Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
умом дзвякає замок старовинної скриньки, рiзнофарбним
переливом блискає фамiлiйна велична таємна релiквiя. I так само, як
щоразу, принцеса Елiза вiд погляду на неї почуває себе самотньою на свiтi,
покинутою серед чужих людей маленькою дiвчинкою, безпорадною й безсилою. I
знову вже стоять в очах страшнi, виряченi очi батька - чи вiд жаху смертi,
чи вiд тиску повiтря при падiннi - розсiчена крилом апарата голова брата,
знову та сама тоскна млоснiсть пiд грудьми.
Але як тiльки холоднуватi краї брильянтiв нiжно й гостро торкаються її
шиї, як тiльки загоряються стрiлчастими спектрами в дзеркалi, так дивним
дивом на неї спадае звичайний, величний, строгий спокiй. Неначе якийсь
незримий, гiпнотизер ззаду владично кладе їй руку на голову й розтоплює у
своїй волi всi її згадки, самотнiсть, тоскнiсть. Вона несе на шиї коронку
Зiгфрiда, емблему влади кращих, благословення вiкiв, символ вищостi,
вибраностi, вiдзначеностi перстом вищих силЯк же може вона бути самотня,
безсила?
До кабiнету графа на засiдання берлiнської органiзацiї друзiв увiходить
не князiвна Елiза, а королева - на засiдання i свого кабiнету мiнiстрiв.
Увiходить так просто, так ясно, з такою певнiстю за кожний свiй рух, з
якою рiдко входили монархи, що за їхнiми спинами стояли мiльйоновi армiї.
I для кожного в неї знаходиться вiдповiдне до значення стану його слово,
погляд, посмiшка.
I чергове зiбрання берлiнської органiзацiї, одне з нуднуватих досi,
безживних зiбрань, раптом стає цiкаве, повне змiсту й ваги. Князь
Шванебах, секретар органiзацiї, високий, рiвний i такий серйозний, точний
та коректний, неначе зроблений на найкращiй фабрицi, прохає дозволу в
принцеси розпочати засiдання. Принцеса дозволяє, але поза чергою вона
хотiла б, щоб її зазнайомили iз загальним станом їхньої великої справи
тут, у Берлiнi.
Князь Шванебах точно й механiчно-згiдливо нахиляє голову, потiм
пiдводить її, розгортає папери i, як рахунковий апарат, починає викладати
з себе цифри.
Портрети на стiнах кабiнету слухають справоздання з тою самою
непорушнiстю й серйознiстю, що й члени зiбрання, з тою тiльки рiзницею, що
князiвна Елiза очi присутнiх на собi. Ловить, а портретiв нi.
Так: становище берлiнської органiзацiї бездоганним назва ти не можна.
Але ще одне питання: в справозданнi високоповажного секретаря декiлька
разiв згадується Iнарак. Принцеса, розумiється, чула про цю органiзацiю,
але їй хотiлось би докладнiше довiдатися про неї.
Буває, що тихого осiннього дня, коли вся природа куняє, раптом звiдкись
зiрветься вiтрець i пробiжить по сухих, лисих голiвках будякiв. Будяки
сухенько зашелестять, заворушаться й знову застигнуть у старечому
дрiманнi. Зашелестiли, заворушилися члени зiбрання, захитали лисими
головами. Тiльки Шванебах, не мiняючи нi тону голосу, нi виразу сухого,
серйозного лиця, коротко вклоняється й починає давати iнформацiї.
Як вiдомо її свiтлостi, слово "Iнарак" це скорочення назви цiєї
органiзацiї: "Iнтернацiональний Авангард Революцiйної Акцiї". Це
нелегальна, терористична, соцiалiстична органiзацiя, що має за своє
завдання боротися з iснуючим ладом. Рiзниця її з iншими соцiалiстичними
органiзацiями та, що вона в основу своєї програми кладе етичний момент, її
швидше мож на назвати сектою, анiж справжньою робiтничою органiзацiєю.
Їхнiй статут вимагає вiд їхнiх членiв строгого аскетизму, абсолютного
уникання в якiй-будь формi експлуатацiї чужої працi, безумовної
правильностi й чесностi iз своїми членами-товаришами, безоглядної
вiдданостi органiзацiї, фанатичної дисциплiни й готовностi щохвилини
померти за своє дiло. Деякими рисами ця органiзацiя нагадує органiзацiю
первiсних християн, розходячись, розумiється, в усiй основi свого вчення з
християнством. Легальнi соцiалiстичнi органiзацiї ставляться до Iнараку
негативно, а часом i вороже. А тим часом Iнарак має серед цих органiзацiй
багато своїх членiв, якi, будучи легально в тих партiях, мають змогу вести
пропаганду серед товаришiв i ховатися вiд полiцiї.
Силу Iнараку рiзно оцiнюють. Однi вважають його за маленьку купку
фанатикiв, божевiльних або злочинних iндивiдiв, другi перебiльшують його
силу, гадаючи, що сила Iнараку колосальна, що адепти його є серед рiзних
шарiв громадянства. Головною методою боротьби Iнараку є терор. Як вiдомо
її свiтлостi, вони вбивають видатних капiталiстичних проводирiв, членiв
уряду, грабують банки, називаючи це експропрiацiєю, пускають часом у
повiтря цiлi будинки. Iнарак є неминуче явище, логiчний наслiдок того
соцiально-полiтичного режиму, який установили сучаснi господарi країни, це
- природна реакцiя на деспотизм i соцiальний терор королiв бiржi. Iнарак є
по всьому свiтi. Центральне Бюро його в Парижi.
Далi князь Шванебах серйозно, дiловито, точно наводить факти i цифри
вбивств, експропрiацiй, повисаджуваних у повiтря будинкiв, не виявляючи нi
радостi, нi суму. Нарештi, з дозволу її свiтлостi, читає недавно прийняту
їхньою органiзацiєю постанову, де кажеться:
"Шляхом таємного входження в органiзацiю Iнараку пропонується
поглиблювати невдоволення активних шарiв пролетарiату й посувати їх на
найгострiшi виступи. Одночасно не випускати з уваги пiдриву впливу самого
Iнараку".
Хижа, загострена горiшня губка принцеси ледве помiтно здригується
розумiнням i похвальним усмiхом. Князь Шванебах, схопивши цей усмiх,
уперше за ввесь вечiр робить перебiй, виразно й переможно зиркнувши на
герцога бравншвайзького, противника цiєї резолюцiї. Герцог у вiдповiдь
приплющує очi: вiн не хоче вступати в дебати.
Але князiвна Елiза ловить i погляд Шванебаха, i приплющенi очi герцога.
Очевидно, не всi згоднi з такими методами боротьби? Щодо неї, то вона
стоїть за все, що веде до мети, за всi методи, за всяку хитрiсть,
жорстокiсть i безмилосерд-нiсть з ворогом. Вона заприсяглася на коронку
Зiгфрiда й присягу ту може повторити знову: найлютiша кара злочинцям за
смерть її батька i брата не може надолужити цiсi втрати, понесеної
Нiмеччиною!
Дитячий, чистий овал загострюється на пiдборiддi, як у старої дшки,
зеленi очi хижо, колючо розтягуються Принцеса здiймає з шi!i сховану пiд
сукнею коронку, що бризкає, на всi боки iскрами камiння, i кладе її на
стiл перед собою. Побожний шелест проходить зiбранням, i всi голови, як
голови худоби вздовж ясел до оберемка сiна, повертаються вздовж столу до
коронки. Це ж бо вона, коронка Зiгфрiда, вона сама! Це ж бо древнiй
заповiт, це - запорука перемоги!
За одними встають другi, усi, i неначе волхви над яслами з народженим
Iсусом, зворушено i з надiєю дивляться на святу релiквiю великого роду. I
деяким iз тих, що в них вiра в їхню справу була вже подiбна до засушених
квiток, якi вiд необережного руху можуть розсипатись, раптом стає солодко
i хвилююче-страшно, а що, як здiйсняться, справдi, мрiї?! I хочеться їм
хоч кiнчиком пальцiв доторкнутись до святинi, стати перед нею навколiшки й
зашепотiти щось давнє-давнє, забуте, дитяче, побожне, нерозумне, але певне
певне!
Нi, це засiдання не подiбне до всiх iнших засiдань. Це може сказати
навiть Ганс Штор, що нiколи, стоячи за дверима кабiнету, не чув за ними
такого молодого, запального тону немолодих i незапальних голосiв, як цього
разу. Iстинно - впущено у вулiй царицю-матку.
I вечеря сьогоднi скидається вже не на "скубання понитчини в домi
iнвалiдiв", як каже раз у раз Страховище, а на зустрiч друзiв юнацтва, що
довго не бачились мiж собою.
А старий граф не тiльки не сердиться на Труду, що не з'являється до
столу, а ще й, сидячи поруч iз Шванебахом, добродушно, iронiчно потiшає
його:
- Нiчого, друже, нiчого. Страховище тiльки шумує, з неї буде добре
вино. Вона на доброму шляху: в ролi святої черницi. Не треба їй
перешкоджати: з черниць бувають часом непоганi жiнки.
Князь Шванебах акуратно, важно, з увiчливою автоматичнiстю майже за
кожним словом каже "дякую" й хитає головою. Але невiдомо, чи задовольняє
його таке потiшання. Проте старий граф i не докопується, iстинно, у вулiй
iз старими засохлими трутнями впущено молоду царицю матку! Який гомiн,
гудiння, який блиск в очах! Не диво - в них одбивається молодiсть i
коронка.
***
Свята черниця поважно, строго повертається додому, мiцно тримаючи
молитовник iз кiстяними защiпочками в руцi. Як же iнакше може повертати
людина, щойно вступивши в безпосереднiй, одвертий договiр iз богом? Для
чого, власне, справдi рiзнi посередники? Чому вона (ну, хай собi велика
грiшниця, розпусниця. Страховище, це для бога не повинно грати ролi, бо
вiн же сам їй такою дозволив бути), чому вона не може просто запитати його
в тiй справi, яка так iнтересує її? Ну, правда ж: нiякого особливого чуда,
нi грому, нi блискавок не треба. I питання буде розв'язане, i вона стане
така слухняна, така чиста, така... свята, як тiльки бог захоче. Вона
робитиме все, що скажуть посередники бога, вона може пiти в монастир, у
пустелю, буде їсти тiльки акриди й дикий мед, спати на жорствi, носити
волосянi сорочки. (Цiкаво все ж таки, де їх тепер узяти, нема ж нiяких
фабрик волосяних сорочок). Одне слово, коли боговi хоч трошки цiкаво, щоб
вона була добра, вiн повинен, вiн просто мусить пiти на її умови.
Ганс Штор бачить, як графiвна Труда проходить по холу нагору до себе.
Гостi вже перейшли до їдальнi, i графiвнi теж слiд би зiйти туди. Ганс
Штор дозволяє собi обережно натякнути графiвнi на її обов'язки. Але,
справдi, "Страховище" - iм'я досить справедливе для цiєї дiвчини. Вона
спочатку навiть не чує, що їй говориться, вона йде собi з замрiяними
очима, думаючи, очевидно, про роль у якiйсь новiй своїй комедiї. Опiсля
прислухається, нетерпляче знизує плечима й дивується як можуть до неї
чiплятися з такими "дурницями"? (Так, власне, i каже: "дурницями"). I
поважно, строго йде нагору.
Але Ганс Штор бачить, як вона нагорi зупиняється й довго стоїть
непорушне, немов вагаючись. Дивна дiвчина: то зробить кiлька крокiв, то
зараз же вертається назад, неначе злякавшись, навiть дивиться вниз до
Штора, шукаючи в нього рятунку В чому рiч?
Але рятунку немає. Треба йти. Треба твердо, мужньо, рiшуче йти. Труда
заплющує очi, як у дитинствi, коли треба було входити до темної страшної
кiмнати, i прямує до своїх дверей. Але тут її опадає такий жах, що вона
всiєю спиною спирається об стiну, притулює руки долонями й прилипає. Зараз
сам бог говоритиме з нею! Зараз вона торкнеться слiдiв його перебування
тут, у цiй кiмнатi. Зараз вирiшиться все те, що ночами i днями стоїть
болючою колючкою в душi, i стане легко, зрозумiло, вiльно, затишно, як
давно давно колись у дитинствi, коли вона бiгала до тата, сiдала йому на
колiна й приплю щувала очi на лампу, а в очах стояли теплi, жовтi вiники
променiв.
Чиїсь кроки внизу. Труда вiдлипає вiд стiни, швидко-швидко хреститься i
з одчаєм рве дверi до себе. Вскочивши до кiмнати, вона стає зараз же бiля
порога i, тримаючи себе за груди, бо в них нема повiтря, боязко, з
наготовленим жахом побожностi в очах обводить ними кiмнату. Горить лампа в
кутку над канапою, бiля канапи столик стоїть. Стоїть так само, як стояв
усе, невинно, байдуже, i нiчого на ньому немає. Очi тоскно, швидко,
надiйно й заранi готовi до того самого, перебiгають на маленький столик у
кутку. Стоїть маленький столик, що на ньому ранiше стояли грiховнi
фотографiї улюблених артистiв, а тепер стоїть маленьке розп'яття. I так
само порожньо, байдуж е, неначе все так i повинно бути. I вся кiмната до
жаху, до одчаю порожня, байдужа, така сама, як завжди, як повинна бути.
Труда бiжить до ванної кiмнати: на тому самому мiсцi, на туалетному столi,
синiє ваза з орхiдеями, байдужими, невинним й, неначе їм тут так i треба
стояти!!!
Графiвна Труда почуває, як на неї злягає страшенна слабiсть. Ноги не
тримають, наче вона оце вперше встала пiсля довгої хороби. Значить.
значить, нiчого нема? Значить, йому байдуже? Значить, не скаже? Значить, i
далi так?! Ну, добре ж, коли так!
Труда лягає на канапу й кидає вiд себе молитовник iз кiстяними
защiпочками на стiл. Добре, добре!
Раптом дверi швидко розчиняються, i в кiмнату без стуку, в капелюсi, з
невеличкою валiзкою в руцi вбiгає Фрiда. Вбiгає й зараз же замикає за
собою дверi Потiм дрiбно пiдбiгає до терасового вiкна й щiльно зашморгує
на ньому портьєри. Аж пiсля того кидає валiзочку на стiл, а сама падає на
фотель i зачинає плакати, неначе плач її є найкраще роз'яснення її чудної
поведiнки. Плачучи ж, шукає на грудях, у рукавах, по всiх мiсцях, де дами
споконвiку ховають хустки, своєї хустинки й не находить.
Тодi Труда швиденько з хмурою дiловитiстю знаходить чисту хустку,
тикає, як слiпiй, у руки Фрiдi й мовчки зупиняється коло неї, поглядаючи
на сестру так, наче та робить якусь важну операцiю Щоб нiщо не
перешкоджало операцiї, Труда обережно здiймає з голови Фрiдi капелюх i, як
тарiлку з водою, ставить на стiл поруч iз валiзочкою.
Хвилясте каштанове волосся - прибране в загонисту зачiску Фрiда робить
її тiльки тодi, як дуже хоче подобатись, - тодi одкривається її чисте
опукле чоло, волосся спливає хвилястими пасмами назад, очi здаються
бiльшими i ще здивованiшими, але заразом i трошки нахабними, ротик зовсiм
малесеньким, але лукавим, одне слово - загонисте.
Але тепер до цих рясних, дитячих слiз, до цих негарно поморщених,
мокрих губ ця зачiска зовсiм-зовсiм не пiдходить, i аж жаль дивитись на
неї.
Одначе операцiя хутко кiнчається, навiть другої хустки не треба Фрiда,
клiпаючи на свiтло мокрими вiями, подiбними до ряду знакiв оклику, i час
од часу здригуючи спухлими устами, категорично заявляє, що вона додому -
чи то пак! - до барона бiльше не вернеть
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.