Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
люди вбивають людей
бiльше, нiж звiрiв. Звiрi надзвичайно серйознi й поважнi, нiколи не
смiються. Вони невиннi й чистi, бо для них нема нiчого нi соромного, нi
нечистого, нi неморального, нi непристойного. А рiвночасно вони моральнiшi
за людей, без нiякого порiвняння. Наприклад, не продаються одне одному, не
обдурюють, не понижуються, не пiдлизуються, не зраджують, не читають одне
одному нудних, довгих нотацiй. Вони вiльнi, незалежнi, щирi, вони роблять
так, як думають i почувають. Чого ж людина так пiдносить себе перед
звiрами? Нi, по совiстi, чого?
Старенький пастор iз жалем i острахом хитає головою з боку на бiк: де
росла ця дiвчина?
- Дитино моя, ви не повиннi говорити таких речей, не повиннi думати
такого страхiття...
Тут Труда вже нiчого не розумiє, вона не повинна говорити таких речей,
вона повинна, значить, i боговi брехати?! Так для чого ж вона ходить сюди?
Ах, пан пастор, очевидно, не розумiє, як остогидло їй брехати, брехати
вiчно всiм i собi брехати. На кожному кроцi, з кожного приводу, з доброї
волi i з примусу. Все є брехня, починаючи вiд неї самої й кiнчаючи
червоним волоссям принцеси. Брешуть у газетах, у книжках, брешуть в одежi,
брешуть у вiдносинах, брешуть у молитвах, у коханнi, у ненавистi, в
усьому, всьому. Вона бiльше так не може. Вона хоче повної свободи,
щиростi, без примусовостi, от такої, яку мають звiрi, птицi, квiти,
комахи. Скинути з себе всяку одiж, усякi пристойностi, приписи, заповiдi,
лежати на сонцi, нiчого не соромитись, нiякого грiха не знати, нiяко го
каяття не почувати; нiяких молитов не робити, обнiмати, хто любий;
вiдпихати гидких, мовчати, як мовчиться, спiвати, як спiвається Це - грiх!
Грiх це чи нi? Нi, нi, їй треба це знати без нiяких церковних фiлософiй,
треба тiльки простої, короткої вiдповiдi: грiх чи нi? Може за це бог
образитись?
- Насамперед бої, дитино, не ображається, а...
- Ну, як же не ображається? Сам же пан пастор сказав "Такi думки
ображають господа бога". Значить, ображається. Взагалi, вона повинна по
щиростi сказати, що воно надзвичайно таки трудно з богом нiколи не знаєш
напевне - образиться, чи не образиться. I за що саме. Наприклад, у тiй
книзi, що пан пастор дав їй читати, в Бiблiї, господь бог увесь час
страшенно на всiх сердиться. I так жорстоко сердиться, ображається, що
стає просто; страшно i... несийiїатично. I за всяку просто-таки дарницю
вiн карає найлютiшими карами. За збирання дров у суботу - побити камiнням.
За нарiкання на голод - кара проказою. За невдоволення начальником - земля
глитає разом iз родиною. I за кожну дрiбницю викорiняти чоловiка з родиною
його, з насiнням до третього й четвертого поколiння. А потiм страшенно
несимпатичне враження робить те, що бог страшенно любить усякi
вшановування, наче який-небудь генерал. I як хто не зробить усього, то
знов викорiняти його до четвертого поколiння. Хiба ж це гарно? А потiм,
чого бог так любить, щоб неодмiнно його прохали помогти в бiдi? I чого вiн
сам без прохання не зробить? Люди - дiти його. А хiба маму треба прохати,
коли вона бачить, що дитинi погано? Хiба вона жде, що дитина почне
страшенно благати її? Так бог же повинен бути добрiший за матiр i не бути
таким церемонним. I, взагалi, багато незрозумiлого Навiшо боговi терпiти
всяке зло, що iснує на свiтi? Вiн же всемогутнiй, вiн усе, значить, може.
Нащо йому зло? Справедливо сказав якийсь фiлософ: не може знищити? Так,
значить, вiн не всемогутнiй. Не хоче? Значить, не всеблагий. Ображається
за всяку дрiбницю, значить, дрiб'язковий, амбiтний, мстивий. От пан пастор
хмуриться, сердиться, цi слова, очевидно, знов ображають бога. А хiба
неправда все, що вона говорить? Нi?
Старий пастор болюче морщить рiденькi брови. I голос його вже не
м'якенький, як лапка кiточки, а чудний, суворий, рипучий, як рип дерева.
- Ну, кажiть далi, кажiть, моя дитино, все, що є в вашiй бiднiй душi.
Труда тоскно мружить синьовiястi очi.
Ах, усе, що в неї в душi! Хiба ж можна сказати, що там є? Вона з усiєю
щирiстю готова вивернути перед ним усю душу, вичистити її, вимести з неї
все, що мучить, але хiба це легко зробити? Там такий розгардiяш, як у
скринi, в якiй шукали голку все жужмом, все перемiшалося, переплуталось,
нiчого розiбрати не можна. А їй неодмiнно треба все розплутати, неодмiнно!
Вона гадала, що це можна зробити тiльки за помiччю бога, бо нiкому несила
справитися з цим завданням. Але вона, на жаль, починає бачити, що i з
богом трудно. Ну, наприклад, це питання з шлюбом, коханням i тому
подiбним. Шлюб, на її думку, є явно невигiдна для обох контрагентiв
операцiя. Скiльки вона знає шлюбiв, - родичiв, знайомих, при ятелiв i
зовсiм чужих людей, - а серед них немає нi одного, ну, просто-таки нi
одного щасливого. А тим часом усi кажуть, що без щлюбу нiяк не можна
обiйтися, що щастя в шлюбi. Ясно, що тут якесь непорозумiння. Пан пастор
каже, що це установа вiд бога. Дуже дивно, що всi божi установи такi
невдалi й вимагають корективiв. Для чого, наприклад, на все життя робити
контракт? Ну, добре, барон Роршадт хотiв мати молоду жiнку. Вiн старий,
хорий, негарний. Розумiється, полюбити його не може нiхто Але вiн багатий.
Вiн може купити. I вiн купив її сестру, Фрiду їй було двадцять п'ять
рокiв, коли вони зробили контракт. Тепер вона страшенно мучиться з ним.
Але контракт на все життя, i вона нiчого не може зробити. Виходить, вона
обдурена, бо вона не знала, як буде їй житися з бароном. А розiрвати не
можна. Або тепер те саме з нею. Ну, добре, князь Шванебах потребує мати
молоду любовницю. Це зрозумiло й натурально, з цим нiхто не спереча ється.
Вiн має грошi. Труда їх не має. Вiн може купувати, вона повинна продатися.
З цим також нiхто не сперечається. Але вся справа в тому, як саме
продаватись. Для чого неодмiнно на все життя? Яка рацiя? I для чого так
нерозривно? Це ж страшенно непрактично! А потiм ще одне як можна мати
дiтей з чужою людиною? I через що батько є голова родини? Хiба вiн родить
дiтей? I хiба вiн напевне знає, що то його дiти? Мати - раз у раз мати
своїх дiтей, а батько завсiди - пiд сумнiвом. От коли б вона вийшла замiж
за Шванебаха, хiба ж би вона могла все життя знати тiльки його одного?
Кожний чоловiк за все життя знає багатьох жiнок. Через що ж жiнка мусить
знати тiльки одного? Абсурд явний! Але князь Шванебах напевне ж не
згодиться, коли вона йому чесно скаже, що вона не гарантує йому вiрностi.
Значить, треба брехати й обдурювати? Або не продаватись. А не продаватись
не можна - вона бiдна, її нiхто з їхнього кола не вiзьме без грошей. А за
людину не з їхнього кола теж не можна виходити. Вона хотiла це раз
зробити, i це була така драма, яка трохи не скiнчилася смертю. Ну, що їй
робити? Що може пора дити пан пастор i релiгiя?
Це одне питання. А друге - кохання. Пан пастор каже, що всi її нiчнi
думки та почування - нечистi, грiшнi, всi вiд диявола. Коли уважно над цим
подумати, то знов виникає багато сумнiвiв. Що за рацiя боговi вiддавати в
монополiю дияволовi так багато всяких приємних i необхiдних речей? Яка
прекрас на рiч кохання, а надто кохання без дозволу, тайне, неподiльне нi
з ким, сховане, що сповнює всю iстоту кричущою радi стю i щастям. Але воно
- вiд диявола! Як любо, як мило в пiнистому гомонi ресторану пiд гондливi
звуки музики чути в собi радiсне, здiймаюче шумовиння вина Але воно - вiд
диявола! А танець? Коли гаряча рука чоловiка обiймає за плечi, а все тiло
ниє, спiває и гойдається солодким ритмом! Але й це вiд диявола. Що таке
торгiвля? Обман, загальний обман. А тим часом усе купується й продається:
одежа, їжа, книжка, музика, авто, навiть право померти й бути похованим.
Хiба нi? А обман - од диявола Значить, майже все життя вiд диявола. Бог же
лишив собi молитву, церкву, пiст, шлюб, любов до всякого ближнього без
розбору, нi за що нi про що, роздавання свого майна кому попало, одне
слово - всякi нуднi, чуднi, непрактичнi, неприємнi, а то й зовсiм
неможливi речi Який же сенс у цьому?
Ну, що їй робити з собою? їй, наприклад, дуже приємно бувати в
товариствi з одним жонатим чоловiком. Вiн уже немолодий, вiн не такий
гарний i милий, як Макс, про якого вона вже казала пановi пасторовi.
(Нiхто нiколи не може їй бути такий любий, як бiдний Макс!). Але й цей їй
дуже приємний їй приємно, що вiн iз такою побожнiстю, покiрнiстю, жагою
дивиться на неї. її хвилює, коли вiн говорить їй на вухо непристойнi
слова, її кидає в такий солодкий жар, коли вiн коротенькими, швидкими
поцiлунками ходить їй по руцi до самого лiктя. I вона вночi думає про його
всякi-всякi речi, що, напевне, вiд диявола. Ну, що їй робити з ним? Ну,
добре, вона вже прогнала його, вона вже не бачиться з ним, вона вже навiть
старається не думати про нього. Але вона не може прогнати з себе
хвилювання, взагалi, вона не може не почувати замирання в грудях, коли
зустрiвається очима з гарним чоловiком. їй любо, їй солодко бачити, чути,
тягтися до чоловiкiв. От вона говорить це цiлком одверто, щиро. їй соромно
за це, дуже соромно. Вона совiсно читає всi молитви, стоїть навколiшки на
жорствi, не їсть м'яса, виконує всi рецепти пана пастора, але що ж вона
винна, що це не помагає? Бог чомусь надзвичайно стримано ставиться до її
старання, наче йому зовсiм не хочеться, щоб вона перестала бути грiшною.
Може, й справдi так?
Про театр же їй просто й говорити не хочеться - це не те, що монополiя,
а чисте царство диявола А тим часом коли б вона могла стати артисткою, то,
здається, пiдписала б... Нi, нi, вона говорить безсумнiвнi дурницi. Вона
зовсiм не хоче бу, ти артисткою, це нiсенiтниця.
Взагалi, вона говорить дурницi сьогоднi. Вона вiрить у бога, вона
любить його, вона хоче бути всiєю душею приємна йому. Але от тiльки одне
питання: що, власне, боговi до неї? Ну, що йому, такому великому, такому
всевладному, за приємнiсть од якоїсь малесенької iстотки, як вона? Та вiн
не повинен помiчати її. I, взагалi, бог напевне зовсiм не такий, як його
малюють. Бог повинен бути величезний, грандiозний, безгнiвний, зовсiм
зовсiм не зрозумiлий. I грiхи всi, i злочинства, i святiсть, i
непристойностi, i кохання, i усе все, що дiють люди, все, що тiльки iснує,
все є його справа, нi за що вiн не може, не повинен сердитись, карати,
милувати. I люди зовсiм не повиннi нi прохати його, нi молитись йому, нi
боятись його, бо це ж безглуздо. Живуть же тварини, не думаючи про бога,
не молячись йому, не боячись його, а проте вони живуть iз дозволу й волi
бога Значить... Ну, от знову пан пастор невдоволений. Вона знову говорить
дурницi? Правда? Але що ж вона винна, що такi думки приходять їй у голову.
Диявол? Ну, от знову - всяка розумна, розсудлива думка вiд диявола.
Ну, от вона хоче зробити одну рiч. То неправда, що вона казала про
ненависть до батька. Навпаки, вона любить страшенно батька, вона так
любить його, що вночi iнодi ходить до його кабiнету й цiлує тi речi, до
яких вiн торкався. Це їй соромно признаватись, але вона говорить пасторовi
як представниковi бога. А бог сам повинен це знати. Але вона не може
любити графа А раптом вiн справдi не батько її? А раптом її батько
десь-iнде, хтось iнший? А граф тiльки з непорозумiння має її любов, краде,
значить, її любов? Хiба можна любити серед таких умов? Отже, їй треба
знати напевне, хто її батько. Навiть не це, а тiльки, чи граф батько їй,
чи нi. Бог повинен бачити її муки. Але навiщо вiн допускає їх? Чого йому
не сказати їй просто й одверто, що граф не є її батько? Чому? Коли вiн
справдi все знає, всiм пiклується, до всього втручається, то хай же вiн
скаже їй, чи граф батько їй, чи нi. I хай скаже просто, без нiяких
ухилянь. Хай дасть їй якийсь знак. От, наприклад, вона перед одходом до
пастора забула в ван нiйкiмнатi синю вазочку з орхiдеями. Коли бог хоче їй
вiдповiсти на її питання, нехай перенесе вазочку з ванни в її кiмнату.
Коли граф її батько, нехай бог поставить вазочку на стiл перед i анапою
Коли не батько, хай поставить на маленький столик у кутку. I нiчого бiльш.
Вона не вимагає, щоб ста лось якесь чудо. Нехай прийде мама або покоївка,
побачить вазочку й перенесе. Нехай усе зробиться цiлком природно, без
чудес. Вона ж не вимагає, щоб вiн для неї перетворив воду в вино або що
небудь подiбне. От тодi вона знатиме напевне, що бог є, що вiн саме такий,
яким його малює пан пастор, що вiн клопочеться про людей, що йому
страждання їхнi не байдужi. Можна про це думати? Можна ставити боговi такi
умови чи нi?
Старенький пастор ощелешено, безпорадно слухає бурхливий потiк слiв,
дивиться на гаряче, потемнiле вiд пiднесення лице й чує, що вiд цеї
пришелепуватої й нещасної дiвчини болi в шлунку стають нестерпнi. Вiн
одкидаєтбся на рiвну спинку стiльця, набирає повнi груди повiтря и крутить
головою з таким явних виразом неможливостi далi слухати, що Труда замовкає
й починає чекати: коли вiн пересердиться, вiн дасть їй вiдповiдь на всi її
питання, вона, здається, була досить одверта.
Але старенький заплющує круглi, опуклi очi i з виразом тупого
страждання сидить непорушно й мовчки.
В кiмнатi вже темнiє. Перед розп'яттям три свiчечки догорiли до краю,
поспускавши набiк нагорiлi гнотакну, як перетомленi собачки язики. На
дитячо-рожевiй лисинi пастора та на опуклих баньках заплющених очей мляво
ворушиться свiтло свiчок. Пастор трудно здiймає повiки.
- Приходьте, дитино моя, iншим разом. Подумайте самi над своїми,
словами. Нехай вам поможе господь вибратись iз вашої ковбанi тьми й
грiховних думок. Не можу я сьогоднi, доню. Iдiть iз богом.
Труда тихенько пiдводиться i, як вiд заснулої в колисцi дитини,
навшпиньках, i озираючись, iде до дверей.
***
З нiжним
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.