Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100

таку поведiнку. Прошу зачинити дверi!
Агент щось бурмоче, пильно вдивляється в темноту спальнi, позирає на
Труду, що злякано притулилась до Макса, напiвсидячи з ним на лiжку, i
помалу зачиняє дверi - навряд, чи така парочка сховала в себе в спальнi
злочинця, вона, напевно, була зайнята чимсь iншим.
Труда, як тiльки причиняються дверi, в мовчазному, бурному,
несамовитому захватi обiймає обома руками за шию Макса й жагуче цiлує
його, куди попало - в щоки, нiс, вуса, вухо. Потiм швидко перелiзає до
себе в лiжко й затихає, часто, трудно, щасливо дихаючи, неначе вибiгши на
третiй поверх.
Тепер буботiння голосiв здається добродушним i навiть затишним. Правда,
ще можуть вернутись, щось їх направить на слiд, але навряд. Гомiн потроху
стихає. Зовсiм тихо. Пiшли геть чи ще десь унизу?
Легкi поспiшнi кроки й обережний стукiт у дверi.
Любий, тихий, трiумфальний голос Ерди.
Труда з усього розгону в темнотi схоплюється з лiжка й бiжить до дверей
Вдирається ясна, весела, затишна смуга свiтла, ореолом осяявши розпущену
голiвку Труди й тепло поклавши їй на плечi блискучi лапи.
- Пiшли? Зовсiм? Усi?.. Урра! Максе, пiшли! Лежiть, лежiть, не смiйте
свiтити свiтла. Ердо, пановi треба приготувати найкращу, жовту кiмнату для
гостей. Швидше! Чекайте. В нас яке-небудь чоловiче убрання є? Нема? Завтра
рано-ранесенько ви пiдете й купите убрання на ту мiрку, що старе. Добре? А
тепер iдiть! Максе, ви лежiть, поки вам скажуть. I не смiйте нi свiтити,
нi роздивлятись нiчого. Я причиню дверi. В шафi праворуч ви можете взяти
чоловiчий шлафрок.
Макс знаходить шлафрок i одягає. Дiйсно, комiчно виглядає - шлафрок
короткий, руки вилазять.
- Трудо, хай Ерда принесе менi моє вбрання, я не можу в цьому виглядi
вийти.
- Добре, добре.
У щiлину дверей йому просовують його вбрання. Тут же бiля щiлини
свiтла, не маючи права свiтити, вiн одягається, i на-пiводягнений, у
шлафроцi зверху, виходить.
Труди нема. Iз сусiдньої кiмнати крiзь напiводчиненi дверi висунута
смуглява оголена рука.
- Добранiч, Максе. До завтра!
Макс швидко пiдходить, бере руку й мiцно цiлує довгим поцiлунком. На
нього сильно, тепло пашить духом конвалiї. Рука слабо виривається, i з
темноти дверей виходить не то запитний, не то жалiбний шепiт.
- Ну, годi. Га?
Макс, обгорнувшися полами шлафрока, весело йде за Ердою, в якої тепер
червоно палають щоки й очi лукаво, смiхотливо поблискують.
- Вони казали, будуть шукати до ранку.
- Боже їм поможи. Правда, Ердо?
- Боже їм поможи хоробу знайти! Я б їх, отруйникiв, усiх
поперевiшувала. Знають людей труїти своїми стеклами, а хто добра бiдним
хоче, за тими ганяються, проклятi душi!
Кiмната чудесна - неначе вся в сонцi, жовто золоте затишне гнiздечко.
Але коли Макс лягає в лiжко, вiн раптом чує страшенну втому. Тiло
опадає. Нерви нависають, як одежа на втопленому, нема сили пiдвести руку й
загасити лампу.
А коли вiн розплющує очi, в хатi горить сонце, а на столику
мiзерненьке, крихiтне свiтлечко забутої лампи. Плече, бiк, права рука
болять так, що не можна рухнути. Болить щось i в лiвiй нозi, i на шиї, все
тiло як пожоване Але веселе, мiцне, обмите сном. Вiн згадує вчорашню нiч,
роздягання iпри Трудi, лежання з нею в лiжку, пригортання, буйнi обiйми й
потiм ту таку загострену соромливiсть. I йому хочеться щасливо засмiятися
це ж так по Трудиному все!
Але тут же згадується Рiнкель, арешти. Завзятий, Рудольф. Як крiзь
пiдняту загату, сонячну хатинку заливає потоками зупиненої на нiч рiчки
життя. Макс iсхоплюеться з лiжка i здивовано бачить на стiльцi акуратно
складене новеньке вбрання. Ну, що за козачина Ерда!
Труда вже жде його в салонi. Вона вся в бiлому, i через те лице
здається броизово-смуглявим. I мила синя сережка-ро-динка бiля вуха, та
сама!
Труда червонiє, вiтаючись, i, зараз же, смiливо дивлячись в очi,
заявляє:
- Максе! Ви, будь ласка, нiчого такого не думайте з приводу
вчорашнього. Я вас поцiлувала зовсiм не так, а вiд радостi. По дружньому.
Чуєте?
Макс смiється, розгортаючи двi зрошенi половинки верхньої губи, i
вiдкидає головою чуба назад. Ну, розумiється, вона це неодмiнно повинна
була йому сказати. Насамперед. Нi про що бiльше не думала, а вiд самого
ранку тiльки про це.
- Ну, чого ж ви смiєтесь? Ви й тепер так само смiєтесь, як... колись?
- Так само, Трудо! Можна менi вас так називати?
Труда сердито морщить брови.
- Я ж вас називаю Максом!
- Ну, спасибi. А з приводу вчорашнього я, їй-богу, "нiчого такого" не
думав. Так i зрозумiв, як ви пояснили.
Труда пильно дивиться в трохи зблiдле, з мокрими пасмами чорно синього
чуба, з вiястими очима лице. I чи не вiрить, чгi невдоволена, що вiн
"нiчого такого" не подумав, тiльки зараз же вiдвертається й дзвонить.
На порозi в той самий мент з'являється Ерда. Вона вся тепер
причепурена, бiленька, рожева, зачiска зроблена дбайливо, чепурно.
Блиснувши очима на Макса, вона присiдає й лукаво потуплює очi.
- Прошу панство до снiданку.
Труда хапає Макса пiд руку i, теж лукаво посмiхаючись, веселим бiгом
веде його до їдальнi. За ними, покушуючи губи й одночасно заклопотано
оглядаючи Максове вбрання, поспiшає Ерда.
Труда врочисто пiдводить Макса до столу, пускає руку й поводить рукою
на стiлець.
- Будь ласка.
Їдальня мила, сонця багато, стiл великий, аж блищить бiлизною, але...
який же снiданок? Стоїть карафка з водою, двi тарiлки, ложечки й двi
склянки для води I все.
Раптом Труда й Ерда вибухають радiсним смiхом. Труда хапає здивованого
Макса за руку й веде до вiкна. Там, на стiльцi, склом до сонця стоїть
Сонячна машина, та сама, що возив до Сузанни й подарував Трудi. Господи,
як же вiн мiг забути?
- Ердо! Прошу менi принести мiй учорашнiй хлiб. А пан Макс зараз собi
зробить.
Ерда веселенько вибiгає з їдальнi.
Тодi Макс раптом обнiмає Труду й сильно цiлує, її в щоки, в нiс, в
губи. Труда крутить головою, пручається й виривається з його обiймiв.
- Максе! Ви... Ви... Що ви?!
- Трудо! Ви, їй-богу, "нiчого такого" не думайте й простiть! Я з
радостi й цiлком по-дружньому. Ви така мила, така надзвичайна, що я
просто, ну, не мiг! Їй-богу, не мiг!
- А якби Ерда увiйшла й побачила? Що б вона подумала? Я ж учора в
темнотi, нiхто не мiг бачити.
- Ну, вдруге я буду вже в темнотi.
Труда регочеться й бiжить до шафи.
- Нате вам за це! Тiльки но нарвана, свiженька.
На тарiлцi соковитою, зеленою шапкою похитується в руках Труди трава.
Макс обережно бере її з рук Труди й несе до Сонячної машини.
Сонце бризками розбивається об жовто-червоняве скло й гаряче, привiтно
гладить Максовi руки.
***
- Нi, не можу! Спочатку мушу зателефонувати Рудi. Я мушу знати, що з
ним Де ваш телефон, Трудо?
Труда зараз же бере його пiд руку й швидко веде за собою. Макс
нахмурено надушує цифри - напевно заарештований, напевно! Нiжно дзвонить
сполучення. Екран завiшений. Ну, це ще нiчого не значить. Рудольфовi не
можна з одчиненим екраном пiдходити до телефону.
- Рудi! Ти?! Ну, слава богу! Трудо, є, живий, здоровий!
В телефонi чути любий зрадiлий голос.
- Невже ти, Масi? Ми все вчора бачили й чули! Фрiц трохи не зробив
дурницi, хотiв бiгти на помiч.
Макс радiсно смiється. Труда стоїть побiч i жадно ловить iз виразу лиця
Макса слова Рудольфа, мимоволi повторюючи в себе на лицi всi вирази Макса.
- Ну, звичайно, це була б страшенна дурниця. Значить, у нас нiчого не
було?
- Нiчого, Масi. Стекла я вже маю. Вчора принiс Фрiц Всю нiч пiсля...
тебе, як затихло, робив. Дурницi, Масi. Просто отруйнi стекла, їх треба на
нiч покласти в сулему - i вони будуть невиннi, як усяке звичайне скло.
- Та що ти кажеш?!
Труда не може втриматись i пiдставляє вухо близько до вуха Макса. Вiн
iз посмiшкою дiлиться з нею руркою.
- Абсолютна дурниця. Це треба тiльки широко оповiстити - i кiнець.
Потiм неодмiнно треба оповiстити, що в справжньому... ти розумiєш, ну, в
хлiбi, у справжньому повиннi бути зелено червоно фiалковi переливи. Коли
таких переливiв нема, значить - фальшиве. Це неодмiнно треба якнайшвидше й
якнайширше оповiстити.
- Урра, Рудi! Сьогоднi ж буде зроблено! Що б там не було! Ти читав
газети? Що там? Я ще не встиг.
- Повнi арештiв Iнараку. Заарештовано п'ятдесят три чоловiка.
- Всього п'ятдесят три?! Ну, ну, що ще?
- Викрито три майстернi Сонячної машини, забрано багато гелюнiтового
порошку. Ну, ще зброю.
- А друкарнi?
- Про друкарнi нiчого не пам'ятаю.
- Урра! Рудi, сьогоднi все буде зроблено. Чуєш? Про побачення сповiщу.
Тепер бувай. Мушу поспiшати.
- Бувай. Телефонуй, щоб я знав, що з тобою.
- Неодмiнно. О, зi мною прекрасно! Тепер я вже...
Труда вириває рурку з рук Макса й злегка вiдпихає його.
- Рудi, милий, дорогий, прекрасний Рудi, добридень! Це я, я. Труда!
Страшно, страшно вiд усього серця обнiмаю вас. I дякую безмiрно, Рудi.
Безмiрно! До побачення. Що?.. Ну, розумiється, швидкого! Бувайте!
Макс пiдхоплює Труду пiд лiкоть i майже несе до їдальнi.
- Трудо! Негайно менi зараз же купити фарби для волосся. Золотистого
блондина, чорт забирай! Га?
- Ви хочете фарбуватись?
- Ну, розумiється. Мушу ж я вiльно рухатись. У мене маса справ.
- I невже очi?.. Чи той, i брови, i вiї?
- Хм! Хiба лишить "очi". Очi, мабуть, лишу, а вiї й брови таки
пофарбую.
- Ну, шкода! А блондини iз чорними очима, чи той, бровами й вiями, - це
зовсiм не така рiдкiсть.
- Хм! Ви думаєте? Шкода, кажете? Ну, в такому разi нi очей, нi брiв
чiпати не будемо. Згода? Але, Трудо, Ерда повинна за десять хвилин усе
купити. Через пiвгодини я мушу бути готовий. Трудо, ви чули? Все ж
дурниця, всi їхнi провокацiї. На нiч у сулему - i цiлком невинне скло. I
щоб зелено-червоно-фiалковi переливи були в хлiбi. От i все. О нi,
чекайте, ми ще покажемо тепер!.. П'ятдесят три чоловiка? Ну, ще трошки
лишилось їм на радiсть! Нехай не трублять так про перемогу. Трудо, ради
бога, швидше Ерду посилайте. Через пiвгодини я мушу вийти з дому. А я тим
часом зроблю тепер хлiба собi. Тепер можна!
Не через пiв, а через пiвтори години з дому Гертруди фон Елленберг
виходить гарний, поставний блондин iз темними вiястими очима й густими
чорними бровами. Вiн легенько покручує цiпочком i весело вiдкидає всiєю
головою золотистого чуба назад.
З вiкна вiлли крiзь завiсу з тривогою милуються ним двi дiвочi голiвки.
***
Граф Адольф фон Елленберг почуває себе футбольною опукою; його б'ють
ногами всi учасники страшного матчу.
Пан президент вимагає рiшучої лiквiдацiї Сонячної машини. Сонячна
машина повинна бути стерта, знищена з лиця Нiмеччини. За всяку цiну,
всякими засобами! Що? Га?
Але це завдання подiбне до завдання знищити пожежу, поливаючи її
маслом. Бо всякi засоби з цiєю проклятою химерою є тiльки масло. Дивом
якимсь усе, що робиться проти неї, через якийсь час iде їй тiльки на
користь. Отруйнi стекла вiджахнули вiд неї юрбу. Але ця отара тепер тим iз
бiльшою силою кинулась до неї, як знайшла спосiб розрiзняти справжнє скло
вiд пiдробленого. Вона тепер хапає все, вона готова кинутись у безодню,
аби вхопити за хвiст жар-птицю.
Розгром Iнараку. Трiумф громадянства. Знищення банди розбишак,
убiйникiв i отруйникiв. Здається, Машинi вiд цього тiльки шкода. Навпаки,
тепер, коли банда отруйникiв сидить у тюрмi, коли вона знищена, чого ж
далi йде труїння? Хто, значить, тpyїть?1 Хто труїв увесь час? Значить, не
Iнарак?
А пан президент нiчого цього знати не хоче й безмилосердно в гарячцi
боротьби б'є його ногами, вимагаючи надприродного, вимагаючи подвигiв
Геркулеса чи казкового королевича, який побив дракона з тисячею голiв.
Сонячна машина дiйсно є дра кон, що в нього замiсть одної вiдтятої голови
виростає зараз же десять. Але вiн не є королевич, а просто собi футбольна
опука.
Iнарак знищений. Але хто друкує далi вiдозви, ширить їх, хто невпинно
роздає стекла, хто їх робить, у яких майстернях?
Значить, не в Iнарацi суть, а в цiй отруйностi самої химери. Берлiн же
сказився, отруївся, збожеволiв. Тепер, коли вiн не боїться виздихати, вiн
тiльки про це й говорить. Республiка Землi, загрози Азiї, вiйна, доля
Нiмеччини - все це на другому планi.
Хто знає, чи немає в кожному домi по майстернi? Хто знає, чи нема
майстернi в самому палацi Мертенса? Перетрусити мiльйони будинкiв?
Висадити в повiтря весь Берлiн, Нiмеччину?
А пан президент цього не хоче бачити, не хоче розумiти й б'є його з
усiєї сили ногами й вимагає.
А друга партiя також гатить ногами, теж вимагає.
Робiтничi органiзацiї, професiйнi спiлки, партiї, клуби службовцiв,
рiзнi лiги, об'єднання, всяка шушваль - усе щодня, щогодини преться з
делегацiями, петицiями, заявами, вимогами, ультиматумами: свобода Сонячнiй
машинi!
Всi вони пруться до райхсканцлера, до мiнiстрiв, до депутатiв. Але
райхсканцлер, мiнiстри й депутати кого б'ють? - опуку, його, графа фон
Елленберга, праву руку пана Мертенса. Бо самого Мертенса вони не смiють
бити. I всi вимагають!
Принцеса лютує, як Мертенс, i вимагає за всяку цiну знайти Рудольфа
Штора. В ньому все лихо. Його треба схопити й лютими муками добитися
виступити проти його ж Машини. Тiльки так може бути злiквiдована ця зараза
божевiлля.
Батько вимагає дати йому Сонячну машину. Вiн хоче мати Сонячну машину,
вiн хоче знати правду про своїх дiтей.
Мати вимагає виселити з Нiмеччини Труду, бо те Страховище нахабно
демонструє в театрi Сонячну машину (А в дiйсностi, чи не боїться вона, що
те Страховище з'явиться до батька з Машиною?).
Анна вимагає лiкувати Отто Сонячною машиною. Тiльки Сонячна машина може
помогти хлопцевi.
Сонячна машина, Сонячна машина. Сонячна машина! Св
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.