Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
се тiло, всю душу її,
вiдставивши напiврозкритi уста, щоб пiймати в них її.
Але Елiза мовчки крутить головою й визволяє руку, глянувши на дверi.
- Сюди нiхто не може увiйти?
Вона обходить його ноги й сiдає поруч. I от вiн уже знову не смiє
торкнутися до неї.
- Елiзо!
Боже, як дивно, як прекрасно звучить це iм'я в цьому несмiлому шепотi!
I яке щастя, що вiн не сказав їй "принцеса". I от вiн зараз скаже ще одне
iм'я її - вiчне й прекраснiше за всi iмена.
- Що, милий?
Вiн нiчого не має сказати, вiн тiльки те й хотiв сказати, що сказав:
Елiзо. Це - молитва без слiв.
Вiн стає на колiна, припадає головою до нiг i крiзь шовк панчохи Елiза
чує побожний гарячий дотик його уст.
Тодi вона бере його голову в руки й близько-близько до самих очей
нахиляє до нього лице - вона сама скаже йому їхнє iм'я, яке не смiє вiн
вимовити, вона сама.
- Ти!.. Ти! Чуєш?
О, вiн чує! Вiн припадає всiма грудьми до її нiг i цiлує її руку, її
сукню, її колiна, черевички, пiдлогу, на якiй стояла її нога.
- Ти - мiй! Чуєш? Так, весь, до останку, до повного знищення. iй! Сядь
тут, коло мене.Я хочу з тобою говорити, я хочу все закинути, я хочу все
сказать i все знать. Усе, без останку, без крихти вагання й сорому, як
собi! Ти - фатум. Чуєш? I я з щастям приймаю це.Приймаю все.Нехай буде,
нехай життя розплутує як хоче. Ти - мiй муж. Єдиний, дiйсний, даний менi
кимсь дужчим за мене I тебе я нiкому бiльше не вiддам. Нi на хвилину. Ми
зараз поїдемо до тебе. Чуєш? Ми пройдемо твоєю хвiрткою в сад, ми пiдемо
тiєю алеєю, де ти... помилився. Ти вiзьмеш мене на руки i понесеш до себе,
як хотiв тодi. Пам'ятаєш, ти помилково хотiв понести мене. Тепер я хочу не
помилково. Я хочу цього.
Доктор Рудольф злякано ширить очi.
- До мене? В лабораторiю?
- Ну, певно! Ну, розумiється, до тебе! Ти думаєш, я вже там не бувала з
тобою? Ти думаєш, я тiльки сьогоднi п'яна, божевiльна вiд тебе? Я ж була,
я не раз уже була там iз тобою. Їдьмо.
Принцеса Елiза схоплюється, грiзно, п'яно стрiпнувши золотою червоною
пожежею.
Але доктор Рудольф пiдводиться, помалу, ошелешено, задихаючись.
- Але ж... менi не можна. Мене ж заарештують зараз же.
- Хто?! Хто посмiє це зробити?!
- Ну, тi, що ранiше мене заарештували.
- Я! Я заарештувала тодi тебе. I тепер заарештую. Тiльки iншим, - чуєш?
- тепер iншим арештом. Ну?!
Зеленi, п'янi, розхристанi, нетерплячi очi здивовано зупиняються в
винуватих, застиглих очах доктора Рудольфа.
- В чому рiч?
- Але ж... Значить, я лишуся тодi там, у лабораторiї?
- Ну, певно! Тiльки ти лишишся тепер зi мною. А де ж ти тепер можеш
бути?
Доктор Рудольф iз жахом загрiбає пальцями волосся i несподiвано
вiдходить у куток.
Там вiн спирається чолом до стiни й стоїть так, обхопивши голову
руками.
Принцеса Елiза швидко тривожно пiдходить до нього, злякано кладе руку
на голову й хоче повернути її до себе.
- Що таке?! Що сталося, любий? Що?
Доктор Рудольф покiрно вiдхиляє голову вiд стiни й дивиться в лице
принцеси болючим поглядом.
- Я не можу їхати в лабораторiю.
- Чому?!
Вiн стискає щелепи так, що на щоках виступають двi круглi гулi, i носом
глибоко втягує в себе повiтря.
- Значить, я мушу тодi залишити... Сонячну машину?
Брови принцеси Елiзи здригуються, як од пiдколу, i по-хмурюються.
- Ну, розумiється! Як же iнакше?!
Доктор Рудольф iз жахом розумiє, що iнакше не можна. Але...
- Ми могли б... якось iнакше... бачитись, поки...
- Поки що?
- Поки мiй винахiд... зробиться легальним.
- Цебто поки вiд нього загине ще декiлька тисяч або десятки тисяч
людей, поки вiн доведе до загальної катастрофи? Але про що може бути мова:
ти мiй чи нi? В цьому тiльки справа. Коли мiй, то ми їдемо до тебе в
лабораторiю. Нiяких машин не iснує. Ти не знаєш їх, ти вiдмовляєшся вiд
них. Ще бiльше, ти спиняєш це страшне труїння людей. Так, ти один це можеш
зробити. I повинен зробити. Ти сам бачиш, якi результати вона дає. Для
чого ж далi цей жах пiдтримувати? Ах, господи, та не в тому ж рiч: ти мiй?
Доктор Рудольф боляче, нi до чого посмiхаючись, мовчить. Брови принцеси
Елiзи грiзно, вражено насуваються на очi.
- Ти мовчиш?! Ти смiєш мовчати?! Доктор Рудольф мовчить.
- Пане докторе, я вас прошу вiдповiсти на моє питання.
- Я не можу лишити... Сонячної машини.
Принцеса Елiза випростовується, закидає голову назад, примружує очi.
- Пане докторе, ви розумiєте, що ви кажете, ви вдумуєтесь у свої
слова?!
Доктор Рудольф зацiпенiло мовчить, i на щоках у нього люто видушуються
двi гулi.
- Ви не можете залишити Сонячної машини. Значить, мене ви можете
залишити. Так?
- Так само, як своє життя.
- I все-таки Машини ви не хочете залишити?.. Нi?.. Хм! Значить, вона
бiльша за ваше життя?.. Що ж ви мовчите? Кажiть же!
Але доктор Рудольф мовчить i задумливо; сталево дивиться в куток.
- Пане докторе, скажiть вашим... охоронцям, щоб одвезли мене додому.
Доктор Рудольф не вагається й зараз же слухняно, не хапаючись, iде до
дверей, за кожним кроком перехиляючи все тiло на лiвий бiк.
Принцеса Елiза раптом смiється. Злiсно, загорiвшись уся обуренням,
гнiвом, смiється. Смiється й згорда, звисока-зви-сока кудись униз дивиться
на доктора Рудольфа.
- Нi, це менi подобається! Цей чоловiк готовий серйозно повiрити в усе,
що тут було. Пане докторе, дозвольте зняти з вас тягар, яким ви, здається,
щиро пригнiченi. Все це була сама... ну, так би мовити, тактика. Я хотiла
без зайвих жертв позбавити Нiмеччину вiд зайвого нещастя, вiд вашої
знаменитої Сонячної машини. Бiльше нiчого. Моя тактика, крiм кiлькох
гумористичних сцен, не дала менi бiльше нiчого позитивного. Дуже шкодую.
Але це не значить, пане докторе, що заша Машина щось тут перемогла. Ви ж
не можете, я сподiваюсь, серйозно повiрити, що все це було тут iз мого
боку серйозно? Я до калiк i льокаїв спускаюсь тiльки, приносячи себе в
жертву, пане докторе. А тепер негайно подати менi мiй екiпаж!т
Принцеса велично, рiвно пiдходить до сього капелюша й спокiйно накладає
на червону корону. Взявши чорну оперiзку в руку, воїна тримає її
напоготовi.
Доктор Рудольф стоїть. Стоїть на тому самому мiсцi, де зупинили його її
слова. Хоч би ж у неї тремтiли руки, хоч би хоч раз обiрвався голос!
- Пане докторе, я чекаю.
Коли доктор Рудольф вертається, принцеса Елiза стоїть бiля дверей iз
зав'язаний чорною оперiзкою чолом.
- Готово? Дякую. Сподiваюсь, що ви утрудняти себе не будете й ваш
охоронець проведе мене. Ага, вiн уже тут? Прощайте, пане докторе.
Вона опускає оперiзку на очi.
Макс не дивиться на Рудi й обережно бере принцесу пiд лiкоть. А Рудi
стоїть збоку з перекривленим насмiшкуватим усмiхом людини, що дивиться на
свою власну, тiльки-но екстрено й несподiвано вiдрiзану пiд операцiєю
руку.
***
Коли затихає гуркiт автомобiля, з вiкна льоху трудно, помалу, хапаючись
за землю руками, випихає себе чоловiк iз бородою. Сiрувата мла вiд
молодого мiсяця застигла в саду сивим легким туманом. Усi вiкна у вiллi
погасли. Сторожа спокiйно спить.
О, вона прокинеться не зовсiм спокiйно! Всi вони сьогоднi неспокiйно
прокинуться!
Чоловiк iз бородою, не гнучись, не ховаючись, тiльки дуже повiльно
посувається алеєю до вулицi.
Але на вулицi, вiдiйшовки кiлька крокiв, вiн раптом зривається i,
нахиливши непокриту голову, бiжить iз усiєї сили.
О, сьогоднi вони прокинуться не зовсiм спокiйно!
- Гальо! Авто!
Авто пролiтає, не звертаючи уваги на махання руками чудного чоловiка
пiд лiхтарем.
О, сьогоднi буде та нiч, про яку знає вiн та стiни льоху. П'янiсть волi
й ненавистi крутить голову.
- Гальо! Стiй! Хто в авто? Геть!.. Геть кажу! Шофере, коли ви мене
моментально не доставите до полiцай-президiї, ви будете покаранi, справа
державної ваги! Панове, ви можете їхати зi мною або висiсти. Швидко
вибирайте.
Парочка злякано переглядається й волiє висiсти.
- Добре Гайда! Найбiльшу швидкiсть, шофере!
Дзижчить, шипить повiтря у вухах. Рвучко цокають стовпи лiхтарiв i
трамваїв. Ха, воля й помста! Що може бути кращого на пiдлiй, дурнiй землi?
- Шофере! Гальо!
Не чує. А чорт iз ним. Елленберг приженеться сам до полiцiї.
I дiйсно, граф Елленберг прилiтає просто з палацу Мертенса. А через
пiвгодини вже з усiх полiцiйних вiддiлiв Берлiна женуть у рiзних напрямках
автомобiлi, навантаженi озброєними, напружено-спокiйними людьми.
Граф Елленберг, кругло потираючи руки, м'яко, швидко бiгає по кабiнету
полiцай-президiї. Ах, шкода! Ах, шкода!
- Графе, ви ж розумiєте, що в мене не може бути спискiв. Я вам даю
головнiшi адреси з пам'ятi. Цього досить, запевняю вас. Тридцять чотири
адреси. Це - центр!
- Я розумiю, я розумiю, пане Рiнкелю. Я розумiю. Ах, шкода! Ах,
шкода!.. Гальо!.. Так... Взято майстерню Сонячної машини! Прекрасно. Все,
все до полiцай-президiї! I зброя? Скiльки поранено? О, дурницi!.. Ах, усе
ж таки шкода! До ноги було б. До ноги!.. Гальо! Полiцай-президiя. Ага, ти.
Хто?.. Доктор Шiллер?.. Як? Ага, так, так... Шпiндлер. I з жiнкою? I з
прислугою? Прислугу всю теж треба... Ага, добре, розумiється.
Рiнкель, заклавши один палець за гудзик жилета, похиливши голову, з
посмiшкою ходить по кабiнету й слухає.
Вiдросла борода незграбними круглими кущиками кучерявиться на шиї, вуса
стирчать жорстко.
О, вони прокидаються не зовсiм спокiйно!
***
Бiдний любий Рудi! Бiднi, любi застиглi очi. Бiдний застиглий,
мовчазний усмiх, забутий на лицi аж до самого дому.
Макс помалу роздягається, прислухаючись до крокiв нагорi, над головою.
Розумiється, вiн не спатиме всю нiч.
"Дррр!"
Кому так пiзно телефонувати? Рудi, мабуть?
Дiйсно:
- Максе, прости, що турбую. Забув тобi сказати: неодмiнно на завтра
добудь обiцянi їхнi стекла. Чуєш? Неодмiнно.
- Добре, Рудi, постараюсь. Вони вже є, але я...
- I потiм от що, Максе даю тобi слово, даю велику присягу, що не вийду
ногою з майстернi, поки вся Нiмеччина не буде повна стекол. Ти чуєш i
розумiєш, Масi?
- Чую й розумiю, Рудi.
- А тепер спи спокiйно. Стекла неодмiнно завтра достав. Бувай.
Макс стрiпує чубом. Ну, ще не так страшно. Коли про стекла забалакав,
значить, не так страшно. Ах, неодмiнно завтра треба взяти в Кестенбавма.
Як така проста думка так пiзно приходить у голову: невже їхнє скло i їхнiй
хлiб цiлком одна ковi, як справжнi? Мусить же бути якась рiзниця Де саме
труїння? Коли? Пiд час роблення? Вiд дихання отруєною через скло травою чи
вiд куштування хлiба?
"Дррр!"
Знову щось нагадав собi Рудi?
- Гальо! Товариш Макс?
- Так. Хто при телефонi?
- Завзятий. Товаришу негайно рятуйся. Рiнкель утiк. Попереджаю, кого
можу. У Шпiндлерiв уже не працює телефон. Негайно тiкайте. Зустрiч завтра
там само, коли будемо цiлi. Ага, ради бога: телефон Паровоза!
- Лiтера М, 39. Товаришу: друкарнi рятуйте. Друкарнi! Чуєте?
Насамперед!.. Куди хочете. Поперед зброї, поперед усього! Чуєте? Товаришу,
чуєте?..
Мовчання. Мертва тиша телефон перервано! Значить, вони вже десь тут.
Макс почуває, як раптом вiн став увесь надзвичайно легкий. Вiн зовсiм
спокiйний, йому навiть буйно-весело, тiльки от раптом легкiсть якась
надзвичайна. Думки гасають iз швидкiстю гарячки. Рухи точнi, яснi, тiльки
пальцi чогось здригуються, як сприскують iз струни. "Вони" можуть бути
зараз уже тут. Можливо, що всi виходи з помешкання вже зайнятi.
Вiдстрелюватись? О нi - Рудольф, майстерня! "Вони" можуть узяти
Рудольфа! Треба всю їхню увагу стягти тiльки на себе! Тiльки на себе!
Вiн швидко проходить до панi Гольман. Бiдна старенька, заберуть у неї
Машину. Гай, нi, не заберуть!
- Панi Гольманi Встаньте! Швидко!
Бiдна старенька, їй не доводилося мати дiло з полiцiєю, та ще вночi, у
свойому помешканнi.
- Панi Гольман! Тiльки тихо, не лякайтеся, спокiйненько. Зараз сюди
прийде полiцiя мене арештувати. Виймайте iз своєї й моєї машини скло й
ховайте, де знаєте. Апарати порозбирати й частини порозкидати. Розумiєте?
Чекайте, панi Гольман. Коли буде дзвiнок, зразу не вiдчиняйте, а хвилин
через три. Я тодi саме буду спускатися на дах сусiднього будинку. Треба,
щоб полiцiя це бачила, помiтила. Так, так, панi Гольман, власне, це
треба... Треба, щоб вони всi кинулися за мною.
Панi Гольман щораз бiльше й бiльше лякається й уже не може вголос
говорити, а хрипко щось шепоче посинiлими губами. Але стекла старенька все
ж таки викручує. Руки їй тремтять, ходять, як у немовлятка, а проте
викручують. Ноги тремтять, пiдгинаються, а проте похапцем носить
коротеньке, потоптане життям тiло по кiмнатах, вишукуючи мiсце для скла.
Макс витягає шворяну драбину, прив'язує до пiдлокiтника вiкна за
прибитий гак (а таки згодився!), засуває в кишеню револьвер, згрiбає
жужмом усi папери й листи, що можуть бути цiкавi дорогим гостям, i спускає
їх iз водою туди, звiдки навiть полiцiя не витягне.
На столi лежить забута вiзитiвка Труди з надписаною рукою новою адресою
"Вiдновлена вулиця, N 5". Макс дере її на дрiбненькi шматочки й викидає у
вiкно.
- Ну, все, здається, готове для прийняття.
В коридорчику рiзко, надзвичайно (як нiколи!) голосно диркотить
дзвiнок. "Вони!"
Макс пiдбiгає до напiводчинених дверей i виставляє голову в коридорчик.
Панi Гольман у пiвтьмi, хапаючись за стiну й хитаючись од хвилювання,
бiжить до дверей.
Дзвiнок знову нетерпляче владно дзвенить. О, нiякого сумнiву вже не
може бути так владно й нахабно нiхто, крiм полiцiї, дзвонити не може
Макс, стрiпнувши назад чубом, загорiвшись усмiхом, легко в кiлькох
скоках пiдбiгає до вiкна, перекидає ноги за пiдлокiтник, намацує щаблину
драбинки i, вхопившись за бiчнi линви, починає спускатися вниз. У сусiдiв
у вiкнах скрiзь темно.
Це добре.
Глухо згори з його вiкна чути ще раз дзвiнок М
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.