Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
чить волосся, пхає в груди,
одпихає назад до лабораюрп - вiн служить їм за сторожа.
Струнка, закутана в чорне манто постать помалу повертає червону голiвку
на рил нерiвних, шкандибаючих крокiв i зараз же байдуже, спокiйно
вiдвертається. Принц Георг також зиркає в той бiк i також спокiйно
повертається до куща - якийсь собi калiка кудись поспiшає.
Сокира високо пiдлiтає догори i з соковитим хруском угризається в тонкi
нiжки бузку. А чорна струнка постать стоїть непорушне, слухаючи всiєю
спиною нерiвним хапливий рип крокiв по алеї.
- Вибачте...
Принцеса и принц Георг повертаються. Що треба цьому чоловiковi?
- Вибачте... Ви хочете рубати цi кущi? Сталевi очi помалу
випростовуються разом iз головою й здивовано оглядають од голови до нiг
калiкуватого чоловiка.
- Так. А вам що до того? Хто ви такий?
Доктор Рудольф тим часом злегка вклоняється принцесi. Принцеса недбало,
байдуже киває голiвкою й повертається до нареченого:
- Це - Рудольф Штор, Георгу. Прошу далi.
Георг уважнiше, пильно, гостро встромляє в доктора Рудольфа два цвяхи
очей.
- А-а? Добродiй усього людства? Що ж вам треба, пане добродiю?

Добродiй людства придержує рукою волосся на головi.
- Я прошу вас сказати менi, що ви хочете робити з цими кущами!
Принц Георг спочатку високо, пепорозумiло пiдводи iь брови, потiм
раптом грiзно хмурить їх.
- А ви яке маєте право задавати менi це питання?
Доктор Рудольф на мент закриває очi й знову розкриває їх.
- Я ще раз прошу вас дати менi вiдповiдь на моє питання.
Тут принцеса гидливо кидає в його бiк:
- Ми хочемо вирубати цi кущi. Тут буде площинка для спорту Рубайте
далi, Георгу!
Георг одвертається вiд добродiя людства й зручнiше затискує сокиру в
руцi. Але доктор Рудольф помалу спокiйно заходить збоку й стає мiж ним i
кущем. Стає, складає руки на грудях i тихо крутить головою.
- Ви цих кущiв рубати не будете. Нахабство цього суб'єкта на якийсь
мент позбавляє мови принца Георга.
- Пане добродiю! Я вам раджу моментально вiдiйти, сховатись у вашу хату
й не наражати себе...
- Ви цих кущiв рубати не будете.
На принцесу доктор Рудольф не дивиться. Волосся рукою вже не притримує,
готову не пiдносить, а так само спокiйно крутить головою з боку на бiк.
- Я їх буду рубати, пане хiмiку! Хоча б менi прийшлося рубати їх разом
iз вашими ногами! Чуєте?!
- Будь ласка. Вам прийдеться рубати разом iз моїми ногами.
Матово-блiде, рiвне, схудле лице пiд крилами червоного волосся не
рухається, чогось жде. Ну, ясно, чого жде. Принц Георг простягає лiву руку
й сильно вiдпихає нею набiк доктора Рудольфа. Але доктор Рудольф зараз же
хапає цю руку своєю й так стискає, що принцовi Георговi кров шугає в лице
й одразу ж виразно стає видно жовтiсть вусiв пiд горбуватим дзюбастим
носом. Вiн iз усiєї сили шарпає руку, але доктор Рудольф тiльки злегка
хитається наперед i мiцно тримає руку князя Георга.
- Пане Шторе! Я вас попереджаю: вiдiйдiть! Пустiть руку!
Рука пана Штора приросла до тiла князя Георга. Волосинки вуст тiсно
злилися в одну тонку витягнену лiнiю. Очi голо, одверто, льодово дивляться
в зашарене вогнем лице з горбатим носом.
Права рука принца Георга рвучко, гнiвно разом iз сокирою пiдводиться й
на пiвдорозi зупиняється, готова змахнути вгору.
- Пане Шторе! Ще раз кажу пустiть руку й забирайтесь негайно звiдси.
Останнiй раз кажу!
- Я пiду тодi, як ви дасте менi слово не рубати цих кущiв. Для спорту
ви маєте досить вiльного мiсця в саду.
Червона голiвка непорушне застигла, чогось жде. Ну, ясно чого жде.
Принц Георг сильно шарпає лiву руку, шарпає раз, другий, люто блискає
сталлю очей, потiм умить змахує правою рукою з сокирою i.. весь
одхиляється назад, лiва рука доктора Рудольфа блискавично хапає й за праву
руку Георга, - i сокира безсило звисає вниз Принц Георг пробує вирвати
руки, але вони тiльки синiють пiд пальцями калiкуватого чоловiка,
слабшають, слабесенько ворушаться i сокира от-от випаде з покоцюрблених
пальцiв.
- Пусс-тiть руки, ви!
- Тiльки тодi, як дасте слово...
Тут принцеса Елiза поспiшає на помiч - сокира от-от виприсне.
- Георгу, пустiть цього чоловiка! Ходiмте. Ми знайдемо iнше мiсце.
Георг шарпає руки, але вони вiд того тiльки бiльше синiють Цей чоловiк
не пускає. Лице Георга пашить вогнем, i жовтi дротянi вуса так виразно
жовтiють на червоностi, а сталевi очi колючими конусами вп'ялися в блiде,
спокiйне, затис-нене лице кривого хiмiка.
Сокира падає на землю коло нiг доктора Рудольфа. Тодi вiч випускає руки
князя Георга, тихо нахиляється, пiдiймає сокиру, ввiчливо подає її
принцовi й спокiйно шкандибає назад, до себе. Вiтер бурно, весело гладить
йому волосся, в очах стоїть примружений гидливий погляд iз-пiд червоних
крил.
I доктор Рудольф довго ходить по лабораторiї, поглядаючи мимохiдь на
зрубанi, покалiченi нiжки бузку з бiло-зеленкуватими ранами.
А принцеса й принц Георг iдуть додому, до будинку. I дивна рiч:
принцеса Елiза цiлком щиро, непiдробне весела, нiжна, радiсна Ну, просто
щаслива! Цiлком щиро, от це дивно! - цiлком щиро щаслива. Вона бере князя
пiд руку, пригортається до нього, смiється, трохи не летить на крилах.
Чого ради? Невже вона не бачила, як поводився той нахаба! Чи цiєю
поведiнкою хоче загладити сором, образу, ганьбу поразки? Нi, вона нiчого
не хоче загладжувати. Вона все бачила, вона навiть знає, що "цей чоловiк"
дуже великої фiзичної сили, вона одверто говорить про те, що сокира
випала, вона нiчою не хоче ховати. Але вона собi просто сяє вся.
I старому графовi розповiдає всю сцену з сяючим смiхом, i стару графиню
несподiвано, невiдомо з якої причини обнiмає, i до рояля бiжить, i бурно
грає, i верхи хоче їхати. Абсолютно незрозумiла, чудна поведiнка, противна
всякiй логiцi.
А доктор Рудольф стоїть бiля вiкна й порожнiми очима дивиться в порожнє
небо, по якому вiтер жене отари хмар iз позадираними хвостами. I тепер
його очi ще порожнiшi, застиглiшi, крижанiшi.
От iде графiвна Труда з якимсь чоловiком алеєю з вулицi. Так, це Труда,
порожня, неiснуюча Труда. З нею її "чорно-срiбний лицар", теж порожнiй,
неiснуючий, тоскний, нудний. Ранiше вона приходила сама. Тепер iз
"лицарем". А порожнiй Макс лежить у спальнi й читає неiснуючi детективнi
романи, що купою лежать бiля канапи.
Труда хитає головою, привiтно махає рукою, щось гукає чорно-срiбному
лицаревi й весело бiжить до ганку.
- Рудi, милий, голубчику! Що з вами? Чого ви такий? Га? Ви дивiться,
який чудовий вiтер. Я хочу зробити з Душнера змiя й пустити його на небо.
Правда, на такому вiтрi можна? Правда?
Душнер увiчливо, приємно посмiхається чорними пукатими очима пiд
густими пухнастими, як два хвостики, бровами.
- А Макс де? Читає? Все читає детективнi романи? Рудi, голубчику, що це
значить? Га?
Рудi не знає Читає - то й читає. А що бiльше робити?
Але Трудi страшенно важно знати, чого Макс читає детективнi романи
Страшенно важно їй це знати, конче треба знати - вiд цього залежить усе її
життя разом iз синьою родинкою сережкою пiд вухом. Можливо, що мудрий,
спокiйно ввiчливий чорно срiбний лицар краще знає, нiж доктор Рудi й
графiвна Труда. Але вiн тiльки приємно спокiйно посмiхається. А коли Труда
бiжить додому навiдатися до матерi, вiн спокiйно, як вартовий, ходить по
алеї.
Щоб не бачити цiєї чатуючої постатi, доктор Рудольф iде до Макса, лягає
на лiжко й дивиться в стелю холодними порожнiми очима.
***
Старий граф обережно, навшпиньках, старечо-цупко тримаючись рукою за
стiну, пiдкрадається до дверей. Пiдкрадається й слухає всiм старим,
великим, костистим, як у вола, тiлом. Два голоси там, у сусiднiй кiмнатi,
два найважнiшi, найболючiшi голоси з усiх голосiв, небесних i земних. Один
голос - такий загадковий, такий несподiваний, що граф, знаючи його
тридцять сiм рокiв, не впiзнає; спокiйний, сумно-величний,
глибоко-втихомирений. Такi голоси бувають у видужуючих од смертельної,
безнадiйної, болючої хороби.
Другий голос - незмiнений, грудний, хлопчачий, правда, з якимись новими
жiночими нотками, але все такий самий наївно одвертий, зворушливо
правдивий, рiшучий, безрозсудно-смiливий, смiливий до найстрахiтнiших
слiв-учинкiв. А разом iз тим i з смiшком, з гумором, з уродженим гумором.
З уродженим, не iнакше, з таким самим, який був у дiда, прадiда.
Старий граф злодiйкувато прикладає вухо до дверей, клiпає очима, злегка
роззявляє рота, напружує всю шкiру голови, ловлячи кожний звук. Але бiсовi
парочки нагорi вчиняють такий гамiр, таку бiганину, борюкання, що аж лампи
дзвякають i трусяться дверi. Та й голоси чути в далекому кутку - такi
тихi, приглушенi.
А яке було б щастя, коли б вони наблизились, коли б увiйшли до графа,
коли б злилися з його самотнiм, пониженим, понурим голосом! Що руїни
свiту, що Сонячна машина, що той гамiр чужих брутальних людей! Навiть пiд
руїнами свiту з тими голосами був би найтеплiший затишок.
Голоси стають виразнiшi. От один наближається!
Старий граф Елленберг iзлякано вiдривається вiд дверей, хилитається,
балансує руками й поспiхом iде навшпиньках до свого фотеля.
Стук у дверi - стук у старе серце, стук, вiд якого стає трудно дихати.
- Увiйдiть!
Одчиняються дверi. На порозi маленька сухенька постать у всьому бiлому.
(Тепер вона раз у раз у всьому бiлому, тепер восени, серед усього
страхiття, темряви, занепаду!). Великi темнi поширенi очi нiчної птицi,
такi колись напружено-уважнi, неспокiйнi, загнанi - тепер дивляться
пильно, сумно, спокiйно. Навiть гострiсть носа, уст, пiдборiддя
вигладилась Нi чого нюхаючого, вишукуючого, винишпорюючого.
Загадкова, тридцять сiм рокiв знана, вiдбита в душi незчисленними
ясними й темними слiдами постать в бiлому помалу, тихо й певно пiдходить
до фотеля. (Тепер вона входить до його не дрiбненькими колишнiми кроками
зляканої мишки, а спокiйно, впевнено помалу!)
От пiдходить зовсiм близько, ласкаво пригладжує йому на головi
вiдстовбурчене вiд пiдслухування пасмо жовто-сивого волосся й зупиняє
теплу маленьку руку на плечi. (Посмiла б вона була колись отаку ласкавiсть
собi дозволити?)
- Батьку, там знову Труда прийшла.
Граф понуро-байдуже дивиться у вiкно.
- А тi дiвки, що нагорi, не прийшли?
- Їм нема чого сюди приходити, Едмунде.
- Того самого, що й цiй.
Графиня сумно посмiхається й хитає головою.
- Ну, навiщо ти так, навiщо, батьку? Навiщо себе, свою дитину й мене
мучиш?
- В мене дiтей нема Годi, iди собi.
Графиня не рухається, навiть руки з плеча не здiймає.
- Є, Едмунде. Ти можеш тепер, коли хочеш, перевiрити це. Он там вона
сидить, твоя дитина. Щодня вона приходить. Щодня благає дозволить їй
прийти до тебе.
Граф рухом плеча скидує маленьку теплу руку й натягає на очi колючi
сiрi вiники брiв.
- В мене нема дитини-проститутки! Годi, кажу. Iди геть! Ранiше графиня
була б зiщулилася, винувато, покiрно заклiпала б очима нiчної, навiки
стривоженої птицi й тихенько, дрiбненькими кроками вислизнула б iз
кiмнати. Тепер же вона тiльки посмiхається сумно й вибачливо.
- Тепер нема проституток, батьку. Нема нi чесних, нi безчесних, нi
грiшних, нi святих. Є тiльки люди.
Старий круто боком повертається до графинi й пiдкидає догори до неї
вимучене, пожоване думами й старiстю лице. А, "тепер, тепер1 Немає нi
грiшних, нi святих"? О, тепер чудесний настав лад для всяких "святих"!
Знаменитий лад! Що й казать. Тепер, розумiється, можна ходити їм iз
пiднесеною головою, з гордим усмiхом, iз чистим сумлiнням, з рiвнiстю, з
вищiстю. Тепер можна пацати копитами в авторитет, силу, владу. Пошана,
страх перед старшими тепер, звичайно, анахронiзм, забобони, смiшний спомин
iз давно минулих часiв Тепер нема нi права, нi сили, нi влади, нi традицiї
- нiчого. Чорну коробку на спину - i геть пiд усi вiтри. Що таке родина
тепер? Що таке батько? Та ще трупоїд, якому треба варити їсти за старим
режимом. Але, будь ласка. Нiхто не тiльки не тримає, а й не хоче тримати.
Графиня кiнчиком пальцiв сумно змiтає з плеча графа сивий волос. I те,
що вона собi змiтає пальцями волосинку, найбiльш лютить старого. Вiн
устає, переходить до столу й бере в руки книгу.
- Можеш сказати своїй Трудi, що в мене нема дiтей. Зовсiм нема нiяких!
Нi жiнки, нi дiтей - нiкого. Можеш їй пояснити навiть, через що я в такому
станi опинився, стоячи одною ногою в домовинi. Тепер нема нi грiха, нi
сорому, нi честi, отже, цiлком спокiйно можеш їй розповiсти. Вона тебе
зрозумiє дуже добре. I, може, нарештi дасте менi хоч трохи спокою. А тебе
прошу не готувати менi їжi. Ми самi будемо з Гансом i Георгом робити для
себе й принцеси.
- Батьку, батьку!
Граф скажено жбурляє книгою об пiдлогу.
- Не смiй паскудити це слово своїми устами!! Не батько я! Чуєш ти?!
Графиня твердо, сумно приймає великими темними очима колючi лютi стрiли
з-пiд настовбурчених брiв.
- Нi, ти батько Ти можеш це перевiрити. Так, так, кожної хвилини ти
можеш тепер це перевiрити. Але ти ради своїх традицiй, з упертостi не
хочеш признати сонячного хлiба. Ти волiєш одмовитися вiд дiтей, вiд жiнки,
вiд родини, анiж признаги те, що тiльки божевiльнi не хочуть признати.
Добре, я так i поясню Трудi.
- Будь ласка. Так i поясни. Можеш.
- Так, я так i поясню. Але хто ж тепер винен, що в тебе нема дiтей?
Хто?
Граф важко, пильно, тягуче вдивляється в гнiвно, обурено вирiвняне
маленьке сухеньке тiло з чорно-сивою голiвкою в усьому бiлому. Воно, це
таке колись покiрне, жагуче, потiм покiрно винувате, далi покiрно
пригнiчене, тепер воно смiє обурено-владно, з гнiвним правом, з глибокою
свiдомiстю вищостi стояти перед ним рiвно, вимогливо.
- Ти хотiв колись правди. Єдиної правди! Ти не хотiв прийняти її,
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.