Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
знати, чи личить богам iз такою поспiшнiстю бiгати на
любовнi побачення? Як ви гадаєте, боже Шпiндлере? Га?
Але боговi Шлiндлеровi не дають одповiсти: панна Вайсiвна рiшуче и
бурно хапає його за руку й тягне до рояля Годi нiкчемних дебатiв i
фiлософiй! Танцювати! Це - найрозумнi ше, що можна робити.
- Шпiндлере, гранте! Маленьку бiскаю!
Шпiндлер слухняно сiдає за рояль. Гойдливi, цинiчно без журнi звуки
пiдхоплюють тiла, крутять їх по залi, вiдбиваються в томких вихилясах
плечей, задiв, нiг Труду вiдривають од доктора Рудольфа, i вiн тихенько
забивається в куток.
Як чудно и моторошно! вони вже не вiдчувають жаху свого становища. Вони
подiбнi до людей, засуджених на смерть i звиклих до тюрми, до своїх камер,
до самої думки про смерть. Яка в них прихована жалiсть до нього їм
абсолютно не цiкаве все, що вони лишили там, за стiнами тюрми, але вони
говорять про це тiльки з жалю до нього, новака.
Танцюють! Iнаракiсти, соцiалiсти, буржуї, артисти, обнявшися, сплiвшися
в обiймах, перемiшавшися в одну купу розгарячених чакоханих тiл, виконують
функцiю богiв.
Задихавшись, поправляючи чорно синi розгойданi танцем кучерi, пiдбiгає
Труда.
- Рудi, тiкаймо! Ходiмте до мене. Я хочу вам так багато-багато сказати.
Рудi покiрно шкандибає за Трудою. Власне, що можна "багато багато"
сказати? Але хiба не все одно? Мила Труда, вона скоса, так спiвчутливо,
тепло зиркає на нього: бiдний новенький - вiн iще не звик до тюрми, йому
тоскно, тяжко, всi порядки ще здаються йому такими страшними. Треба його
розважити, заспокоїти, потiшити.
Ах, їй так страшно-страшно радiсно, що Рудi живий, здоровий, знайшовся.
Всi так турбувалися, так тривожилися за нього. (От у цей фотель хай сяде
Рудi, а вона приляже на канапцi - цi навiженi заморили її танцем). Коли
вернувся спецiально посланий за ним лiтак i заявив, що доктор Штор вилетiв
iще днiв п'ять назад на Берлiн, а милого, великого Штора все не було та й
не було, всiх охопив жах. Але шукати далi вже не було змоги, бо настали
такi подiї, що вiдсунули все Господи, що тут було! Коли б Рудi мiг був
бачити, як усе катастрофiчне, вулканiчне, валилося, ламалося, рвалося!
Залiзницi, електрика, водопровiд, телефон, пошта, трамваї моментально,
майже в один день, спинились, як тiльки стало вiдомо, що скло вже є у
всiх. Наче гасло таке було. А потiм! Теж наче хто дав гасло - всi кинулись
на магазини, склади, банки. I ранiш бували випадки, але що вони в
порiвняннi з цими! Як дерли грошi, як розкидали золото, дорогоцiнне
камiння, якi оргiї, танцi, обiйми, бiйки були на вулицях. Увесь Берлiн був
цiлий тиждень, як одна божевiльня! Якi сцени! Однi плачуть, другi
регочуть, однi п'ють iз бочок вино, прощаються, другi б'ють їх, глузують.
Один ювелiр мiльйонер упав у свойому магазинi на мiшок iз брильянтами, якi
хотiв заховати, i так ридав над ними, що його мусили обливати пивом iз
бочки. I всi ч клунками, з оберемками одежi, бiлизни, всяких речей, з
вазами, книжками, рушницями. Хто що попав, то тяг додому. А потiм -
розселення! Що це було! З центру, з небошкрябiв, з льохiв як рушила вся
маса на вiлли, на будинки багачiв. Однi до себе чужi меблi перетягують,
друї i з своїми меблями в друге помешкання їдуть. Той собi аероплана
тягне, той конi, той автомобiль. (Але нi аероплани, нi автомобiлi вже нi в
кого не працюють - нема чим рухати, всi матерiали вийшли, а нових нiхто не
робить). Одне слово, це було щось надзвичайне. Мертенс iз свого палацу
втiк. Тепер вiн живе разом iз своїм секретарем Вiнтером, має поганеньку
кiмнатку й сам собi воду носить, а годується сонячним хлiбом. Нiхто його
не чiпає, i нiкому вiн не цiкавий.
Ах, що це за часи були, цi кiлька тижнiв пiсля роздачi скла! Всi були
п'яяi вiд сонячного хлiба.
Може, Рудi хотiв iз Максом пiти? Ну, добре. Але з Максом, видно, не
можна йти - вiн, очевидно, на якесь любовне побачення покликаний. Одне
слово, такий переворот, якого нi одна революцiя не зазнала. Розумiється,
багато людей у горi й одчаї. Ах, люди в свиней, у богiв, у тварин
поперетворювалися. Ну, i в богiв! Ну, i в тварин. Ну, i що ж тут такого
страшного? Ах, загине цивiлiзацiя, порозвалюються мiста, людина
повернеться в лiси й печери. Ну, а хоч би й так, то що? Чим оцi кам'янi
тюрми кращi за печери? Нi повiтря, нi сонця, нi волi, нi спокою. А в
печерах прекрасно! Вiльно, незалежно, небо, сонце, простiр. А чим колишнє
людське життя було краще? Всi тiльки тим були зайнятi, щоб здобути грошей
Грошi, грошi, грошi. I бiльше нiчого. I лицемiрство, i брехня, i об ман, i
насильство. А тепер нiяких грошей не треба, i через те нема нiякої брехнi,
обману, насильства. Всi живi, здоровi й ситi. I наплювать на все iнше.
Правда? (Миле, наївне Страховище, йому страшенно хочеться потiшити Рудi,
заспокоїти й переконати, що все - чудесно. А сама десь жахається, ридає з
жаiю за минулим, проклинає).
Звичайно, подiї пiшли трохи не так, як гадалося, але хто знаь як було б
краще. В кожному разi, Шпiндлер дiйсно свиня. Вiн iз своею гiпотезою богiв
мiг би виступити iншим разом йому, розумiється, досадно на Сонячну машину,
бо пою жiнка, ота мила блондинка, кохається з їхнiм товаришем Тiле. Вона
Трудi все розповiла. Вони кохаються вже два роки, але до Сонячної машини
вони боялися "зради" й мучилися. А тепер нiяких зрад немає - i вони
нарештi можуть дати собi волю Звичайно, Шпiндлеровi боляче Але хто ж винен
тут? Правда? А хiба сотням тисяч таких, як вони, Сонячна машина не дала
щастя? Фрiда, наприклад, просто мало не збо жсволiла вiд захвату Вона того
самого дня, як дiстала вiд Труди скло, покинула барона й полетiла з своїм
аташе до Iталiї на бароновому лiтаку. Розумiється, яка-небудь принцеса
Елiза лютує. Страшенно, мiж iншим, дивна iстота; з ненавистi до Сонячної
машини не хоче чути iменi Рудi, а сама весь час надзвичайно хвилювалась,
коли вiн пропав, кiлька разiв навiть сама приходила до Труди й сердилась,
ну, просто-таки сердилась, що Каесем не мiг його знайти. Вона все ж таки
дуже-дуже хороша, ця бiдненька принцесочка. Вона може бути така нiжна,
дитяча, ясна, що аж дивно Господи, а Наделi? Та вони в такому були одчаї,
що пропав Рудi. Ах, як досадно, що вони пропали. Здається, всi вони
вирушили кудись на пiвдень.
Любе, хороше дiвча: от мовчить i пильно думає, що б iще сказати приємне
бiдному Рудi.
А знизу чути музику бiдних тюремних мешканцiв, що вже звикли i до
тюрми, i до смертного присуду. Танцюють, вiльно кохаються, смiються смiхом
шибеникiв.
Доктор Рудольф пiдводиться й простягає руку Трудi.
- Пiду я вже, Трудо.
- Слухайте, Рудi, як ви гадаєте, що то мiг бути за лист до Макса?
Тiльки, будь ласка, не подумайте нiчого такого - я цiкавлюсь цим просто з
дружби до Макса. Насамперед у мене є чоловiк, ну, не чоловiк, а... ну, я
не знаю хто, ну, мiй Душнер, я з ним маю договiр на рiк життя.
Розумiється, тепер усi договори порванi, я теж маю право зiрвати, але коли
я дала слово, то я ж мушу тримати. Правда? I зовсiм у цьому нема нiчого
смiшного й ненормального. Правда, Рудi?
- Я не знаю, Трудо, який у вас договiр i тому...
- Ах, який договiр. Ну, звичайний собi договiр: Душнер колись, iще за
старої епохи, купив менi дiм, театр i видав багато грошей, а я за це
обiцяла жити з ним цiлий рiк i бути йому вiрною. Ну, добре, Сонячна
машина, це правда, всi вiдносини перемiнила, але ж Душнер не винен, що
з'явилася Сонячна машина. Правда? А я ж йому слово дала з доброї своєї
волi - мене нiхто не силував, як Фрiду. Значить, це було б негарно з мого
боку, коли б я його тепер покинула. Вiн такий милий. Вiн хоч i капiталiст,
але нiколи не був проти Сонячної машини. Навпаки, раз у раз боронив i
помагав нам. Значить, тим паче негарно було б зламати договiр. Але це ж не
значить, що я його люблю. Може, люблю, а може, i не люблю. В кожному разi,
робити з цього факту якiсь висновки про любов цiлком не рацiонально.
Правда, Рудi?
- Так, розумiється, в цьому фактi...
- Правда ж, правда? Ну, а I, крiм того, вже ж так мало лишилось до
реченця: всього сiм мiсяцiв i тринадцять днiв.
- Ну, це такий порiвняно короткий час, що..
- Правда? Ну, а от.. Є такi люди, що цього абсолютно не розумiють. I
вигадують страшеннi дурницi. Просто нiяково слухать Ну, i нехай! Ото!
Рудi, а ви додому зараз?
- Додому, Трудо.
- Хм. Я пiшла б iз вами, коли б... Я вже давно в наших не була. В нас
усi здоровi?
- Так, здається, всi.
Труда якийсь час мовчить, потiм iз стомленою посмiшкою простягає
Рудольфовi руку.
- Ну, вiтайте наших усiх i принцесу. Ах, вас же треба випустити!
На ганку Труда ще раз простягає руку бiдному Рудi.
- А ви, Рудi, дуже не сумуйте, що так усе вийшло. Я все ж таки певна,
що людям соромно стане - i все пiде iнакше. Це ж не може бути, щоб так
лишилось. Так багато людей говорить, та тiльки добалакатися їм трудно, а
то б уже почали щось робити. Ви не сумуйте, Рудi. Добре?
Доктор Рудольф iз тихим усмiхом стискає маленьку тверду теплу ручку,
мовчки киває головою й помалу йде на вулицю.
Дощик починає забиватися за шию. Доктор Рудольф пiдiймає комiр, всовує
в нього пiдборiддя й почуває колишнiй з дитинства затишок схованого пiд
дощиком у комiр половини лиця.
Так, так. "Не сумуйте, що так усе вийшло". Дiйсно, вийшло трохи не так,
як думалось. I таки дуже-дуже не так.
***
Макс заходить пiд якийсь ганок i знову перечитує коротенького листа:
"От тепер ти можеш цiлком по-дружньому прийти до мене. Але поспiшай, бо
буде пiзно. Сузанна".
I все. Що може значити ця фраза "бо буде пiзно"? Збирається кудись
виїхати з своїм скульптором? "Тепер ти можеш прийти". Тепер, коли в них
усе вияснилось? Для чого ж тодi його кликати? З помсти? З бажаняя
показати: от маєш, не потребую я тебе.
I чого весь час пiсля останнього побачення абсолютно не хотiла
бачитись, а тепер раптом захотiла?
Чи щось гiрше криється в цих коротеньких рядках, таким твердим гарним
письмом написаних?
Макс ховає листа в кишеню й знову поспiшає, хмурячись i ховаючи шию в
пiднятий комiр пальта.
Перед палацом Сузанни нема нi душi. Ворота розчиненi на встiж, на
аеродромi мокне перекривлений набiк легкий лiтак.
Нi портьє, нi льокаїв бiля парадних дверей. А дверi, як i ворота,
стоять розчиненi, порожнi.
Згори чується веселий гамiр, крики, звуки музики, гомiн багатьох
голосiв.
Макс помалу виходить мармуровими сходами. Холом туди й сюди проходять
якiсь люди, переважно парочки, обнявшись i цiлуючись. З храму краси
виразнiше чути гомiн i музику. Бенкет у Сузанни? Прощальний бал?
Але що за чуднi гостi?! Обличчя не фарбованi, простi, занадто
неаристократичнi; убрання ще простiшi, безпретензiйнi, з робiтничих
кварталiв. Манери, рухи, звук голосiв - зовсiм же робiтничi!
Макс раптом зупиняється: вона примирилася! Вона скликала тих, що так
довго зневажала, i на це свято покликала и його!!
Макс вибiгає на саму гору сходiв. На нього без уваги й без здив?ванння
зиркають деякi обличчя. Вони такi зайнятi собою, що їм нiтрошки не цiкавi
iншi люди. Макс iде просто до храму. Тут усе лишилося так, як i було. Так
само в екстазi тягнеться вгору бiло-рожеве мармурове тiло Фiмiаму перед
ним немає, але зате е цiлi гiрлянди людських танцюючих молодих веселих
тiл. Музика вбогенька - гiтара, скрипка, ще щось бухкаюче - зате шуму,
галасу, руху бiльше, нiж од най-витонченiшого оркестру.
Ну, де ж тут у цьому вихорi знайти Сузанну?
Макс обережно попiд стiною просувається вперед. За деревами, у гротах,
на покритих мохом скелях, по всiх тих затишних куточках, де колись, томно
нудьгуючи, цiдили свої перетомленi ласки "творцi краси", де безсило на
дегенеративних шийьах похитувалися фарбованi випещенi голови "вибранцiв",
там тепер сидять iншi парочки. Вiд них пашить гарячою розбурханою кров'ю,
рум'янцем нефарбованих лиць, блиском п'яних од радостi очей. Вони не
цiдять своїх ласк, а цебрами виливають одне на одного, купаючись в
обiймах.
Але Сузанни все ж таки нiде немає.
Макс виходить iз зали в невеличкий коридор. Тут, бiля вузького вiконця,
стоїть дiвчина й сумно дивиться в сад. Худенька, невеличка, профiль
негарний, дрiбненький. Бiдна, вона не має пари або той, з ким хотiла б
бути у парi, взяв собi iншу. I вона стоїть i сумно дивиться на намисто
крапель на голих вiтах дерев.
Макс обережно пiдходить до неї й питає, чи не може вона йому сказати,
де можна знайти хазяйку дому, панi Сузанну Фiшер.
Дiвчина чогось трошки нiяковiє, потiм скидується й виявляє готовнiсть
провести його до неї. Господиня, мабуть, у себе, у своїй кiмнатi.
- А не з гiстьми?
- Якими гiстьми?!
- А от цими, що в залi там танцюють. Там же бал якийсь?
Дiвчина знову трошки нiяковiє.
- Нi, то не гостi. То так... Ми тут живемо. В нас раз у раз так...
- Ах,так?
- Ми майже всi з фабрики панi господинi. А ви її родич?
- Нi, не родич, а добрий знайомий. А панi господиня сама живе?
- Еге ж, сама.
- Вона здорова, не знаєте?
- Не знаю. Вона з нами не сходиться. Коли хочете, я вас проведу до її
кiмнати.
- Будь ласка.
Дiвчина швиденько йде вперед коридорчиком, потiм рядом покоїв Сузанни.
Скрiзь групи, парочки, смiх, спiви, тарiлки з сонячним хлiбом, лiжка в
салонах, порозвiшувана на шворках бiлизна, одежа. Якийсь веселий безладний
табiр циган.
Далеко забилася Сузанна, в найдальший куток свого палацу.
Худенька ввiчлива дiвчина зупиняється перед низенькими дверима в самому
кутку темного коридорчика й пошепки каже:
- Ось цi дверi.
Макс дякує й якийсь мент стоїть, прислухаючись до кiмнати Там тихо. З
покоїв палацу долiтає веселий гамiр i гомiн голосiв. Очевидно, це кiмната
прислуги. Якiсь меблi стоять у кутку, наваленi на купу.
Макс легенько стукає
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.