Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
них машкарах.
Тихенько, безшумно вiд!їжджають два авто й зникають за рогом, зовсiм не
цiкавлячись тим, чи вдасться черговому лiкаревi зiпсованим телефоном
сповiстити полiцiю про подiю.
їм нема часу: адже треба стiльки сказати один одному, i не так сказати,
як виявити голосом, блиском очей, стиском руки. А потiм же така маса ще
справ: треба завезти Рудi, треба з ним зараз же скласти опис речей, якi
треба цiєї ще ночi вивезти з лабораторiї для працi над вибором скла
Сонячної машини, i то неодмiнно цiєї ще ночi, бо завтра вже його
лабораторiю стерегтимуть якнайпильнiше. Потiм треба, щоб до ранку були
конче поширенi вiдозви про вивзолення Рудi. А нiч така ж коротка! I така
щаслива, хай кожна до самої смертi буде така!
- Ух, Рудi! Та ми тепер такого наробимо, що... Нi, немає слiв у мене.
Але буде дiло! Правда, Рудi?
Рудi так стискає Максовi руку, що вона аж ниє вся до плеча, але Макс
блаженно посмiхається вiд цього болю й вiдтрi-пуе чуба на потилицю.

* * *
Сонце врочисто, велично здiймає червоно-золотi вiї над садом. Шибки
вiкон принцеси радiсним розтопленим золотом бризкають у сад. Полита
стареньким Йоганном пiдстрижена їжачком трава iскриться всiма фарбами.
Тiльки старенький Йоганн у саду не iскриться й не блискає радiстю. Як
його iскритися, коли чоловiк у цiлковитому замiшаннi й непорозумiннi квiти
для всiх нарiзанi, пiдiбранi, покладенi в букети до смаку кожного от,
наприклад, чорно-синi й жовгi троянди для принцеси - а чи можна їх
сьогоднi подавати, невiдомо. Вчорашнi квiти так i пов'яли, нiхто не взяв.
Як осiннiй сивий туман у тiсних межигiр'ях, залiг сiрий сум у графському
домi. Вчора цiлий день уся прислуга проходила навшпиньках i навiть у себе
в кiмнатах балакала пошепки старий граф занедужав. Збила з нiг старого
молода графiвна. Не пожалiла батька, осоромила, зганьбила на все життя.
Iм'я її заборонено згадувати. Ота така мила, втiшна, така собi проста
графiвна.
Сидить старенький Йоганн на лавi бiля своїх постинаних загублених
друзiв i перебирає на колiнах старечими руками нiжнi пелюстки, а в головi
- сумнi думки.
Оце сама графиня вчора їздила вмовляти. Так дочка просто не прийняла
старої матерi, чи з сорому, чи з завзяття, тiльки не прийняла, та й годi.
А вiлла в неї - чистий палац.
I принцеса як не своя. I графиня прибита горем. I Штор iз Шторихою в
тузi та горi. Стоїть лабораторiя пусткою, не стало доктора Рудольфа,
гiрше, нiж помер нещасний, любий доктор Рудi. Не буде вже кому тепер учити
його, старого, як по-латинському звуться зозулинi сльози. А тут iще
папiрцiв хтось через мур понакидав у сад? Позбирав їх йоганн, а прочитати
не може - слiпий уже став на читання, чує ще зовсiм добре, а читати не
втне - зараз же плачуть старi очi.
I перебирає старенький йоганн старечими покрученими пальцями тоненькi
аркушики паперу, на яких тiльки й може розiбрати великi лiтери
"Громадяни!" - далi плачуть старi очi.
I знов перебирає пелюстки, i шкода йому постинаних мовчазних друзiв
своїх, i не знає, що його робити. Хоч би до столу подали, так нiхто вчора
й до столу не зiйшов, навiть стара графиня не вийшла iз своєї кiмнати.
А сонце пiдводить свою владичну голову все вище та вище, голо!ва ж
старенького Йоганна схиляється все нижче та нижче, покiрно й солодко
куняючи пiд благосним теплом.
I вмить злякано скидується: по дорiжцi, як i вчора, строго й рiвно
ступає принцеса. Як i вчора, очi спущенi долу, уста тiсно стуленi, в лицi
чи тяжка дума якась, чи невсипуща зацiплена туга.
Старенький Йоганн не знає, що йому робити, пiднести чи не пiднести
чорно синi троянди. А може б, хоч трошки звеселилися замкненi уста, може,
хоч легесенькою втiхою зм'якшились би строгi очi. Страшно: а що, як гляне
на нього так само, як на Германа, коли той спитав щось не до речi про
автомобiль?
Принцеса байдужими очима проводить по зiщуленiй постатi садiвника,
потiм по квiтах i спиняється на папiрцях. На квiти, на чорно синi троянди
й не дивиться, а до папiрцiв аж сама пiдходить i нахиляється.
I бачить старенький Йоганн, як раптом принцеса кидається на тi
аркушики, хапає горiшнiй, впивається в нього очима, а папiрець аж лопотить
у руках - так трусяться пальцi їй.
- Де ви взяли цi вiдозви?
Йоганновi стає страшно.
- Пiд муром, ваша свiтлосте. Хтось накидав уночi.
Принцеса з папiрцем майже бiжить далi до того мiсця, де й учора сидiла
на лавi пiд бузком, що проти самої лабораторiї.
Йоганн якийсь час ошелешено стоїть коло квiток. Потiм по малу обережно
просувається й пiдбирається до тої лави, що пiд бузком. Що ж це таке могло
бути в тих папiрцях, що так чудно подiяло на принцесу?
I дивна рiч: йоганн бачить, що принцеса зовсiм не гнiвається. Навпаки -
звеселилося лице її, зм'якшилися тiсно замкненi уста, очi iскряться, як
полита трава пiд сонцем. Що ж воно таке за диво, тi папiрцi?!
Принцеса раптом рвучко пiдводиться й з папiрцем у руках швидко йде в
дiм. I знову - чи здається старому, чи справдi так-лице принцеси немов
заклопотане. Отож дивнi папiрцi!
Йоганн вертається до лави, забирає решту аркушикiв i також прямує
додому - там уже вiн найде собi раду з папiрцями i з квiтками.
От якраз на порозi свого помешкання стоїть сама Шториха. Звела лице й
очi, чудна жiнка, до сонця й наче молиться, отут надворi, така поставна,
поважна собi жiнка.
Йоганн тихесенько пiдходить - чи молиться людина, чи так до сонця
зажурену душу виставила, нащо перебивати? Але Шториха чує рип пiску й
повертає голову до Йоганна. Ну, коли сама побачила, можна й смiлiше
пiдходити.
I знову старенькому Йоганносi аж моторошно робиться, не дочитавши
навiть до краю папiрця, панi Штор як не сплесне руками, як не заллється
вся радiстю, як не кинеться в дверi до себе з криком "Гансе! Гансе!" Та що
ж воно таке за чудодiйнi папiрцi, ради всього святого на свiтi божому?!
Вiкна помешкань Шторiв одчиненi, вони врiвень iз землею, i старому
Йоганновi добре чути, як там радiсно грюкають дверi, як гомонять у
сусiднiй хатi голоси. Це панi Штор, оче видно, читає того чудного папiрця
свойому чоловiковi. Але старий йоганн не чує нового вибуху радостi.
Навпаки - вiн чує цiлком протилежне: вибух гнiву, лютi. Голоси враз
загоряються гнiвною жагою, налiтають один на одного, гризуться.
От вони переносяться ближче, до цiєї кiмнати.
- Та краще б вiн зогнив у божевiльнi разом iз своєю Машиною, анiж
злигатися з цими бандитами, душогубами, злочинцями проти порядку й закону!
Чуєш, ти? Нащо менi його таке здоров'я! На сором, на ганьбу, на нещастя
нам?! I ти ще СМIЄШ ..
Але тут чийсь жiночий голос, чийсь чужий, не Шторишин, не той тихий,
раз у раз рiвний i низький голос, який так добре знає йоганн, а голосний,
рiзкий, високий, як югтями згори впивається в Штора.
- Та будь проклят i твiй порядок, i твої закони, i твої графи, i ти
сам, коли ти ради них зичиш смертi й муки своїй дитинi! Чуєш ти? I хай
благословеннi будуть отi злочинцi й душогуби, що хочуть добра моїй дитинi!
Ти - не батько, а кат! Ти одну дитину вже загубив ради свого порядку,
хочеш i другу?! О нi! Годi!
З дверей виходить шофер Герман i потягається на сонце. йоганн одходить
од вiкна, тримаючи в руцi заклятi папiрцi Ану, хай Герман прочитає йому,
що воно там таке? Герман iз виглядом лiнивої вищостi й вибачливостi до
старенького са дiвника бере з рук його вiдозву й мовчки починає читати. I
раптом скрикує:
- Ого! Оце так штука!
I хоче бiгти з папiрцем назад до дверей. Але тут йоганн хапає його за
руку й рiшуче вимагає або прочитати йому вголос, або вернути папiрець.
Герман тут читати не може - це страшний папiр, за нього навiки в тюрму
засадять. Треба читати його в хатi, тихенько, пошепки.
I Герман iз усмiхом тягне за собою в дверi прилиплого дiдуся. Добре,
нехай пошепки, нехай у хатi, нехай хоч у тюрму, а Йоганн хоче таки нарештi
знати, що там є в тих страшних паперах.
I в своїй хатi Герман пiвголосом читає Йоганновi, кухаревi й двом
льокаям страшний папiр:
"Нове злочинство капiталу! Громадяни!
Молодий генiальний учений Рудольф Штор зробив великий науковий винахiд
вiн винайшов апарат, який дає змогу людинi без посередництва тваринних
органiзмiв приймати, як страву, сонячну енергiю. За допомогою цього
апарата, всяка рослина стає придатна для вживання.
Розумiючи величезне значення цього винаходу, розумiючи, що Сонячна
машина визволяє людство вiд дотеперiшнiх способiв годування, а тим самим -
од сучасних способiв господарства, розумiючи, нарештi, що це визволення
неминуче тягне за собою визволення й од усiх теперiшнiх економiчних,
соцiальних, полiтичних i всiх iнших форм утиску й залежностi одних людей
од других, не бажаючи розставатися з пануванням над сотнями мiльйонiв
людей, Капiтал учиняє дике злочинство: з наказу Фрiдрiха Мертенса, голови
бандитської органiзацiї, званої "Об'єднаним Банком", агенти й прислужники
його схопили Рудольфа Штора й засадили в лiкарню для ду-шевнохорих.
На щастя всього людства, Iнарак своєчасно довiдався про це й своєю
владою визволив великого вченого iз страшної тюрми. У цей мент доктор
Рудольф Штор є в цiлковитiй безпецi й приступає до дальшої працi над своїм
винаходом. Незабаром увесь свiт матиме радiсть зазнайомитися з Сонячою
машиною й оцiнити розмiр злочинства капiталiстичних розбишак. Центральне
Бюро Iнтернацiонального Авангарду Революцiйної Акцiї в Нiмеччинi
(Iнарак)".
Кухар таємничо, з острахом здiймає догори пальця.
- Оце та-та ак, мої панове! Оце, я вам скажу... Але в коридорi рiзко,
нетерпляче дрiботить дзвiнок. Льокаї схоплюються й прожогом вилiтають iз
кiмнати.
Прибув граф Адольф Елленберг. У холi, струнко витягши своє кремезне,
молоде ще тiло, стоїть Ганс Штор. Лице його жовто-блiде, але
кам'яно-суворе. Граф м'яко, дрiбно, нiби не згинаючи колiн, пересуває своє
опецькувате тiло сходами на гору, кругло потираючи руки й спустивши очi
долу.
Перед дверима покоїв принцеси вiй на мент зупиняється й перевiряє щось
у боковiй кишенi.
Принцеса вже жде на нього. Вона зараз же простягує йому червоний
папiрець.
- Бачили вже, пане графе?
Граф Адольф швидко охоче киває головою - бачив, бачив, неприємнiсть,
велика неприємнiсть.
- Але це правда? Вiн утiк?
- На жаль, правда. Так, так, на великий жаль, правда. Утiк. Викрала ця
проклята банда.
Але нi граф у принцеси, нi принцеса в графа не помiчають великого
пригнiчення.
Принцеса уважно, скоса обкидає м'яку постать Мертенсового мiнiстра.
- Вас, здається, пане графе, ця подiя хвилює менше, нiж слiд би було
сподiватися? А тим часом, оскiльки я розумiю, це загрожує великими
ускладненнями. Сонячна машина стане тепер широко вiдома, i всi тi наслiдки
вiд неї, яких ми боялись, не зменшаться.
Граф Адольф сумно, з жалем посмiхається.
- Нiякої Сонячної машини немає, ваша свiтлосте. Так, ваша величносте,
зовсiм нема її й нiколи не було. Вона є плiд дiйсно хороби бiдного доктора
Рудольфа. Вiн - дiйсно хорий, ваша свiтлосте. Ми цiлком правильно
орiєнтувались у його станi. Фактично й безсумнiвно душевнохорий.
Принцеса помiтно блiдне й сильно стискає руками поруччя фотеля.
- Через що це ви так думаєте, графе?
- Через те, ваша свiтлосте, що вчора спецiально мною призначена
секретна комiсiя з довiрочних учених i професорiв перевiрила ту знамениту
Машину и вiдкрила, що це абсолютно нiкчемна дурниця, просто нiщо, невинна
коробка.
- Стривайте! Але ж ми самi були свiдками. Вiн десять день нiчого не їв.
Мати ж його при нас їла сонячий хлiб! Ви ж самi бачили!
Граф Адольф поштиво, згiдно нахиляє голову. Так, вiн був свiдком. Але
свiдком чого? Цiкавого явища гiпнотичної авто-сугестiї й сугестiї на
матiр. Цiлком просте пояснення.
Князiвна Елiза раптом пiдводиться, iде до вiкна, звiдти до столу, знову
до вiкна. Брови її хмуро насупленi, очi пильно всiромленi в землю.
- Ваша комiсiя й скло перевiряла?
- О, звичайно. А як же! В ньому ж уся суть. Звичайнiсiньке собi скло з
додатком рiзних елементiв. У кожному разi цiлком непридатне до тої мети,
яку визначав йому бiдолаха Рудольф у своїй фантазiї.
- Чекайте. Ще одно запитання. Комiсiя, значить, пробувала робити
сонячний хлiб?
- Так, ваша свiтлосте, але...
- Скажiть: хлiб, роблений комiсiєю, мав той самий вигляд, що ви бачили
в доктора Рудольфа? Пам'ятаєте ту фiалковiсть?
Граф Адольф iзнизує плечима - нi, такого вигляду хлiб комiсiї, правда,
не мав, але яке ж це має значення? Це ж його власна Машина, не чия iнша.
Принцеса незрозумiле хмарно посмiхається й знову починає чудно швидко
ходити по кiмнатi. Вигляд їй стає щораз жорсткiший, гнiвнiший, лютiший.
Графе, ваша комiсiя перевiряла фальшиву Машину. Вiн нас обдурив!
Розумiєте? Вiн - не хорий, а нечесний, нахабний хам!
У такому гнiвi, такою нестриманою, жагучою, хижою граф Адольф ще нiколи
не бачив її свiтлiсть. I ця певнiсть її гнiву мимоволi примушує його
стурбуватись.
- Але ж, з дозволу вашої свiтлостi, яка рацiя була докторовi Рудольфовi
обдурювати нас, брати фальшиве скло для демонстрацiї Машини перед комiсiєю
урядовою? Прошу вибачити, але я цього не розумiю. Не мiг же вiн знати,
куди вiн мав їхати зi мною?
Принцеса Елiза не вiдповiдає. Вона стоїть бiля вiкна й металiчними
очима дивиться на краєчок даху лабораторiї. Потiм повертається й знову
пiдходить до графа Адольфа.
- Графе! Повторюю: вiн не хорий. Машина - факт. Ви повиннi поставити на
ноги всю вашу полiцiю й негайно - чуєте, негайно! - знайти цього...
чоловiка.
Граф Адольф щораз бiльше й бiльше починає вiрити в правду слiв
принцеси. Незрозумiле, дивно, але, дiйсно, можливо, що в Рудольфа якимось
чином виникло пiдозрiння i вiн узяв не те скло. Ах, так!
Граф
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.