Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
оли
я давала тобi. Тепер ти можеш її взяти. Тепер ти можеш знати всю правду.
Але ти навiть правду вiддаєш за Вiчний Порядок твого Ганса Штора. Хто ж
винен, я тебе питают Признай порядок сина Ганса Штора - i ти матимеш усю
правду. Так, так, не Ганса Штора, а сина його, Рудольфа Штора.
Граф помалу, трудно сiдає в фотель перед столом, ноги ослабли й колiна
пiдло пiдгинаються.
- Iди собi. Годi.
Вiн одкидає голову на спинку стiльця й безсило заплющує очi. Стара, з
навислими щоками, з буйним ластовинням i з западинами на шиї голова лежить
безсило, але непохитно.
Графиня глибоко зiтхає й помалу виходить. Вона пiдiйшла б до цiєї
голови, до цiєї рiдної, любої, бiдної голови, обняла б її, притулила б до
грудей собi, пригорнула б до неї ту смугляву, бiдну, любу голiвку, що
дожидається в тiй хатi, - i так тепло, так повно стало б на бiднiй,
холоднiй, спустошенiй землi. Але старе корiння вросло в стару бiдну голову
й приросло до минулого, до неповторного, до померлого, i мертве мертвить i
любов, i правду.
А старий граф безсило сидить iз заплющеними очима, i ущипливий, гiркий
усмiх ворушить вусами, як черв'як пiд купою сiна. Вiчний Порядок,
традицiї, правда! Всi порядки, всi традицiї й правди вiддав би вiн за одне
маленьке, з чотирьох лiтер, слiвце з одних нечистих, проклятих ним уст.
Правда? Та будь вона на вiки вiчнi проклята, коли вона вб'є ту крихiтку
живучої надiї, коли погасить жалюгiдненьку iскорку iлюзiй, вiд якої
тримається малюсiньке тепло в недогаслому тiлi!
Кожної хвилини ти можеш перевiрити. Кожної хвилини ти можеш погасити
свiчечку своєї останньої радостi. Перевiрити i вже нiколи не могти
витягати iз столу гребiнцi, на яких iще заплутались чорнi, з синюватим
одблиском волосинки, нiколи вже не прикладатися щовечора лицем до
бiленької, смiшно куцої блузки, в якiй iще заплутався дух її тiла, нiколи
бiльше не лежати годинами на старiй канапi, в якiй заплуталась i живе його
жалюгiдна, самообманна, живлюча неправда!
Правда? Та коли вона потрiбна була людям, якщо несла їм страждання й
загибель?
Старий граф трудно пiдводиться й обережно переходить до вiкна. Там, за
портьєрою, стоїть у нього ще один фотель. Звiдти вiн часом бачить у саду
трошки сутулу дiвочу постать iз хлопчачою недбалою ходою й густими
стриженими чорно-синiми кучерями на плечах. Постать так помалу, неохоче,
так нудьгуючи вертається з дому, так iнодi здивовано, непоро-зумiло й
тоскно водить очима по вiкнах кабiнету, що графовi руки впиваються в
поруччя фотеля, i в грудях нiжно-нiжно тане лiд, проступаючи теплою
вогкiстю в очах.
- Тудi! Дитинко!
I так увесь тепло таючий, нiжно вогкий сидить зацiпенiлий у фотелi
старий граф за портьєрою, за непомiтною щiлиною.
I хiба можна рискувати цим щастям ради старої, жорстокої, безчулої
блудницi-правди?

Вiтер сипле вечором у вiкна. Вогник свiчки марно лиже густо-сiру тьму
салону, щоразу жахаючись i рвучись злетiти, як повз нього твердо-чiтким,
рiшуче вимiряним кроком проходить принц Георг.
Принц Георг не розумiє принцеси Елiзи. Чого при людях вона з ним така
близька, така щось знаюча разом iз ним, щось ховаюча, натякаюча,
голубляча, i чого на самотi нiчого не знаюча, не ховаюча й замкнена, як
прекрасна й порожня скриня? Чого це так? Чому найменший натяк на те, ради
чого вiн пiв-Європи проїхав конем, викликає в неї таку сухiсть очей, вiд
якої найодчайдушнiша вiдважнiсть засохне й скрутиться, як лист у посуху.
- Не треба. Потiм про це, Георгу. Не тепер.
А коли ж воно буде це "потiм"? Де саме лежить кордон тої забороненої
країни, де починається вступ у "потiм"?
Принц Георг знає: на приступках трону лежить кордон. Все одно якого
трону, навiть мертенсiвського. Вона переступить кордон, тiльки здiймаючись
сходами трону.
Принц Георг рiшуче, точно вимiряно зупиняється. Вогник жахно
вiдсахується вбiк i дрiбно дрiбно труситься. Тiнь принца Георга дрiбно
пiдскакує по стiнi, силкуючись дiстати го ловою до стелi.
Так, так шлях до "потiм" через трон. Але чого ж сьогоднi так весняно,
так вогко променилися очi, так пашiли двi гарячi червонi плямки на лицях i
так по-дитячому, так дивно для неї, так зворушливо-невинно розкривались
уста, коли вона слухала всяку дурницю, наче величезну тайну мудростi? Чого
була весь час така, наче вже ступила на трон, наче вже настало те "потiм"!
Вогник спокiйно, роботяще лиже тьму. Вiтер дiловито засипає вii\на
густими синiми присмерками.
Принц Георг iзнову ходить iз кутка в куток, перевертаючи на всi боки
загадку.
Який же трон може бути в пустелi, заселенiй жуйними тваринами?
Пiв-Європи проїхав вiн серед одурiлої людської худоби, серед руїн
колишньої цивiлiзацiї.
От вони, цi тварини, ржуть i топчуть у стайнях своїх, аж глина
сиплеться iз стелi. Якими силами можна вернути їх до людської подоби!
Пiдкласти пiд усю земну кулю набiй маюну й висадити її к чорту! О, тодi б
вони заiржали, заревли iншим ревом, прроклятi!
Принц Георг раптово зупиняється, злегка пiдводить голопу й широкими
сталево сiрими враженими очима дивиться в стiну. На стiнi схвильовано
гойдається його розмазана тiнь, робить гримаси, стараючись звернути на
себе увагу; потiм потроху затихає й злегка похитується, похиливши голову з
карлючкуватим носом.
Вiтер шипуче треться крилами об чорнi шибки. Глухо й тужно з покоїв
графинi тягнуться стьожки звукiв. Свiчка куняє, принц Георг усе стоїть i
дивиться в пiдлогу.
Раптом рiшуче пiдводить голову, посмiхається й липкими точними кроками
прямує до дверей принцеси. Трон буде! Або ж... не буде нiчого.
***
I стук зiгнутого пальця в дверi: також рiшучий, вимiрений, непохитний.
Принцеса сидить у фотелi. Збоку свiчка здивовано клiпає на пишне збите
золото волосся й на вогкi дивнi очi.
Принц Георг неохоче дивиться на загадкову вогкiсть - хутко всiм
загадкам буде кiнець. Вiн не хоче нiяких передмов, пiдходiв,
красномовностей усяких слинькiв i шарлатанiв-полiтикiв - його думка
проста, ясна й коротка: треба вернути людську худобу до людського життя
Бiльше нiчого.
Принцеса Елiза здивовано дивиться вгору на сухе непохитне лице з
сталевими очима й затоками на чолi: яким же чином це можна зробити?
Принц Георг не сiдає. Вiн тiльки озирається на дверi, пiдозрiло
дивиться на вiкна й пiдступає ближче.
Зробити це можна таким чином Треба зiбрати кiлька тисяч людей (людей, а
не жуйної худоби) - а їх уое ж таки, напевно, знайдеться не один десяток
тисяч-треба захопити в свої руки всю зброю, всi склади й запаси маюну,
гармат i скоро-стрiлiв, треба подiлити весь Берлiн на райони, позаймати їх
своїми людьми й тодi оповiстити- кожний мешканець Берлiна повинен
з'явитися в таке й таке мiсце для виконання своїх колишнiх робiт i
обов'язкiв. Насамперед залiзницi пустити в рух. Доставити нафти, вугiлля,
всякого палива для машин Пусти ти електрику. Дати воду. Вiдживити всi
фабрики, майстернi, копальнi, верстати, бюро, магазини. Правда, магазини
пороз грабовуванi. Нiчого. Всiм прикажчикам вернутись на мiсця. Урядовцям
- на свою службу. Робiтникам - на роботу. Реченець для виконання-двадцять
чотири години. Нi? Берлiн буде знесений iз лиця землi. Спочатку один
квартал. Нi? Добре. Другий. Нi? Третiй. Струснути їх пекельним,
безмилосердним терором; вогнем i газом повисаджувати їх у повiтря,
повинищувати їх десятками тисяч. I мiльйони тодi покiрно посунуть, як
отара пiд батогом страху й сильної волi вищих одиниць.
Принцеса Елiза помалу пiдводиться, прикладає довгi долонi до лиць i
неймовiрно крутить головою: не посунуть. Порозбiгаються, порозлазяться з
Берлiна, як мишi, на всi боки з своїми Машинами й стеклами. Хто їх
спинить? А трава й помешкання скрiзь є.
Принц Георг посмiхається: хто спинить? Холод. Мороз. Снiг. А крiм того,
озброєнi маюном вiддiли, що будуть на конях i моторах стерегти всi виходи
з Берлiна. Тiльки до перших морозiв, до перших навiть помiтних холодiв
зачекати з виступа ми. До того часу пiдготувати всю органiзацiю.
Пiдготовлювати можна на їхнiх очах: вони такi певнi в своїй звiрячiй
безпецi, такi ледачi й iнертнi, що пальцем не рушать. Але наперед треба,
звичайно, позаарештовувати всiх їхнiх проводирiв, оцих усiх хiмiкiв
Шторiв, соцiалiстiв, рiзних полiтикiв-демагогiв. Цi моментально
скористуються нагодою для вияву своєї натури. А насамперед оцього iдiота,
доктора Рудольфа, батька Сонячної машини! Цього просто зразу розстрiляти,
що удруге не втiк, як той раз.
Принцеса Елiза потуплює очi н крутить головою: навряд. Арештувати
демагогiв, розстрiляти кривого iдiота, розумiється, можна. Але чи варто?
Рiч не в них, а в тiй масi сонячного скла, що його повна вся земля. Як
його винищити? Як вирвати з корiнням цю болячку, яка охопила все тiло
людства? Ну, Берлiн можна висадити в повiтря, а iншi мiста, села, iншi
країни?
Принц Георг схрещуь руки на грудях. Так само, розстрiлювати,
висаджувати, нищити. Однаково всiм гинути. Так краще загинути в славнiй,
останнiй боротьбi. Iнших сил i способiв урятувати людську отару немає.
Тiльки страшний, лютий терор! Але коли хоч пiв-Берлiна вернеться до пуття,
тодi врятований увесь свiт. Тодi вся Нiмеччина буде за мiсяць завойована.
А за пiвроку - вся земля. Нiмеччина внесла в свiт страшну заразу, на нiй
же лежить обов'язок вилiчити вiд неї заражених нею. I це буде! Кiлька
тисяч зорганiзованих, здис-циплiнованих, пройнятих єдиною волею, єдиною
метою й єдиним планом людей можуть опанувати сотнi мiльйонiв людської
маси, та ще такої, як ця, абсолютно дезорганiзованої, розпорошеної,
безжурної, байдужої до всього. Це - худоба, яку можна навiть на вогонь, на
муки, на смерть iнати дисциплiною, страхом i терором, як гнали її в усi
вiки. Так тим паче можна й слiд її погнати їй же на добро?
Нi, сумнiву не може бути, не повинно бути! Рiшуче, неухильно, без
вагання зразу ж приступити до органiзацiї. Знайти Мертенса, графа Адольфа
Елленберга - в їхнiх руках були всi нитки влади. Вони можуть дати
найцiннiшi вказiвки й матерiали. Але їм, розумiється, тепер проводу в руки
не давати. Хочуть помагати? Будь ласка. Але провiд має бути в руках
сильних i рiшучих.
Принцеса Елiза вже не сяє вогкими очима - погасли вони, притьмились,
запорошилися задумою. I головою вже не крутить. Хто знає: хiба справдi не
бувало, що лютим страхом, кров'ю, смертю купки сильних i рiшучих гнали
людськi отари на муки й смерть? Так хiба ж справдi не дозволено, хiба не
приписано гнати їх терором до їхнього ж визволення, вiдродження,
врятування вiд страшної загибелi?
Принцеса Елiза раптом простягає руку сильному й рiшучому. Ну, що ж, хай
буде так!
Принц Георг поштиво й довше, нiж треба для поштивостi, прикладає уста
до сухої й атласистої руки. I рука цим разом не визволяється так швидко,
як ранiше.
А коли вiн пiдведе її до схiдцiв трону, о, вона вже не визволиться
зовсiм! Це-ясно.
***
Зацiпленi зуби ненавистi потомились, послабли; давно перегорiла
полум'яна лють, покрившiї душу сiрим нудним попелом. I сором уже не
шкребеться колючими лапами в серцi, не коцюрбить корчами тiла.
Спокiйно-понуро, байдуже-зневажливо ходить щовечора Фрiдрiх Мертенс до
рiчки по воду. Спочагку Вiнтер з iнерцiї пошани ходив за нього, але
дедалi, то почав забувати, став позичати води для пана президента. I пан
президент уже ходить сам iз вiдром до рiчки, сам iз вiзочком плентається в
поле, в лiс, збирає хмиз, сухе листя, траву й помалу, втомлено, понуро
везе додому.
Нiкому вже не дивно, не цiкаво й навiть не зловтiшне, що колишнiй цар i
бог Нiмеччини, майбутнiй президент - король Землi, владар палацiв,
маєтностей, половини нацiонального майна Нiмеччини, самодержавний
диктатор, що вiд його кийка пальцем залежало життя мiльйонiв, що цей самий
Фрiдрiх Мертенс щовечора з вiдром iде до рiчки. Що тут важного й цiкавого,
коли всi боги, царi, самодержавцi, королi, диктатори й владарi всiх
маєтностей Землi так само з вiдерцями, з вiзочками врiвнi з найубогiшими
своїми пiдданими й пiдвладними борються за своє мiзерне iснування? I так
само, як Фрiдрiх Мертенс, вони покинули свої люксусовi палаци - вигнанi
юрбою, деякi холодом, оселились у маленьких кiмнатках, якi можна легко
опалити, крутять годинами Сонячну машину в потi лиць своїх i... обростають
потом, лепом i волоссям урiвнi з останнiм iз колишнiх наймитiв своїх,
урiвнi з дикими, первiсними, печерними людьми. Нiхто вже й не дивиться на
коротконогу, схудлу, пукатооку, оброслу iржавою бородою й вусами постать
Фрiдрiха Мертенса, нiхто вже не закушує посмiшки, бачачи, як колишнiй
можновладець старанно розгортає вiдерцем воду, щоб не набрати її iз
смiттям. I що таке Фрiдрiх Мертенс, що треба дивуватись, посмiхатись,
зловтiшатись, коли вiн бере для себе воду iз рiчки?
Фрiдрiх Мертенс не претендує вже й на зловтiшнiсть, на посмiшки, на
глузування.
Коли юрба очманiлих сонцеїстiв увiрвалась була до порожнього,
беззахисного вже, палацу i, гасаючи, вигукуючи реготом i захватом, почала
було розташовуватись у покоях, Вiнтер, рискуючи своїм життям, вивiв
потайним пiдземним ходом пана президента за парк, посадовив у своє авто й
не побоявся сховати пана президента в маленькому покинутому кимсь
помешканнi на краю мiста разом iз своєю родиною. Тодi Вiнтер iще хоч i з
нотками жалю, але поштиво гнувся лозинкою перед паном президентом.
Тепер же Вiнтер не жалiє й не гнеться. Тепер той самий Вiнтер, який
трусився мiстичним страхом од самого суворого погляду банькатих очей,
часом ласкаво кладе руку на плече мiстичної страшної iстоти й натякає вже,
що доведеться вiдiбрати в неї
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.