Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
це -
ясно. Але краще виправити помилку, нiж тягти її далi. Це також iстина,
якої люди рiдко додержуються.
Сузанна раптом посмiхається. Вона дуже рада, що нарештi милий Макс
зрозумiв, що на свiтi є багато вславлених речей, якi в дiйсностi не що
iнше, як дурниця. Наприклад, полiтика партiї й тому подiбнi грiзнi Молохи.
Правда?
Макс весело затрiпує на потилицю чорно-синього чуба.
- Правда, Сузанно! I партiї тепер дурницi. I Мертенси, i полiтика, i
.парламенти.
- Чого ж, власне тепер, коли можна спитатися. Макс лукаво, смiхотливо,
любовно мружить на насмiшкувате лице вiястi очi.
- Спитати можна, але знати - нi. Рано. Ще рано тобi, Сузанно! Я прийшов
тiльки, знаєш, чого? Щоб сказати тобi, що хутко...
Макс раптом хижо, м'яко пiдступає на кiлька крокiв уперед i витягує до
Сузанни лице.
- ...що хутко ми полетимо з тобою на Гiмалаї. Чуєш? Чуєш, я тебе
питаю?!
Сузанна знову губить свою зброю - в цьому хижо, жагучо-загрозливому
тонi є якась справжня серйознiсть, вiд якої слабнуть ноги. Але яка разом
iз тим самовпевненiсть: "Ми полетимо". А як поводиться з певнiстю й
владнiстю завойовника. Де дiлась лiнива розвезенiсть, умисна глузливiсть
амбiтного бiдняка серед чужих розкошiв?
- Менi дуже приємно чути вiд... вас такi грiшнi слова, пане Шторе, але,
на жаль, мушу вас розчарувати: на Гiмалаї тепер летiти не можна.
- Чому?
- Вiйна буде, пане редакторе, дозвольте подiлитися з вами новиною,
вiдомою всiй земнiй планетi.
Макс сiда& в глибокий холоднуватий фотель i заплющує очi. Як дивно,
дзвенить усе тiло солодко тужно, пробуджено-нiжно. Невже Сузанна не чує,
як вiн дзвенить?
- Вибачте, пане Шторе, коли вам хочеться заснути, то я можу вам для
цього запропонувати друге мiсце.
Макс розплющує очi й неодривно мовчки вдивляється в знайоме обличчя, на
якому стоїть силуваний, неприємний, чужий усмiх. Як вона може тепер так
посмiхатись? Ах, так: вiйна! Ну, вiд вiйни так не посмiхаються.
- Нi, я спати не хочу. Я зараз пiду. Я думав, ти iнакше стрiнеш мої
слова. I я не п'яний, Сузанно. Тiльки я... дзвеню. I шалiю. "Я почуваю, що
шалiю".
Макс радiсно смiється й гнучко стає на ноги.
- I я не божевiльний, Сузi. Чуєш? Але ти ще не можеш мене зрозумiти.
Потiм. А тепер прощай, я страшенно поспiшаю. Стривай! Iще одне запитання:
ти дiйсно закохана в скульптора?
Сузанна знизує плечима. Насамперед вона нiколи йому нi слова нi про яку
свою закоханiсть у кого-небудь не казала. По-друге, коли б i була в кого
закохана, то чого ради про це мала б саме з Максом Штором говорити?
По-третє, поведiнка пана Макса Штора така сьогоднi дивна, що при
найбiльшому бажаннi говорити з ним, як iз нормальною людиною, їй це навряд
чи вдалося б. По-четверте...
- А по-четверте, Сузi, пам'ятай, що хутко ми полетимо на Гiмалаї, коли
ти ще цього хочеш. Прощай. Скоро побачимось!
***
Дiйсно, вiн п'яний. Вiн не перестає дзвенiти, сонячно, свя-течно,
весняно дзвенiти. Дивно, що йому треба рухати ногами, коли так очевидно,
що треба легесенько ворушити руками и летiти понад усiма тими аеропланами.
I, власне, летiти, бо вiн же так страшенно мусить поспiшати.
От i старенький чистенький Надель iз своєю вiдiрваною рукою й старечо
рожевим рум'янчиком теж чудно поглядає. Вiн сумний, бiдний Надель. З його
Фрiцом щось там сталося. Чогось затужив хлопець. Од того вечора, як
вернувся додому, нi до кого не говорить, не їсть, не п'є, лежить увесь час
на канапi лицем до стiни. Чи вчинив щось тяжке, чи образив його хто, чи на
службi що скоїлось - невiдомо, - нi на якi питання нiякiсiнької вiдповiдi.
- Нiякiсiнької вiдповiдi? Хе! Вiдповiдь! Забалакає. Ану, де вiн там,
той лютий меланхолiк?
Дiйсно, золотисто-кучерява голова меланхолiка лежить лицем до стiни.
Дiйсно, вона не хоче нi на що вiдповiдати, нi навiть повернутись навпаки -
вiд Максового голосу вона ще дужче влипає в стiну.
Старий Надель сумно, непорозумiло знизує плечима. Порожнiй вузенький
рукав висить йому так безнадiйно та покiрно.
- Нiчого, товаришу Наделю. Сiдайте, я вам розповiм одну чудесну казку.
Фрiц теж послухає - i побачите, як вiн оживе й забалакає. Сiдайте,
сiдайте. А я тут, бiля меланхолiка, щоб йому чутнiше було.
I Макс починає свою казку, стрiпуючи чубом та регочучи вiястими очима.
Справдi чудодiйна казка - вона робить магiчне враження. старий Надель
розкриває. якмога ширше свої синенькi маленькi очi, бо в головi його вона
не вмiщується, а Фрiц злегка пiдводиться, i, хоч дивиться все-таки в
стiну, слухає всiєю спиною й потилицею. Раптом вiн схоплюється, стає на
канапi навколiшки й повертається всiм лицем до Макса.
- Правда! Я можу посвiдчити! Вiн зовсiм не був хорий! Ага-а, так он
воно що! О, тепер я розумiю!
Вiн стрибає на пiдлогу, як покроплений живою водою, i стає перед
Максом.
- Ми мусимо його визволить! Негайно!
Старий Надель зовсiм ошелешений! при чому ж тут Фрiц? Сонячна машина,
граф Елленберг i Фрiц?!
Макс смiється. Потiм, потiм усе виясниться. Тепер же така рiч: Рудольф
безумовно цiєї ночi буде визволений iз божевiльнi. Про це не може бути
нiякої мови. Але де його сховати? Розумiється, схованок багато може бути,
одначе, йому, Максовi, хочеться, щоб брат був близько вiд нього. Вiн не
може нiкому доручити охорону його. Через те вiн пропонує сховати Рудольфа
у Наделiв. Що скаже на це, товариш Надель? Га?
Товариш Надель, як на молитву, здiймає одну свою руку догори. Господи!
Та що ж вiн може сказати на таку честь його вбогому домовi? З дорогою
душею, з радiстю, з щастям! От тiльки, чи зручно ж буде братовi в їхньому
помешканнi?
- О, це дурницi! Але майте на увазi ще одну рiч, товаришу Наделю.
Рудольфа буде визволяти Iнарак. Так, так, товаришу. Я вже юворив з одним
знайомим iнаракiстом, i вiн менi обiцяв, що їхня органiзацiя це неодмiнно
зробить. Бiльше ж нiхто не зможе, ви ж розумiєте самi. Треба людей
рiшучих, одважних, озброєних, готових на все. Розумiєте? Отже, що це
зробив Iнарак, стане вiдомо всiм. Чи не боїтесь ви прийняти в себе людину,
визволену Iнараком?
Старий Надель роздумливо чеше нiгтем кiнчик носа. Макс i Фрiц швидко
перезираються, i в обох блискають iскорки лукавого смiху.
- Хм! Iнарак... Розумiється, причетнiсть до Iнараку може принести
багато прикростей. Але... ми ж не повиннi знати, що це зробив Iнарак. Це -
раз. Друге - всяке чесне дiло є чесне дiло, хоч хто б його зробив. Третє -
коли справа в тому, щоб урятувати людину, яка дає людям таку велику рiч,
то за таку людину можна й на всякi прикростi пiти. Четверте...
Але нi четвертого, нi п'ятого нi Макс, нi Фрiц слухати не хочуть, вони
просто обнiмають з обох бокiв висхлу, маленьку, акуратненьку постать i
мнуть її в обiймах. А пiсля того Макс робить знак Фрiцовi - Фрiц хапає
пiджак i похапцем натягає на себе.
- Ну, що, товаришу Наделю, ожив наш Фрiц? Га? Ото? Ще не один Фрiц
тепер оживеї Правда? Ви розумiєте, що мертвi можуть ожити вiд такої
машинки? Що?
- Менi просто не вiриться. Вибачте, що я сумнiваюся, але це, дiйсно,
тiльки в казках бувас . Макс раптом виставляє проти Наделя свої могутнi
груди.
- Ну, а я - казка? Га? Дух безтiлесний?
- Хм, це трудно сказати. Коли б у всiх безтiлесних духiв були такi
груди, то хто знає, де б їх усiх помiстила земля.
- Цiлком справедливої А я вже - дух, бо я вже їв, товаришу, той
сонячний хлiб. Уже! А хутко й ви станете духом. Чуєте? Фрiце, готовий?
Гайда! Бувайте, Наделю! Для Рудольфа приготуйте ту кiмнату, що над моєю.
До побачення! Фрiце, йдем!
***
Не засiдання Центрального Бюро Iнтернацiонального Авангарду
Революцiйної Акцiї в Нiмеччинi, а зборище оп'янiлих, подурiлих матуристiв,
що вперше одягли студентськi буршiв-ськi кашкети. Нiколи в славнiй iсторiї
Iнараку не було нiчого хоч трохи подiбного до цього "засiдання".
Де дiлася дротяна поважнiсть професора Гоферта? Хто злизнув важку,
масивну вайлуватiсть Паровоза? Куди зникла дисциплiна, гiднiсть,
обережнiсть, конспiрацiя?
"Молодшi товаришi" з охорони тривожно й непорозумiло перекидаються на
вулицi знаками з тераси лунає такий гамiр, крик, смiх, що всi прохожi
звертають увагу. Що воно там робить, оте Бюро? Попилися, чи що?!
На терасi надзвичайне видовище: з краю, бiля балюстради, наставивши до
сонця одно своє око, стоїть на стiльцi Сонячна машина Круг неї розпаленi,
блискаючi потом, очима й губами, розпатланi, розхристанi члени
Центрального Бюро. Паровоз сидить верхи на стiльцi й язиком вилизує з
тарiлочки сонячний хлiб. На кучерях його переливається фiалково-червоними
блисками крихта зеленої страви Гоферт, вхопивши Шпiндлера за обидва
пле!iа, грясе ним, стараючись перебалакати й перекричати Кестенбавм,
заклавши руки в кишенi, з незалежним переможним виглядом марширує по
терасi й спiває "Прокинувсь люд робочий". Клара видирає в доктора Тiле
якийсь папiрець, i обоь бiгають помiж стiльцями, штовхаючи весь час
Паровоза й гуркочучи стiльцями.
Фрiц заздрiсне заглядає часом через їдальню на терасу. I заздрiсне, i
заклопотано вже сьома година, а нiяких, видно, справ ще й не обговорювало
Бюро. Товаришi з вулицi вже двiчi присилали запитати, що дiється там. Хоч
би товариш Макс вийшов. Але нема надiї, лежить у шезлонгу й жмуриться на
сонце. А ще ж треба оповiстити всiх тих, що мають сьогоднi вночi визволяти
доктора Рудольфа. Та чи буде ж про це постанова? Вони в такому станi, що
навряд чи можуть що не-будь постановляти. Ех, коли б йому дозволили хоч
крихiтку сонячного хлiба зробити собi!
Раптом Макс пiдводиться, дивиться на годинника. Стрiпує головою. Ага,
слава боговi!
Макс рiшуче пiдходить до Гоферта й Шпiндлера, одводить їх у рiзнi боки,
спиняє Кестенбавма, перепиняє дорогу Кларi, видирає тарiлочку в Паровоза.
Ну, здається, до справ приступають! Фрiц тихенько висли-зує з їдальнi.
А Макс усе з тим самим рiшучим виглядом заганяє всiх у їдальню. Годi! До
дiла! Вiн має важнi справи.
Але якi можуть бути сьогоднi важнiшi справи за ту, яка розв'язана вже
там, на терасi?
Перша справа визволити цiєї ж ночi доктора Рудольфа Штора з божевiльнi,
куди його...
Ах, та яка ж це справа? Доручити товаришевi Максовi Шторовi виконати
це, та й баста Ну, що ще?
Але в Макса й ще. Вiн пропонує: з огляду на те, що винахiд Сонячної
машини має перевернути всi полiтичнi й соцiальнi вiдносини, переглянути
справу терору. Так, так, справу терору. Чи має рацiю тепер цей бiк
дiяльностi Iнараку?
Обличчя тверезiшають, гихiшають. Доктор Тiле навiть од Клари
вiдвертається, сокирчастий нiс його нашорошено встро мляється в Макса.
Як?! Чи має рацiю терор?! Цебто чи має рацiю iснування самого Iнараку? Це
хоче скiїзати дорогий товариш Штор?
Нi, товариш Штор не це хоче сказати, а тiльки те, що вiн сказав i що
чули всi, а так само дорогий товариш Тiле, цебто чи тепер є рацiя надавати
таку виключну уваїу тероровi, як ранiше? Чи не перенести цю виключну увагу
на Сонячну машину?
Доктор Тiле схоплюється. Як?! Саме тепер, коли очевидно, що Мертенс i
компанiя...
Але тут Паровоз бере його за руку, садовить на мiсце, а сам пiдводиться
й заявляє:
- Товаришу! Ми всi сьогоднi в такому станi, що нiяких справ розглядати
не можемо. Я рiшуче вiдмовляюсь. Я не можу. Я зовсiм... не... здатний. Це
зрозумiло. Така подiя... Я пропоную перенести засiдання на завтра. Я їду
додому. Але вперед я заявляю першу чергу на Сонячну машину!
- Я на другу!
- Я на другу!
- Я на другу!
- Я на третю!
- Хто ж на другу? Чекайте! Так не можна!
- Я, я на другу, я перший сказав!
- Нi, я, вибачте!
- Панове, чекайте.
Макс махає рукою й виходить у салон. Фрiц скромно сидить бiля других
дверей.
- Фрiце, ви їдете зi мною. Бюро сьогоднi не при собi. До дванадцятої
ночi ми маємо ще досить часу? Як гадаєте? Тепер сьома. Десять чоловiк
цiлком вистачить. Правда?
***
О дванадцятiй ночi бiля лiкарнi для душевнохорих зупиняється два авто.
З одного двоє людей виводять пiд руки хорого. Вiн пручається, голосно
протестує, але четверо рук мiцно тримають його й тягнуть до га.нку
лiкарнi, слабо освiтленою лiхтарем.
Сонний портьє невдоволено вiдчиняє дверi. Нiякого прийняття хорого не
може бути. Показилися люди в таку годину хорого привозити?!
Але дивна рiч: i хорий, i його iпровожатi - без облич, замiсть них
чорнi машкари з дiрками, з-за яких моторошно поблискують баньки очей. I
хорий, i провожатi виймають револьвери й швидко проходять у дверi,
випхнувши портьє надвiр. Там чиїсь руки хапають його, i чийсь голос iз-за
машкари тихенько й спокiйно шепоче йому у вухо:
- Анiтелень, дядю! Чуєш?
В одчиненi дверi проходить iще троє страшних людей! Свiтло в сiнях i на
ганку чогось раптом гасне. Ще звiдкись виринають темнi постатi, їх тут,
очевидно, душ п'ятдесят-сто. Всi говорять пошепки, але цiлком собi
спокiйно й не хапаючись, як у себе дома.
Правда, не зовсiм як у себе дома, бо тi, що всерединi, погано знають
розполiг кiмнат, їм через це навiть доводиться звернутися за допомогою до
чергового лiкаря. Вiн не зовсiм охоче, але досить швидко веде трьох гостей
нагору, скоса поглядаючи на дула револьверiв, що поблискують занадто
близько з обох бокiв його грудей. За ними йде ще кiлька їхнiх приятелiв,
якi зупиняють сестру, що виходить на гомiн, ввiчливо просять її побути з
ними й трошки помовчати.
Безумовно черговий лiкар краще знає устрiй лiкарнi - за якi двi-три
хвилини вiн приводить їх у кiмнату хорого Рудольфа Штора. Хорий злякано
прокидається, вiн, може, i боронився б, не дався б себе викрасти злодiям,
але ж через те, що зв'язаний, мусить тiльки здивовано скоритися
насильству. I, коли його беруть пiд руки й ведуть, вiн такий вражений, що
не протестує, не кричить i тiльки вдивляється в дiрки на ч
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.