Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
ть цiєї... особи в
запровадженнi тебе до лiкарнi, то не дає менi певностi, що тут справа
зовсiм проста. Добре, добре, Рудi! Я нiчого не кажу, не питаю й не хочу
питати. Але я попереджаю: ви обоє повиннi прийняти мої умови А то я не
можу взяти на себе вiдповiдальностi.
- Спасибi, Масi. Я заранi приймаю все. А принцеса мусить.
- Добре. Завтра ж ти матимеш iз нею побачення.
I Макс зараз же прощається, не дивлячись на Рудi.
Рудольф сильно стискає руку, не дивлячись на Масi.
***
Нiч i день грають у довгої лози, перестрибуючи одне через одне.
Потоками, рiчками зливається життя в затихле озеро принцеси Елiзи.
Тiльки одного струмочка, нi, одної тiльки маленької бризки немає та й
нема. I через те - понуре, застигле, непорушне озеро принцеси Елiзи.
Паризький конгрес, таємна грiзна ворушня Сходу Землi, примара свiтової
сутички, блискавки недалекої катастрофи. Ну, що ж, не хвилює, не здiймає
це хвиль на понуро застиглому озерi принцеси Елiзи. Йому треба
малесенької, крихiтної бризки.
I сни соромнi, хоробливi, страшнi сни перестали ганьбити зеленi,
потомленi, захмуренi очi. Але, вхопивши за горло сором, жадно кричить туга
за ганебними снами. Кричить просто в лице принцесi Елiзi.
Нiч стрибає через день i, нахилившись, пiдставляє спину дневi. Сонячна
машина, чорнi рамцi страшних спискiв, безмилосердна боротьба, фотографiї
тих, що попали пiд колеса неминучостi, зцiпленi зуби, глухий шум дихання
стихiї. Нi, не здiймається хвилями зацiпенiле озеро принцеси Елiзи.
I раптом бризнула бризка! Бризнула прекрасна, довгожда на, благосна. I
переповнилось озеро принцеси Елiзи, понялося нестримними хвилями,
вихорами.
Суворий чоловiчий голос янгола, запнувши екран, сховавши обличчя,
возвiстив телефоном доктор Рудольф Штор згоден на побачення. Суворий янгол
поставив умови, цiлий ряд милих, смiшних, образливих, любих умов. Бути
точно о десятiй там i там. Червоне авто Входити, не питаючись нiкого
Пiдлягати всьому Нiяких проводарiв.
Ах, дурненький, смiшний янгол! Та коли б умовою побачення вiн поставив,
щоб вона, принцеса Елiза, гола вийшла на плац i там стала дожидатись там
його, свого мужа, невже вона не прийняла б цiєї умови?
Розумiється, все це ненормальне, незрозумiле, страшне, але
непереможно-дороге, єдино-важне, найсерйознiше за всi катастрофи свiту.
Так, кiлька тижнiв тому вона сама пiдписала йому смертний присуд, вона
сама вiддала його на розп'яття. Ну, i що ж? I вiддала, i, може, знову
вiддасть, а от же обiзвався вiн, а от же нiмiють солодким холодом її ноги,
а от же буде щастя торкнутися до нього?
Боже, як сунеться день, як крихiтна гусiнь iзгори величезного дуба.
Коли вона досунеться до десятої години вечора?
Розумiється, це iнаракiсти везтимуть її до нього Вiн у них, у цiєї
банди. I вона, принцеса Елiза, наречена майбутнього Короля Землi, вона
вiддає себе в руки убiйникiв, бандитiв i грабiжникiв, щоб вони повели її
на випрохане нею побачення з сином льокая. Божевiлля, кошмар! Але, коли б
усi кошмари були такi, вона б нiколи не хотiла прокидатися вiд них.
I нiякого, нiякого виправдання нема в неї. Сонячна машина? Ах, що там
Сонячна машина! Тiльки побачити його, насамперед побачити, торкнутися,
ожити Суха ж вона вся, як земля в посуху! При чому ж тут Машина?
От i десята вечора. От i нiч молодесенька, тиха, з сережкою мiсяця, в
намистi Чумацького Шляху. От i рiг тих двох призначених бандитом-янголом
вулиць. Так, стоїть авто. Порожнє, самотнє, байдуже. Нi шофера, нiкого.
Вулички тихi, безлюднi, майже за мiстом. Це для того, щоб їм видно було,
чи не привела вона з собою полiцiю, чи не зраджує вона їх. Смiшненькi,
занадто обережнi бандити!
Ну, що ж, сказано нiкого й нiчого не питатися, входити в авто й
спокiйно сидiти.
Добре. Але тiльки не спокiйно! Все вона може їм зробити, але спокiйно
сидiти навiть справжнi янголи не могли б у неї вимагати.
Поважна, сувора, струнка жiноча постать у густому вуалi, вся в темному,
спокiйно, помалу вiдчиняє дверцi авто i входить у нього В темнiй каретцi
затишно й трохи душно.
Минає хвилина, двi, п'ять. Авто стоїть непорушне, нiхто до нього не
пiдходить. Ах, господи, вони вичiкують, оглядаються, придивляються.
А, нарештi! Хтось швидко сiдає на передок; в ту саму мить дверцi
вiдчиняються, в екiпаж усовується росла чоловiча фiгура й зачиняє за собою
дверцi. Авто зривається з мiсця, сильно хитнувши принцесу об спинку
карети.
Чоловiк пильно дивиться у вiконце, щось роблячи руками бiля свого лиця.
Коли вiн одхиляється й сiдає рiвно, лиця в нього вже немає, воно закрите
чорною машкарою э двома дiрками для очей У темнотi екiпажа ця густо-чорна
пляма замiсть обличчя тiснить.
- Вибачте, принцесо, я мушу зав'язати вам очi. Той самий голос янгола,
що був у телефонi!
- Це конче потрiбне? В мене такий вуаль, що я однаково нiчого не бачу.
Бандита це не переконує. Вiн старається бути ввiчливим, але говорить
так непохитно, що принцеса мовчки пiдiймає вуаль i повертає лице до чорної
машкари.
- Будь ласка!
Головне, що авто летить i пожирає просторiнь, яка вiддiляє вiд н ь о г
о . Це найголовнiше. Нехай зав'язують дурнi люди очi, нехай усю її
зв'яжуть, аби доставили туди, де зразу стане вiльно, ясно, легко. Нехай,
нехай брутальнi пальцi торкаються її обличчя i..
Але принцеса бере оперiзку й сама собi зав'язує очi. Теплий шовк грiє
повiки, вiям тiсно, вони, як метелики в долонi, трiпають крильцями. Рiвна
темнота гойдається в очах.
Тiло автомобiля робить щораз частiшi та частiшi скоьи, вгризаючись у
просторiнь. I принцеса Елiза всiєю душею помагає йому, пiдганяє,
переганяє. От воно робить заворот - i тiло Елiзи налягає на тiло бандита й
зараз же вiдсувається до стiнки.
А що, як в i н тепер видає її Iнараковi? А що, як вiн її тепер оддає на
кару, на помсту? Хiба ж його слову можна вiрити?
Принцеса Елiза тихенько про себе щасливо посмiхається: можна! А як i не
можна, то невже можливо, щоб вiн видав її Iнараковi, а не взяв собi, той,
який тодi так...
Елiзi зразу стає чогось страшно душно вiд оперiзки. Чи довго ж iще воно
буде завертати в рiзнi боки, це авто?
I в цей самий мент авто, як дiставши дозвiл, починає при пиняти бiг.
Принцеса Елiза холоне й туго обтягнутою рука вичкою рукою тримає серце, в
яке перекинулися скоки авто.
- Принцесо, дозвольте менi взяти вашу руку й провести. Оперiзки прошу
не скидати.
Сильна рука бере принцесу пiд лiкоть i зводить iз карети. У вiконцi з
льоху, вхопившися руками за грати, висить Рiнкель. По блiдопосрiбленiй
молодим мiсяцем дорiжцi до вiлли йдуть двi темнi постатi, одна веде другу.
Так, значить, нова арештована. Жiнка. Хора вона чи поранена? Кроки риплять
пiском помалу, ритмiчно. Голосiв не чути. Так, це нова арештована!
Рiнкель поквапом закладає камiнцями слiди довбання грат i люто злiзає в
темноту камери. Мабуть, i на цю нiч доведеться вiдкласти втечу!
***
Доктор Рудольф ходить по кiмнатi, провалюючись лiвою ногою в ямку.
Ходить i знову, i знову все оглядає. От тут вiн її посадить у цей фотель.
Сам буде от там, щоб усе її лице було йому видно, щоб не пропустити нi
одного менту, щоб увiбрати в себе якомога бiльше, повну душу її очей, уст,
волосся, її погiрдливих вiй, примружених, жорстких. I тодi знову можна
жити якийсь час далi.
I коли вона йому скаже на колiнах повзти за нею через увесь Берлiн, щоб
бути її льокаєм, вiн зробить це, благословляючи її.
Нi, треба зменшити свiтла. Треба, щоб ця кiмната хоч трошки здалася їй
затишною. Бо тiльки ж подумати: вона сама просить про побачення. Просить!
Навiщо воно їй? Ну, навiщо? А навiщо тодi, як лежав вiн зв'язаний, навiщо
нахилилась i...
Нi, вiкна треба щiльно позапинати портьєрами. Як можна лишати
вiдчиненими?
Доктор Рудольф щiльно запинає вiкна, дивиться на годинника, пiдсуває
фотель один ближче до одного й зараз же злякано вiдсуває його далi. Але
невже таки це буде?! Невже вона дiйсно зараз буде тут? Розумiється, тiльки
побачаться, бiльше нiчого не буде, не може бути. Вона тiльки хоче
побачитись, щоб попрохати вибачення за божевiльню. Нi, вона хоче пояснити,
для чого то було те, що вона нахилилась i... їй соромно, їй нестерпно
знати, що вiн живе, пам'ятає її вчи нок, що якось iнакше його собi
пояснює. I готова на все, щоб тiльки роз'яснити йому, щоб тiльки вiн не
уявив собi бозна чого. I от зараз появиться її велична iпостать, зараз
iздалеку здалеку озирнуть його примруженi очi, i тим самим голосом, що
тодi, як прийшла до лабораторiї, вона скаже йому: "Пане Шторе, менi дуже
неприємно..."
Гомiн голосiв за дверима.
Доктор Рудольф схоплюється, злякано розгортає сiрi, великi, оголенi очi
на дверi й чекає. Дверi потихеньку вiдчиняються, i в них з'являється
струнка, чорна вiд нiг до голови постать. Вона, як слiпа, витягує вперед
чорну в чорнiй блискучiй рукавичцi руку й обережно увiходить. На очах у
неї чорна оперiзка. Руки її здiймаються догори, не хапаючись, наче
задумливо, розв'язують вузол i здiймають оперiзку з очей. I зараз же цi
очi, клiпаючи, мружачись од свiтла, швидко шукають по хатi. Стрiвшися з
сiрими, широкими, зляканими очима, вони зiтхають i спиняються - нарештi!
Тодi вони на мент заплющуються, i принцеса Елiза помалу, мовчки, не
велично, а тихо пiдходить до доктора Рудольфа. Рука в чорнiй рукавичцi
простягається, а очi не мружаться, не далекi, а тихi, теплi, близькi й
такi незвичайно схвильованi.
- Я не могла бiльше...
I рука така покiрна, i така тепла та рiдна вигладженiсть тугої
рукавички!
Розумiється, вiн не догадується взяти в неї з рук капелюш i помогти їй.
Через те вона сама кладе його на той фотель, де мала б сидiти, i сiдає на
канапу в куточок, вiдкинувши голову до спинки, заплющивши очi.
- Ви давно прочитали мою оповiстку?
I доктор Рудольф теж ледве чутним шепотом вiдповiдає:
- Тиждень тому.
Очi її заплющенi, але здається, що це вони говорять. I те, що очi не
дивляться, коли шепочуть уста, хвилює так само, як мовчазна мова очей.
- Цiлий тиждень?!
Тепер очi дивляться. I моторошно, що вони так близько, що вони не
ховають свого сорому, блиску, щастя, близькостi й докору.
- Знаєте, я нi одного дня вiд того вечора не прожила без думки про вас!
Нi одного дня!
Вона вмить заливається вогнем до самих очей: i нi одної ж ночi!
- Що це таке? Може, я захорiла на вас? Може, це гiпноз? Може, це
божевiлля, але я не можу боротися з вами. Я боролася, як могла. Але
скiнчила тим, що я... от тут.
- I вам тяжко вiд цього!
Принцеса Елiза скидає на нього очима й здивовано бачить, що вiн -
гарний, хвилююче, незрозумiле гарний. Ця мужня вперта голова на широко
розгорнених плечах, рiзкi брови над одвертими очима.
- Тяжко?.. Нi Незрозумiле. Дивно. Ви що думали, як я пiшла вiд вас iз
лiкарнi? Що? Ну?
Доктор Рудольф боязко зиркає в зеленi чекаючi очi.
- Я . нiчого не думав.
- Нiчого?! Зовсiм нiчого?!
- Я не смiв думати. Я тiльки... пам'ятав. А коли думав, то все
зникало... Бо цього не могло буть. I знов не думав.
Їй хочеться спитати: i про помилку пам'ятав? Вона знає, що пам'ятав,
знає, що спитати буде страшно соромно, моторошно, негардо, але спитати
хвилююче хочеться.
Рука принцеси Елiзи потискає гарячi, твердi, залiзнi пальцi. Вона
нiзащо не хоче вiдриватись од цього тепла, вiд якого так незрозумiле
певно, солодко-страшно, бажано-дивно щемить уся iстота. Ну, нехай
незрозумiле, нехай страшно, нехай це дивне, фатум, аби ця рука не
вiдривалась од неї, аби глибше, повнiше переливалося з неї тепло,
заповнило її всю до кiнця.
Доктор Рудольф обережно, несмiло пiдносить її руку до своїх уст.
Принцеса Елiза раптом одриває свою руку вiд уст доктора Рудольфа,
закидає обидвi руки свої йому за плечi й мовчки, грiзно встромлює очi в
очi. А лице її помалу, потиху присувається щораз ближче та ближче до
широких посерединi й тонких на кiнцях уст i впадає в них, заплющивши очi.
Залiзнi, тi самi, що тодi пiд бузком, тi самi, що в снах, владнi руки
ламають плечi й вростають в неї.
Десь здалеку, з жовтогарячої кипучої мли вдираються якiсь звуки. Чогось
залiзнi пальцi зразу слабнуть, вiдпускають, безодня розривається,
просвiтлюється.
Якась кiмната. Туманне свiтло. Капелюш на фотелi. Одiрване вiд неї лице
з виразно криваво спухлими губами й мутними страшними очима, не сiрими, а
сталевотьмяними.
Голоси за дверима. Чиїсь кроки.
Доктор Рудольф одсувається на другий кiнець канапи й проводить рукою по
чолi, по очах. I рука помiтно тремтить так само, як усе тiло Елiзи, як її
знеможено ослабленi ноги, як спухлi, тоскно-кричущi за тими губами її
губи.
Трудно дихаючи, принцеса Елiза спирається одною рукою об поруччя канапи
й пiдводиться. В ногах гаряча млоснiсть, яка просить, щоб її взяти на
руки, на залiзнi, владнi, брутальнi руки їм вона хоче вiддати себе, бо їм
вона належить споконвiку.
Елiза помалу пiдходить до дзеркала. На неї дивиться нiколи нею не
видане, соромiцько-гарне чуже лице. Чужi очi - обважнiлi вiд вогкої
певностi, млоснi, задумливо-нахабнi; чужi уста - закривавленi, роздертi,
важкi, чужi нiздрi - з ритмiчним, трудним, хижим диханням. I волосся чуже
кривавою пожежею розпанахалось, роз'ятрилось дивними пасмами.
Князiвна Елiза неохоче пiдносить руки й поправляє зачiску. В дзеркалi
видно обхоплену руками, сперту як в одчаї, як придавлену мукою голову
доктора Рудольфа.
За дверима стихають голоси й кроки.
Князiвна Елiза пiдходить до схиленої голови, стає збоку, ззаду обнiмає
її за чоло й пiдводить. На неї вгору дивляться благальнi, моторошнi,
грiзнi очi. Елiза мимоволi закриває їх своєю рукою. На її руки накидаються
жаднi, вимогливi пальцi й тягнуть до себе всю руку,
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.