябко труситься, рука завзято, напнувши синюватi жили, крутить корбу. I
спиняється. З апарата глухо, як iз-пiд землi, чується:
- Може, годi вже? Я весь обливаюсь потом.
Макс витягає шухлядку з-пiд млинка. В нiй тiсно збилась зелена розтерта
маса. Дiйсно: фiалково-червонi переливи ходять iпо нiй, як по крильцях
шпанської мушки. Як сказано, так i є!
- Годi! Вилазьте. Готово!
Кудлата голова швидко визволяється з чорної тiсної коробки. Все лице,
як умочене у воду, блищить потом, очi клiпають злякано, тривожно, уста
дихають заморено, часто.
Клара своєю хусткою швиденько, дбайливо витирає мокрi очi, носик, лиця,
уста. А сама не може вiдiрвати дитячо-ши-раких сiрих очей вiд таємної
зелено-червонястої маси, вiд якої справдi так нiжно, так солодко попахує.
- Ну, куштуйте! Швидше! Ах, та к бiсу церемонiї, берiть просто рукою,
пальцями. Це ж сонце, а не свинячий труп! Ну!
Макс i Клара жадно дивляться в негрський рот, який помалу, обережно жує
сонячний хлiб. Двi пари очей напружено ловлять найменший рух розмореного,
почервонiлого, знов уже покритого потом лиця iз слухаючими себе, босими,
маленькими очима, з натертою, розчер.вонiлою смужкою на перенiссi. Воно,
це лице, гидливо не кривиться, не спиняє руху жування. Нi, нi, воно жує
обережно, навпомацки, але охоче. Це видно - охоче! Воно смiлiшає, яснiшає,
воно здивовано перебiгає з одного обличчя на друге оголеними оченятками
своїми, щелепи його рухаються жвавiше, охотнiше.
О, вiн бере пальцями ще шматок хлiба! Вiн хоче ще!
- Ну? Ну? Ну, Йозефе? Ну, скажи ж, ради бога! Як?
Йозеф спочатку заплющує очi, потiм по черзi дивиться на обох, ковтає
хлiб i тихо серйозно говорить:
- Незрозумiле прекрасно.
Макс обома руками хапа себе за волосся й з усiєї сили мне його й
трусить головою, неначе скидаючи щось зайве, чого їй несила витримати.
- Надзвичайний смак... Щось неймовiрне... Я почуваю, що зможу з'їсти
цiлий вагон.
Тодi Клара рiшуче простягає руку до шухлядки й бере пальцями шматочок
маси. Вона теж хоче спробувати. Вона хоче спробувати, хоч i сказано, що
тiльки спорiдненi органiзми можуть їсти хлiб, зроблений другим. Хоче й
бiльше нiчого!
Рожево бiлi чистi пальчики, хвилюючись, пiдносять зелену м'яку грудочку
до повних, злегка розкритих уст. Червоний кiнчик ячика обережно зустрiчає
її на порозi рiвних бiлих зубiв. Усi а замикаються, рухаються i... гидливо
кривляться. Брр, яка гидота!
Клара прожогом бiжить до балюстради и випльовує зелену масу в сад,
конвульсiйне витираючи уста хусткою.
Макс у захватi, в екстазi смiється. Яке щастя, що Кларi так гидко вiд
того, вiд чого в раюваннi застигло ошелешене чудом i насолодою дороге лице
з маленьким пiтним носиком i блискучими очима. Ах, та хiба ж дiйсно буде
диво, коли людина впаде на колiна й цiлуватиме землю, траву, комаху,
жорстку кору дерева, коли здiйматиме руки до Великої Матерi, одне дихання,
один крихiтний погляд якої дає йому життя? I хiба ж не можна обнiмати
тепер найлютiших ворогiв своїх, хiба не можна тепер говорити
найбезглуздiшi речi, ї не ходити п'яними ногами по танцюючiй землi? Хто ж
божевiльний: тi, що смiятимуться й жахатимуться цього, чи той, хто впiзнав
незнану досi радiсть повного визволення?

Ах, Кларо, ах, дорога, прекрасна iстото! Несмачне? Погане? Ну,
розумiється! Ну, звичайно! Та як же може бути iнакше: це ж чужий пiт; не
свiй, не зароблений. У сонячному хлiбi вiн страшенно несмачний, вiн просто
отруйнуй, цей чужий пiт.
Але Клара хоче зробити собi свого хлiба. Вона мусить.
I ось жовтопухната голова з розтрiпаними шовковими пасмами вже теж у
чорнiй коробцi, а повна з золотистим пушком рука крутить корбу валка.
- Ради бога, товаришко Кларо, та не так же сильно! Ви поламаєте машину!
їй богу, обережнiше, Кларо, я вас прошу! Лишiть же й для мене.
Шпiндлер, як дiти конфiтури, змазує з тарiлки найдрiбнiшi крихiтки
хлiба пальцями й сл-iсно обсмоктує їх.
- Нi, знаєте, Максе, я почуваю, що шалiю! Серйозно, серйозно! В мене в
головi якiсь вихори, а сам - як цiлковитий iдiот. Фу, чоррт! Але що за
смак, що за смак! Слухайте, зараз же треба засiдання! Негайно! Чекайте:
значить, вони його запакували в божевiльню? Розумiється, тiльки
божевiльний може винайти таку рiч. А в яку саме, знаєте?.. Чудово.
Божевiльнi часто бувають хитрiшi за нормальних. Зараз же засiдання. Зараз
же! Я бiжу телефонувати. Кларо, будь ласка, як зробиш собi хлiба, витри
Машину, я зроблю тобi ще. Тiле те-пер на службi? Правда? На яку годину? На
третю встигнемо? Нi? На п'яту? Чудесно! Тут у нас, розумiється. Ну? Кларо?
Клара нашвидку рукавом блузки витирає лице й вихоплює з машини
шухлядку. Ура! Черпоно фiалковi хвильки переливаються по зеленiй утоптанiй
масi! Клара зараз же лопаточкою складає пальцi, набирає хлiба й ловить
його з руки широко роззявленим ротом. I в той самий мент напруженiсть,
роз'ятрена хижiсть, мовчазна завзячiсть лиця розтоплюються, як грудочка
масла на гарячiй сковородi. Блаженне здивовання забиває дух, ширить очi.
- Боже, що за смак!!
- А правда? Правда? Ти чуєш? Максе, голубчику, побiжiть зателефонуйте
ви, я хочу ще невеличку порцiю хлiба накрутити собi...
Iншим разом Клара такого егоїзму, розумiється, не стерпiла б, але тепер
вона нiчого не чує; вона витрушує хлiб на Йозефову тарiлку, так само, як
вiн, пальцем вимазує з шухлядки всi рештки, обсмоктує палець i з тарiлкою
бiжить у сад - вона не хоче. щоб на неї дивились. Але Макс бере за плечi
кудлатого жадного пуделя й випихає його з тераси - тепер черга на Машину
його, хто вже мав хлiб, той повинен телефонувати.
I от уже на його траву падає через коминець жовто-червоний снопик
променiв, уже i його голова дихає терпким солонкуватим i свiжим духом
розтертої трави, який стає все нiжнiший та нiжнiший. Валок iз м'яким
смаковитим хруском душить стеблини, з веселим хурчанням крутить, мне їх,
тре їх. В очах стоїть миготлива зелено-червона тьма апарата. Лице пашить
вогнем, вкривається потом; краплi лоскiтно котяться по носi й висках,
спадаючи вниз у зелено-жовто-червону мiшанину свiтла, в таємний, дивний
процес сполучення з Великою Матiр'ю. Годi!
Шухлядка повна. Грає, мiниться фiалкова червонiсть на зеленому хлiбi.
Нiжний, сонячний, неземний дух парує з нього в нахилене гаряче лице. Ось
уже тепла, нiжна зелена вага легкою пiною лежить i в нього на пальцях.
Макс сам на терасi, сам наодинцi з сонцем. Але очi йому так само
поширюються блаженним здивованням, криком гострого, моторошного раювання.
Горлом прокочуються невтримнi, ковтаючi спазми, по шлунку пролiтає
радiсний голодний зойк, i весь шлунок, як на руках, пiдтягається вгору.
Тепер тiльки Макс чує, що вiн нiчого не їв од учорашнього дня! I тепер вiн
розумiє, чого Клара з тарiлкою побiгла в сад, чого Шпiндлер, забувши всю
свою скептичну вищiсть, свої посмiшечки й сарказми, всю книжкову мудрiсть
свою, хотiв одняти в нього поза чергою Машину. Йому тепер хочеться забiгти
пiд кущi, кудись у найтемнiшу нору, i там, сласно гарчачи, жадно глитати
цю нiжну, теплу, п'янючу масу. По тiлi проходить золотий, п'яний дзвiн.
Дивно й моторошно: дзвенить усе тiло, дзвенить, як ударений серцем дзвiн.
У головi золотий вихровий чад - радiсний, легкий, повний весняного
бджоляного дзижчання.
- Кларої Шпiндлере! Гей!
Шпiндлер, маленький, засушений, з великою, набитою тисячами томiв
головою, кудлатий Шпiндлер iз п'яним, верзякаючим, блаженно-насмiшкуватим
голосом сидить перед ек-ранчиком телефона (порушивши постанову про
екран!). А в екранi здивоване, худорляве, строге обличчя Гоферта. Ха,
непомильна арифметика сьогоднi посковзнеться. Сьогоднi закони багатьох
арифметик задригають ногами. Сьогоднi... Ах, стiй!
Макс б'є по плечi Шпiндлера.
- Так, значить, о п'ятiй? Тут? Добре. Буду. Тепер тiльки дванадцята.
Встигну. Бувайте, Шпiндлере. Глядiть тiльки, Машини не поламайте. Я спiшу,
спiшу! Потiм!
***
Макс спiшить, через те найбiльша швидкiсть автомобiля є швидкiстю
кузочки, що сунеться стеблинкою; через те всi екiпажi стараються
перерiзати дорогу або скупчитись на перехрестях у безнадiйно заплутану
купу; через те шофер - апатично байдужий, а Берлiн - скажено довгий. Але
слава боговi: палац Сузанни на мiсцi. Стоїть так само в усiй своїй
омнеїстичнiй пишностi, з усiма своїми банями, баштами, те расками, шпилями
- точнiсiнька копiя в мiнiатюрi Мертенсо вої незграби.
Ага, i величний портьє на своєму мiсцi? Значить, i Сузанна не вилетiла
ще на Гiмалаї. Ну, розумiється, не вилетiла! Куди вона може вилетiти, куди
може рухнутись, знаючи, що хтось десь не скорився її волi? Абсурд,
неприродне явище!
Величний портьє, побачивши розхристану, розкудовчену,
розмашисто-нетерплячу, п'яно-веселу постать, моментально губить усю свою
монументальнiсть, гумово м'якшає, осяюється iнтимною привiтнiстю й
низенько вклоняється. Панi радниця в таку годину нiкого не приймають, але
для пана редактора, звичайно, може бути зроблений виїмок. Пан редактор так
довгенько вже не були тут, що високоповажана панi радниця будуть дуже
втiшенi. (Дано наказ: у всяку годину дня й ночi приймати цього паливоду).
- Ге? Так думаєте, дядю? Та ще й як будуть утiшенi, майте на увазi!
Паливода боляче хляскає долонею по спинi пана портьє, потiм (отаке
дурне!) обнiмає за плечi й разом iз ним iде нагору сходами. Оце була б
iсторiя, коли б панi радниця побачила таку сцену! Слава боговi, цього
зайдиголову бере нетерплячка, вiн кидає пана портьє й бiжить сам уперед. А
портьє поспiшає до телефону попередити панi радницю.
Сузанна зустрiчає його в дiловому кабiнетi, у строгiй, холоднiй,
естетичнiй келiї. Сама теж суворо спокiйна, поважна, строга черниця. От,
на жаль, тiльки сукнi вiдповiдної не встигла одягти - занадто багато
прозоростi, фарб, оголеностi, легкостi. I очi молодої телицi-занадто
чистi, вогкi й великi. Вони силкуються бути строгими, ах, так щиро
силкуються! Але бiднi вони, бiднi iз своїм силкуванням.
Макс розмашисте йде просто на черницю, просто на її строго-чекаючi очi,
просто на її тiсно стисненi уста, якi iншим часом умiють так
лукаво-нахабно, насмiшкувато й хвилююче смiятися, його пухнатi стрiлчастi
очi не бачать нiякої строгостi, дiловитостi. Його уста безжурно, п'яно
вивернули свою м'ясисту червонiсть i блискають пiдiбраними в ювелiра
новенькими молочно-бiлими зубами.
- Дуже приємно, пане Шторе, що ви мене не зовсiм забули. Пан Штор не
чує коректно привiтних слiв - вiн пiдходить просто до панi радницi,
несподiвано обнiмає її за обидва плеча, владно притягує до себе й мовчки,
бурно, боляче, брутально цiлує в уста, що пручаються й викручуються на всi
боки. Потiм випускає, покiрно розкриває руки й виставляє розхристанi
сильнi груди наперед.
- Тепер, будь ласка. Можеш навiть на летючу вiллу мене брати. Куди
хочеш, як хочеш. Будь ласка.
А очi п'яно закотисто регочуть. Регочуть iз обурено-вражених очей
телицi, з непорозумiння (в якому все ж таки тьохкають солов!їнi, радiснi
нотки!), iз червоних слiдiв його уст на випещенiй молочнiй бiлизнi лиць i
шиї.
Сузанна мовчить, слiпо й зручно поправляючи на трудно дихаючих грудях
якусь мережану прозорiсть, не зводячи пильних, шукаючих (i все ж таки
вогких!) очей iз загадкової, нахабно веселої покiрностi пана Штора.
- Ти не вiриш? Правда? Маєш рацiю. Неймовiрно, фантастично, казково.
Але факт! Дiйсний, реальний факт. Ти розумiєш: чудо є реальний факт, а вся
так звана реальнiсть є тепер iлюзiя, химера, примара. От штука яка,
Сузанно, моя здивована, моя дорога Сузанно! Ну?
Дiйсно, Сузанна здивована, вона цього не хоче ховати. Вона здивована
насамперед тим, що пан Штор пiсля всього, що було, дозволяє собi являтись
до неї в такому... неестетичному станi.
Цебто ти хочеш сказати п'яним? Так? Нi, кажи одверто п'яним? А проте,
розумiється, я п'яний. Але хутко й ти будеш п'яна, i твiй портьє, i твої
генiальнi друзi, i твiй скульптор, чорт би його взяв, i навiть... О,
вибач, я вилаяв скульптора? Ах, Сузанно, що тепер скульптори? Ти не можеш
уявити собi, яка це тепер дурниця.
Сузанна впустила свою зброю, свiй смiх, свою насмiшкувату ласкавiсть.
Вона вибита з сiдла цим бурним наскоком, цiєю п'янiстю, смiхом. Макс
смiється, значить, вiн дужчий i вищий. Так, вона зробила помилку,
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.