Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
одчина старенька, -
умлiває вiд страху, а не пускає, як сказано.
Гуп! Гуп! Гуп!
Ого, б'ють дверi! Зараз будуть у кiмнатi.
Макс швидко перебирає руками, часом не попадає ногами в щаблi,
сприскує, повисає, знову ловить. Тiльки б устигнути долiзти до даху, поки
вони перерiжуть драбину. Ану! Ану!
Дах уже, здається, близько. П'ять, десять метрiв? Скiльки поверхiв уже
пролiз?
Раптом Макс чує голоси над своєю головою, потiм почуває руками, як
угорi торгають, шарпають драбину, стараючись його струсити. Потiм шарпання
зникає, але Макс чує, як його пiдiймає угору. Вони хочуть витягти його
назад! Або ж пiдтягти й потiм кинути, щоб струсити. По очах умить рiзко
змазує свiтло згори вiд рефлекторового лiхтаря. Макс нахиляє голову,
скажено перебирає руками й ногами, потiм, кинувши це, охоплює в обiйми рук
i нiг усю драбину й просто на руках з'їжджає по линвi.
I раптом вiн чує, що прожогом летить униз, i в той самий мент його зi
страшенною силою всього струшує й збиває з драбини. У плече знизу щось
страшно гупає, i вiн розумiє, що лежить на даху. По ньому бiгає бiле
слiпуче пасмо рефлектора, i згори чути крики.
О нi, вибачайте! Ще не кiнець!
Вiн схоплюється й бiжить по даху до тої ринви, що не раз iзгори з
iронiчною посмiшкою намiчалась для романтичних випадкiв тiкання.
Вмить iз вiкон iз сухим ляскотом, як iз батога, вибухають пострiли.
Щось бiля Макса звенькає об дах. Ого! I живим не хочуть узяти? Здорово!
Ану! Ану!
Максовi назвичайно легко. Руки, груди, колiна горять од шворки, плече
болить, лице палає, ноги сковзають по нахилу даху, а в душi дивна,
кричуща, екстазна радiсть. Ану! Ану!
Вiн лягає грудьми на ринву, змахує ногами вниз i спускається на руках.
Iржаво трiщить, гнеться бляха. Невже ввiрветься? Ану!
"Тррак, тррак, тррак!"
Ого, стрiляйте!
Максовi хочеться виставити голову й закричати завзято, дразняче,
викликаюче закричати.
Ринва крекче, хряскає, камiння муру здирає шкуру, ноги попадають мiж
ринвою та муром i застрягають. Скiльки поверхiв у цiй будi, чорт її
забирай? Три чи чотири? Внизу на вулицi ще нема нiкого, ще не встигли
перебiгти. Невже вдасться ранiше за них спуститись! Їм треба оббiгати
цiлий квартал, це ж друга вулиця. Ану!
Двоє перехожих зупиняються i, задравши голови, дивляться вгору, злодiй?
Любовник? Макс уже бачить плями їхнiх облич.
- Авто! Кличте авто! Нещастя! Швидше!
Плями людей безлюдно кидаються вбiк, гукають, махають руками: авто,
нещастя, швидше авто!
Макс плигає на землю й прожогом кидається в авто на передок до шофера.
- Жени!.. Швидше! Просто!
Вiн не може говорити, задихається, ковтає повiтря, гасає грудьми. Щось
кричать шоферовi перехожi, радять, вимагають. Вони, здається, п'янi.
Авто рвучко шарпається й летить. Макс озирається: ще нема, зараз
вилетять. Авто паршиве, не втече. Яку адресу? Остання адреса, яку вiн
перечитав перед знищенням, вулиця Вiдновлення, N 5, Гертруда фон
Елленберг.
Шофер безперестанку пiдозрiло зиркає на нього. Зiгнутий, карлючкуватий
нiс його хмуро прокльовує повiтря.
- Куди ж їхати?
- Вiдновлена вулиця, число... О нi, тiльки не те саме!
- ...число 3!
Шофер скоса понуро озирає хакаючу, розпатлану, подерту постать. Макс
озирається: ззаду далеко в перспективi вулицi летить автомобiль. Шофер
також оглядається, знову косо зиркає на чудного пасажира, щось торкає
рукою - i авто виразно припиняє бiг.
Тодi Макс, не хапаючись, виймає револьвер, наставляє його в бiк
шоферовi й говорить у вухо:
- Найбiльшу швидкiсть! А то мушу вас викинути з авто на той свiт!
Чуєте? Ну!
Карлючкуватий нiс злякано вiдвертається вiд револьвера, рука знову щось
торкає - i авто, як стиснутий острогами кiнь, рвучко стрибає вперед. У
вухах тоненько i дзвiнко свище вiтер - зi-i-i-i!
Макс, не вiднiмаючи револьвера вiд боку шофера, озирається Погоня на
тому самому вiддаленнi. Ану!
Перехожi, екiпажi, стовпи, будки, нiчнi полiцаї.. - жбурляються якоюсь
страшною силою повз авто. В очi з бокiв рiжуть хвилi вiтру, вихорами
кудовчать волосся. Шипить i хряскає асфальт пiд колесами. В душi дикий
захват, буйна, нi з чим незрiвнянна радiсть. Хочеться стати на весь зрiст,
розкрити руки й несамовито гукати, кричати, викликати до бою всi ворожi
сили.
Авто на заворотi трохи не лягає на землю, вищить, харчить i знову люто
скакає вперед. Небошкряби, глибочезнi колодязi вже давно лишилися позаду.
Зараз повинна бути Вiдновлена вулиця Шофер повертає лице и кричить:
- Вiдновлена вулиця!
- Початок чи кiнець?
- Початок.
- Стоп! Зупиняйте.
Авто робить перебої, гуркотить, шипить i зупиняється. Макс вихоплює з
кишенi всi грошi, що має, i тикає їх шоферовi.
- Їдьте моментально далi, не зупиняючись! Чуєте?
I, стрибнувши на землю, озираючись по темнiй вулицi, бiжить на тротуар.
Авто помалу рухається, але, несподiвано шарпнувшись, робить крутий заворiт
i женеться назад.
- Ах, негiдник!
Макс ховає револьвер у кишеню й бiжить до хвiртки.
Число сiм! К чорту! Ховаючись у тiнi дерев, вiн перебiгає далi, назад,
назустрiч погонi. Вже видно двi напнутi серпанковi смуги свiтла з
автомобiля. Число шiсть! К чорту!
Смуги бiльшають, дужчають, заливають свiтлом обидва боки вулицi. Видно
вже стоячi постатi агентiв полiцiї.
Макс перелiзає через залiзнi грати i, нагнувшись, бiжить до вiлли число
п'ять. Темно скрiзь у вiкнах. Стукати чи лишатись тут, у кущах? О нi, тут
лишатись не можна - вони будуть перешукувати весь квартал, усi садки й
будiвлi.
Макс оббiгає будинок, задираючи голову й шукаючи вiдчиненого вiкна. Все
позамикано, позачинювано, позакривано шторами Тодi вiн рiшуче дзвонить iз
заднього ходу. В тишi ночi чутно, як на вулицi зупиняється автомобiль, як
тихо гомонять чоловiчi голоси. Десь голосно гавкає собака.
На дзвiнок нiхто не обзивається. Макс iзнову надушує на гудзика,
нетерпляче, конвульсiйне потискуючи пальцями нiг. Чиясь легка хода за
дверима, зляканий жiночий голос:
- Хто там?
- Одчинiть Нещастя. Треба графiвну фон Елленберг. Негайно!
Тихо. Ах, iдiотка, вагається!
Потiм клацає ланцюг, ключ, дверi обережно розчиняються. Макс сильно
шарпає їх до себе, швидко входить, зачиняє i замикає за собою. Молоденька
рожева дiвчина з заплетеною косою, в напiвзастебнутiй сукнi прилипла до
стiни й повними жаху очима дивиться Максовi в лице, як зачарована. Вiн
посмiхається й весело б'є її по плечу.
- Не лякайся, дурненька. Я - не злодiй. Ведiть мене до графiвни. Але
швидко й не гомонiть, не кричiть Ну?
Дiвчина покiрно йде вперед, не гомонить, не кричить Макс не пускає її
нi на крок од себе - ще наробить дурне дiвча крику, гвалту.
Перед дверима спальнi Труди вони зупиняються, i Макс сам стукає.
Дiвчина з тим самим зацiпенiлим в очах жахом погля дає на страшного гостя.
- Хто там?!
- Це я, графiвно, Макс. Дуже треба.
Зацiпенiлiсть покоївки спадає. В лицi з'являються живi розумнi тiнi, в
очах - сполохана цiкавiсть, тривога.
У спальнi чути частi, хапливi, босi, потiм узутi кроки. Дверi прожогом
розчиняються - i на порiг вибiгає Труда в жовтому спальному убраннi, з
двома косами, переплетеними на грудях, i широкими темними очима. Побачивши
Макса, вона злякано кидається до нього, iз страхом оглядаючи його подерту
одежу, закаляну в порох, iржу, його вимазане кров'ю лице, розпатлане
волосся.
- Максе! Що з вами?! Господи!
- Нiчого, нiчого особливого, графiвно. Ви тiльки скажiть тiй молодiй
особi, щоб вона... А проте я хочу з вами на самотi сказати кiлька слiв.
Тiльки ця молода особа нехай нiкуди не йде й почекає тут.
Графiвна рiшуче повертається до "молодої особи".
- Ердо, посидьте тут. Нiкуди не виходьте.
Потiм Труда бере за рукав Макса й веде його до спальнi. Там поруч
стоять два лiжка - одне застелене, друге з розки даною бiлизною. На
столику горить нiчна лампочка.
Макс зачиняє за собою дверi й починає пошепки швидко говорити, близько
нахиливши лице до широких глибоких у пiтьмi очей Труди. Вона вiд перших же
слiв його хапає його за руку й так увесь час стоїть, сильно душачи його
пальцi й не помiчаючи того.
- Вони, напевно, прийдуть i сюди. Покоївка - вiрна людина?
- О, цiлком. Вона ж сонячний хлiб їсть!
- А, чудесно. Ви скажiть їй, що полiцiя ловить мене за Сонячну машину.
I щоб нiкому з прислуги нi слова. Але де ж ви мене сховаєте? Вони будуть
обшукувати скрiзь.
Труда хмуро думає якийсь мент, блукаючи очима по кiмнатi. I вмить
скидує головою:
- Знаєте що? Моментально роздягайтесь i лягайте в те лiжко. Але
вимийтеся, ви в кровi. Там рана?
- Нi, не думаю. Мабуть, роздряпав. I одежу мою треба сховати кудись.
- Ерда сховає. Швидше!
- Iдея прекрасна. Я, значить, нiби... Тут обоє змiшуються.
Але Труда зараз же сердито, рiшуче, з викликом закiнчує:
- Так, ви мiй любовник. От i все. Душнер. Ви - Душнер. Ну,
роздягайтесь. Тут вiзьмете чисту бiлизну, в цiй шафi. Чекайте, хоч витерти
лице.
Вона бiжить у кiмнату й зараз же вбiгає з мокрим рушником. Потiм
перебiгає до сусiдньої кiмнати й пошепки дає iнструкцiї Ердi. Ерда за
кожним словом гаряче, злякано, рiшуче хитає головою. О, вона готова тепер,
коли це он яка людина, в горло вчепитися полiцiї. А то трохи-трохи не
наробила крику.
Коли Труда з Ердою входять до спальнi, Макс умитий, iз приглаженим
волоссям, лежить у лiжку, натягнувши до пiдборiддя вкривало. Все тiло
горить, щемить, але так блаженно почувати його не на даху, не в обiймах iз
ринвою, а в м'якiй, чистiй, спокiйнiй постелi. Напружена легкiсть, буйяе
завзяття носяться вихорами в головi, часто-часто дрижать, як накручений,
наготований до руху мотор, нерви наїженi, як шерсть у зацькованого в куток
вовка. Ану!
Ерда забирає всю одежу Макса й виходить навшпиньках, а Труда, мила,
безмежно хороша, смiлива голубка, так мужньо лягає поруч iз ним, так
завзято хмурить брови, так чуйно слухає.
- Треба лампу загасити. Правда, Максе? Я сказала Ердi, щоб нiде нi
одного вогника не було. Правда?
- Чудесно.
Труда гасить лампу, настає густа, тепла, затихла тьма. Збоку обережно
ворушиться Труда, потiм затихає, i чутно тiльки її дихання. Як простягти
руку, то можна торкнутися до неї.
Тихо-тихо, але в вухах виразно чути свист вiтру, гуркiт автомобiля,
крикiв, хляпаючих сухих пострiлiв.
Шарудить збоку Трудина подушка, i звiдти чується легкий шепiт.
- Максе! Ви не спите?
Максовi хочеться буйно, радiсно зареготати: це ж так зовсiм по
Трудиному задати таке питання. Але їй треба вiдповiсти так само точно й
серйозно.
- Нi, не сплю. А ви гадаєте, що можна заснути?
- Але ж ви стомилися, мабуть, страшно. Максе, а коли вони не повiрять i
схочуть вас усе ж таки заарештувати, що тодi?
Чути, як вона рухається, мабуть, повертається в бiк Макса, щоб лучче
чути. I Максовi здається, що звiдти тонко заносить запахом конвалiї,
запахом її тiла.
- Хм! Що тодi?
Вiн мовчить i думає.
- Максе, тiльки ви не церемоньтеся, коли вам треба вiд-стрелюватись, ви
стрiляйте. В мене є теж револьвер, тiльки я не вмiю стрiляти.
Максовi знову хочеться голосно засмiятись, але вiн стримує себе i, не
перестаючи всiм тiлом прислухатися, шепоче:
- Ну, чого ж неодмiнно "треба"?
- Але ж iнаракiсти не повиннi живими даватись у руки полiцiї. Правда ж?
Чи нi?
- Хм! Не абсолютно. Коли вiн знає, що полiцiя має безсумнiвнi докази,
що вiн iнаракiст, тодi звичайно. Але коли такої певностi немає, то не
обов'язково треба... доводити до смертi зараз же.
- А у вас є така... певнiсть, що вони знають?
- Не знаю... Тш!
За вiкном виразно чути гомiн голосiв. Хтось ходить по садку й бубонить.
Макс спирається на лiктi й витягує голову до вiкна. Мабуть, перешукують
садок.
- Вони, Максе?
- Не знаю. Здається.
Чути рип крокiв за вiкном, бубонiння. Дихання Труди переривчасте, важке
- хвилюється.
Раптом глухо, але виразно чується в домi дзвiнок. Дихання Труди
вривається. Макс не дихає. Серце лунко стукається бiля самого горла.
- Максе! Ви не повиннi вставати. Ми спимо й нiчого не чуємо, правда? Я
Ердi все сказала.
Макс не вiдповiдає. Знову дзвiнок.
Рука Труди хапає його руку поверх лiктя й мiцно тримає, наче боячись,
що вже самий цей дзвiнок може його забрати.
- Нiчого, Трудо, нiчого. Тiльки не хвилюватись, а добре свої ролi
виконати. Тодi все буде добре. Ви ж артистка. Тш!
У iпомешканнi глухi далекi звуки голосiв. Ерда грає свою роль. Макс
другою рукою машинально погладжує руку Труди й тримає голову над
подушками, щоб шарудiння її об вухо ве перешкоджало ловити кожний звук.
Так, це вони. Наближаються. Трудина рука пригортається олижче, стискає
мiцнiше, до болю. Серце настiйно, сильно сту кається в горло.
Голоси вже виразнi. Багато крокiв. Голос Ерди. Обурений, сердитий,
смiливий!
- Я вам кажу, вони сплять. Я не можу їх будити!
- Ми самi збудимо.
Обережний стукiт у дверi. Труда швидко лягає, вся притулившись до
Макса, пересунувшись до нього в лiжко.
Дужчий, частiший стукiт. Макс пiдводить голову й здивова- ! но, сердито
кричить.
- Хто там?! Чого треба?!
Дверi злегка вiдчиняються. Iз сусiдньої кiмнати вривається пасмо
свiтла, в якому чорнiє контур людини з капелюшем у руцi.
- Вибачайте, будь ласка. Тут - полiцiя. Надзвичайно важний злочинець
сховався в цьому кварталi.
- Злочинець?! Де? Який злочинець? Я нiчого не розумiю.
- Тут, у цьому кварталi, сховався злочинець. Ми маємо наказ перешукати
всi будинки.
- Чорт би побрав усiх злочинцiв! Наказ! Але до спальнi ви маєте наказ
удиратись? Яке менi дiло до ваших злочинцiв, чорт би їх узяв! Ну, чого ви
хочете? Шукати? Шукайте й дайте спокiй! Ердо, покажiть цим панам усе, що
вони хочуть, i запишiть прiзвища урядовцiв. Я завтра буду скаржитися
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.