Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
не
цiкавих спини, це вже не мовчазнi, хмурi, скупченi страхом обличчя, а
блискаючi п'яним простором очi, роти, пороздиранi мстивим смiхом,
вузлуватi руки, зарослi груди. Це вже гудучий, грiзний, невпинний розлив.
I це ж - квартал магнатiв i королiв!
Макс зупиняється й нарештi озирається - але куди ж тут шукати рук, що
взялися б спинити цю повiдь!

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Лiктя безвiльно, байдужими вихилясами опадає з мокрих дерев. Сонце
мокро блищить на дахах мiстечка, на закурених шибках фабрики сонячного
скла. По горах меланхолiйно блукають отари сивих хмарин, залягаючи по
межигiр'ях.
Доктор Рудольф навмисне не поспiшає з лiсу додому, щоб напевно вже
застати звiстку з Берлiна.
Не може ж бути, щоб одправлений, навантажений два днi тому потяг був
останнiй! Не може бути, щоб Каесем лишив його тут iз усiм персоналом,
iнженерами, службовцями, з жiнками їхнiми. Хай не роблять йому нiякої
зустрiчi, але на можливiсть вернутися додому вiн, здається, заслужив.
I чому має припинитися залiзничий рух? Чому немає повiтряного? Чому не
працює нiякий нi телеграф, нi телефон? Що там дiється? Чому так невиразно,
заплутано, нiяково вiдповiдали останнiми днями на запитання звiдси?
Доктор Рудольф iзнизує плечима й шкандибає до лабораторiї. Фабрика
стоїть. На подвiр'ї у вагонах чекає вiдправки сонячне скло. В величезних
майстернях також купами лежить воно навiть не пiдраховане: Нiмеччина
переповнена ним.
Порожньо, тихо, смутно тут. А ще ж позавчора стояв веселий завзятий
гуркiт працi. Палали печi, совались велетенськi руки-корита з передiлами,
з яких так рiвно, точно, як краплини з ринв, випадали готовi жовто-червонi
стекла.
В лабораторiї нетерпляча, досадлива тоскнiсть. З Берлiна нiчого.. Всi
знизують плечима, i всiм нiяково за нього, Рудольфа Штора Ну, хай до них
неувага, але до нього все ж таки можна б i не такими вже бути. Доктор
Рудольф крутить головою.
- Нi, панове, там щось сталося. Щось несподiване й раптове. Я не можу
чекати. Третiй день нiякого сполучення. Ми вiдрiзанi вiд усього свiту.
Коли хочете, лишайтеся дожидати, а я полечу до Берлiна. Майстер Кiн
пропонує менi свою машину. Я зараз же, сьогоднi ж сповiщу вас.
Правда, вже нерано, але майстер Кiн береться до присмеркiв бути вже в
Берлiнi.
Лiтачок - старенький моторовий - по старечому, з кректiнням i шипiнням
iз розгону пiдноситься вгору. Гори, димарi, фабрики, iржаво-червонi дахи
мiстечка гойдаються й пливуть назад, пiд аероплан. А потiм, погойдуючись,
пропливають унизу такi знайомi сiльськi гiрськi хатинки, кози, корови з
дзвiночками та брязкальцями. В лице поколює порох дощу, вiтер гостро
голить щоки.
Нiчого злого не могло статись у Берлiнi!
Сонце то визирне з синюватої набухлої хмари, то сховається, як мати, що
грається в пiжмурки з своєю дитиною-землею. По дорозi зустрiчаються люди з
торбами на спинах - по формi видно, з Сонячними машинами.
Нi, нi, нiчого злого не могло статись у Берлiнi. Окупацiя Союзу Схiдних
Держав? Не може бути. А як i так, то що ж, ненадовго. Адже ж Сонячна
машина - найдужча гармата, як пише любий Макс.
Вечiр помаленьку запинає землю сiрою полою низини гiр - Мати спати йде.
Але спина майстра Кiна такою певною, масивною, волохато-футеральною купою
випинається попереду на тлi безмежного неба, що сумнiватися нема чого: на
вечiр лiтак буде в Берлiнi.
I раптом залiзне тiло машини струшується несподiваним корчем. Доктор
Рудольф машинально хапається за поруччя сидiння, а товстелезна рука
майстра Кiна швидко перестрибує трошки вгору на блискуче держальце й
сильно крутить його вбiк. Але залiзнокрилате тiло знову здригається, потiм
починає стрибати вправо, влiво, вгору, скажено, корчево пручається,
рветься, лютує. Спина майстра Кiна неспокiйно, розгублено совається то в
один бiк, то в другий. Дихання мотора - нерiвне, задихане, передсмертне.
I вмить настає моторошна мертва тиша. Голова майстра Кiна озирається,
синювато-блiде лице хоче сказати щось, крикнути, але не встигає и зараз же
швидко вiдвертається: апарат прожогом, нахилившися носом униз, летить до
землi. Доктор Рудольф чує тiльки, як його пронизує дика, кричуща
тоскнiсть, як голова його нахиляється щораз нижче й нижче, а в очi
стрiмголов летить темно-зелена маса землi. I все зникає.
I знову все з'являється. З'являється через те, що в лице гостро,
холодно коле дощ. Доктор Рудольф розплющує очi: вгорi - темносукнянi купи
хмар, збоку - задерте догори крило лiтака, за лiтаком - височенна похила
стiна лiсу. Доктор Рудольф хоче пiдвестися, але чує в колiнi такий рiжучий
бiль, що мимоволi скрикує й iiрииадає до землi, як ховаючись од кулi. Вся
нога щемить ниючим, крутячим болем, i по тiлу проходить мороз од самої
думки про той бiль, що тiльки по був.
Зломив удруге ногу? Перервав сухожилок? Доктор Рудольф лежить i не смiє
рухнутись, щоб обмацати ногу. Його починає невiдомо вiд чого трусити, як у
пропасницi Вiн рiшуче повертає ногу й згинає її. Але бiль iз такою силою
рiже в мозок, що доктор Рудольф почуває, як м'якнуть йому руки й ноги i
душна млоснiсть хилить його на землю.
I знову доктор Рудольф розплющує очi й здивовано озирається вiн в
якiйсь хатинцi з косою стелею, спущеною до вiкна. На столi горить маленька
старовинна лампочка. Лiжко просте, бiлизна груба, селянська. В лiвiй нозi
не чути болю, але, коли вiн хоче нею поворухнути, бiль з'являється, а з
ним почування якоїсь ваги й занадтої теплоти на нозi. Вiн обмацує й
розумiє нога забандажована. Ким? Коли?
Нiкого не чути. Знову починає трусити вiд болю. Як це нi до чого й
нудно!
Знову прокидається доктор Рудольф i знову дивується: у вiконечко
сiється сiре нераннє свiтло дня. А трусити не перестає, i млоснiсть
огидними холодно пiтними хвилями переливається, як болото, у грудях. Це не
гарячка, а щось гiрше.
Потiм знову на столi з'являється жовтеньке свiтлечко лампи. З'являються
якiсь обличчя, кивають йому, говорять неприємними голосами, вiд яких
рвучко вiдгукується у вухах. Балакають про похорон майстра Кiна, але
докторовi Рудольфовi вiд цих слiв тiльки гупає у вуха. Потiм хтось скидає
ковдру з нього й обережно, але певними рухами обмацує ногу, пообкладувану
дощечками й пухло обмотану, чужу, огидну, ворожу ногу, вiд якої починає
трусити.
- Нiчого-нiчого, пане добродiю, невеличка катавасiя. Тижнiв три-чотири
доведеться пролежати й тодi можна вдруге бити А що поганенько вам, нiчого
- струс. Хорому б, пане Кравтвурсте, слiд би давати сонячного хлiба. Це
дуже помагає.
Цей чоловiк говорить про сонячний хлiб так, наче вiн його вже рокiв
десять уживає в своїй медичнiй практицi.
Якийсь хриплуватий, заморожений голос справедливо завважує, що хорий
навряд чи може сам скрутити собi хлiба, а нiхто iнший не може ж зробити
йому.
- Хм, так, рацiя. Шкода, пане добродiю, що наш славетний Рудольф Штор
винайшов цю Машину з таким обмеженням Доведеться вас через те молоком
годувати, на старий режим переводити. Немає ради Пане Кравтвурсте, у вас
тепер iз молока можна купiль дочкам робити. Так ви хорого заливайте ним.
Просто заливайте. Ну, скоро навiдаюсь iще. До побачення! Лежiть, не
рухайтесь i молочко попивайте. Ви сонячний хлiб уже вживали? Ну, до молока
все ж таки легше знов вертатися, нiж до м'яса. Нiчого, все буде добре,
навiть нога вам лишиться.
Доктор Рудольф почуває, як на лицi йому виступає дурна, непотрiбна,
чужа посмiшка й чиїсь губи в нього кажуть:
- Спасибi, пане докторе.
- Нiчого, нiчого Лежiть собi! До побачення!
I доктор Рудольф лежить собi й попиває молочко, вернувшись до "старого
режиму". От тобi й перелiт! Бiдний, милий майстер Кiн! От тобi i зустрiч,
i Сонячна машина, i обожнювання, i нова ера, i перемога над тою, що там
десь, у лабораторiї, кається й жде на нього. Там, може, iде люта боротьба,
там, може, будується новий свiт, там, може, справдi, ставлять трiумфальнi
ворота для його в!їзду (через те, може, для бiльшого сюрпризу й не
присилали нi потяга, нi лiтакiв за ним i дивно мовчали). Бiдний, бiдний
майстер Кiн! А вiн тут, у сiльськiй хатi, лежить iз забандажованою ногою,
безсилий, безпорадний, повернений на "старий режим". Що це - глум якихось
таємних сил! Його, Рудольфа Штора, винахiдника Сонячної машини - на
молоко?! Але краще вже молоко, нiж млосне тремтiння. I доктор Рудольф
слухняно й з огидою п'є молоко, яким щедро заливає його родина
Кравтвурстiв - батько, дочка Емма й син Отго. Вони з великою охотою це
роблять - однако по ж молоко виливати треба або не доїти корiв. Але и те
сказати, нащи їх тепер не то що доїти, а взагалi тримати! А нащо поле
мати? А кози на якого бiса? Хiба що на шкiру?
Взагалi в Кравтвурстiв маса всяких клопотiв iз лiквiдацiєю "старого
режиму". День у день виникає раптом те саме питання: чекай, а навiщо це
тепер? Рудий, iз фiалковими щоками й хитрими очима Кравтвурст збитий iз
пантелику: нi хитрувати, нi викручуватись, нi вiдгризатись од цупких лап
життя вже не треба А що ж треба? I чи це надовго? А он, кажуть, негри з
китаицями будуть Сонячну машину в людей вiднiмати.
Вони охоче заливають хорого не тiльки молоком, але й розмовами,
запитаннями, жалями одне на одного. Часто вони сваряться десь унизу, i
доктор Рудольф чує, як старий Кравтвурст за щось лає Сонячну машину й
Емму. А Емма з незалежним виглядом гупає ногами по дерев'яних сходах,
iдучи до своєї кiмнати, i раптом згори вниз одгризається до батька:
- Овва! Овва!
- Оi я тебе оввакну! От я тобi покажу "новi порядки". Щоб ти не смiла
менi й ногою з хати виступитиi Чуєш там!
- Овва! I сьогоднi пiду, i завтра, i коли схочу.
- Ану, спробуй, спробуй!
- Оi i спробую! От злякалась. Ото! Що це вам, старi порядки? Вiзьму
собi свою Машину та й пiду геть од вас. I що ви менi зробите? От двоє,
троє, десятеро собi коханцiв мати му - що я, боюсь когось? Чи хто за моїх
дiтей журитись буде? Сама пожурюсь. Машину покрутила - i нiкого не
потребую. Ото, тепер не тi порядки, тату Нема чого Сидiть отам, та їжте з
богом сонячний хлiб, та спiть на здоров'я, коли старi. А я молода i
молодого й хочу. От вам i все!
I, затупавши ногами так, що склянка на столi цокає об глечик, Емма
весело мугиче в себе в кiмнатi бiскаю, тупчнться, одягається,
прибирається. На хвилинку вона вбiгає до хати до Рудольфа, чогось шукаючи
по всiх шухлядах, i пiд неї дiйсно пашить таким молодим та здоровим, що
доктор Рудольф аж зiтхає.
I з сином старий свариться, бо й син майже нiколи дома не буває. Але
Отто тiльки посвистує й навiть не вiдповiдає старому. I бiдний Кравствурст
iде до Рудольфа й скаржиться йому на ту прокляту Сонячну машину, що отак-о
батькову владу зводить нанiвець. До цiєї Машини були дiти як дiти:
роботящi, слухнянi, без дозволу з обiйстя нiкуди. А тепер - як ранок, так
i повiяли до хлопцiв, дiвчат, до бiса.
- Ну, добре, а що ж їм, пане Кравствурсте, дома робити!
- Що, що! Як сонячний хлiб, так i роботи вже нiякої не має? Шити,
прати, за худобою дивитись. Що, що! Страху не стало! Пошани не стало! Що
їм тепер батько? Вiзьму, каже, Машину пiд пахву й пiду собi геть. Сказало
б воно менi коли отак? Я б йому показав "не боюсь". Любовникiв! Ну? Так в
очi батьковi й каже. Про чоловiка не думає. Любовникiв Я б отого Рудольфа
Штора, коли б вiн менi попався, добре б випрасував за його Машину!
Розпуста, а не Машина!
Рудольф Штор посмiхається.
- Ну, добре, а ви ж, пане Кравтвурсте, їсте сонячний хлiб тої Машини?

Кравтвурст хитро й сердито примружує очi.
- А що ж менi, картоплю їсти! Чого ж би я не мав його їсти.
- Так чого ж ви лаєте Машину!
- А того лаю, що без пуття зроблено. Не можна всякому писклятi давати в
руки Машину. Треба, щоб на родину давали одну, та й не всякiй же родинi, а
тiй, що заслужить. Треба, щоб народ не розпускався через неї, порядок
держав. А то що ж воно дiється: начальства нiякого нема, полiцiї нема,
залiзницi нема, свiчок нема, нiчого нема. Розбишацтво, злодiяцтво таке
повелось, якого вже сотнi лiт тут у нас не чувано. Приходять тобi в хату,
наставляють до грудей револьвер i: "Ану, давай бiлизну, давай одежу,
чоботи". Забирають i йдуть. То за це спасибi казати Сонячнiй машинi? Оце
до замку пана Горнфельда з'явилися собi панки з сусiдньою мiстечка,
забрали собi найкращi кiмнати та й живуть, як у себе. Управитель мовчить.
Що йому казати? До кого йому жалiтися? "Це, - кажуть, - тепер спiльне". То
за такi порядки дякувати Сонячнiй машинi? А що хлiб її добрий, то добрий,
то таки правда. Що добре, то добре, але що погане, то погане.
А днi плентаються так помалу, одноманiтно, бiль так повiльно меншає,
нетерплячка так дряпає за серце, що хочеться вiдрiзати к бiсу цю ногу,
покинуть її тут i їхати до Берлiна. Що там? Справдi окупацiя чи сiльська
вигадка?
Уже доктор Рудольф i сонячний хлiб їсть, уже Емма одної ночi
втекла-таки з батькiвського дому, взявши не тiльки Машину, але й усю свою
одежу та бiлизну; уже доктор Рудольф помаленьку ходить по хатi, спираючись
на палицю, а про Берлiн усе ж таки нiяких звiсток немає. Нiчого й
балакучий кругленький лiкар не знає, хоч i дуже цiкавий би знати.
На його думку, Берлiн окупували не iндокитайцi, а американцi
Американцям хочеться давно встановити свою гегемонiю на весь свiт. От вони
скористалися ослабленням Нiмеччини й пiд виглядом заведення порядку
захопили її.
- А чого ж залiзницi не ходять?
- Не добалакались iще до краю. Сторгуються - пустять Терором беруть,
терором.
Дощ невриписто, нудно, безустанку дряпається в маленьке заплакане
вiкно, по горах лазять, як безпритульнi пси, шмат ки хмар, Кравтвурст без
потреби довго обгупує черевики на порозi дому, надокучливо, без мотиву
свище в к
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.