Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100

палацу й зникнути з нею нiкому не вiдомим десь у малюсiнькому куточку
сп'янiлої планети. Забитись у крихiтну щiлинку, пригорнувшись до її
недовiдомого тепла всiєю душею - i хан летить скеля туди, куди намiтили їй
невблаганнi, залiзнi закони.
Але Марти немає, а є виюча iз задертою до порожнього неба мордою туга.
Мертенс iде до маленької кiмнати й випиває склянку за склянкою мiцної
американської горiлки. Туга, захлинувшись алкоголем, замовкає, i Мертенс,
витираючи потоки iпоту, вигнаного американським питвом, похитуючись, iде
до своєї пишної помертвiлої спальнi.
***
Пiв на п'яту! Люба, бронзово смуглява прозоро одверта дiвчинка знову
стала матово-смутна. Так одверто, наївно, так хвилююче невинно стала
смутна, матова. Бо вже пiв на п'яту. Бо вже Макс дивиться на годинника, бо
вже збирається до тої страшної, важної, насмiшкувато хижої трупоїдки.

Мила, зворушлива Труда! Що тепер може бути страшного на спiвучо п'янiй
вiд щастя землi? Вогкi, смiхотливi, "фе, якi неприємнi" очi трупоїдки? А
яке ж, дозвольте спитатися, дiло смугляво-бронзовiй дамi чорно-срiбного
лицаря до "фе, яких неприємних" очей трупоїдки?
А хоч би й так? А хоч би й "страшна" була та вогка смiхотливiсть? А хоч
би "страшна" була затуманена диханням смутку прозорiсть? Та що з того? I
хай. Вiн iз спiвом щастя розчинить дверi душi всiм "страшним"
смiхотливостям, прозоростям, смуткам i танцям. Ну, що ж, вiн може, коли
вона хоче, розiгнати смуток бронзових очей от тут, у цiй залi, на очах
оцих усiх "алчущих i жаждущих". Але вiн пiде до страшної трупоїдки й так
само розжене її насмiшкуватiсть. Тепер вiн розжене. О, хай собi смiється,
глузує, проклинає. А вiн розкине загати душi, розмахне обiйми й змиє,
заллє, затопить усi глуми й прокльони.
Ух, Сузанно, набирай бiльше повiтря в груди - захлинешся!
А вiрна дама чорно-срiбного лицаря по-дитячому старанно й по-жiночому
хитро рахує цифри, їй абсолютно байдуже, хто до кого має йти о п'ятiй
годинi. В неї важна громадська робота.
I так, люба, неуважно киває головою на прощання, так заклопотано стягує
на бронзовi очi чорно синi крила брiв, нахи-лившися до важних громадських
цифр. Ех, Трудонько, взяти б твою невмiло неуважну заклопотану голiвку в
обидвi лапи, пiдвести, сипнути в яснi твої уникливi очi п'яного щастя - i
хай вони запрозорiють, засмiються тим блиском, що був то дi, колись давно
давно. Чи вже весь дощенту вiддала чорно-срiбному лицаревi?
А на вулицях у темних тiсних колодязях - i прозорiсть, i блиск, i
п'янiсть, i страшенний безмежний простiр. Простiр i п'янiсть у
напiвпорожнiх бюро, крамницях, банках, майстер нях Розгублено щасливi i
непорозумiло-сяючi, п'яно-розгорненi посмiшки, безладна, безцiльна,
здивована хода серед безмежного простору, як щойно вилупленi курчата - аж
похитуються вiд народженостi. А то нетерпляча поспiшнiсть, прожогливiсть,
одстрiлювання на всi боки здивованим захватом. I аласливi сп'янiлi юрби з
чорними коробками на спинах, iз гiтарами, мандолiнами, флейтами, бубнами.
Стiни вулиць, по-втикуванi головами, кивають, бiлiють посмiшками "Слава!
Слава!" А кому слава? Розумiється, не старенькому Шопенгауеровi, а щастю,
а п'яностi, а любовi, що радiсно панує на святочних, безладних, очманiлих
вулицях.
Трамвай сунеться помалу, п'яно, безладно. Набитий тiлами, смiхом,
гомоном, чорними коробками, духом сонячного хлiба, блиском, простором, вiн
задихається вiд своєї повiльностi. Вiн би з охотою пiдстрибнув, змахнув би
крилами й полетiв за кам'янi канали. А замiсть того раптом утикається в
юрбу й загрузає. Юрбу мiсить смiх-аж труситься вся, аж пiдскакує.
- Що там таке! Що там? Та не тiснiться, панове! Гей, громадяни! Що там
сталося? Пропустiть трамвай! Чуєте? Гей!
Куди там! Усi очi влипли в один пункт i на трамвай i не клiпнуть,
промiняться, трусяться смiхом.
Макс через реготливi голови шукає того пункту.
Ага! Магазин одягiв Гольдмана. Магазин вищих, вибраних, випещених
iстот, недосяжний для середнiх смертних. Перед дверима пiвколо тiл. У
пiвколi двi постатi: одна скромно одягнена в усе темне, iз скромним
кремовим мереживом на бiлiй безкровнiй шиї, з круглим, але скромним
черевом. Вона страшенно схвильована, наскакує на другу постать, гнiвно,
обурено бухкає в неї жовтявими пукатими баньками очей, шарпає її за руки,
тягне з неї одежу.
Друга постать - величезна, добродушна, одягнена розкiш-но.
нiжно-фiалковий шовковий пiвсмокiнг, пiнисто-золотисте жабо, в руцi
чудесний, наймодернiший, з iнкрустацiями цiпочок. Пишнiсть i розкiш вищих,
вибраних iстот. Але диво: голова, шия, руки волохатi, незграбнi, з грубою,
анiтрошки не випещеною шкiрою, з чудесними робiтничими пальцями.
Псевдовипещена фiалкова постать добродушно посмiхається, похитуючись од
шарпанини темно скромної, розводить руками, знизує плечима й увесь час
апелює до юрби коротенькими фразами. А юрба щоразу, як вiд електричних
дотикiв, струшується вiд цих апеляцiй бурхливим смiхом. Макс насторожує
вуха.
- Це грабiж! Це розбiй серед бiлого дня! Скидайте, я вам кажу, зараз же
всю одежу. Зараз же!
Величезна, пишно вбрана постать широко посмiхається до юрби - їй ця
iдея до вподоби.
- Оце не погана штука! Та так таки геть чисто все? До со рочки? Смiх,
як горохом по барабану, дрiботить по натовпу.
- Все, що ви вкрали! Все!
Рудий волохатий велетень добродушно ображається.
- Е, що ж ви кажете, де ж я там украв? Крадуть потай,
а ви менi самi вибирали, примiряли, вихваляли.
Юрба вибухає реготом.
- Мiй пане! Я вас зараз же вiддам у руки полiцiї!
- Е, навряд. Де ви її тепер знайдете? Вся стоїть у черзi за сонячним
склом.
Тут слухачi не витримують i громовими оплесками вiдзначають
високомистецький момент цiкавої п'єси.
- Браво! Правда!
Другий актор у безсилому мовчазному одчаї скидає жовтявими баньками на
юрбу - ух, такi самi грабiжники й злодiї, як. i цей! Якої помочi вiд них
чекати? I такий його вiдчай безпорадний i так явно програна гра його, що
елегантний велетень проймається жалем.
- Та навiщо вам грошi тепер, пане Гольдмане? Начхайте ви на них!
- Я не хочу вiд вас грошей! Вернiть менi одежу!
- А нащо вам тепер ця одежа? Вiзьмiть собi в магазинi скiльки треба, а
решту роздайте людям їй-богу, пане Гольдмане! Бо однаково порозбирають
самi. Та от, дивiться!
З магазину, дiйсно, виходять елегантно одягненi люди з цiлими паками в
руках - вони одяглися самi, ще й додому набрали чого треба Вони весело й
лукаво кивають велетневi - очевидно, одна кумпанiя. А за ними мляво
поспiшає продавець.
- А грошi? Гей, слухайте, грошi!
Елегантно повдягненi покупцi смiються - от чудачина, якi тепер грошi?
Пан Гольдман якийсь мент уражено, дико дивиться на грабiжникiв, хоче
щось крикнути, але раптом махає рукою, вiдвертається i, як є, iде геть од
магазину, просто на стiну юрби - берiть, розбирайте, грабуйте!
Стiна розступається iперед ним, пропускає, ковтає й уся, як вода, перед
якою знято загату, бурхливо, з реготом i криками вливається в магазин.
Дорога трамваєвi вiльна. Половина пасажирiв скотилася в юрбу, а друга
половина нерiшуче смiється.
Грабiж чи жарт, чи так i слiд тепер?
Макс смiється цiлком рiшуче. Розумiється, рудий велетень має бiльше
прозорливостi, нiж слiпий Гольдман iз своєю купецькою iнерцiєю.
Розумiється, все самi порозбирають, пороздiлюють, порозносять, рiвно,
справедливо, кожному вiдповiдно до потреби. Стане ще просторнiше,
вiльнiше, буде ще бiльше вибачливої, спокiйної добродушностi, любовностi,
п'яностi, щастя. I на розчищеному мiсцi створять новi одяги, багатшi,
пишнiшi й розкiшнiшi за всi одяги, що були коли-небудь на старенькiй
землi.
Одягайтеся ж, голi, узувайтеся, босi, прибирайтеся, занедбанi! Хапайте
своїми корiнчастими пальцями недосяжнiсть вищих, стягайте кумирiв,
розбивайте їх смiхом вашої добродушностi, мiшайте в купу вищiсть i
нижчiсть i куйте, творiть iз них єдину радiсну сонячну рiвнiсть!
А коли перед вами стояли перепони до храмiв краси, коли жрицi їхнi
вимагали вiд вас поганьблення ваших святинь за їхню любов, смiйтеся тепер
- перепони впали разом iз усiма святинями, i безплатно, вiльно, смiливо
хапайте жриць i пийте їхню любов повними цебрами. I коли вони вас ждуть у
гротах, одягненi тiльки в зеленi лiани, наготувавши цiни за свої
поцiлунки, не торгуйтеся, не скупiться - усе давайте, обiцяйте й смiйтеся.
I берiть усе, берiть iз п'яним зойком радостi й визволення. Бо кiнець
тепер усiм торгам й продажам.
***
Вже пiв на шосту. Вже пройшов початок намiченої програми, вже частина
гостей напiдпитку, а Макса все ще немає.
Невже ж не прийде зовсiм? Графiвна не пустить? Шкода, шкода, що
пролетарiат не вiдчуває потреби телефонiв, а то б можна було хоч телефоном
роз'яснити шляхетнiй кокотцi, що нема чого їй боятися за свого коханця, що
це побачення дуже безпечне й навiть вигiдне для графiвни.
Дякувати графiвна повинна за нього, в ноги поклонитися своїй суперницi,
трiумфувати, казитися вiд радостi.
Сузанна сьогоднi iскриться, пiниться красою. Крiзь нiжно-бузковий
серпанок сукнi гнучко, легко, жваво вигинається то в той бiк, то в другий
оголене, туге, кольору молодої матово-вишлiфованої слонової костi тiло з
нiжно бузковими тiнями. Вiд напружених пиптикiв грудей за кожним рухом
трiпотливими радiусами пробiгаюгь по серпанку темно-бузковi променi очi
сьогоднi вогкiшi, п'янiшi, смiхотливiшi, вони сьогоднi буйнi,
розмашистi-гей, розсгупайiеся всi!
А Макса немає. Та невже ж не прийде? Невже не дасть останнього щастя:
витягти з льоху душi цю калiкувату, злу, як недолуплену кiшку, любов,
викинути її сюди на прилюддя, бити ii, плювати на неї й запльовану, добиту
жбурнути йому в лице. I раювати з його гнiву, i трiумфувати з його
ревностi, i танцювати на його пониженнi, образi, лютi, сумi. Танцювати до
закривавлення свого серця, до зацiпленої нестями, до екстазу самозаклання.
Скульптор Дорн несмiло шукає лiктем шляху до її танцю. Рано, Дорнику,
ще рано, почекай, поки прийде той, що буде розiп'ятий для останнього
танцю.
Уже шоста година. Пiвкруглий дах банi втягнений у стiни, над головами
високо вгорi в сiро-зеленявiй осiннiй синявi туго, як льоди в океанi,
просуваються пухкi кучугури хмарин. А тут, унизу, в жагучiй
молитовно-сласнiй тузi тягнеться до них мармурове тiло Краси.
Розшарпаними, п'яними пасмами й клубками гойдається круг неї фiмiам,
прощальний, останнiй, ридаючий фiмiам. Перисто-фарбною,
скаламучено-галасливою, дзенькiтливою, брязкiтливою пiдковою оточує її
стiл. Всi мiсця побiч господинi зайнятi, тiльки одне вiльне, тiльки одне
лiворуч, бiля серця. I невипитi стоять бiля цього мiсця келихи, випустивши
всi бульбашки й iскорки зеленувато-срiбного вина. I не випили останнього
келиха вогко-хижi, буйнi очi прикритої бузковим серпанком мавки. I вже
часом задума на мент приколює очi до одної точки, ковтнувши галас,
дзвякiт, регiт.
I раптом iз-за незаймано-чистих нiг Краси з'являється золотисто-бiлява
хвиляста голова з чорно-синiми бровами.
Очi її широко, непорозумiло розгорненi, на чiтко-червоних, як накусаних
устах, нерiшучо-здивований усмiх.
Сузанна гнучко, окрилено пiдводиться i, впевнено несучи грудьми наперед
свою голiсть, вогко, смiхотливо вiтає очима.
- Браво! Я думала, ви вже не прийдете.
I, присунувшись губами до смуглявого лиця золотисто-бiлявої голови,
швидко видихає разом iз духом вина:
- Хочеш iнкогнiто? Правда? Нiхто не знає, що ти член Каесему. Так
краще? Га?
- А, все одно! Але чекай, Сузi, я думав, що застану тебе саму. Я зовсiм
не...
- О, нiчого! Це також усi мої друзi. Ми в тiсному колi по-дружньому
справляємо маленьке свято. Ходiм, ходiм! Па-новеї Пан Нiманд, мiй добрий
друг, трошки запiзнився через деяку невдосконаленiсть сучасної
комунiкацiї. Вiн просить вибачення й обiцяє екстрене наздогнати нас.
Галас, дзенькiт, брязкiт припорошуються легеньким шаром уваги. На Макса
наводяться плями рiзнокольорових облич i проводжають аж до його мiсця,
лiворуч бiля господинi. Ага, це той самий, колишнiй! Непоганий екземпляр
пiджидала Сузанна. Тiльки, здається, пановi Нiмандовi наздоганяти не тре
ба - його очi так вогко, iскристо плавають од лиця до лиця, губи такi
червонi й усмiх такий вселюбовпий, що вiн цiлком смiливо може не тiльки
разом iз усiма, а навiть на iпередку Вакхової колiсницi їхати далi.
Макс струшує хвилястою гривою, ну, що ж, нехай i так. I так мило,
втiшно, чудесно Милi, бiднi, п'янi трупоїдськi пики! Бiднi "аристократи" -
вони навiть тепер не такi вже понафарбовуванi й порозмальовуванi, як
колись; вони такi пом'ятi, ошелешенi, вибитi з своєї самозакоханостi,
вищостi, вiдмiнностi, такий одчай пробивається крiзь цей веселий галас; та
ще бiльше: вони оце самi собi прислужують. А на весь ганок, на всi сходи,
на всю величезну залу один-однiсiнький портьє, який iще лишається тiльки
для того, щоб пiдiбрати найкращий момент для досконального обiкрадення
бiдної Сузi. Забере, дурненький, у неї її цяцьки, ганчiрочки, камiнцi й
утече. I нi вона, нi вiн не знатимуть, що вiн iз таким самим успiхом
замiсть її "дорогоцiнностей" мiг би набрати битого скла й жорстви.
Але ж Сузi яка гарна сьогоднi! Ах, господи, яка ж вона пекуче,
нестерпно гарна! Серце за кожним поглядом на неї з тихим криком падає в
гарячу темну яму! Що сталося з нею?! I що за банкет, що за "маленьке
свято" справляє вона з своїми друзями? Невже свято поховання старого?! Чи,
може?...
Сузанна щось шепоче сусiдовi справа, скручено повернувши до Макса
оголену обточену спину з пухнастим темно-бронзовим шовком волосся на шиї.
Iнтимно, нiжно, переконуючи, поклавши р
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.