Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
яка за це схоче жити з ним.
Фрiда починає чогось трудно дихати, якось чудно конвульсiйне водити
пальцями по столi, а очi стають iще напруженiшi, жалiбнi, величезнi и
гарнi.
- Я, Трудо, не можу... з тобою їхати.
- Не можеш?! Чому?!
Фрiда спускає очi й перестає корчити пальцi.
- Тому, що ти... зробила страшно негарно. Твiй учинок такий ганебний,
що... що я дивуюсь, як ти можеш мене кликати з собою.
Труда вся затихає. Вишневi опуклi губи стають висхлi, сiрувато синi,
бiля вуха виразно видно синю родинку, подiбну до довгастої крапельки
чорнила. Фрiда ж смiливiше пiдводить свої очi тiльки но зробленої ляльки.
- Ти ославила наше iм'я такою ганьбою, що я.. що тебе нiхто до себе не
може прийняти. Ти викреслила себе з грома дянства. I ти хочеш, щоб я теж?
.
Труда мовчить i пильно, важко, невiдривне дивиться в ди тяче лице з
величезними очима, над якими сьогоднi хвилясте, виразно пушиться загониста
зачiска.
- Папа лежить хорий. Мама в такiм одчаю, що... Адольф нахваляється
арештувати тебе й вислати з Берлiна. Всi знайо мi жахаються вiд самого
твого iменi. Бачиш, що ти наробила? Це страх, що ти наробила, Трудо!
Труда вперше бачить цю маленьку гарненьку жiночку з кри хiтним ротиком,
який так строго й повчально тепер складений. Вона пильно, з хмарною
цiкавiстю розглядає її.
- Та-ак? А як я це "наробила" ради тебе, що тодi?
- Ради мене!! Оце маєш! З якої речi!!
- З такої, що ти благала. Ти сама нахвалялась убити й взагалi на все
пiти, щоб визволитись...
- О боже, чого не говориться в таких випадках! Але коли б я знала, що
ти можеш пiти на такий страшний сором, я б нiколи й слова тобi не сказала.
Ради мене! Оце тепер я винна. Ти сама весь час мрiяла про волю. А тепер
уже через мене. Розумiється!
- Значить, ти не потребуєш моєї допомоги! Нi? Волiєш у цiй смердючiй
ковбанi з жабою далi жити! Добре! Бувай. Але цим разом дивись, Фрiдо, до
мене бiльш не прибiгай. Чуєш?
Труда рвучко повертається, iде до дверей i шарпає їх. Вони замкненi.
- Ага, твоя жаба замкнула нас! Вона, розумiється, пiдслухувала.
- Та ти ж сама замкнула дверi!
Труда гнiвно вiдмикає й виходить. У сусiднiй хатi, похрускуючи
пальцями, низесенько вклоняючись, зустрiчає її барон. Надзвичайно шановна
гостя вже вiдходять! Так швиденько? Так скупо ощасливили своєю цiнною
присутнiстю?
Труда рапгом зупиняється, закладає руку в торбинку й вихоплює
револьвера.
- Ще одне слово з твоїх жаб'ячих уст i...
Бароновi очi стають опуклi, як два сiренькi гудзиьи вiд черевикiв. Вiн
як прикипає на мiсцi, а в дверях спальнi тонесенько, жахливо скрикує
жiночий голосок:
- Геть! Фiть моментально вiд мене! Ну!
Труда грiзно свистить i змахує дулом револьвера. Висхла куряча постать
барона вiдсахується вбiк i сунеться назад.
Тодi Труда, трiпнувши капелюшем, по хлопчачому вихиляючи клубами, не
хапаючись, виходить.
Чорно срiбний лицар по виразу всiєї постатi Страховища бачить те, що
вiн заранi знав. Вiн нiжно всадовлює її, нi про що не питає, тiльки
тихенько, обережно погладжує безсило опущену на колiна смугляву ручку.
Карi похмуренi очi дивляться в одну точку перед собою й не клiпають. I
авто тепер не занадто помалу їде i берлiнськi трамваї зникли з лиця землi,
i не стало пекучого сонця на небi. На вулицях якесь бiльше, нiж звичайно,
оживлення, газетники не встигають продавати газети, покупцi тут же читають
їх, тупчачись чередою, що застрягла у воротях. Труда не помiчає.
Душнер зупиняє авто, купує газету, просить дозволу про глянути Труда
дивиться в одну точку й не клiпне нi разу.
В такому разi не до газети, швидше додому.
Дома Труда лягає на канапу лицем догори й так само дивиться в стелю, як
дивилась у спину шоферовi. Нi звука, нi словечка.
- Трудонько! Дiвчинко моя!
Чорно срiбний лицар стає на колiна перед нею, бере смугляву безживну
ручку й тихо, сумно, нiжно говорить про те, що страждання є неминучий
закон життя, але що в життi є також i такий закон, який нiчому не дозволяє
надовго затримуватись на мiсцi й страждання перевертає на радощi, а радощi
на страждання.
I ще нiжнiше, ще обережнiше чорно срiбний лицар говорить про те, що за
всяке страждання дттiки вiн готовий платити авансом усiма тими радощами,
якi на його коптi лежать у його долi. Вiн не смiє запропонувати купити її
полегшення одним маленьким актом, який i йому дасть щастя. Цього вiн не
смiє їй пропонувати. Але дитинка повинна признати те, що тисячолiтнi
забобони часом дужчi за молоду справедливiсть. Вони вросли в тiло людської
громади, i громада боляче б'є того, хто пробує видерти їх iз неї. Чи варто
ж видирати те, що навiки вросло?
Труда пильно, похмуро дивиться в стелю.
Дитинка повинна зрозумiти, що все на свiтi умовне, вiдносне. I всякий
чабобон так само не має сили абсолютностi. Часом вiн - зло, часом - добро.
В одних умовах шлюб є каторга, в других - засiб збiльшення своїх сил, у
третiх - радiсне затвердження себе на дорозi до вiчностi.
Чорно срiбний лицар несмiло, чекаюче дивиться в непорушне лице. Потiм
зiтхає й тихенько пiдводиться. Коли чула, то те, що не скинулась, не
обурилась, уже є малесенький крок уперед. Але чи чула ж?
Душнер сiдає побiч i тихенько переглядає газету. Що та юрба на вулицi з
неї так жадно смоктала?
Ага! Оце, очевидно. О, це цiкаво!
Оповiстка:
"Банда розбишак, що зве себе Iнараком, цiєї ночi з мiської лiкарнi для
душевнохорих силомiць викрала хорого хiмiка доктора Рудольфа Штора, що
нездужає на манiю винахiдництва. Зроблено це з метою шантажу довiрливих
людей на так званiй "Сонячнiй машинi" та головно для внесення заколоту в
громадянство.
Отже оповiщаємо:
Апарат, який нiбито винайшов Р. Штор, розслiджувала спецiальна наукова
комiсiя пiд головуванням професора Ф. Бруннера. Вона визнала, що цей
апарат не має нiякої нi наукової, нi практичної вартостi i є цiлком
безпотрiбною й безглуздою коробкою, витвором хороi фанiазiї
душевноненормальноi людини.
З огляду на серйознiсть мiжнародною моменту, в якому перебуває
Нiмеччина в зв'язку з агресивними намiрами Союзу Схiдних Держав, в
iнтересах охорони порядку й оборони гро мадян од шантажу, забороняється:
публiчну й приватну пропаганду шарлатанських винаходiв, мiж ними й так
званої "Сонячної машини". Винних у нарушеннi цiєї постанови чекає кара на
пiдсiаш законiв воєнного часу.
За викриття схованки хiмiка Рудольфа Штора, як обвину Баченого в
крадiжцi брильянтiв та небезпечно хорого, оголошується нагорода в два
мiльйони марок. Характеристичнi ознаки Р. Штора: кривий на лiву ногу,
зрiст високий, темно-сiрi очi, тонкi вуста.
Полiцай-президiя Берлiна"
О, це повинно її розворушити хоч трохи!
- Дитинко! Вибачте, що я вас турбую. Але я не можу сховати вiд вас.
Дуже важне для вас. Знову про вашого доктора Рудольфа та його Сонячну
машину. Цiла урядова оповiстка. Хочете, я прочитаю?
Труда мовчки переводить очi iз стелi на Душнера й чекає. Вiн,
хапаючись, голосно читає, весь час позираючи на непорушне хмарне смугляве
лице. Раптом воно темнiє, очi оживають, уся постать пiдстрибує вгору, i
люто стиснений кулачок б'є по канапi.
- Брехня! Пiдла полiцiйна лицемiрна брехня! Вiн не хо-рий! А Машина
зовсiм не безглузда коробка, їхнi голови - безглуздi коробки! Фе, гидота!
I брильянтiв вiн не крав. А просто взяв для своєї Машини!
- Хм! А чого ж вiн попав у божевiльню?
- Вони його запакували туди!
- Ну, як же так: здорову людину, та ще за те, що вона винайшла таку
велику рiч, запакувати до божевiльнi? Це ж нелогiчно, дитинко.
- Ах, логiчно! А логiчно, щоб перевернений, старий, гидкий дегенерат
запакував навiки в тюрму молоду дiвчину i... А, знаю вашу логiку! Вашу
законну, моральну логiку! I герой Рудi, що втiк, i слава Iнараковi! I от
вiзьму й буду скрiзь вести пропаганду за Сонячну машину. Ану, нехай мене
карають "на пiдставi законiв воєнного часу". Будь ласка! Як смiє полiцiя
заборонити менi говорити, що я хочу? Як?
Чорно-срiбний лицар те зовсiм задоволений наслiдком роз-бурхання.
Дiйсно, що за несподiване Страховище ця дiвчина. Вся душа її, як хвиля -
то в один бiк гасне, то в другий. Ще справдi в цьому станi вибiжить на
вулицю та й почне вчиняти свiй бунт.
- Так, розумiється, полiцiя не може забороняти. Це, справдi, може, вже
занадто. Але коли це справа Iнараку, то... Ну, та бог iз нею. А от
дозвольте менi прочитати ще одну цiкаву рiч. Це дiйсно вже щось зовсiм
таємне. Слухайте, дитинко, чи не до вас це стосується? Це оповiстка. На
першiй сторiнцi. Слухайте:
"Того, хто весною помилився в саду, хто вмiє до гримувати свого слова,
об'єкт помилки пiд словом честi повної безпеки просить про побачення".
- Ну, що ви скажете, дитинко? Не вас? Нi? Ви нiде весною в саду не
помилялись? Слова свого ви дiйсно вмiєте дотримувати, а от чи вмiєте
помилки весною робити? Га?
Труда серйозно думає. Весною? В саду? Якої саме весни? Може, Макс?
- Ах, дурницi! Iдiотська оповiстка. Я хочу в ресторан, Душ-нере! В
театр, у кабаре, куди хочете. I багато вина! Чуєте! Я їм покажу "таку
особу"! Тепер усе одно! Тепер я зовсiм вiльна. I щоб менi через два днi
театр був. Чуєте? Капелюш! Рукавички!
***
Наделi знаменито влаштувалися собi: знайшли якогось далекого родича,
великого комерсанта, крамаря мистецькими народними виробами, вiн їм дає
роботу - i вони чудесно заробляють тепер. Усi сини покидали свої фабрики,
примадикували в себе в помешканнi невеличкий електричний верстат i
працюють усiєю родиною. Робота легка, чепурна, цiкава: вишлiфовувати
склянi та глинянi вироби та розмальовувати їх власноручно iз суто народних
рисункiв. Навiть старий i стара, та навiть маленькi Наделята, отi
пуцьвiрки, Грета та Лорхен, i вони тепер заробляють немалi грошi. Щодня
Герман, або Фрiц, або всi разом виносять iз помешкання цiлi валiзки
оброблених виробiв, а приносять новi замовлення.
Розумiється, сусiдам чи знайомим вони адреси свого родича не дають - то
вже чорта з два, мiцно тримають про себе самих. Але милуватися виробами,
вже готовими, можна всiм, хто хоче. I якi, справдi, чудеснi скляночки,
вазочки, чашечки, горщечки, якi тонкi рисунки, фарби! Аж диво бере, що
проста робiтнича родина може справлятися з такою делiкатною роботою.
Звичайно, родич їхнiй дав їм секрет, без секрету, розумiється, треба довго
мозолi натирати, щоб дiйти такої вмiлостi.
Але ж i як завзято зате працюють! Цiлий день чути в них шкварчання,
пиляння, тихеньке постукування; з раннього рана до пiзнього вечора горить
робота в щасливих Наделiв. Першi днi то аж наче сп'янiлi всi були вiд
радостi та щастя, мало не цiлувалися з усiма, кого зустрiчали, хто
приходив до них. А тепер усi такi здоровi, бадьорi, веселi, привiтнi. Де
дiлася вiчна гризня їхня, вiд якої часом сусiдам доводилось вiкна зачиняти
та в пiдлогу стукати, щоб тихше гризлися. Тепер у них вiчно ясний смiх,
жарти, спiви за роботою. Буває ж щастя людям, в яких багатi та негордi
родичi.
Справдi, вiд самiсiнького ранку до вечора кипить робота в Наделiв; не
там, звичайно, де виставлено вже зроблену роботу на показ людям, а в
найдальшiй кутковiй кiмнатi, куди нiкому чужому не дозволяється входити О,
в секрет роботи нiкого втаємничувати Наделi не хочуть. Навiть у сусiдню з
майстернею кiмнату нiхто не допускається. Та й мають рацiю: всякому
захочеться легкий хлiб перехопити.
I щовечора сини з важкими валiзками в руках весело виходять iз квартири
й легко сходами зносять їх униз. Там на них уже чекає стареньке,
поганеньке авто родича-комерсанта, забирає валiзки - i майнули хлопцi як
на гулянку.
А Берлiн iз кожним днем щораз бiльше га бiльше гуде дивною чуткою,
хвилюючою казкою про таємну Сонячну машину. Пропаганда її заборонена
(дозволяється тiльки в сатирично-гумористичних часописах смiятися з неї);
вживання її загрожує карою; нiде нi за якi грошi купити її не можна; нiхто
її сам не бачив, нiхто сам того сонячного хлiба, розумiється, не iв, на
дух не нюхав, на смак не куштував. А тим часом Берлiн щораз дужче та дужче
гуде тою казкою, наче хтось щодня пiдкладає та й пiдкладає вогню у
величезне залiзобетонове черево велетня.
Що таке Сонячна машина? О, це надзвичайна штука!
Сонячна машина то такий апарат, який сам собою витягує з рослини всi
соки; тi соки вiн процiджує, перетворює в новий чудодiйний газ. Тим газом
треба дихати, поки з'явиться пiт на чолi, i як з'явиться пiт, тодi людина
почуває, що насити лась, i зараз же страшенно п'янiє, їсти ж зовсiм нiчого
не треба. Цей апарат винайшов син одного графа, якого батько за злочинство
нiбито хорого сховав у божевiльню, назвавши доктором Рудольфом Штором. В
дiйсностi ж вiн не Рудольф Штор, а граф.
О нi, Сонячна машина - це просто одна iз штук iндуської окультичної
науки. Нiякого Рудольфа Штора взагалi на свiтi немає. Нiяких взагалi
апаратiв нема. Просто сугестiя. Людинi з нахилами медiїма дається в руки
який небудь предмет, для бiльшої перекональностi скло, i через те скло
передається наказ орудної центральної волi. Об'єкти цiєї волi виконують
наказ, крутять яку небудь машинку, їдять усяке чортзна що й почувають себе
так, як їм наказано. Нiякого сумнiву, це робота агентiв Союзу Схiдних
Держав. Полiцiя вже арештувала кiлька суб'єктiв iз такими склами, двоє з
них були китайцi, а один-вiдомий iндуський факiр, що недавно прибув до
Європи.
I з кожним днем виразнiш i виразнiш гуде Берлiн. Не можна, заборонено
йому густи, а вiн таки гуде, а вiн хвилюється, а вiн снує химернi
вiзерунки свого розворушеного вiковiчного бажання. I вже частiш та частiш
полiцiя ловить людей iз склами, iз самими навiть Сонячними машинами. На
фабриках та заводах усе частiше з'являються якiсь люд
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.