Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ому.
Напiвлежать, сидять, стоять. У храмi нiжно-жовтий матовий присмерк.
Десь далеко обгорнена шовком музика.
Знайомих облич мало. Ага, он та, що танцювала бiскаю, як її звуть? -
забув. I той, що падав на колiна перед Мертенсом, свiтовий "генiй"
голосових м'язiв. О, i "лев" тут, лiдер партiї Об'єднаного Банку, або
iпо-офiцiиному "Республiкансько-демократичного Союзу". I цей уже в творцi
краси попав.
Ну, розумiється, глист також тут. Мертенс не дурна голова - знав, кого
призначити шефом пресового бюро в справi Сонячної машини. О, цей творець
творить тепер легенди!
Раптом голови всiх повертаються в один бiк, пiд ложу Макса.
- А-а! Яка радiсть! Так швидко? А це що з вами?
- З-пiд Максових нiг з'являється бронзова голова з вiнком волосся
навкруги, згори голова здається дуже круглою. За нею льокай несе коробку,
криво держачи її за розв'язаний ремiнь. (Мабуть, дурень, порвав!)
Поставивши на стiлець, льокай зараз же зникає. Сузанна гарним жестом
пiдносить руку над головою.
- Панове! Хвилинку уваги. Я вiдiрвалась од своєї важної справи, щоб
показати одну дуже цiкаву рiч. Часу в мене дуже мало, а рiч цю я мушу
зараз же вiдiслати. А менi страшно цiкаво знати думку вашу про цю рiч. Ми
говорили не раз про неї, але сьогоднi я хочу зiбрати невеличку анкету.
Представник кожної галузi знаття чи мистецтва повинен коротко, стисло,
точно сформулювати свою думку. Панове, я бачу по вас, що ви вже вгадали,
про що йде мова. Так, мої панове, в цiй коробцi... Сонячна машина. Тихiше,
тихiше, ради бога! Мене вб'ють, як ви її розiб'єте.
Всi плями збираються в одну, густоперемiшану, рiзнокольорову, рухливу,
кричущу купу.
- Сонячна машина! Сонячна машина!
- Панове, обережно, полiцiя йде! Ха-ха ха!
- Та покажiть же її! Ура!
- Панове, заспокойтесь. Найспритнiший iз мужчин повинен обережно
вийняти апарат iз коробки. Хто з вас панове, найспритнiший?
Смiх переплiтається з вигуками iмен. Усi руки мужчин тягнуться до
коробки, вiдпихаючи одна одну.
Тодi Сузанна так, як Макс, укладає руки в середину скриньки й серед
гомону, галасу, вигукiв помалу витягає Сонячну Машину. Рiзнокольорова купа
плям закриває вiд Макса i Машину, i Сузанну У храмi качається збентежений,
одбитий високою пiвкруглою стелею клубок голосiв, з якого можна вхопити
тiльки деякi кiнчики фраз. Рука Сузанни знову здiймається догори й
нетерпляче крутить пальцями.
- Панове!. Панове!.. Я прошу уваги! Я не маю часу. Демонструвати Машину
я не дозволю. В моєму домi цього н i -коли не буде. Отже, прошу всякi
заходи з цього приводу залишити. Прошу, панове, сiсти. Машину ми поставимо
на стiл, щоб усiм видно було. I негайно анкету.
Купа розрiджується, розливається на всi боки вiд Машини. Глист i якийсь
куций панок iз фiалковим волоссям iз смiхом ставлять Машину на стiл.
Фiалковий панок комiчно присiдає перед нею, робить по-магометанському
знаки поштивостi й вiдходить набiк.
- Панове, а подивiться, чи на нiй є штемпель "Made in India"?!
- О, вони не такi наївнi, не турбуйтесь!
- Я протестую, при чому тут Iндiя? З якої речi патент на таку генiальну
дурiсть вiддавати чужинцям? Це - непатрiотично.
Сузанна вiдходить од поважного добродiя, коректно-строгого наукового
вигляду, i махає рукою.
- Панове! Тихо! Пан професор Лiбгольд такий ласкавий, що згодився
перший сказати свою думку про цю Машину. Розумiється, перше слово повинно
належати науцi.
- Або кримiналiстам.
- Тихо! Панове!
- Або психiатрам!
- Ну, прошу ж, тихо! Насамперед i кримiналiсти, i психiатри теж люди
науки. А потiм, ви неввiчливi Пане професоре, ми вас слухаємо з великою
увагою й цiкавiстю. Софi, пан професор чекає, поки ви скiнчите вашу
балачку. Пане професоре, будь ласка.
- В такому разi, панове, я пропоную влаштувати спецiальне свято
Сонячної машини з усяким алкоголем, який iще дає нам наша стара добренька
цивiлiзацiя.
- Панове, вегетарiанцi влаштовують таке свято тiльки з молоком!
Але деякi постатi все ж таки не смiються. Хто знає, що вони думають?
Розумiється, вони не срiїоть стати в оборону од-верто, смiливо, але в
глибинi душ своїх вони, мабуть, усе ж таки чують свою неправду. Напевно,
чують, милi, дорогi, мовчазнi постатi!
Раптом та, що танцювала бiскаю, пiдводиться, позiхає й лiниво говорить!
- Панове, а, може, досить про цю нудну Машину?
Макс рвучко встає й виходить iз ложi. Вiн сiдає на галереї на стiлець
без спинки й машинально читає заголовки на спинках книг.
У кабiнетi просiяне шторами передвечiрнє свiтло. Урочисто строга,
спокiйна тиша задумалась над тисячами томiв, сконцентрованих енергiй
давно-давно замерлих мозкiв. Невже й вони глузували б, лаялись,
проклинали, позiхали?
Десь унизу чути рип дверей. Макс перехиляє голову через поруччя
галереї. До схiдцiв швиденько прямує струнка бiла постать Сузанни. Макс
зараз же сходить їй назустрiч.
- А, ти вже тут? Ну, чув? Бачив? Я поводилась чемно, коректно? Правда!
Ти не можеш сказати, що я складала опiнiю? Нi?
Макс посмiхається i ввiчливо, коректно вклоняється - панi господиня
поводилась надзвичайно толерантно. А пiсля цього вiн просить дозволу
забратися собi геть iз своєю шкiдливою, злочинною, смiшною й нудною
Машиною.
- I не хочеш бiльше нi хвилинки побути зi мною?
Макс широко розставляє руки й смiється.
- Ах, Сузанно, Сузанно! Яка ти зворушливо наївна! Або ж занадто не
поважаєш мене. Невже ти не розумiєш, тепер не розумiєш, що нашi свiти
цiлком рiзнi, протилежнi, ворожi, що ми нiколи-нiколи не можемо зiйтися?
Нi?
- Нi, не розумiю. Я розумiю, що ти мене страшно хвилюєш, що ти любий
менi до слiз, до безсоромностi. Я розумiю, що так само я тобi Бiльше я
нiчого розумiти не хочу.
- Шкода.
- Нi, не шкода. При чому тут якась Машина? Я ж не тiкаю вiд тебе за те,
що ти її визнаєш корисною, гарною, генiальною! Чого ж ти тiкаєш од мене за
те, що я маю про неї iншу думку! Для чого ж таке насильство? Ти ж сам
кажеш, що Машина ця є свобода, для чого ж ти сам проти моєї свободи! Ну?
Милий, милий, не муч нас! Годi так!
Тепла, хвилююче оголена рука нiжно, лукаво тре мiсцем нижче лiктя по
щоцi Макса. Але Макс спокiйно ловить цю руку, поштиво цiлує її й просить
дати йому Машину - в нього немає часу, вiн мусить поспiшати.
Сузанна, жорстко стиснувши уста, мовчки виходить iз кабiнету й веде
Макса до кiмнатки, де на столi стоїть його незграбна смiшна коробка.
- Бувай, Сузанно. Може, колись ти iнакше поставишся до цiєї огидної
Машини - i тодi... тодi я iнакше буду вiдходити вiд тебе.
Сузанна спокiйно, сумно крутить головою.
- О нi, Максе, до Машини я iнакше нiколи ставитись не буду.
- Значить, прощай навiки, Сузанно?
- Значить, навiки, Максе.
Слово, страшне слово, лякає обох. Але обоє дивляться в рiзнi боки й
удають, що не помiчають свого страху.
Макс помалу кладе руку на коробку, задумливо, тягуче здiймає її iз
столу й трудно йде до дверей. Йде i слухає, i жде чогось. Чого ждати?
Чуда? Протиприродного?
Чудо не стається Сузанна тихо, непорушне стоїть, i вогкi очi молодої
телицi з кожним кроком постатi з коробкою в руках наповнюються слiзьми.
I так само трудно, задумливо й стомлено Макс зiходить мармуровими
широкими сходами палацу, який навiки покидає, так само їде додому й так
само сходить своїми темними вузькими сходами.
***
У вузюсiнькому, крихiтному, такому вбогому пiсля палацу коридорчику
його зустрiчає панi Гольман. I її (хоч i посвiжiле, пiдбадьорене,
змолодiле) лице здається таким негарним, таким убогим iз своїми широко
розставленими оченятками.
Вона щось таємно шепоче йому. Панна якась, пишна, молода, гарна панна
сидить у нього в кiмнатi й дожидається його. Така чудна, мила панна; панi
Гольман каже їй, що пан Штор невiдомо коли прийде додому, а вона свище й
стрiпує головою - колись же, каже, прийде. Та й сидить собi там.
Макс одчиняє дверi й вражено зупиняється на порозi Труда, графiвна
Труда! Мила, смуглява, кароока, iз синьою родинкою, з вишневими устами, з
наївно розумним поглядом, iз хлопчачими рухами, та сама, що була тодi,
останнього дня. Вона трошки замiшано, але з розмахом простягає руку.
- Правда, здивованi? Я знала, що здивуєтесь.
Макс мовчки становить коробку на стiлець i поспiшно бере
її без рукавички - така сама тоненька, маленька, сильна ручка!
- Дiйсно, приємнiше здивуватись я нiколи не мiг би!
Труда здивовано-радiсно розкриває на нього очi.
- Правда? Ну, менi тепер легше А то боялась, що вам стане нiяково,
тiсно. Так ви тут живете, в цiй кiмнатцi? Насилу знайшла вашу адресу. Три
днi шукаю. Я до вас у великiй справi. Сiсти можна, правда!
- Ах, господи! Я так зрадiв, що забув про крихiтку своєї ввiчливостi.
Труда сiдає боком на стiлець бiля столу й спирається на спинку його
лiктем.
- Ви ж знаєте, що я вже дома не живу?
I вона смiливо, занадто смiливо дивиться йому в очi. А сама чує, як
гаряча, невтримна дурна хвиля жене їй у лице i в очi.
Макс також смiливо дивиться їй в очi й також дурнувато, безглуздо
червонiє.
- Знаю.
- Я тепер... артистка. Ну, нехай кокотка. Менi однаково. Я продалась
фабрикантовi Душнеровi. Ви вже знаєте, правда?
Макс пильно, серйозно дивиться їй у болючо-недбале, загонисте лице.
- Дещо чув.
- Ну? I, розумiється, зневажаєте мене?
Макс нудно мружить очi.
- Менi боляче було, графiвно, як це почув. Бiльше нiчого.
- А чого боляче?
- А чого б я мав радiти?
- Не знаю. А коли б я продалась на все життя й це називалося шлюбом, то
вам би не було боляче, правда? Адольф вимагає, щоб Душнер розвiвся iз
своєю жiнкою й женився зi мною. "Хай, - каже, - цей негiдник жениться!
Тодi хоч честь урятується". Значить, коли я матиму на все життя коло себе
негiдника, то вiд того чогось моя i їхня честь урятується. I їм уже не
буде боляче. Надзвичайно дивно!
- Менi не вiд того було боляче, Трудо!
- А вiд чого?
Макс мовчить, але тут же червонiє: дiйсно, коли б вона вийшла замiж за
того самого Душнера, йому б не було так, власне, боляче, як було та й є.
- Ну, все одно. Нехай собi. Я прийшла до вас у справi. Дайте менi скло
Сонячної машини! Макс широко дивиться на неї.
- Я не маю нiякого скла Звiдки ви взяли, що в мене має бути скло? Труда
сердито кривиться.
- Ах, Максе, для чого ви зi мною так говорите! Ви боїтесь мене! Так! Ви
гадаєте, що я iхня шпигунка? Ви можете це припустити? Ви можете думати, що
я прийшла випитати у вас, де Рудi, i видати його й вас полiцiї? Так?
Вона грiзно перехиляється до нього.
- Я цього не думаю, Трудо, але... в мене нема нiякого. Нi, вибачте,
Трудо, я паршивець. Скло є, i я вам його зараз дам. Простiть мене. Добре?
Вiн благальне простягає до неї руку. Труда бере, потискає й
освiтлюється радiстю.
- Правда, дасте? Зараз? Ну, я так же й знала, що знайду у вас. Я,к же
можна, щоб у в а с її не було? У кого ж тодi?
Раптом Макс швидко встає, пiдходить до коробки й пiдносить її до Труди.
- Що це?!
- Готова Сонячна машина
- Ради бога, Максе, правда?! Там, усерединi?
Труда схоплюється, нетерпляче хапається за ременi, тягне їх, рве,
шарпає. А коли Макс, також хапаючись, смiючись i пв-глядаючи на Труду,
виймає апарат iз коробки й обережно становить його на стiл, Труда вражено,
злякано притихає. Голос її сходить до шепоту.
- Так це вона?! Сюди трава кладеться, правда? А оце те скло! Яке дивне!
Ви менi це дасте?
- Я весь апарт вам дам.
Труда прудко злякано задирає до нього лице.
- Ви жартуєте, Максе? Ви не дасте скла?
- Я вам увесь апарат дам
Труда зовсiм випростовується - вiн говорить цiлком серйозно, вiн таки
готовий дати їй цiлий апарат.
- У такому разi ви повиннi самi сказати, як я можу подякувати, бо все,
що я скажу, таке буде страшно блiде й неправильне. Ну?
- Ведiть за неї пропаганду!
Труда знизує плечима. Господи, та чого ж вона так добивалася скла? Для
себе? Вона має що їсти. Розумiється, для пропаганди!
- I знаєте, як я буду? Iз сцени! Я ж маю свiй театр. Буду виходити на
сцену й вести пропаганду.
- Ну, так не можна. Вас моментально заарештують.
- О, будь ласка! З великою радiстю!
- Але яка ж од цього користь справi? Труда признає рацiю. Дiйсно, коли
вона буде сидiти в тюрмi, то вiд цього для машини користi нiякої.
- Ну, я вже знайду всякi способи. Господи, Максе, ви подумайте: це Рудi
зробив! Наш милий мовчазний Рудi. Ви ж неодмiнно вiтайте його вiд мене, як
побачите. Чуєте? А у вас зморшки з'явились на лицi. А мене зовсiм забули.
Правда? Ну, ну, можете не вiдповiдати, я знаю, що таких запитань задавати
не можна, бо однаково правди не говорять. Я тiльки так, од радостi. Так я,
значить, можу зразу ж i взяти всю Машину?! Господи, i ще сьогоднi можу
їсти сонячний хлiб!1 Я хвилювалась так, так... як збиралась тiкати з вами.
Ви й це, мабуть, забули? Ну, ну, вiдповiдi не треба. Я тiльки так мелю
язиком од хвилювання. Так я можу зараз узять? Правда? Ви ж не жартували? В
мене внизу стоїть авто. Ви поможете менi знести вниз. Правда? I я вже мушу
їхати. Я хочу сьогоднi ще спробувати. Сонце ще є? Є! Вночi не можна?
Правда?
Це дитяче, колишнє, серйозно-наївне "правда", цей зворушливий запах
конвалiї вiд її тiла, це хвилювання, гарячка, радiсть.
Макс в однiй руцi зносить коробку сходами, а другою час од часу злегка
притримує пiд лiкоть графiвну Труду. I згадується, як вона тодi раз у раз
зараз же ловила лiктем його руку, якось зручно пiдгортала її мiж своєю
рукою й тiлом i тодi затишно-затишно пригорталася вся до нього.
Коли Макс укладає коробку до авто. Труда подає йому свою картку.
- Моя адреса теперiшня. Ви ж приїдете до мене коли-небудь?
- З великою-великою радiстю, Трудо. Спасибi вам, величезне спасибi, що
ви сьогоднi були в мене.
- За що менi?!
Милi,
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.