Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
бе в дзеркалi, бере коробку й сходить iз нею
вниз. Вже за чверть п'ята. А вiн же дав слово Сузаннi рiвно о п'ятiй бути
вже в неї. Тепер не повинно бути нi неточностi, нi обману, нi гри, нi
лицемiрства. Нiчого.
Сьогоднi вiн уже не обiймає величного портьє, не говорить чудних слiв.
I йде вiн до палацу цiлком пристойно, поважно, такий весь чисто убраний,
навiть у жабо з мереживом .От тiльки коробка в руках. Коробка - не
коробка, валiзка - не валiзка, нести її самому йому незручно, а льокаєвi
дати нiзащо не хоче.
***
Сузанна чекає Макса в зеленому гротi. Це велика печера, обросла зеленим
густим мохом. Старi сiрi скелi випинаються по стiнах незграбними рогами; в
кутку загус жовтий сталактит, подiбний до величезної обплилої воскової
свiчки; десь дзюркотить струмочок, звiдкись просiвається жовто-зелене
свiтло. Тихо, журно. Пахне трошки лiсовою цвiллю, трошки глицею. Збоку -
плескуватий величезний камiнь, оброслий мохом.
Коли Макс, мружачи очi, входить до грота, незграбно несучи поперед себе
коробку й стукаючись об неї колiнами, з каменя помалу пiдводиться русалка.
Вона не встає, а тiльки спирається на лiкоть i жде. Як у всякої порядної
русалки, на нiй, крiм легесенького газового зеленого жабуриння, розпущених
кiс i легесеньких зелених черевичкiв, нiчого немає. Максовi гостро виразно
впадають в очi двi пiдковосхожi густi зеленi тiнi пiд тугими оголеними
грудьми, рiденько прикритими газом.
Русалка витягує до нього праву руку.
- Ну, нарештi!
Але тут же здивовано непорозумiло помiчає коробку.
- А це що таке?! Для чого сюди цю коробку? Ти кудись виїжджаєш?
Макс ставить коробку бiля своїх нiг, поштиво бере руку Сузанни i,
стараючись не дивитись на її голi, злегка задрапованi жабуринням клуби,
цiлує.
- Ради бога, Максе, що це за опудало ти принiс сюди? Саме сюди! Побiйся
ж бога, подивись, яка вона тут страшна. Ради всього гарного, викинь її
зараз.
- Вибач, Сузанно, але нiяк не можу викинути.
- Ну, знаєш, я справдi повiрила, що ти тепер iнший став. Ти ж обiцяв
прийти з великою якоюсь радiстю до мене. А приходиш iз якоюсь брудною
смiшною коробкою, що примушує навiть цi скелi корчитись од образи. Фе!
Русалка лягає на камiнь i сердито закидає руки за голову.
I Макс знову гостро виразно помiчає темно-зелену, пухнату тiнь пiд
пахвами.
- Я й прийшов iз "великою радiстю". А ти обiцяла прийняти мене теж
iнакше, а замiсть того лаєш мене. Сузанна швидко пiдводиться й знову
спирається на лiкоть.
- Ти вважаєш, що я погано тебе приймаю?! Так?
Макс старається не бачити нi круглого глянсуватого колiна, випнутого з
пiд жабуриння, нi двох перевернутих округлих чаш, що випинають зеленими
промiннями газ, нi шовковистої розпущеної бронзи, що спадає з плiч на голу
круглу обточену руку. Вiн дивиться тiльки в її вогкi, з зеленими
вiдблисками, глибокi очi; в них поза скриком обурення стоїть iззаду
лукавий Сузаннин вабливий смiшок.
- Нi, ти приймаєш добре. Але сердишся на мене даремно. I побачиш, що я
свого слова дотримав; я прийшов iз великою радiстю. Можна менi сiсти коло
тебе?
Смiшок продирається наперед i опановує очима, устами й ямочками коло
уст. Справдi, вона сьогоднi iнша, вона не дама, а дiвчина, зовсiм молода,
на диво тонка дiвчина, а розпущенi коси роблять її просто невинною. Вона
трошечки вiдсуває ноги, злегка випинає до нього пiдборiддя й лукавим
нiжним шепотом кидає в нього!
- Милий!
- От це iнша мова! Бо я таки милий.
- Ох! Невже?
I дiвоча пухнато-бронзова позеленена голова насмiшкувато схиляється на
плече, а вогкi чистi очi мружаться ласкою, хвилюванням, смiшком
- Правда! Побачиш сама! Насамперед бачиш, яким чемним хлопчиком я
одягнений сьогоднi?
- Диво дивнеє! I головою ще нi разу не шарпнув, як загнузданий кiнь.
I знову лукаво, насмiшкувато витягши до нього пiдборiддя, тихенько,
таємно шепоче:
- Ну, а радiсть же де?
А очi вже знають, ждуть, хвилюються, радiсно соромляться Макс
посмiхається й показує рукою на коробку.
- Ось.
- Ти хочеш, щоб я знов почала "лаятись"? Будь ласка, постав її хоч туди
за камiнь. Що воно таке? Для чого ти гя гаєш її з собою?
- Бо це радiсть. Як же її не "тягати" з собою?
Сузанна раптом догадується.
- В нiй щось е? Для мене?!
- Для тебе, для всiх.
- I для всi iх? Це вже забагато. Що ж воно таке? О, господи, невже
рукопис твоєї книжки? Ради бога, Максе!
Макс не ображається, не стрiпує головою, тiльки все так само
посмiхається.
- Нi, не рукопис. А хочеш знати, що це?
- Як же не хотiти, коли ця мацапура всю нашу увагу вiдбирає. Мушу
нарештi знати!
- Це - iндульгенцiя, Сузанно. Iндульгенцiя всьому людству, всiм людям
разом i кожному зокрема, мiж ними i тобi, i менi.
- Хм! Загадково. Але що тобi iндульгенцiя потрiбна, то в цьому нiякого
сумнiву немає.
- Так, тут є й менi, всiм моїм пакостям, нещиростям, слабостi, брудовi,
нiкчемностi. Є, Сузанно. Але не тiльки менi, а, повторюю, всiм людям, всiм
їхнiм пакостям, злочинствам, жор-стокостям. Цiлковите всепрощення! Забуття
всiх грiхiв. А також i святощiв. Тут, Сузанно, в цiн коробцi лежить смерть
усiх богiв i дияволiв.
- Боже, яка ж це, певне, нудна рiч!
- У цiй коробцi, Сузанно, лежить бомба.
- Iндульгенцiї й бомба. Цiкавий багаж.
- Страшної, нечуваної сили бомба, Сузанно. Такої сили, що висадить у
повiтря всю iсторiю людства. Переверне всi вашi "непохитнi" закони краси,
моралi, економiки, науки, полiтики. Поперемiшає всi народи на землi дужче
за вавiлонську башту. Поруйнує...
- Господи! Я боюсь, Максе! I мiй грот висадить?
- I твiй грот, i тебе, i мене, i твоїх льокаїв, покоївок, портьє,
робiтникiв на твоїх фабриках - усiх повисаджує, порозносить на шматки й
одродить новими.
Сузанна раптом зручним швидким рухом заносить ноги на край каменя й
стрибає на пiдлогу. Груди напругло, туго здригаються, i бронзова хвиля
волосся, пахнувши на Макса духом сiна, закидається за спину.
- Вже знаю! Стиль вiдозв Iнараку! Господи, та як же я вiдразу не
догадалась? Машина ледарiв, калiк i бездар? Так?
Макс помалу пiдводиться. У вогких очах уже нема хвилювання, смiшка,
нетерплячого чекання. Вони смiються одверто, пiднято, войовничо. Вони
нарештi зустрiлися з ворогом, якого довго чекали.
- А, це цiкаво! Покажи, покажи!
- Хм! Коли ти так заранi ставишся, то чи є рацiя навiть показувати.
- О нi, покажи! Як же я ставлюсь? Вона ж iзцiляє калiк, слiпих, глухих,
кривих. Нi хiба?
Макс якийсь мент рагається, потiм помалу розв'язує коробку й вiдкриває
її. Сузанна з цiкавiстю зазирає всередину; там видно тiльки якусь чорну
пiвкруглу пукатiсть Макс обережно просуває руки вниз, пiдхоплює з бокiв
апарат, легенько виймає його i ставить на канапу камiнь. Мiдна корба,
комин, скла, шапочки цвяшкiв кричуще випинаються на тлi моху
сi-рувато-зеленявих скель. Сузанна гидливо, насмiшкувато й обережно, щоб
не доторкнутись навiть кiнчиком шовкового жабуриння, пiдходить ближче.
- Так оце та страшна бомба, iндульгенцiя, краса, радiсть, чудо з чудес?
Так? Iмпозантний вигляд. Дiйсно, страшно робиться. Краса надзвичайна. Це
що ж таке в неї за халабудка згори?
Макс iзбоку з цiкавiстю оглядає злегка перехилене напiвголе струнке
туге тiло (але воно вже чогось не хвилює i очi не бояться ходити по
опуклостях грудей, по густих зелених тiнях тiла).
- Ти не вважаєш за потрiбне навiть вiдповiсти бiднiй неофiтцi?
- Нi, чого ж. Можу вiдповiсти. Можу навiть показати, як робиться
сонячний хлiб. Можливо, що ти iнакше будеш говорити, коли попробуєш його
i...
- О, ради бога! Цю зелену, мокру, огидну жуйку? О нi. Я, слава боговi,
ще не калiка, не бездара, не ледарка й не божевiльна. Я ще можу жувати
своїми зубами людську їжу и на худобу сходити ще не маю нiякого бажання.
- Невже навiть цiкавостi немає?
- Мене огиднi речi мало коли цiкавили.
- Так. Хм. Я все ж таки такого прийому не сподiвався. Я думав, що ти
здатна побачити iншу красу. Ну, що ж: рiзне розумiння краси буває.
Макс помалу бере апарат i вкладає його в коробку. Сузанна з холодною
насмiшкою слiдкує, як один край машини нiяк не хоче входити й як нiжно,
обережно, побожно натискають на нього Максовi пальцi. Зачинивши коробку,
Макс зав'язує її, бере в одну руку, а другу простягає русалцi.
- Прощай, Сузанно.
Русалка руки не бере, мовчки, граючи очима, схиливши голову на плече,
дивиться на Макса й посмiхається.
- Невже бiльше нiчого тобi не треба було, як показати бомбу? Ти зовсiм
хочеш бути подiбний до побiгущого з магазину; принiс, показав, не
вподобалось - i вiн iде собi геть.
- Так, Сузанно, я - побiгущий iз магазину.
- Сумно. А я думала, що ти мiй милий. I я так ждала милого, так,
дурненька, хвилювалась от нарештi кiнець усiй нашiй боротьбi, всiм дурним
нашим сваркам, непорозумiнням. (Чекай). От прийде вiн, мiй вiястий, мiй
палахкий, мiй гарний милий, прийде з великою радiстю, з випущеною на волю
любов'ю, скрикне щастям, схопить вихором - i... Але прийшов побiгущий iз
коробкою. Де ж та радiсть i кпаса, що ти обiцяв? Га?
Макс спускає вiї на коробку.
- Тут, Сузанно. Але, на жаль, ти ще не здатна бачити справжньої краси.
Сузанна вмить люто, обурено стрiпує головою так, що по плечах
пробiгають дрiбнi шовковi хвилi.
- Нi, це вже... занадто смiливо! Та найди ти менi хоч одну людину з
розвиненим естетичним i фiлософiчним смаком, щоб вона в цiй жалюгiднiй
машинi знайшла якусь красу. Та от: у мене в "храмi краси" в цей мент
сидить душ двадцять моїх приятелiв. Це - люди естетичного виховання,
артисти, жерцi краси. Ходiм до них, ходiм, покажемо їм цю... рахубу й
спитаємо, що хто бачить у нiй гарного. Не тiльки з погляду її зверхностi,
я розумiю твої посмiшки, розумiю, в чому ти хочеш бачити красу цього
винаходу. Там є полiтики. Нехай вони знайдуть у нiй красу, значнiсть,
вартiсть iз погляду полiтики. Є люди науки, актори, поети, драматурги,
маляри, скульптори. Нехай кожний iз свого погляду скаже. Хочеш? I я тобi
кажу: коли серед них знайдеться хоч один, що знайде красу й буде, як ти,
боронити її, я даю тобi обiтницю: на знак мого смутку з приводу такого
явища цiлий тиждень не їсти м'яса. Хочеш? Чи боїшся?
Макс iз цiкавiстю розглядає стелю, пiдлогу, стiни! фальшиве, все
фальшиве, декоративне, мертве, трупне.
- Я не боюся думки твоїх приятелiв, але язика їхнього боюсь. Та й не
тiльки язика. Ти гарантуєш, що хтось iз них не видасть мене полiцiї?
Сузанна гнiвно нахмурює с-вої чудеснi очi.
- Максе! Ти можеш що хочеш думати про моїх приятелiв, але неестетичних
учинкiв ти їм закинути не можеш!
- О Сузанно! Ще й скiльки можу. Саме твоїм естетам. Але я все одно до
них не пiду. Менi дiйсно цiкаво б послухати думку "цвiту творчостi", але
рискувати собою в такий момент ради цього я не маю бажання. Прощай,
Сузанно.
- Чекай. Ти все ж таки хочеш послухати? Добре. Ти можеш не йти до них
Ти сидiтимеш, дивитимешся на них, слухатимеш - i нiхто тебе не бачитиме.
Хочеш? А я сама представлю їм Машину. Хочеш?
- Навiщо це, Сузанно!! Невже ти можеш гадати, що..
- Ну, просто так! Ну, менi хочеться, щоб ти ще не йшов. Я тобi не
цiкава. Так, може, цiкаво подивитись i послухати цiкавих людей Ти ж не
можеш сказати, що вони нецiкавi? Нi?
Макс легенько знизує плечима. Що вона має думку все ж таки переконати
його через своїх приятелiв, чи що?
- Добре, коли тобi так хочеться... Але машину я прошу менi повернути.
- О, розумiється! Будь спокiйний, нiхто не зробить на неї замаху.
Тiльки хвилиночку почекай, я передягнусь.
Вона раптом перехиляється до нього, витягує уста й шепоче.
- Це ж тiльки для тебе робилася ця сукня, милий! Милий, жорстокий,
дурненький
Коли за русалкою, хилитнувшись, закривається завiса з лiан, Макс сiдає
на камiнь i спирає голову на руки Власне, що дивного в такому вiдношеннi
Сузанни? Хiба вiн не повинен був знати це заранi? Чого ж їй радiти,
плакати вiд радостi, як плакала панi Надель?
Шелестять, гойдаються лiани З-за них з'являється повна рука, потiм
окате, свiже, з малиновими чiткими устами, лице й уся постать I знову
Максовi здається, що в одежi вона поважнiша, жiночнiша. Волосся тугим
джгутом обмотане круг голови, як вiнком Бiла сукня коштовно-простенька.
- Ну, ходiм!
У коридорi, злегка повернувши голову назад себе, холодно-ввiчливо, як
говорять тiльки з прислугою, кидає:
- Прошу занести до дверей храму й почекати там на мене.
Льокай бере коробку й несе її в однi дверi, а Сузанна з Максом позаду
йде в другi За тими дверима, виявляється, кабiнет Сузанни. В кутку його
невеличкi сходи вгору. Сузанна сильно й пружинисто бере крутi схiдцi,
показуючи Максовi голi мiцнi литки. Пiд самою стелею кабiнету на галерейцi
в кутку невеличкi дверцi. Сузанна робить Максовi знак мовчати, легенько
вiдчиняє їх i проходить уперед. Макс обережно йде за нею й увiходить у
невеличку ложу, як у театрi. В нiй приємна пiвтьма, маленька канапа, два
фотелi. Крiзь задраповане зеленим плющем вiкно знизу храму доходить цiлком
виразний гомiн голосiв Сузанна мовчки показує Максовi на фотелi, киває
головою, потiм раптом обнiмає обома руками його голову й сильно до болю
надушує своїми губами на уста його. I, сильно вiдiпхнувши, безшумно
виходить, зачинивши за собою дверцi на галерейку.
У Макса на губах горить гаряча вогка м'якiсть її вуст i на кiнчику
одного вуха лишилось тепло пальцiв.
Вiн зiтхає, стрiпує чубом i обережно сiдає в один iз фотелiв.
I зараз же йому стає видно все товариство й той увесь куточок храму, де
воно розташувалось. Бiлi, фiалковi, нiжно-зеле нi, сiро-синюватi фарби
вбрання, облич, волосся зливаються в одну химерну омнеїстичну картину.
Вона повiльно, лiниво рухається то в одному мiсцi, то в др
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.