Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
у йому на плече, шепоче. Сусiда
схилив рiзкий мужнiй профiль, не рухається, не клiпає - не вiрить. Хе, i
вiн уже, очевидно, знає трошки Сузанну! А вона десь загрозливо лукаво
шепоче: "Ти - милий! Чуєш: ти - милий!"
Хм, так, може, це "маленьке свято" не таке вже близьке до свята
похорону?
Ну, що ж, хай i так. Хай навiть i цей чудний, дурний, тоск ний бiль. 1
це любо, i це мило, милий навiть рiзкий горбоносий профiль, i Сузаннин
шепiт, i самотнiсть серед цих чужих, може, навiть ворожих до нього,
порозмальовуваних людей. Бо яка може бути тепер самотнiсть, чужiсть,
ворожiсть?
Очi Максовi зустрiчаються з великими, непорушно ветром леними в нього
очима. Щось знайоме! Ага, це ж та Мадонна, що колись тут танцювала бiскаю!
Яка нiжна, щось говоряча скорботнiсть у поглядi, яка чудна пильнiсть,
неодривнiсть од його очей. Раптом од столу тихо-тихо здiймається оголена
до плеча рожево-бiла рука Мадонни з келихом у пальцях, повiльно пiдносить
келих до рiвня очей, i голова Мадонни злегка киває йому. Макс хапає свiй
келих, також пiдносить до рiвня очей i також здивовано й радiсно киває.
Тодi Мадонна, не зводячи з нього погляду, помалу п'є, закинувши лице
назад. Але i погляд, i повiльнiсть, i скорботнiсть кажуть, що не вино вона
п'є.
- О пане Нiманде! Що з вами?! Хiба вам можна?! Ах, вибачте! Ну,
розумiється, за пиття до Рити можна всi скрижалi заповiдей розбити на
черепочки.
Макс повертає голову до Сузанни. I зразу Мадоннинi величезнi, скорботнi
очi стають такi маленькi, блiдi, невиразнi. Аж дивно, аж образливо за
Мадонну. I зразу знову тоскний бiль струїться вiд лукавих, нiжно-свiжих,
як шкуринка баклажана, трошки припухлих (розумiється, вiд кохання) уст.
- Тепер, панi радникова, все можна. Навiть...
- О! Маєте дозвiл? Може, навiть попозуєте пановi Дорновi? Вiн хоче
злiпити вашу голову. Вона йому дуже вподобалася. Сподiваюсь, iм'я Дорна
навiть вам вiдоме?
Ах, он це хто! Скульптор Дорн. Той самий скульптор, через якого не
полетiла Сузанна на Гiмалаї. Король скульптурного портрета, як же не
знати!
Макс iз веселим болем нахиляє голову: розумiється, славне iм'я Дорна
навiть йому вiдоме. I, розумiється, вiн з охотою попозує, якщо тiльки
матиме для цього час. Але...
- "Але"?! О пане Максе, ви повиннi попозувати! Я вас дуже прошу. Ну,
ради нашої дружби! Га?
I навiть смiшок розтає вiд чудних гарячих iскорок болю у вогких очах
телицi.
- Та навiщо, власне, вам, щоб пан Дорн..
- Ну, менi це треба! Дуже треба. Я обiцяла пановi Дорновi, я хочу йому
зробити приємнiсть. Я його так запевняла, що ви згодитесь, що ви - мiй
друг.
Ага, вона запевняла його, що Макс тiльки друг, що Макс навiть згодиться
позувати її коханому. I коли згодиться, то це буде найкращий доказ її
запевнення.
Оце дiйсно справжнiй, остаточний, безсумнiвний кiнець. Оце є справжнє
"навiки". Коли в очах таке благання, таке жадне, шукаюче чекання, то тут
сумнiвiв уже нiяких не може бути. Нi сумнiвiв, нi захованих надiй. Голо,
чисто, як у пiсковiй тоскнiй пустелi.
- Хм Я, розумiється, з великою охотою Але який такий особливий iнтерес
може бути для пана Дорна в моїй головi?
Великий iнтерес! Величезний, надзвичайний! I для пана Дорна, i для
мене. Ну, уявiть собi, що я обiцяла йому вашу голову. Мушу ж я виконати
свою обiцянку? Нi!
Натяк на Соломею? Чи просто вирвалась така подiбнiсть?
- Вiн вам такий близький? Але сили дивитися в очi вже не вистачає
Сузанна прикушує нижню губу ага, проклятий, любий, болючий, ага!
- На це питання дозвольте, друже, поки що вам не вiдповiдати. Ви
виконаєте моє прохання без пояснень? Добре?
Макс не пiдводить очей, мовчить i все перевертає на столi то на один
бiк, то на другий срiбний нiж iз тонкою рiзьбою на держалнi. "Бея нiяких
пояснень". Та й справдi, навiщо якiсь пояснення, коли й без них усе ясно.
Ясно, що кiнець. Ясно, що бiль страшенно тисне на плечi, на груди, що
дихати трудно. Ясно, що треба за всяку цiну не показати цього болю.
Нi, не тiльки не показати, а викинути його, струсити його з плечей, з
грудей, з дихання. Дихнути на всi груди, вiльно, легко, просторо, як iще
пiвгодини тому дихалось. Бо що сталося?! Хiба там, за стiнами цього храму,
не було простору, волi, п'яної, сонячної, щасливої легкостi? Що значить
перед тою величчю цей крихiтний "храм" iз п'яними, бiдними, в агонiї
людьми, з цими марiонетками, що так довго мали себе за надприроднi iстоти
й що тепер уперше починають передчувати гiрку дiйснiсть. А з них же першi
є - "меценатка" Сузанна й її "велетень", "король", "генiй" - пан Дорн I чи
не пiдле свинство, не сором, не ганьба забути це все, пiддатися
тру-поїдським настроям! Кiнець!
Ну так що? Хiба ж його вже не було? Хiба ж уже не було сказано
"навiки"?
- Пане Максе, я ж чекаю вiдповiдi.
Пан Макс швидко пiдводить голову.
- Ах, вибачте, ради бога! Я мiркував, як менi викроїти час.
- Так ви згоднi?!
- Та, розумiється, згоден! З охотою, з приємнiстю! Чому ж би менi не
згодитися, коли це всiм нам тiльки приємнiсть, а менi ще й честь?
Вона ще не вiрить, ще вишукує в нього на лицi правди, ще навiть не
радiє, аж хмуриться.
- Та, їй-богу, Сузанно, згоден! От тiльки коли саме? Це вдень,
розумiється? А скiльки часу? Годину на день досить!
Сузанна раптом яснiє, - повiрила нарештi!
Сузанна яснiє: ага, милий Масi взяв себе в руки, йому цiлком "байдуже",
вiн дає їй свою голову, щоб вона пiднесла її Дорновi, вiн навiть свою
скажену амбiцiю вiддає їй. З амбiцiї дає на пониження амбiцiю. А добре
володiє собою, браво! Але нехай, нехай iще трошки почекає- чи стане в
нього далi цiєї буйно-веселої байдужостi?
- Ну, спасибi. Максе! Я страшенно рада. Вибачте, я не можу, я зараз
скажу Дорновi.
Дорн балакає з своєю сусiдкою - вiн усiєю спиною десь прислухався до
їхньої розмови. Ну, й нехай собi, що йому, Максовi, до спини Дорнiв,
Сузанн i всiх оцих нещасних конаючих людей?
I знову погляд, опукою перекочуючись iз обличчя на обличчя, впадає, як
у ямки, у двоє великих, темних, питально-пильних очей Мадонни. Впадає й не
може вже викотитись. I вiд того, що не може вже викотитись, що очi
невiдривне всмоктують його, що в лицi тужне здивування, навiть хмарна
грiзнiсть, у грудях поверх болю пробiгає хвильками чудний холодок.
I вмить якийсь голос, рух облич, затихання гомону. Ямки випускають
погляд, i Макс перекочує його вбiк на кiнець пiдкови. Там стоїть i витирає
хусткою чоло iстота, дечим подiбна до людини, але явно жаб'ячого
походження. Бiле, кругле, широке, зовсiм жаб'яче черево, зеленi, короткi й
товстi лапки, нiякої шиї; широченнi щелепи з тонкими жаб'ячими устами й
вузеньке, лисе чоло. А з потилицi й бiля щелеп чорне. Люди-носхожа iстота
крутить головою, жахливо витираючи пiт: вона не хоче сiдати, вона хоче
говорити - надзвичайнi подiї! Хiба що склянку холодного, як кров поетки
Круг, вина Надзвичайнi подiї!
До iстоти зараз же простягаються руки з келихами вина, i всi пильно,
нетерпляче слiдкують, як зелена лапка перевертає в щелепи склянку й вино
ллється в бiле широке черево.
- Дякую! Годiї Дякую! Панове! Надзвичайнi подiї! Насамперед дозвольте
донести вам, що бiльше ми не дiстанемо цього чудесного нектару, подiбного
до кровi славнозвiсної поетки Круг: по всьому мiсту йде саме розгром
складiв вина, магазинiв, ресторанiв, льохiв i так далi й так далi.
- Та що ви кажете?!
- Ах, жах який!
- Хто громить? Хто?
- Сонцеїсти, жiнки! Хмари, мiрiади, сонмища жiнок. Гарненьких нема мiж
ними, заспокойтесь, mes-dames. He бачив нi одної. Все-негарнi. Картини, я
вам скажу, мої панове, вартi уваги "Товариства свiтового фiльму" (коли б
тiльки дев'ять десятих службовцiв i робiтникiв не "пiшло на траву").
Викочують бочки на вулицi, розбивають, галасують, справляють танець
чистiсiньких канiбалiв.
В одному кварталi позатоплювали цiлi вулицi, порозбивач ши в льохах
складу Гомнера всi його гiгантськi бочки з вином При менi витягли двох
алкоголiкiв, що з риданням кинулися сторч головою в море вина. Герої!
Чеснi душi! Вони не могли пережити цiєї ганьби, цього сонцеїстського
баб'ячого вандалiзму Ради бога, швидше менi ще склянку! Я мушу вiдчути, що
я ще живу, що я ще людина.
Макс прикушує на губi смiх: голубчики милi, якою тривогою загули творчi
аристократичнi голоси - не храм краси, а чисто тобi вулик, повний
непокiйного дзижчання трутнiв. Бо, де ж пак, на улюбленого бога їхньої
творчостi зроблено такий неделiкатний виступ.
Людиносхожа iстота нашвидку витирає жаб'ячий рот зеленою хустиною й
хапливо засуває її кудись пiд зелену пахву.
- Але, панове! Це тiльки невинна забавка в порiвняннi з тим, що починає
дiятися. Невинна забавка, я вам кажу! Чуєте?
Гул одразу влягається, прибитий непорозумiнням, як порох вулицi
раптовим дощем: невинна забавка?! Оце так! Що ж там може серйознiше
дiятись?!
- Дiються грандiознi подiї, мої дорогi колеги. Насамперед, коли ви менi
запропонуєте поручитися моєю головою, що вашi помешкання в цей мент
належать iще вам, я цього не зроблю, я ще хочу поносити на свiтi свою
бiдну голову.
Стає зовсiм тихо. Помешкання? Ручитися головою!
- Слухайте, Вiнкельмане! Ви часом не викупалися в морi Гомперса? При
чому тут нашi помешкання?!
Вiнкельман бере ще один келих i виливає його в своє бiле кругле черево.
Вiн не спiшить одповiдати - розгадка раз-у-раз має тим бiльший ефект, чим
довше до неї рвуться.
- Не тiльки, мої панове, вашi помешкання, але вашi сукнi, бiлизна,
одежа, картини, килими, перснi, брильянти.
- Вiнкельмане, ви п'янi!
- Панове! За невдалий жарт засудити Вiнкельмана на порцiю сонячного
хлiба!
- Чекайте, чекайте, панове, тут щось є! Вiнкельмане, ви чудесний,
знаменитий, позаконкуренцiйний комедiйний артист, це вiдомо Європi,
Америцi й Африцi. Вашi лаври всiм нам дають спокiйно спати, бо вони
спочивають на гiднiй головi. Але дайте ж i нам спокiйно спочити тут, у
цьому милому ку точку, вiд усяких подiй. Кажiть просто й ясно, що там
дiється, i не топiть нашого настрою в морях Гомперса та iнших невинних
забавках. Дуже вас просимо, Вiнкельмане!
Вiнкельман глибоко зiтхає й приплющує маленькi дукатi очi.
- Дорогi мої спокiйнi конкуренти моїх бiдних лаврiв! Скажу вам так:
коли б моє помешкання було в Берлiнi, я тепер, в оцю хвилину, не мав би
щастя бути тут iз вами. Я стояв би на порозi моєї хати з револьвером у
руках. На жаль, моє помешкання в Гамбурзi. Коли я туди прилечу, то хтось
iнший зустрiне мене з револьвером у руках. Тому я тут, мої панове! Ясно?
Нi? Добре. В такому разi, панове, скажу яснiше: наш прекрасний
пролетарiат, почуваючи себе паном становища, хоче жити вiдповiдно до свого
стану, цебто в палацах. Через те вiн вибирає найкращi будинки, привозить у
колисочках своїх нащадкiв i оселяється, як у себе дома. Тiльки-но я мав
приємнiсть рятувати одного мого хорошого приятеля вiд такої навали синiв
сонця. До його вiлли з'явилося декiлька родин робiтникiв iз його власної
фабрики й заявили, що вони хочуть житiї в палацi так само, як живе хазяїн,
що цей палац, мовляв, збудований за грошi, заробленi ними, а через те вони
мають цiлковите право мешкати в ньому. Вони, правда, були "справедливi": в
палацi двадцять шiсть покоїв, вони лишили фабрикантовi три, а собi взяли
решту - двадцять три.
У храмi вибухає безладний, бурний, розкудовчений вихор голосiв:
- Яке нахабство!
- Але ж це грабiж, розбiй!
- Це неможливої Та що ж це таке?!
- А що ж полiцiя?
- Ах, яка там тепер полiцiя!
- Панове, так що ж це дiється?!
- Ну, i що ж? I що? Врятували?
- Ви покликали полiцiю? Вiнкельман загадково посмiхається.
- Полiцiю? Ви знаєте, панове, що найпотiшнiше в цiй милiй забавцi номер
два синiв сонця те. що в найближчому вiддiлi в полiцiї ми знайшли тiльки
двох урядовцiв, якi зайнятi були розбиванням урядової каси. Полiцiї,
панове, вже немає, або ж вона вже разом iз синами сонця вдирається до
наших помешкань (якщо не зайнята розбиванням урядових кас).
- Чекайте! Так це ж... це ж . Панове, так що ж це таке виходить? А що ж
уряд? Що знаменитий Каесем? Звертались туди?
На тонких, як у глинi тупим ножем прорiзаних устах Вiнкельмана знову
розтягуьться загадковий усмiх.
- Каесем! Це iакож досигь пiкантний номер Цi люди випустили з
зоологiчного саду вовкiв i тепер хочуть їх прокламацiями загнати назад.
Вони обiцяють звернутися з вiдозвою до пролетарiату не робити самовiльних,
неорганiзованих учинкiв. Вони, мовляв, виробляють план i за тим планом
пороздають нашi помешкання, сорочки, черевики, пальта, щiтки, зубо-шпички.
Я думаю, панове, що ми можемо цiлком заспокоїтися вiд цього мудрого
вирiшення Правда?
Сузанна раптом озирається до Макса й мовчки, без посмiшки, без
насмiшкуватої лукавої вогкостi дивиться йому просто в очi.
- Ну, що ж? Нова ера? Ви задоволенi?
Макс грається ножем, а в очах граються п'янi смiхотливi iскорки.
- Задоволений. Мого палацу нiхто не займе. Сузанна круто повертає до
нього матово обточену спину. А в храмi гасає вихор голосiв, рук, облич,
крикiв. Дами шукають по гротах свої капелюхи, рукавички - вони мусять
летiти додому, ставати з револьвером у руках на порозi своїх помешкань.
Мужчини то грiзно вимахують кулаками, то розгублено хапають один одного за
одвороти шовкових смокiнгiв i домагаються вiдповiдi: що ж це дiється?!
Адже ж учора ще нiчого такого не було чути. Може, це тiльки Вiнкельманове
пpибiльшeння? Може, два три вибрики якихсь шалапутiв?
Фiмiам перед Красою теж гасає безладними клубками ю в один бiк, то в
другий. Тiльки сама Краса стоїть у тiй самiй жагучiй, чистiй непорушностi,
чужа й далека цим живим пороз'ятрюваним тiлам.
Вiнкельмана шар
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.