Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ої себе перемога.
Молодiсть не знає ощадностi, бо вона багата, як багатiй, якому нема куди
дiвати свого багатства. Вона любовна й самовiддана, як переповнена молоком
мати до своєї дитини. Молодiсть смiлива, як командир полку, що виступає
проти беззбройної юрби бунтарiв. Молодiсть - це найпоетичнiша казка, де
найфантастичнiшi подiї й акти геройства вiдбуваються з найреальнiшою,
найнаївнiшою легкiстю. Всесвiтня потвора? Всi сили неба и землi? Гармати,
банки, повiтрянi армiї? Колесо iсторiї? Закони неминучостi? Якi дурницi!
Хiба проти цього всього немає чарiвної палички, добрих фей i непоборної
сили правди?
Старий граф, що давно вже загубив усякий контакт iз добрими феями,
важко пiдводиться i з сумною пошаною досвiдченого знесилля перед молодою
наївною силою вклоняється князiвнi.
- Велике й тяжке завдання берете ви на свої молодi плечi, принцесо. Але
хай вам допоможе всемогутнiй. Щодо мене, то ви вже заразили мене, i рештка
моїх старих сил до ваших послуг.
Князiвна Елiза рвучко, не по королiвському, а по дитячому простягає
старому руку й мiцно стискує волосатi, покоцюрб ленi старiстю пальцi -
долоню обхопити несила їй.
Значить, вона може надiятись на нього? Так вона й знала! I вiн
зазнайомить її з берлiнськими друзями: I скличе їх на маленьку нараду?
Чудесно, знаменито!
Весь песимiзм старого, всi намальованi картини пропливли, як легкi
хмарини пiд її гарячим сонцем, мигнули хвилевимитiнями й зникли. I знову
все блищить, горить, смiється, навiть жовтi черепи.
О молодосте, вiчнотрачений раю, коли б же ж у тобi на росло древо
пiзнання!
***
Пiдбадьорився, пiдмолодився пiдстаркуватий дiм. Розчинились давно не
вiдчинюванi вiкна парадних, жалюгiднонабундючених покоїв iз потьмянiлими,
потрiсканими портретами на стiнах. Став частiше працювати телефон iз
мiстом. Майже щодня почав заїжджати граф Адольф, хоча чомусь принцеса
зовсi!м його не приймала.
Старий граф знову взявся за свої мемуари й щоранку, заклавши руки за
спину, насупивши кошлатi брови, важко ходить по кабiнету, мнучiї й
тискаючи свою пам'ять, як засохлу глину.
Графин-я цiлими днями шамотливо, злякано турбується, хвилюється, в усе
зазирає, всiм перешкоджає.
I все через те, що в колишнiх покоях Адольфа живе чудна дiвчина з
червовим волоссям i зеленими очима. Чудна дiвчина обклала себе книжками,
неначе студент при iспитах, цiлком серйозно, уважно, розкривши по-дитячому
уста, слухав кривого доктора Рудольфа, поводиться, як королева, i живе, як
черниця.
Старий граф частенько заходить до молодої принцеси i, коли виходить од
неї, не знає, в кого був: у королеви, в черницi, в засушеної старої дiвки,
в молодесенької наївної фантастки, в архаїчної героїнi. От вона приймає
членiв берлiнської органiзацiї, цих препаратiв для археологiчного музею,
вiд яких тхне воском, як справедливо каже Страховище. Величнiсть її,
неприступна вищiсть, вибачлива ласкавiсть воiстину тiльки можуть бути
вродженi, посланi вiд самого бога, такi вони природнi, само собою
зрозумiлi в нiй.
I от вона слухає лекцiї доктора Рудi. Яка увага, яка покiрнiсть, яка
мила, тепла, зворушлива дитячiсть!
Одна тiльки Труда не визнає принцеси. Це Страховище не силкується
навiть трошки рiвнiше триматися у присутностi високої i остi горбиться,
по-хлопчачому стрiпує стриженою головою, байдуже мружить пукатi очi
кольору старої золотистої бронзи. У природнiсть червоного волосся принцеси
вона анiтрохи не вiрить. Взагалi принцеса в домi нi до чого. Через неї
тiльки частiше почав лазити Шванебах, ця найкоректнiша зануда, яку Труда
бачила коли-небудь на свiтi. Ну, мама, розумiється, умлiває вiд щастя й
гордостi: подумайте, яка честь упала з неба на бiдних Елленбергiв.
Молодчина доктор Рудi: вiн собi шкандибає, говорить iз тiєю високою
особою, не задираючи голови, як до святощiв, посмiхається своїми
волосинками уст тодi, коли немаь нiякої потреби посмiхатись; мовчить, коли
треба балакати, i взагалi поводигься собi цiлком пристойно. От йому,
наприклад, треба їхати в гори, на страшєнно важну наукову екскурсiю, конче
потрiбно зробити ревiзiю горам пiсля землетрусу, без цього гори нiяк не
зможуть iснувати. I вiн собi кидає почеснi лекцiї з високою особою,
складає свою валiзку, в якiй iще Ной робив свою кумедну подорож у ковчезi,
i зовем не думає про те, що їхня свiтлiсть на два-три тижнi будуть
позбавленi можливостi клiпати очима на хiмiчнi формули. А хiмiчнi формули
також ото страшенно потрiбнi для майбутнього трону!
Дiйсно, чи можуть iснувати гори без ревiзiї доктора Рудi, чи нi, вiн
усе ж таки туди їде. Покоївка Мiцi, що прибирає в доктора Рудi й приносить
йому з дому їжу, переконана, що вони ще можуть простояти деякий час без
вiзиту пана доктора. А тим часом без пана доктора тут дехто буде сильно
скучати. Але пан доктор нi на цi, нi навiть на дужчi аргументи не
здається, i едиие, чого Мiцi вдається досягнути, це заключения умови: коли
пан доктор вериуться з подорожi не пiзнiше, як за два тижнi, - але ж не
пiзнiше! - Мiцi тiєi-таки самої ночi прийде до пана доктора поговорити з
ним и,ро гiрськi враження. Умови вiдповiдним способом припечатано, i пiсля
того Мiцi, причепуривши розкудовчене вiд цiєї операцiї пухнасте
бiло-кремове волосся, помагає данавi докторовi винести його валiзку до
хвiртки. I валiзка та така легенька - це Мiцi добре вiдмiчає! - що,
здається, нею можна вiд мух одмахуватись.
I таким чином принцеса Елiза цього вечора лишається, бiдна, зовсiм без
хiмiчних формул.
Взагалi, цей вечiр багатий на рiзнi подiї. Насамперед має бути дуже
важне зiбрання, таке важне, що Труда вже заранi чує в домi запах воску.
Через те вона одягається в усе чорне, бере в руки бабцин молитовник iз
кiстяними защiпочками i, потупивши очi, намiряється вийти з дому.
Але в холi її перестрiває старий граф. Вiн щойно мав трудну розмову з
графинею з приводу вечерi, тому настроєний не молитовне. I це, власне,
псує його вiдношення до намiру Труди, що його всякий батько повинен би
тiльки привiтати. Навпаки, вiн, не помiчаючи - не хотячи помiчати! -
молитовника в руках Труди, зупиняє її й рiшуче пропонує вернутись до своєї
хати, одягтися як слiд i нiкуди не виходити, бо сьогоднi має бути
наречений Труди, князь Шванебах.
На це Труда, не пiдводячи синюватих вiй iз смуглявих лиць, скромно,
тихо, як личить дочцi, навiть iз виразом суму, вiдповiдає, що вона
лишиться дома не може, бо йде до церкви. А щодо нареченого, то, скiльки їй
вiдомо, в неї його немає, бо вона ж уже сказала, що, на її думку, їй ще
рано продаватись.
У старого графа i брови, i очi, i вуса, i старомодний комiрчик сорочки
стають колючi, настовбурченi; руки починають труситись, на обвислих щоках
блiдо виступають червонi плями, а в голосi не чути нi нотки суму.
- Трудо! Коли ти ще раз дозволиш собi такi слова, будеш дуже каятись
Потiм, що це ще за нова богозневажлива комедiя? Залиши хоч релiгiю й
церкву в спокої. Пiсля ресторанiв, кабаретiв, театрiв - церква! Май сором,
дiвчино, хоч перед людьми, як не перед богом i церквою Тобi там нема чого
робитиi Вертайсь до своєї хати.
- Нi, я, мабуть, таки пiду до церкви.
- Нi, ти, мабуть, таки пiдеш до своєї хати!
- Нi, мабуть, таки до церкви.
Принцеса Елiза сходить сходами на важне зiбрання. Вона несе голову
високо, рiвно, непорушно, а проте й так бачить унизу, в холi, батька й
дочку. Ще бiльше: бачить, як рудяво-сива велика голова перехилилася до
чорно-синьої стриженої, й на обох обличчях витиснений такий вираз, од
якого принцеса зупиняється i злегка лякається. В цей момент чорно-синя
голiвка пiдводиться, на принцесу зиркають двi плями очей, голiвка рiвно
повертається, i Труда, не хапаючись, рушає до виходу.
А старий граф, повернувшись до принцеси, вклоняється їй i йде назустрiч
I на старому обвисло-жовтому лицi його принцеса зовсiм не помiчає того
щастя родини, яке є єдиновiчне й бажане. I знову принцесi пригадуються
розмови, ще там дома чуванi нею, про якiсь таємнi драми в домi графа
Елленберга.
Труда ж так само тихо, спокiйно, як справжня релiгiйне настроєна
людина, виходить iз дому й пiшки прямує до церкви. Вона могла б узяти
авто, але їхати до бога на автi вважає за занадто велику фамiльярнiсть,
тим паче, що знайомство в неї з богом таке недавнє.
Власне, вона йде не до церкви, а до пана пастора. (Молитовник теж,
власне, непотрiбний, але взято його для бiльшої певностi). А з пастором у
неї така справа: вони уклали мiж собою невеличкий договiр - Труда раз на
тиждень має разом iз паном пастором робити пiдрахунок своїх грiхiв.
Старенький уже чекає на неї у своєму затишно чистенькому молитовному
кабiнетику. Крiзь тюлевi гардини просiваються косi жовтi вечiрнi променi,
лягаючи легесенькою сiткою тiней на стiну. Розп'ятий Христос iз запалими
ребрами й обвитком на клубах, схиливши голову на плече, висить на хрестi.
Труда тихенько, скромно сiдає в фотель проти пастора, кладе молитовник
iз кiстяними защiпочками собi на колiна, а на молитовник складає смуглявi
руки з довгими нiгтями. I знову кругленькi сумнi очi пастора на
манесенькому старечо рум'яному личку задумливо, не по-земному дивляться
кудись у просторiнь. (Бiдний старенький - у нього застарiла болячка
шлунка, i вiн усе до неї прислухаєтьсяi).
- Ну, доню, про що ж ми сьогоднi матимемо нашу розмову?
I голос той самий - м'якенький, нiжний, як лапка кiточки.
Труда зiтхає, похнюплюється, мовчить i скорботно хитає головою, рецепт
пана пастора не помагає.
Кругленькi очi стають iще круглiшi, злякано непорозумiлi - який
рецепт?!
Ах, вона нiколи не навчиться церковних термiнiв! Ну, та порада, чи як
там, що панотець дав їй стояти щодня годину навколiшках перед розп'яттям
на колючiй жорствi. Вона стоїть щовечора, чесно вибравши найколючiшi
камiнцi, але це не дiє нiяк; ще поки стоїть, то добре, а як устане,
розiтре колi на, ляже спати, так усе з самого початку. Може, пан пастор
знає який-небудь iнший, дужчий рецепт, чи то пак.. ну, пораду iншу, чи що.
А потiм...
Труда знову похиляє голову, мовчки дивиться на свої руки й зiтхає. А
потiм... вона має ще один грiх: вона ненавидить свого батька.
Пан пастор злякано схрещує пальцi на животику. Батька?! Рiдного батька?
I знову Труда мовчить i дивиться на свої руки. Нi, не батька. В неї
нема батька. Граф Елленберг зовсiм не батько їй. Називається батьком, але
не батько. А поводиться, як батько, але не має на те права.
- Дитино моя, ви це все говорите, обдумавши свої слова?
О, вона обдумала! Давно обдумала. Та й для чого їй обдумувати, коли
вона сама чула розмову батька з матiр'ю, коли сам батько сказав, що вона,
Труда, не дочка йому, що її батько один iз колишнiх любовникiв матерi. У
мами колись було багато любовникiв, тепер вона вже постарiлась, а колись
була дуже гарна й приваблива. Вiн хотiв тiльки знати, якого саме, а мама
не хотiла того сказати. А коли так, то яке вiн має право поводитися з нею
так деспотично й по-батькiвському, як вiн поводиться. I от тут є питання
чи грiх, що вона ненавидить не свого батька.
- Дитино моя, ви сказали менi такi речi, що я не можу так одразу
повiрити вам. Ви цiлком певнi, що ви саме це чули?
Труда знизує лiвим плечем, розумiється, вона цiлком певна.
Мама, правда, одкидає, запевняє, що вона. Труда, дiйсна дочка батька,
але нi батько, нi вона цьому не вiрять. Розумiється, вона не дочка графа.
Старенький пастор зiтхає.
- Дитино моя, ви не повиннi, перш за все, слухати тих розмов, якi не до
вас зверненi. Друге - ви не повиннi брати того за iстину, що часом
говориться в хвилини гнiву й несправедливостi. Третє - ви не повиннi
допускати ненавистi у своє серце до людей взагалi, а особливо до людини,
яка дала вам життя.
Труда знизує правим плечем так не дала ж ця людини їй життя! От
комiчно, їй-богу!
- Ви цього не знаєте й не можете знати. Ви повиннi забути, що ви чули,
не знати, не думати, вiрити вашiй матерi Такi думки тiльки ображають вашу
матiр i бога, дитино моя.
Труда заплющує очi. Ну, добре, вона так i буде робити. Коли так
по-церковному треба, вона так i робитиме. Але вона все ж таки хотiла б
мати якийсь дiйснiший рецепт од пана пастора, щоб одганяти всякi думки, що
ображають бога. Жорства, правда, дуже мало помагає. I вiд тих думок теж не
помагає, вiд тих, що вже вона розповiдала. А надто вночi- серце так само
стискується i солодко, i страшно, кров горить на щоках, i так сумно
чогось, i так соромно, i так... приємно. Ну, от приємно, факт, нiчого з
тим не зробиш Вона щиро хоче, щоб не було приємно, i нiчого не може
зробити. I сказати нiкому про це не можна. Чому не можна? Чого люди
соромляться того, що всi-всi роблять, що всi-всi так люблять?
Пан пастор строго насуплює рiденькi, з червоними прослойками тiла
бровенята. Бо цi почуття в людини є звiрячi, низькi почуття, противнi
боговi почуття! Того й соромляться їх люди.
Труда знизує вже обома плечима. "Звiрячi!" Ну, то що, що звiрячi? Чого,
справдi, люди так бундючаться перед звiрами? I чого цi почуття противнi
боговi? Незрозумiле. Вiн же сам створив i звiрiв, i людей, вiн же сам дав
їм цi почуття, i вони противнi йому. Дивне якесь вiдношення до своєї
власної роботи. А потiм з боку бога просто несправедливо так понижувати
звiрiв перед людьми Чим так люди кращi за звiрiв? Нi, нi, цiлком серйозно
й об'єктивно! Чим? Звiрi далеко кращi за людей.
Насамперед звiрi страшенно правдивi. Вони не брешуть, уже хоча б через
те, що не вмiють говорити, а вiдомо ж, що слова людей на три чвертi
служать їм для брехнi, щоб ховати те, що вони думають i роблять. Потiм,
звiрi добрiшi за людей кiнь коня нiколи не вбиває,
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.