Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
омiвкх. Але
помешкання цих товаришiв уже захопили iншi люди, i вони тепер поки що
оселились тут.
Ну, цей - колишнiй капiталiст, буржуй, рантьє й фабрикант гудзикiв, пан
Душнер. Тепер просто мешканець землi. А це - колишнi артисти оперового
радiоателье, що постачало знаменитi оперовi вистави на весь свiт. Тепер
пани Грумбах, Ган i панна Вайс заселяють частину долiшнього поверху разом
iз Iнараком. Ще є двоє пожильцiв цього дому, але вони поїхали з возиком по
свiжу траву для комуни - сьогоднi їхня черга.
Рудольф уклоняється комунi, комуна йому, панна Вайс церемонно робить
реверанс i б'є по жовтiй, надзвичайно блискучiй, як вишлiфувати, лисинi
пана Гана, який теж робить реверанс. А Макс iзнову хапає в обiйми Рудi й
крутить ним по залi. Труда сердито ловить його за руки й благає всiх
спинити "скаженого".
- У доктора ж Штора нога була зламана! Максе! Годi, я вам кажу! Чуєте:
нога! В Рудi нога!
Ах нога? Правда! Ух, чор-рт, дiйсно ж нога!
- Рудi, ради бога, прости! Панове, фотель-трон! Рудi, сюди, голубчику,
сюди.
Рудi всаджують у глибокий спокiйний фотель, а самi всi лягають круг
нього на килимi.
- Тепер тихо! Рудi, говори! Все докладно, вiд самого початку. Де, як,
коли - все-все. Тiле, ви матимете кару на пiдставi другого параграфа
конституцiї. Кларо, заспокойте ви цього екс-детектива! Рудi, ти не думай,
ради бога, що ти зйов попав до божевiльнi. Ми це так iз радостi, а
звичайно буваємо трохи тихiшi. Ну, починай!
Рудi замiшано загрiбає волосся й оглядає поверненi до нього вгору
смiхотливi, привiтнi, чекаючi обличчя. Та йому, власне, нема чого
розповiдати. От у них є далеко бiльше.
- Нi, нi, спочатку ти, а потiм ми!
- Та й у нас теж нема чого.
- Наше розповiдання теж коротке буде!
- Тихо, панове! Ну, Рудi!
Немає ради, мусить Рудi розповiдати. Але, дiйсно, його оповiдання
виходить зовсiм коротеньке. Та й що там цiкавого? Упав, зламав ногу,
лежав. Тут цiлий Берлiн, цiлий свiт упав i лежить. I що зламав - тiльки
ногу чи всього себе, от це цiкаво, от це Рудi хотiв би почути.
- О, в такому разi слово належить людинi Шпiндлеровi. (Май на увазi.
Рудi, - всi чини, титули й таке iнше скасованi. Тепер є тiльки людина,
тварина й рослина). Отже, людина Шпiндлер має слово, бо колись, у минулiй
ерi земної планети, вiн приладнував свiй мозок до витвору теорiй i легко
може зробити всякий прогноз. Людина Шпiндлер, ваше слово!
Збоку Рудольфових нiг чується задумливе бурмотiння:
- Власне, чи можна ще Шпiндлера залiчити до категорiї людини?
Шпiндлер стає на колiна, важно поправляє розбитi окуляри й нахиляється.
- Людино Гане, хоч ви дiйсно маєте прiзвище, яке дає пiдставу
сумнiватися щодо вашого права на назву людини, але я тепер не хочу знiмати
цього спiрного питання. Одначе, оскiльки мiй спосiб зносин iз людьми поки
що носить усi ознаки так званої людської мови, я прошу паважне зiбрання не
заглиблюватися у зачеплене людиною Ганом питання й перейти над ним до
порядку дня.
Вiн поважно вiдсуває на зiбране в ряснi зморшки чоло одноокi окуляри й
серйозно, строго оглядає всiх. I доктор Рудольф не може розiбрати, чи вiн,
дiйсно, поважно говорить, чи глузує; а як глузує, то з кого: з доктора
Рудольфа, невдалого, жалюгiдного "трiумфатора", чи з себе, чи з усiх
людей?
- Отже, увага, панове! Чи то пак - iстоти! Високоповажний наш великий
учений питання поставив хоч не науково ясно, але по-мистецьки виразно...
Доктор Рудольф зiщулено червонiє: розумiється, це глум iз нього.
- Що... Що зломив собi свiт? На пiдставi того маленького факту, який ми
маємо щастя в даний момент спостерiгати в цiй чудовiй залi, а саме - що
ми, не зовсiм божевiльнi iстоти {я не кажу "люди", бо це ще спiрне
питання, i я тримаюсь зовсiм iншої теорiї), що ми зранку покотом лежимо на
пiдлозi й приємно фiлософуємо, на пiдставi цього вже факту ми можемо з
певнiстю сказати, що щось таке зламалось у нас чи в усього людського
колишнього свiту - це все одно. Що ж зламалось, мої високоповажнi iстоти?
Шпiндлер гумористично-гордо закидає пуделячу голiвку догори и з пафосом
досвiдченого оратора робить паузу.
Iстоти чекають iз таким лiнивим вибачливим усмiхом, з яким чекають
глядачi багато разiв чуваного ними, улюбленого актора-комiка.
- Зламалася, мої iстоти, вiсь, на якiй крутився вiз необхiдностi. Вiз
перекинувся - i людство гепнуло з царства конечностi в царство свободи.
- Х-хе!
- Одначе!
- Умгу! Дякуємо красненько!
Шпiндлер зручнiш складає ноги по-турецькому.
- Так, мої iстоти, в царство свободи. Вашi посмiшки й вигуки, не
забарвленi захватом, доказують тiльки те, що процес гепання був не зовсiм
повiльний, i ваша психiка ще не зовсiм приладналася до нового стану.
Одначе, що ж це за стан, мої дорогi cпiвicтоти?
- От власне!
Шпiндлер поправляє окуляри й строго по черзi обводить чекаючi обличчя,
немов перевiряючи самого себе.
- Моя гiпотеза щодо цього, мої любi спiвiстоти, здається вашим мозкам,
ще не зовсiм звiльненим од людського способу думання, трохи... смiливою.
Одначе я берусь довести її математично.
- Будь ласка! Тiльки швидше.
- Швидкiсть не завсiгди ознака iстини. Отже, моя гiпотеза проста й
ясна! наш теперiшнiй стан є стан... богiв. Ми стали богами, мої iстоти!
Дозвольте поздоровити вас!
Шпiндлер поважно й серйозно хитає всiм голiвкою.
- I вас також!
- Бр-раво, Шпiндлере!
- Дякуємо!
- Генiальна гiпотеза!
Але Шпiндлер не задовольняється цими висловами признання своєї
гiпотези. Вiн пiдносить руку й просить уваги.
- Панове, вашi надмiрно веселi вигуки все ж таки доказують, що ви ще не
зовсiм перейшли з одного стану в другий. Але що ви - боги, то вигукуйте -
не вигукуйте, а це так. I я серйозно, цiлком серйозно, панове, вам
повторяю, що ми - боги. Без нiяких жартiв i дотепiв.
- Шпiндлерчику, ради бога, не лякайте!
- Богам, колего, не личить лякатися, i постарайтеся позбавитися цього
людського пережитку. Тим паче, що страшною нiчого, як виявляється, в
божеському станi немає. Мої панове, ви зволите все ж таки смiятися. Я ж
вам без смiху ще раз заявляю, що наш стан iнакше, як станом богiв,
визначити неможливо. I я це вам зараз математично доведу.
- О, будь ласка!
- Зараз. Прошу уваги.
Кудлатий пудель у позi Будди на мент приплющує очi й зараз же розплющує
їх. I знову доктор Рудольф не знає, чи жартує вiн, чи серйозно говорить, i
коли жартує, то з кого.
- Як вам вiдомо, мої дорогi спiвiстоти, речi найкраще пiзнавати з
порiвняння. Правда? Отже, зробимо маленьке порiвняння мiж богами, людьми й
нами. Вiзьмiмо, наприклад, таку форму буття людей, як громада. В людей ця
форма iснування в цiлiй iсторiї людства була така необхiдна, як кругла
лiнiя лисини бога Гана. Людина - громадська тварина, так читали ми в усiх
пiдручниках природознавства. Держава, класи, партiї, уряди, лiги,
товариства - все це необхiднi вияви цiєї форми буття людини. Тепер я вас
питаю чи чули ни коли-небудь про iснування держав, парламентiв, партiй,
товариств i яких-будь органiзацiй у богiв? Та сама думка про це вважалася
в людей за глум i образу релiгiї. I тепер питання, є в нас держава,
партiї, парламенти чи якi-небудь органiзацiї? Я сподiваюсь, нiхто з нас не
наважиться кинути образу нашому божеському становi й не буде насилувати
дiйснiсть. У нас громади немає. Ми - iстоти безгромадськi, бездержавнi,
безкласовi, безпартiйнi. Отже, ми - боги. Вiзьмiмо тепер другу рису. Як
вiдомо з пам'яток старовини, в iстот, що називалися людьми, було так зване
господарство: фабрики, банки, крамницi, бюро, грошi, векселi, акцiї й маса
всяких iнших кумедних речей. Дозвольте спитати: в богiв коли-небудь було
що-небудь подiбне? Нi в одного авторитета, досконально знайомого iз
звичаями богiв, ви не зустрiнете нiякого натяку на господарство. Коли ще
мiг би бути який-небудь сумнiв щодо акцiй i ренти, то щодо фабрик i
майстерень нiякого сумнiву бути не може. Характеристична ознака богiв!
нiчого не робити й годуватись нектарами чи амброзiями. I тепер прошу вас
кинути погляд на наш стан чи не повна аналогiя iз станом богiв? Включно до
нектару - сонячного хлiба? Нi? Чекайте, панове! Вiзьмiть ви ще одну
найхарактеристичнiшу рису людини. Пам'ятки старовини нам доносять, що все
свiторозумiння людей вiчно й скрiзь, усiма вiками, по всiй планетi стояло
пiд знаком етичного дуалiзму - добра й зла, святостi й грiха. Для боротьби
з грiхом у них iснували навiть цiлi органiзацiї фахiвцiв - жерцi, ченцi,
армiї спасiння, професори теологiї й таке iнше: так само, як були цiлi
органiзацiї професiйних грiшникiв - проститутки, злодiї, депутати. Все
життя цих iстот було густо обтикане заповiдями, приписами, законами,
правилами, судами, тюрмами, полiцiями. Все це мало захищати людство вiд
злочинств i грiха. Порiвняйте ж тепер iз богами нi грiхiв, нi злочинств,
отже, нi судiв, нi полiцiй, нi тюрем у них нiколи не було. А в нас? Будь
ласка, знайдiть менi не то що в Берлiнi, а в усiй Європi чи Америцi хоч
одного арештованого, хоч одного полiцiянта, хоч одну проститутку, злодiя
чи депутата. Будь ласка! А потiм: усi протирiччя й контрасти людей, як,
наприклад, владнiсть i пiдлеглiсть, зневага й пiдлесливiсть, гордiсть i
пониження, нахабство й скромнiсть, честолюбнiсть i вiдреченiсть, шикування
й злиднi, обман i простодушнiсть i тисячi всяких моральних станiв i
рiзниць, тисячi причин страждання - все це нам цiлком чуже. Нi злочинств,
нi чеснот ми не знаємо. Етичний дуалiзм людей нам абсолютно нi до чого. Ми
стоїмо по той бiк добра й зла. Що таке грiх? Ми не розумiємо, що це таке.
Молитва? Про що ми можемо молитися, хотiв би я вас запитати, мої дорогi
колеги? Бої для нас став цiлком зайвий. I молитва, i бог, i релiгiя були
потрiбнi людям, бо в них був грiх. Але в богiв немає нi грiхiв, нi
молитов, нi релiгiї. Отже, дозвольте вас тепер спитати: хто ми такi?
- Свинi!
Вiдповiдь Гана така меланхолiйно поважна, така спокiйно переконана,
точна й несподiвана, що боги, як петарди, вибухають реготом.
Кудлата голова пуделя ошелешено дивиться в бiк Гана крiзь розбитi
окуляри. А Ган сумно хитає кому головою i твердо витримує погляд.
Доктор Рудольф, також iз увiчливостi посмiхнувцiись, дозволяє собi все
ж таки спитати пана Шпiндлера, як довго може, на його думку, протягтися
цей божеський стан i чи не можна б його якось трощки змiнити.
Пан Шпiндлер, заплющивши очi, крутить головою, на його думку, цей стан
буде тягтися якраз; стiльки, скiльки iснуватиме на землi iстота, що колись
називалася людиною. Вiн не бачить тих сил, якi могли б змiнити його.
Нiяких, нiзвiдки - нi зсередини, нi зокола. Деякi наївнi люди (а таких
багато серед колишнiх iнаракiстiв, комунiстiв, соцiалiстiв та навiть
анархiстiв) пробували змiнити цей стан, умовляючи, пропагуючи, звертаючись
до совiстi, гiдностi, культурностi й тому подiбних старих речей.
Розумiється, їхнi спроби не мали нiякiсiнького успiху. Помилка цих наївних
iстот у тому, що вони змiшують сучасну iстоту з колишньою людиною,
приписуючи їй i совiсть, i гiднiсть, i культурнiсть, не розумiючи, що це -
категорiї минулої епохи, витвiр минулих економiчних вiдносин. У сучасної
iстоти...
Але тут Шпiндлер мусить замовкнути: десь чути глухий i сильний стукiт у
дверi. Всi обличчя моментально з зовсiм iншим виразом - серйозним, дiловим
i напруженим - повертаються в бiк грюкоту. Хто може стукати?! Знову наскок
якихось богiв по зайвi подушки й одежу?
Ган гнучко й хижо схоплюється на ноги.
- Панове, до зброї! Дами, прошу вiдпустити ваших кавалерiв. Пане
черговий, прошу пiти до дверей.
Пан черговий, цебто бог Шпiндлер, пiдводиться й слухняно виходить iз
кiмнати, а боги кавалери неохоче й не дуже слухняно вiдриваються вiд дам i
беруться до зброї: витягають iз кишень револьвери й оглядають їх.
Глухе буботiння за дверима холу. Грюкiт. Повiльнi кроки.
Черговий вертається з кувертою в руцi й надзвичайним здивованням на
зарослому маленькому обличчi.
- Мої дорогi iстоти! Я боюсь, що в життя планети вриваються якiсь
наївнi надприроднi реакцiйнi сили й хочуть завернути нас до стану людей.
Загрозлива ознака цього в мене в руках. Це, як бачите, лист. Папiр,
чорнило, адреса, - все, як було колись у людей. Ще бiльше: iстота, подiбна
до нас, принесла цього листа й не вимагала вимiну за нього - нi подушки,
нi кожуха, навiть хустки Спитала тiльки, чи тут такий i такий, оддала
листа, ввiчливо вклонилась i пiшла.
- Але кому ж лист? Кому?
- Лист по-старинному адресований: "Пановi Максовi Шторовi" .Письмо,
скiльки я собi пригадую письмо людей, належить людинi жiночого полу.
Макс здивовано й швидко пiдходить до Шпiндлера й майже вихоплює з його
рук листа. Всi пильно слiдкують за ним i всi бачать, як смуглявiсть його
вкривається гарячою темнiстю, коли тiльки вiн прочитує адресу.
Бог Ган многозначно кашляє й зиркає на богиню Вайсiвну, яка зараз же
байдуже вiдвертається вiд Макса. Труда ж, навпаки, не зводить iз нього
чекаючих, похмурених очей.
Лист, видно, зовсiм коротенький - два-три речення й кiнець. Але Макс
хмарнiє вiд них, в очах з'являється тривога, в руках поспiшнiсть - зовсiм
не божi прикмети.
- Я, панове, мушу зараз же йти. Рудi, ти почекаєш мене тут чи, може,
хочеш пройтися трохи зi мною?
Труда бере доктора Рудольфа пiд руку й суворо заявляє, що Рудi нiкуди
не пiде. Коли Макс такий неделiкатний, що може ради якогось там листа
покинути Рудi, то в iнших цього немає. Рудi лишиться тут i нiкого чекати
не буде. Макс може собi йти куди хоче.
Але Макс такий неделiкатний, що навiть не дослухує Труди до кiнця,
навiть не прощається з Рудi й швидко виходить iз зали.
Ган запихає револьвер у кишеню i спiдлоба зиркає на Шпiндлера.
- Хм! Хотiв би
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.