Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
не може бути?! Для чого?!
- Для того, щоб ти хоч раз попробувала сонячного хлiба.
- Максе, та я ж не пролетар i не калiка! От як пролетарiат дощенту
обкраде мене й я стану пролетаркою, ну, тодi... тодi побачимо А поки що
рано, Масi.
- Ну, добре А так просто можна до тебе прийти?
Сузанна аж зупиняється й ще ширше, ще враженiше-лукаво дивиться.
- Ради бога, Максеї А хто ж "навiки" розiйшовся?
- Ха ха! Нiчого взагалi, Сузi, вiчного немає. А тепер тим паче. Можна,
га?
Сузанна, не вiдповiдаючи, iде вперед i чудно, ледве помiтно
посмiхається очима. Посмiхається на якiсь свої думки, немов забувши про
Макса.
- Можна, Сузi? IIу, просто так, по-дружньому. Даю слово: тiльки по
дружньому? Тепер ти можеш бути цiлком спокiйна...
Сузi ратом на мент зупиняється и пильно обкидає поглядом його лице-
так, тепер вiн дiйсно може прийти "тiльки подружньому". його слову тепер
можна, здається, повiрити. З очей i з уст нахабно-глузливо, iз мстивим
трiумфом променяться поцiлунки титулованої шлюхи. Ну, добре ж, коли так!
Сузанна примружує очi тонким, як складенi крильця чорного метелика,
усмiхом i одвертає голову.
- Правда ж. по дружньому?
- Цiлком по-дружньому! Даю слово, Сузi, ти побачиш!
- Ну, добре. В такому разi приходь. Завтра чекатиму на тебе. Завтра о
п'ятiй.
- Спасибi, Сузi. Ти побачиш, як...
- Побачимо, Масi, побачимо. I ти, може, побачиш. Ну, а тепер бувай. Iди
швиденько назад, а то може бути тобi зовсiм не дружня неприємнiсть од
твоєї дами. Вона такими очима дивилась нам услiд, що я боюсь за твiй
щасливий блиск очей. До завтра! Бувай.
Макс хоче сказати багато на цi слова, але тiльки сильно, мiцно, аж
пальцi Сузїннi злипаються, тисне маленьку ручку.
- Добре! Хай завтра! Ех, Сузi!.. Ну, нiчого! Завтра ти все зрозумiєш.
Сузi мило хитає головою i, посмiхаючись, iде у завулок - вона вже й
сьогоднi все розумiє.
А Макс бурно, на крилах улiтає помiж пролетарськими тiлами в Комiтет. I
маєш. графiвна Труда вже збирається йти.
- Куди? Ще ж рано!
- Я попрохала заступити мене. Менi треба. До побачення.
I, навiть не подавши руки, страшенно поспiшаючи, заклопотано виходить
iз-за перетики.
Макс, непорозумiло випнувши губи, стоїть i дивиться в пiдлогу.
А Труда, сховавшись за стiною тiл, слiдкує за похиленою, про щось чи
про когось думаючою бiляво-золотистою, схожою на перуку, головою.
***
Так, так, кiнчаєгься лiто - парк увесь у жовтих i червоних плямах, як у
хоробi жовтянцi. Сизо фiалковi кущi кричущим квачем урiзались у групьи
рiвних густозелених ялин. Небо недуже, жовтяво синювате, недокровне.
Так, так, усе на свiтi кiнчається!
Фрiдрiх Мертенс одходить до вiкна i, заклавши за спину короткi товстi
руки, iде далi. з кабiнету до великої зали, iз зали до бiблiотеки,
їдальнi, проходить ряд великих i малих покоїв, скрiзь потрошку зупиняється
бiля вiкон i тупо, спiдло ба дивиться в парк.
У палацi незвична, тоскна тиша, вiд якої тхне порожнечею й пусткою.
Апарати в кабiнетi коли-не-коли мляво ворушать своїми екранчиками та
колiщатками й знову замруть, як од битий хвiст ящiрки.
З Європою й Америкою сполучення майже перерване. Та й навiщо воно
тепер? Там та сама картина, що була в Нiмеччинi на початку цiєї хороби.
Дiагноз надалi можна поставити, заплющивши очi й не питаючи нi про що
хорого.
Бiдна стара Європа, стiльки вона проковтнула тих воєн, революцiй,
стiльки на свойому вiку лигала кровi, алкоголю й усякого безумства - i
таки лишалася досi тверезою. I раптом iсп'янiла, сказилась од маленького
скла!
Схiд iще пручається, борикається, випiкає вогнем, топить у кровi,
душить газами хоробу. Жовто чорна раса здоровiша - може хоч пручатися.
Розумiється, їй не до Європи, не до ря туаання других - себе б урятувати.
Мовчать апарати. Та й про що їм говорити? Вони ще час од часу подають
знаки життя, бо Каесемовi треба говорити з Iн тернацiональним Центром
Сонячної машини. Iнтернацiональний Центр iще не розвiяв страшного мiкроба
по всiй планетi, його велика робота ще не скiнчена - отже, апарат ще сяк
так для нього працюють.
Так, так, усе на свiтi кiнчається. Скiнчиться й їхня робота. А тодi
який кiнець почнеться?
Цiлими днями важко ходить Фрiдрiх Мертенс по своїх покоях, заклавши
руки за спину й поглядаючи на хорий на осiнь парк. В апаратних кiмнатах
тьмяно й тоскно, як заплаканi, поблискують запорохнявiлим металом машини,
покинутi людьми. Нема на воротях i круг палацу грiзної охоронної гвардiї.
Та й нехай! Кому вiн тепер страшний чи потрiбний? Хто його тепер
убиватиме?
Як пси покинутого хазяїна маєтку, порозлазилася зграя колишнiх
палацових пiдлиз i пiдлабузникiв, коли довiдалась, що надiї на помiч од
Союзу Схiдних Держав не справдилися. А тi, що лишились у колись
призначених їм зручних помешканнях, бiльше не товпляться бiля дперей його
приймальнi.
Вiнтер, той Вiнтер, що колись вiд самого погляду пана президента мiг
скрутитись у петлю й зв'язатись у вузлик, цей Вiнтер тепер жалiє ного,
Фрiдрiха Мертенса! Вiн не кидає ного, як усi тi мiнiстри, гофманстри,
урядовцi, нi, вiн вiрно й вiддано несе далi свою службу, але йому сумно,
нiяково й жалко. I в нього немає вже того собачого побожного тремтiння
перед своїм владикою. Бо нема владики Є ходячий мертвяк, примара
колишнього владики.
Що ж є влада наимогутнiшої людини? Хiба вiн не лишився тим самим, з
тими самими руками, головою, з тим самим мозком, волею, знанням, умiнням?
Чого ж тепер до його особи таке вiдношення?
Заходить часом i граф Елленберг. Вiн тепер уже сiдає всiм тiлом у
фотель, спираючись на спинку й журно похилившись. Вiн так само дивується з
генiальностi пана президента, як i ранiш. Навiть бiльше, бо, здається,
щирiше. Як генiально пан президент усе прозрiв наперед таки першого того
вечора, як довiдався про Сонячну машину. Все збулося, як з божого
призначення: i економiчний розклад, i ослаблення державного апарата, i
конденсацiя темної стихiї круг цього шумовиння, i замирання всього життя.
До дрiбниць, до найменших подробиць усе збувається! Як у шахматнiй задачi,
в один мент вирахувано всi ходи, всю залiзну логiку комбiнацiй.
Одначе, хоча граф Елленберг i дивується з генiальностi пана президента,
але сидить у фотелi зм'якнувши, недбало, сумно спершить лiктем на поруччя.
I цього досить Фрiдрiховi Мертенсовi.
- Що ж буде далi, пане президенте? Чим це все може скiнчитися?
Пан президент iз задумливим усмiхом постукує, як молоточком, по поруччю
твердим нiгтем зiгнутого пальця.
- Чого можна сподiватися, пане президенте? От Комiтет Сонячної машини
виробляє план нового господарства й праву-вання. Коли, мовляв, кожний
громадянин матиме скло i не буде, значить, небезпеки примусу голодом, тодi
вiн усуспiльнює всi фабрики й пiдприємства й заводить новi норми працi,
подiлу й т. д. Але це ще проект, який має розглядатися на конгресi всiх
Комiтетiв свiту. Вiн прийме один план на всю планету. А коли...
Мертенс несподiвано вибухає гиркаючим веселим смiхом. Граф Адольф
здивовано й чекаюче замовкає.
- Пане Елленбергу! Засмiйтеся в лице всiм Каесемам i їхньому
конгресовi, коли вони вам будуть говорити цi дитячi ьазочки. Чуєте?
- Але ж, пане президенте...
- Ще раз, пане Елленбергу: я - нiякий пан президент, як i ви - нiякий
граф i мiнiстр. Просто собi Мертенс i Елленберг. Нема! Годi. А на Каесеми
та їхнi планетарнi плани новою господарства її урядування начхайте,
начхайте, Елленбергу! Є у вас добра кожушина, теплi ковдри, тепла одежа?
Є?

Граф Елленберг здивовано мовчить.
- Годуєтесь ви вже сонячним хлiбом? Га? Що?
Граф Адольф червонiє.
- Нi, я нi. Дружина й дiти... годуються. Але хлопчик був хорий i...
- Ну, ну, нiчого! Карали, що й ви. Дурницi. Всi будемо. Хлопчики, дiди,
всi. Це - неминуче. А кожухи треба мати. Треба.
- Через що, пане... президенте?
- Кажу, треба. Згадаєте. А Штiфель уже їсть сонячний хлiб? Га? Шлунок,
кажуть, поправив? Не з'являється до мене. Та й чого, справдi? Союз Схiдних
Держав мусить себе рятувати.
Знову ходить по покоях спорожнiлого палацу пан президент Фрiдрiх
Мертенс, витирає пiт з сiдластого чола й перебирає опецькуватими пальцями
за спиною.
Що особливо страшне в усiй цiй блискавичнiй катастрофi - це знищення
дiї, руху, дiяльностi. Не втрата сили, влади, багатства, слави, все це -
порох, дим. А втрата активностi. Вся Нiмеччина, вся Європа ще рухається за
iнерцiєю, старим рухом, як колесо машини, в якого вже взято паси вiд
джерела енергiї.
Дурнi, жалюгiднi фантазери iз своїми планами! Вони обтяли рушiйний
ремiнь i гадають, що той галас i гуркiт, який iде вiд порожнiх "вiльних"
махових колiс, є дiйсний рух. Вони вбили найцiннiше в людства -
активнiсть. Сонячна машина вбила мiкроб iнтересу. Але де нема мiкробiв
iнтересу, боротьби, там нема нiякого життя, i всякi плани є тiльки iнерцiя
теоретичних функцiй мозкiв.
Порожнеча. Абсолютна, мертва порожнеча, як у склянiм апаратi, з якого
випомпувано повiтря.
Але невже не могло все пiти iнакше? Що ж усi економiчнi, соцiологiчнi,
фiлософiчнi теорiї й науки? Де ж дiлися проклятi й пiдлi "закони"
поступовостi, закономiрностi, логiки, обов'язковостi? Випадок, простий же
випадок: фанатик довбався десять рокiв у своїх мрiях i додовбався до
Сонячної машини. Мiг же вiн i не додовбатись? Тодi, значить, усi "закони"
функцiонували б далi? Але факт той, що випадково (випадково, чорт
забирай!) йому поталанило натрапити на вдатну комбiнацiю своїх мрiй. I
факт той, що всi закони логiки, конечностi, доцiльностi стали дiяти з
фатальною, слiпою силою на користь цiєї випадкової идатної комбiнацiї,
факт той, що все вiдбулось i вiдбувається далi з такою самою логiкою й
неминучiстю, як i годi, коли котиться з гори розсаджена скеля. Всi за кони
ваги, тяжiння, зцiплення, роз'єднання - всi вони функцiонують собi далi й
сприяють руйнiвничому, страшному, не одхнльпому руховi розсадженої скелi.
Мертенс сiдає в фотель i заплющує очi.
Що ж можна було зробити, щоб спинити цей рух? Нiчого, Що може зробити
людина, коли котиться з гори ця скеля? Знищити всi попереднi сприятливi
умови похилiсть юри, силу вибухового матерiалу, закон ваги й т. д. Абсурд.
От так само абсурд думати (як гадає Штiфель), що можна було спинити
Сонячну машину, цебто знищити всi попереднi, створенi вiками й законами
минулого сприятливi умови для Сонячної машини.
Мертенс розплющує очi.
Значить, це був не випадок, а неминучiсть? Результат таємних, захованих
од аналiзу, тисячами напрямiв попереплiтаних сил, якi збiглись на цiй
точцi з конечнiстю руху планет i дали оце паршиве згубне скло, а за ним
усi конечнi, неминучi, страшнi його наслiдки?
I знову Мертенс ходить по пишних помертвiлих покоях i довгенько стоїть
бiля вiкон, дивлячись на змерзле небо. Якiсь люди (служба, мабуть) з
оберемками трави, весело поблискуючи один на одного зубами, iдуть iз парку
до палацу. То - челядь, що годується Сонячною машиною. Його колишнi
охоронцi, що дивились на нього з мурашками по тiлу. Тепер вони навiть не
глянуть на вiкна. Вони ще варять i подають йому їсти, але це доти, доки
Каесем не виробив нових планетарних планiв господарства. Хе!
А коли надходить вечiр, Мертенс лежить на канапi в далекiй маленькiй
простiй якiйсь кiмнатi, яку вiн тiльки тепер знайшов, i дивиться в
тємно-сiру запавутинену присмерком стелю. I тодi настає найгiрше. Тодi в
порожнечi, в пустцi починає моторошно, як покинутий пес, вити туга. Туга
за червоним волоссям, за Мартою Пожежею. Не за Елiзою Пожежею, не за
сотнями жiночих тiл, що перейшли крiзь його обiйми, як проходять люди
крiзь ворота, а якраз за тою одною жiночою iстотою, вiд якої на все життя
лишилося таємне, незiтерте нiякими обiймами, тепле тепло. Не за обiймами
Марти Пожежi, не за танцем чотирнадцятилiтньої кровi виє туга, а за тим
дивним, грiючим, нiжно-сумним, невимовне рiдним єством жiнки. Нехай усе
гине, руйнується, летить у безодню iсторiї, нехай лускає його слава, як
дитячий мiхур, нехай шашiль Сонячної машини перегираь на потеруху його
владу, силу, багатство Ах, що б це осе, коли б була тут та iстота, вiд
якої незримими, нерозгаданими шляхами проходить у мужчину таємне, дужче за
всю мертвiсть темперагури скляного безповiтряного апарату тепло!
Мертенсовi згадується покiйниця жiнка, покiйний дворiчний син.
Коли б хоч вони були! А де може тепер бути Марта Пожежа? Як можна було
не розшукати її? Померла, може, давно? Так, померла, а як i живе десь, то
однаково померла. Нема. I часом iде Фрiдрiх Мертенс до телефона й пробує
гелефо-нувати до принцеси Елiзи. Вiн знає, що це зайвий сором, зайвий
дотик до роз'ятреної рани пониження, а проте пробує. Пониження сидiти и
чекати, поки увiльниться крапелька енергiї й дасть пропуск його токовi.
Пониження дожидати вiдгуку й класти слухавку, не дiставши нiякої або
дiставши все ту саму вiдповiдь:
- Принцеса в лабораторiї! Її не можна турбувати.
Спочатку Мертенс казав своє iм'я: Фрiдрiх Мертенс просить. але, коли
байдужий голос одповiдав, що однаково, хай просить, хто хоче, - наказано
не турбувати, Фрiдрiх Мертенс бiльше вже не каже свого iменi.
Чого принцеса сидить у лабораторiї того фатального божевiльного, що
заразив своєю хоро-бою весь свiт? Що вона там робить, що не можна
турбувати нi для кого, навiть для... хе! для її умовного нареченого?
Так, умови не виконано. Трону не буде. I нареченостi немає. Нiчого
нема. Є тiльки скеля, що логiчао неминуче летить iз гори, трощачи все на
свойому шляху. На скелi весело й гордо сидять i "дiють" комахи,
розробляючи "планетарнi" плани руху скелi.
А Марти Пожежi нема. А яке щастя було б узяти її за руку, вийти
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.