Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
нi Отто. А ввечерi нема чим свiтить - нiде нi свiчок, нi нафти
не мож на добутiї, всi крамницi порозтаскувало населення, продати - нiхто
не продає за грошi, чого вони тепер вартi. Мiнятись же на одежу
Краiзтвурст не хоче, шкода - свiчку спалив, та й нема, а одежа служитиме
роки. Та й як ти його за сорочку нафтя купуватимеш - подереш сорочку на
шматки?
I доктор Рудольф лежить од п'ятої години вечора до восьмої ранку в
темнотi, обмацуючи щохвилини ногу, зiтхаючи й загрiбаючи волосся на
потилицю.
Це зовсiм зовсiм не те, що думалось, що так описував Макс. А що ж iще
там, у Берлiнi, чекає на нього в цiй новiй ерi?
***
Лопотить, трiщить, чхає й несподiвано стрiляє старий Кравтвурстiв
мотоциклет пiд доктором Рудольфом. I що ближче до Берлiна скочується з гiр
доктор Рудольф, то все зрозумiлiше, все яснiше стає йому дивне мовчанння
Каесему.
Тепер не диво: не тiльки Каесем, не тiльки Берлiн - вся Нiмеччина
мовчить. Темна, застигла, мовчазна пустеля. Як закляте якоюсь ворожою,
страшною силою, спинилось i закi; м'янiло все, що ранiше грюкало залiзом,
пашiло вогнем, ди хало димом, рухалось мiльйонами живих i мертвих
гвинтикiв. Димарi тисяч фабрик стоять, увiткнувшись у небо помертвiлими
пальцями, i не куряться. Мертвою пусткою вiє вiд порожнiх станцiй
залiзниць, вiд застиглих на колiях розчинених вагонiв, вiд роззявлених
дверей величезних депо, де так само моторошно бачити мертвий спокiй, як на
кладовищi веселий, п'яний рух.
Лопотить по вулицях мiст, мiстечок i сiл старовинний мотор Кравтвурста,
i лунко вiдбивається цокання й лопiт його по завмерлих вулицях. З
посмiшкою цiкавостi проводжають його очi людей iз позакладуваними в кишенi
руками. А коли доктор Рудольф зупиняється, вони балакають iз ним знехотя,
трошки насмiшкувато й трошки вибачливо, як iз людиною, яка не знає
елементарних, вiдомих усiм речей.
До Берлiна пiдвозить доктора Рудольфа старенька машинка його зовсiм
стомлено - кашляючи, хрипаючи й через кожний кiлометр зупиняючись. От
довезе й також пiде на спокiй, на сплячку, як уся Нiмеччина.
Порох дощу мокро обвиває лице, стiкаючи за шию холодними цiвочками.
Небо брудним, сiрим павутинням нависло над Берлiном. Сiрою застиглою тишею
обкутанi передмiстя.
Доктор Рудольф пильно, похмуро зиркає по боках вулиць. Та сама картина
страшної помертвiлої руїни.
Але от у шиковному старовинному екiпажi з гербами, запряженому
рiзномастими кiньми, їде веселе товариство - очевидно, робiтники. Серед
них дiвчата в мокрих, зелених, iз листя сплетених вiнках. Всi вони наче з
весiлля їдуть - на очах усiх обнiмаються, цiлуються, регочуть i з усiєї
сили поганяють коней.
I на вулицях той самий лiнивий, утихомирений спокiй на всiх обличчях,
так само позакладуванi руки в кишенi, тi самi порожнi, вже злегка
поржавiлi, потьмянiлi рейки трамваїв, по яких не гуркотять колеса вагонiв.
Доктор Рудольф часом переганяє людей iз вiзочками. На вiзочках - трава
та листя, прикритi мокрим покривалом; так хазяйновито все, дiловито,
спокiйно й звично, наче вони вiє-життя тiльки те й робили, що возили
отак-о вiзочки з травокi собi на їжу. Поволеньки йдуть собi маленькими
гуртками, мирно розмовляють, перегукуються з другими, на доктора Рудольфа
з цiкавiстю позирають - звiдки взялася тут на машинi людина, коли всi
машини вже давно нiмо й безсило стоять.
Кроки людей лунають дзвiнко, самотньо у височенних колодязях вулиць -
тут панує понура, врочиста тиша. Ще немає, мабуть, третьої години, а тут,
на днi цих колодязiв, уже вечiр. Колись вони в цей час горiли вогнями
лiхтарiв, вiкон, реклам, вивiсок. Тодi їм байдуже було - чи день iще там,
угорi, чи нiч, вони собi мали своє свiтло. Тепер, закутанi в моторошну
тишу, вони стоять мовчазнi, суворi, темнi, дивовижнi, покинутi тунелi,
якими колись пливли гуркiтливi потоки людських тiл, екiпажiв, свiтла,
крику, гомону. Тут i возиьiв менше, i перехожих зовсiм мало, тiльки мляво,
безнадiйно риються в купах смiття голоднi здичавiлi собаки. Де-не-де в
понурих вiкнах блимає жовтенька крихiтна плямка свiтла - свiчка чи
каганець.
Бiля рiчки знов люднiше: то тут, то там, то гуртками, то поодинцi,
важко ступаючи, поперегинавшись набiк, несуть люди воду у вiдрах, у
великих кухлях, глечиках для вмивання, В бляшаних коритах. I теж вираз
їхнiх постатей i облич дiловитий, серйозний, наче все життя вони носили
воду з рiчки та каналiв.
Лунко, занадто голосно, порушуючи мертву гармонiю абсолютної тишi,
лопотить старенька машинка доктора Рудольфа. Але кварталiв за два вiд дому
графа Елленберга вона раптом пiдозрiло чхає, закашлюється й стає. Стає
рiшуче й остаточно, не вiдгукуючись нi на якi пiдштурхування й
пiдкручування доктора Рудольфа.
Тодi вiн обнiмає її за роги стерна, як поранену, i потихснь-ко веде
далi Все ж таки послужила сiаренька - i за те спасибi.
Мур саду такий самий рiдний, теплий, дорогий. Порох дощу обвiває його
мокрi боки, на ребрах лежать купки жовто-червоного листя; вiти дерев
порiдiлими гiллячками спускаються з-за муру на вулицю.
Iржаво, хруско вiдчиняється хвiртка - давно нiхто не ходив нею. З-пiд
неї з мокрим шелестом туго вiдсувається вбiк наметена купа осiнннього
листя Фасади лабораторiї й буднику оголенi по-осiнньому, тьмяно дивляться
в сад зачиненими вiкнами.
Доктор Рудольф спирає об стiну оранжереї мотор, витiїрас рукавом лице,
по якому розвозяться налиплi бризки болота, i йде до будинку, шкутильгаючи
й застiбуючи щiльнiше комiр коротенького пальта. В саду нiкого; дощик
мирно шелесливо шепотить мiж пожовклим рiдким листям; лежать позгрiбанi
купи листя, дбайливо прикритi брезентом - очевидно, дiдусь Йоганн
хазяйнує.
Доктор Рудольф на хвилинку зупиняється перед будинком, щоб перевести
дух - чогось йому тiсно, трудно дихається. Потiм помалу пiдходить до
закритої веранди помешкання батькiв. Там колись вiн, iще хлопцем, отакої
самої осiнньої пори готувався до своїх лекцiй. Тепер усi вiкна на нiй
щiльно по-зачинюванi.
Якась жiноча, схилена над чимсь, постать. Вона ритмiчно, сильно рухає
лiктями й спиною в синiй блузi, неначе пере. Так, дiйсно пере. Бiля неї на
стiльцi лежить купка мокрої викрученої бiлизни. Голова пов'язана бiлою
хусткою, щоб на волосся не ляпало, стан запнутий фартухом. Хто це може
бути? Не мати - стрункiша, молодша постать, хоч теж майже такого самого
росту.
Доктор Рудольф заходить збоку. Праля на рип його крокiв повертає голову
й раптом швидко випростовується. Просто в лице Рудольфовi злякано, вражено
дивляться зеленi широкi очi принцеси Елiзи. З-пiд бiлої хустки над чолом
видно два червоно-золотих серпа волосся. Лиця зашаренi вiд роботи. Вона
якось чудно, не помiчаючи, випускає з рук на пiдлогу бiлизну, якийсь мент
стоїть, зацiпенiвши, потiм задом одсувається до дверей i швидко виходить
ними. На стiльцях сиротливо лишилася купка випраної, спiральне
повикручуваної бiлизни й маленька ванна з синюватим милинням.
Доктор Рудольф проводить тремтячою мокрою рукою по мокрому лицi, ще
бiльше розмазує бруд i нерiшуче вiдчиняє дверi на веранду. На нього пашить
теплом, вогким, миляним духом.
В цей самий мент дверi, якими вийшла принцеса, вихором розпанахуються,
i в них з'являється висока, сяюча, палаюча радiстю постать панi Штор. Вона
кидається до доктора Рудольфа, мовчки обхоплює його голову, мовчки жадно,
сильно вкриває мокре, брудне лице теплим натиском уст, мовчки горне до
себе мокре тiло його, вбирає в себе, обмацує руками, знову тисне, знову
цiлує в очi, в щоки, в голову, з якої звалюється долу мокрий капелюх.
Говорити вона нiчого не може, тiльки болюче, жадно, щасливо часом стогне й
мугиче. Потiм ратом одпускає сина, вiдвертається й тихо плаче.
- Мамо! Мамуню! Люба, дорога! Ну чого ж? Чого?
- Од щастя, сину, од щастя!
Вона швидко, енергiйно витирає очi й знову повертається до доктора
Рудольфа. Вiн, це - вiн. Здоровий, живий, трохи нiби схуд, але тi самi
чистi, яснi, прозоро-щирi очi, та сама прекрасна, трошки винувата
посмiшка, все те саме, брудне, але те саме, безмежно дороге й любе.
Тепер вона може говорити, рухатись, бачити, чути. Вона веде його до
кiмнати, роздягає, умиває, витирає, як у дитинствi. I розпитує, i
лякається, i вимагає показати зранену ногу, i знову мовчки хапає голову.
Батька нема - вiн пiшов по харчi. В кiмнатах усе так само, як i було, -
чисто, затишно й трошки занадто все в строгому порядку.
- Ну, а як же тут у вас, мамо? Все добре?
Докторовi Рудольфовi хочеться насамперед щось iнше спитати що значить
оте, що вiн бачив щойно на верандi?
Панi Штор ухильно, не дивлячись у вiчi синовi, злегка знизує плечима.
Чи добре? Як i з якого погляду дивитись на речi. Для одних, може, добре,
для других - гiрше, для третiх, може, i погано. Як раз у раз у життi за
всяких порядкiв Звичайно, змiн багато. От чужi люди, наприклад, оселились
у домi Весь горiшнiй та майже весь долiшнiй поверх позаймали.
- Як?! А принцеса ж де?
Принцеса перейшла вниз, до графинi. Граф, графиня й принцеса мають
тепер усього три кiмнати та ще невеличкий салон iз роялем - салон насилу
випрохали. А решта покоїв зайнята рiзними людьми. У принцесиних кiмнатах
живе швець iз родиною - жiнкою й трьома дiтьми; в покоях графiвни Труди
двi пари молодих людей iз друкарнi Майнерта; у великiй залi живо двоє
малярiв, у бiблiотецi - якийсь худенький, милий чоловiчок, який називає
себе вченим, кабiнет графа займає бухгалтер iз якогось банку; у великому
салонi живе технiк iз жiнкою. Народу повно тепер у домi. Прислуга
розiйшлась, але Иоганн лишився. Внизу, в кiмнатах прислуги, нiхто
оселятися не хоче.
- Ну, а як же... годуються принцеса, графи, батько?
- Графиня i я їмо сонячний хлiб. А принцесi, графовi й батьковi мусимо
готувати iжу. Варимо всi по черзi, навiть принцеса. Вона нiзащо не хоче,
щоб за неї хтось робив, її вiрна Софi покинула її. З шофером Германом,
разом iз авто мобiлем, виїхала кудись. I сама тепер усе робить. Аякже,
сама! Оце ж ти бачив: бiлизну свою пере, їсти варить, кiмнату свою
прибирає, хоче сама й воду носити, але батько до цього вже нiяк не може
допустити. Оце носить їй тепер на прання воду. Все ж спинилось тепер,
Рудi, - нi водопровiд, нi каналiзацiя, нi електрика - нiщо тепер не
функцiонує. Живемо, як колись за старих-старих часiв.
I мати так обережно, заспокiйливо погладжує доктора Рудольфа по плечу
Звичайно, це неприємно й трудненько без звички, але якось перетерплять
люди й житимуть i серед таких умов. Воно, розумiється, все трохи не так
виходить, як сподiвалося, а все ж таки не так уже й страшно, як дехто
думає. Може, дасть бог, якось направиться життя.
- А де ж Макс?
- Макс живе десь разом iз графiвною Трудою. В її вiллi.
Побрались?
Панi Штор знову не дивиться в очi Рудольфовi. Бог їх знає, чи
побрались, чи якi в них вiдносини Макс смiється й каже, що нi, а хто його
тепер може розiбрати, якi вiдносини мiж молодими людьми. От живуть у цьому
домi двi парочки, а хто вони - нiчого зрозумiти не можна Коханцi, подружжя
чи так собi. Раз у раз сварки, смiхи, то в такiй парi ходять, то в другiй,
то ще якiсь приходять, i дiвчата з тими гуляють. Ну, та що там у чужi
вiдносини заглядати. Аби людям добре було.
I знову, немов заспокоюючи, немов потiшаючи, панi Штор гладить сина по
головi, розправляючи волосся.
В кiмнатах по кутках стоїть темний присмерк. Хтось грає нагорi.
- Грає наша графиня. Переродилась людина. Грає цiлими днями. Така мила,
така добра стала! Нiчого, сину, якось воно все буде. Де ж ти оселишся,
сину?
Доктор Рудольф обережно зводить материну руку з голови й пiдводиться.
- В лабораторiї, мамо. Вона вiльна? Нiхто не хотiв зайняти?
Панi Штор посмiхається.
- Та де не хотiли! Стiльки охотникiв находилось. Та ми з принцесою
вiдборонили. Ну, та й твоє iм'я помагало "Це лабораторiя Рудольфа Штора".
"А? Рудольфа Штора?" Ну, i вiдставали Дуже хотiлось малярам оселитись там.
Доктор Рудольф одходить i дуже пильно дивиться у вiкно
- А принцесi ж.. що до того.. чого вона вiдбороняла?
- А вона чогось усе ходить до лабораторiї. Працює, каже, там, читає
твої кяижки.
Панi Штор виймає з шафи свiчку в старовинному срiбному пiдсвiчнику й
запалює її принесеною з кухнi запаленою трiсочкою. I знову винувато
дивиться на сина.
- Сiрничкiв уже не можна дiстати. Пiддержуємо вогонь у кухнi та так i
свiтимо.
Свiтло свiчечки скупеньке, мерехтливе, тiнi гойдаються вiд нього
посмиканими смугами.
Грюкають дверi в другiй кiмнатi. Чиїсь важкi, повiльнi кроки.
- Мабуть, батько. Ти вже, сину, будь iз ним трошки...
Дверi розчиняються, i в кiмнату спочатку всувається мiшок, набитий
чимсь круглим, потiм батькова голова в профiль, далi вся постать його.
Одною рукою вона тримає на спинi мiшок, у другiй - велике вiдро з водою.
Голова повертається, зустрiчається з очима доктора Рудольфа й на якийсь
мент застигає. Нi особливого здивовання, нi радостi не помiтно в суворих
гарних рисах зарослого бородою лиця.
Ганс Штор помалу ставить вiдро на пiдлогу, потiм спускає мiшок, скидає
капелюш, пальто, вiдносить їх у кухню - чути, як старанно струшує з них
воду з дощу. Мати поспiхом хапає вiдро з водою й виносить на веранду.
Вернувшись, заглядає в мiшок - там головки капусти, картопля, редька, ще
якась городина й хвiст курки.
Рудольф хоче помогти матерi, але з'являється Ганс Штор, мовчки бере в
них iз рук мiшок i виносить до кухнi.
Рудольф знову сiдає в куток канапи й похиляє голову.
Мати мовчки, тихо гладить його по волоссi.
Ганс Штор увiходить, понуро розгладжує долонями залички й зиркає на
сина.
- Ну що, задоволений?
Рудольф пiдводить голову й мо
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.