Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
бати, колоти, струшувати, треба
палити уяву вогнем минулого, треба слiпити фарбами майбутнього, щоб
найрiднiшi, найближчi душi пробудити вiд чаду проклятої Машини.
Принц Георг щовечора вертається зеленкувато-блiдий вiд утоми,
колючоокии од роздратовання, але сталевий i пружинистий вiд загострення
волi. Батальйони ростуть - записано три тисячi двiстi "Друзiв Ладу". Але
страшно трудно вишукувати своїх: усi ж покидали свої помешкання,
порозпорошувались, позалазили в нори. Треба вiд одною до другого, треба
непомiтно для сонцеїстiв, треба надзвичайно обережно. Склади зброї вже в
руках, вже пiд охороною "Друзiв Ладу", вже наготовi. Але хто знає, чи не
зруйнує весь план якась непередбачена дрiбниця, чи не злякає передчасно
людську отару, не викличе перед реченцем панiки й одчаю в неї. Ех, треба,
треба позаарештовувати й понищити всiх так званих проводирiв, а насамперед
отого кривого доктора Штора.
Але принцеса Елiза рiшуче проти цього. Не можна. Непотрiбно. Зайве. Рiч
не в якихсь кривих докторах, а в батальйонах. Нiякий кривий доктор нiчого
не зробить, коли органiзацiя батальйонiв пройде добре, коли маса буде
захоплена зненацька, рiшуче, iрiзно. Коли загримлять гармати й уся зброя
буде в руках "Друзiв Ладу", що можуть зробити якiсь кривi доктори и усi
проводирi?
I так само принцеса Елiза рiшуче стоїть за те, щоб принц Георг якомога
конспiративнiше поводився, щоб маса абсолютно не знала, хто є душею всiєї
справи Комiтет "Друзiв Ладу" - от i все. А пiсля перемоги - о, тодi iнша
рiч!
Iз цим i принц Георг мусить згодитися. Дiйсно, яка йому користь од
перемоги, коли якийсь дикий сонцеїст уб'є його? I яка користь принцесi,
коли його не буде? Невiнчаною вдовою сумно радiти?
I граф Елленберг теж iз цим дуже-дуже згоджується Хто знає, що буде?
Перемога нiби безсумнiвна. А раптом - невдача? Тодi ж сонцеїсти, ця
худоба, ця розлючена отара, на дрiбнi шматки роздере всякого, хто робив
замах на її тваринне життя, на її жуйку.
I граф Адольф тiльки хитро та мовчазно посмiхається, коли графиня часом
допитується, коли ж має бути вже офiцiальне весiлля принца Георга та
принцеси Елiзи. I чи по-старому буде воно? Чи в церквi вiнчатимуться?
Мовчить граф Адольф i загадково посмiхається, i заклопотано питає
матiр, чи не залишилось у неї часом десь у льохах хоч пару пляшок вина?
А, коли принц Георг щоранку пильно дивиться надворi на термометр,
графиня про себе посмiхається, дуже цiкавиться принц температурою.
***
Ранок. Калюжки затягненi гранчастими скляними шрамами. Дзвiнко й сухо
хрустять вони пiд цiкавим натиском чобота. Обрiй неба шафраново-жовтий,
вiд нього тягне рiжучим, колючим вiтром, i розгублено, самотньо пурхають
рiденькi снiговi метелики.
Порожнi, пустельнi вулицi Берлiна з жовто-шафрановими блисками
безживних вiкон. I тiльки - дивна, неймовiрна рiч! - туди й сюди прожогом
проносяться мовчазнi закутанi люди на конях, на гуркотливих моторах i на
двоколесах тихеньких, дренькiтливих. I лунко, незвичайно голосно цокають
копита по асфальтi, загадково торохтять i лопотять мотори, такi таємнi,
дивнi, давно забутi. Вiкна розчиняються, зарослi, зачучверенi голови
висуваються й здивовано, з непорозумiнням, з острахом проводжають
здичавiлими очима таємнi постатi.
Навiть уночi в густiй насиченiй тьмi коридорiв-вулиць не вгаває цей
дивний, мовчазний, незрозумiлий рух.
Але знову настає сивий, суворо-хмурий, колючо iзпряний ранок. I все
тихо. Не чути нi цокання копит, нi лопоту моторiв. Нiч розжувала їх темною
пащею, проковтнула, i тиша вiльно, спокiйно тече пустельними кам'яними
каналами.
I вмить страшенний громовий довгогуркочучий вибух роздирається над
пустельною тишею. Вiтер перелякано, несамовито котить його по кам'яних
тунелях, гупає об вiкна, струшує будинками, дзвенить непотрiбним посудом у
непотрiбних шафах i розчепiрює жахом очi.
1 знову мертва, затаєна, страшно мовчазна тиша; знову невпинний колючий
свист вiтру. Жах в очах розтає, родячи непорозумiння. Тихо, обережно
розчиняються вiкна, дверi на вулицi, хижо-нашорошено визирають голови.
- Що це було?!
- Не знаємо.
- Це гармата?
- Нi, мабуть, вибух на складах маюну.
- Нi, гармата.
I знову голови тихо ховаються, по вулицях когтистий вiтер iз свистом
стьобає застиглу нашорошену тишу.
Раптом новий вибух пiдкидає напруженi тiла, за ним зараз другий, такий
самий. Зчепившись у гуркотi, вони качаються по небу, по дахах домiв, по
помертвiлих душах.
I зараз же за цим по зацiпенiлих вулицях пролiтає скажений лопiт
моторiв, цокiт, брязкiт, гупiт копит i металiчний, ляпаючий,
жахно-кричущий рев сурм. Знову вiкна й дверi на вулицi розчиняються, знову
голови хижо, злякано висуваються. Летять коридорами на конях, на
двоколесах таємничi, загадковi люди, завертають на обидва боки мiдянi
довгi й короткi сурми й прискають iз них у стiни, у вiкна, в голови
металiчними, гунявими, дзвiнкими, високими звуками. А посеред звукiв
металу рiзкий, рупорний, велетенський крик - Всi на площi! Всi на площi!
Всi на площi! Голови тихо, боязко перезираються, перегукуються, до стра
ху, тривоги й непорозумiння вплiтається цiкавiсть: хто такi цi сурмачi? Що
там є на тих площах?
I потроху голови висуваються на вулицi, туляться попiд стiнами,
сахаються в заїзди вiд лiтаючих верхiвцiв, вiд ляпаючих у вуха металiчних
зойкiв, сухим листом пiд вiтром скочуються, згортаються на площi.
I зараз же очi жадно втикаються у великi бiлi екрани, на яких ранiше
миготiла картина кiно. Екрани гордо й високо стоять над юрбою, мовчки
кричачи до неї чорними чiткими, писаними рукою, лiтерами:
"Громадяни!

Рiд людський перевертається в тупу тварину. Тьма, хо лод, негода
панують над колишнiм царем природи - люди ною. Зруйновано, зметено все
людське: державу, релiгiю, власнiсть, громадянство, мистецтво, науку,
працю - все, чим одрiзнялася людина вiд худоби. На руїнах колишньої
великої цивiлiзацiї ми животiємо гiрше за первiсних дикунiв. Двi третини
нашого життя проходить у тьмi. Будинки нашi позбавленi каналiзацiї,
загидженi нечистотами. Вода, яку беремо з рiчки й каналiв, занечищена,
заражена Нашi дiти, жiнки, батьки мруть тисячами вiд хороб, бо нема кому
їм подати нi медичної, нi людської помочi. Трупи їхнi, закопанi на
подвiр'ях, гниють i ще гiрше затруюють повiтря.
Хутко звiрi розмножаться й почнуть дерти й убивати нас i дiтей наших
Рештки старої культури заваляться, мiста роз-сипляться в руїни, люди
перейдуть у лiси й печери. Настане смерть усьому людському. I це все є
наслiдок згубної Сонячної машини Ми повiрили їй, ми думали, вона принесе
щастя людству, але тепер бачимо, що це страшна облуда, обман i самообман.
Ми, "Друзi Ладу", кличемо всiх, хто ще зберiг у собi людську душу, до
рiшучої, героїчної, безмилосердної боротьби з цим злом людства, з Сонячною
машиною. Ми кличемо до вiдновлення Ладу, Працi й Закону!
Кожний громадянин Берлiна повинен завтра рано добровiльно з'явитися до
будинку райхстагу для реєстрацiї. Насамперед закликаємо всiх
залiзничникiв, машинiстiв, iнженерiв, технiкiв. Насамперед ми мусимо
розпочати боротьбу з холодом i тьмою. А для цього потрiбне вугiлля. А
вугiлля мусимо привезти. Перша праця всiх "Друзiв Ладу" буде в постачаннi
до Берлiна запасiв вугiлля, потрiбного для доведення до людського стану
мiста й наших мешкань.
Далi мусять оджити фабрики, майстернi, всякi установи нормального
життя.
Сонячна машина буде допущена до вжитку до того часу, поки вiдновиться
порядок, нормальний лад i людськi засоби годування. Пiсля того вона навiки
повинна бути знищена.
Громадяни! Кличемо вас з'явитися добровiльно. Коли ж наш заклик не
зможе пробити тої смердючої шкаралущi, якою починає покривати нашi душi
Сонячна машина, то в iнтересах ваших, наших i всього людського роду будемо
змушенi силою розбити її.
Заявляємо: коли назавтра на ранок на площу райхстагу не збереться не
менше, як двадцять тисяч людей, коли населення цим не покаже, що воно хоче
скинути з себе страшну отруту, ми, "Друзi Ладу", будемо розстрiлювати
всiх, кого знайдемо в помешканнi, виключаючи дiтей до п'ятнадцяти рокiв,
старих пiсля п'ятдесяти рокiв i хорих.
Заявляємоколи населення не виявить бажання вернутися до людського
життя, ми або примусимо його силою, або знищимо його зовсiм Краще хай так
загине рiд людський, нiж має загинути так ганебно, як це буде вiд Сонячної
машини. Коли ж навiть розстрiли в помешканнях нiчого не вдiють, ми будемо
бомбардувати Берлiн i знищимо його в огнi.
Ми волiємо висадити маюном у повiтря весь Берлiн, нiж дати йому
задушитися у смородi.
Попереджаємо, всi шляхи з Берлiна зайнятi батальйонами "Друзiв Ладу".
Всiх, хто схоче ухилитись од свого обов'язку людини й утекти з Берлiна,
будемо вбивати на мiсцi. Вiд завтрашнього ранку всякни рух у напрямi вiд
центру до околиць забороняється й каратиметься смертю.
Всяка агiтацiя за Сонячну машину, всяке пiдбурювання проти "Друзiв
Ладу" каратиметься смертю на мiсцi. До Працi, люди! До Ладу! До Закону! До
людського життя! Смерть Сонячнiй машинi -загибелi людства!
Найвища Рада "Друзiв Ладу"
Вiтер дротяним хвостом б'є по задертих до екрана обличчях Сльози
стiкають по синьо-змерзлих лицях, але очi пильно, невiдривно ходять од
рядка до рядка до самого кiнця.
З обох бокiв екрана на примiстках стоять двi постатi в металiчних
шапках i з протигазовими машкарами. Двi постатi з страшними, круглими,
нелюдськими головами, такими моторошно грiзними в своїй лриготованостi, iз
своїми двома дiрочками, в яких тьмяно ворушаться баньки живих очей. У
руках у них маюновi скорострiли й гранати, якi в один мент можуть покласти
покотом усю масу голiв.
I голови мовчки водять очима по грiзних рядках, по грiзних постатях, по
грiзному i такому невинному знаряддi в їхнiх руках. Мовчки, без нiякої
агiтацiї тихенько повертаються, висуваються, витискуються з юрби й
одсуваються в сусiднi завулки.
Там вони скоса непомiтно озираються, пiдозрiло оглядають один одною й
трошки вiльнiше пускають свої замерзлi тiла.
Але деякi поводяться вiд самого початку вже цiлком вiльно й легко.
Перебiгши екран до кiнця, вони голосно, смiливо, з радiсним запалом
стрiпують головами:
- Ну, слава богу! Нарештi знайшлися таки люди!
- Слава "Друзям Ладу"!
- Смерть Сонячнiй машинi!
- Слава!!
Вiтер сердито пiдхоплює рiденькi вигуки, носить їх, як пiр'їни над
кашею голiв, i закидає в завулки. I запал пiд холодним вiтром серед
понурого мовчання шерхне, скручується й гасне.
***
Договiр у коханнi є подiбний до обруча на дiжцi: поки клепки цiлi,
обруч мiцно тримає їх; коли ж дiжка розлiзлася, обруч тримає тiльки
порожнє повiтря.
Та чорно-срiбний лицар i не претендує нi на який обруч. На який обруч
може претендувати людина, що збила дiжечку з таких леїкоцiнних хруских
клепок, як власний театр, власна вiлла, побожна увага, упадання,
молитовнiсть i потайний страх? Сонячна машина однi клепки знищила, другi
покоцюр-била, третi поробила зовсiм не потрiбними й безсилими Ну, кому
потрiбна тепер молитовнiсть, коли в хатi холодно, коли змадикована грубка
курить, смердить, виїдає очi, бронзово-золотi очi, димом? I хiба не смiшна
побожнiсть, коли впобожне-нi ручки самi перуть брудну, заношену бiлизну?
Ручки перуть весело, охоче, бадьоро, по-хлоп'ячому скиду-ючи
чорно-синiми кучерями. Бронзово-золотi очi вiд диму невмiло поставленої
грубки задоволене сльозяться, все тiло безжурно, смiхотливо кутається в
шубку. I багато ще дечого робиться з чудесно вдаваним стоїцизмом. Але який
же тут може бути обруч? Якi клепки йому, милому, тримати?
I кому ж не ясно, що цi ручки з величезною охотою покинули б прати
брудну бiлизну, що з радiстю притягли б де себе все те, що розтовкмачила
Сонячна машина, i загорнули б своє смугляве юне тiло не в фуфайки й
кучугури кожухiв, а в теплi нiжнi розкошi минулого. I тодi клепки
побожностi, молитовностi, пещення були б на мiсцi, i на них дозволено було
б iще трошки потримати золотий обруч.
Але Сонячна машина зжувала, подерла всi теплi, нiжнi розкошi, всю красу
й святiсть побожност.i Стiльки тисячолiть людина втирала в себе красу,
святiсть i переконання своєї вiдмiнностi вiд тварини, що почала справдi
нiби вiдрiзнятися вiд неї кольором своєї шкiри. Але Сонячна машина за
кiлька мiсяцiв постирала всi слiди тисячолiтнiх натирань, i виявляється,
що нiякої святостi й вiдмiнностi люди в себе не втерли їм так само
потрiбна краса й святiсть, як воловi, що, ремигаючи, лежить у власному
гною.
Ну, так що, воли? Що страшного, що "як звiрi"? "I чудесно! - чим
колишнi люди були кращi?"
Ах, Страховище, любе Страховище! Воно принаймнi має ще сили на
впертiсть.
Але вiн, чорно срiбний лицар, не має нiчого, на чому б йому впертися.
Навiть мила вже немає, щоб зiшкрябати з лиця рябу щетину. Остання натуга
зберегти в собi малесенький слiд людини - i того вже несила зробити.
Правда, i Макс, мабуть, не має мила, бо його лице теж обростає шерстю. Але
. видно та шерсть iншої якостi, коли так вабить до себе бронзовi очi. Миле
Страховище - воно сердито, гнiвно обурюється за найменший лагiдний
безпретензiйний натяк на це. Нiчого подiбного! Дурницi! Смiшна вигадка. Що
тому Страховищу до якогось там Макса? Макс - милий, симпатичний, але їй
абсолютно байдужий. Коли вона ходить так часто туди до лабораторiї, то
зовсiм зовсiм в iншiй справi. В такiй справi, що не має нiякiсiнького
вiдношення до якогось там Макса, який гниє вiд туги за своєю коханою -
спить, лежить i ковтає нiкчемнi детективнi романи.
Так, то правда, той "якийсь там Макс" д
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.