Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
, що вона цю нiч переховається у
Труди, а завтра а завтра, ну, втопиться чи отруїться, їй байдуже. Вона не
має бiльше сил терпiти цю каторгу, це катування, що на неї склали їхнi
милi батьки...
Труда сiдає поруч iз Фрiдою й витирає їй краплини сльози з пiдборiддя й
сукнi.
Фрiда зневажливо, безнадiйно вiдмахується головою.
Ах, їй тепер усе одно, нехай усi її сукнi заллються слiзьми, проклятi,
паскуднi, мерзеннi сукнi! I капелюшiцi!..
Вона сердито спихає капелюш додолу й витирає мокрi вiї. Годi! Хай, кому
хоче, тепер купує!
- Що ж сталося, Фрiдо? Щось нове?
Боже мiй, хiба старого не досить, щоб повiситись? Нове? Нiчого нового.
Сьогоднi був звичайний чай. Ну, чай як чай. Але, на горе, прибув i аташе
шведського посольства. Ах, так собi, нiчого надзвичайного! Але досить
гарний, розумний (пiдборiддя таке випнуте, вперте - мабуть, цiлується
твердо й смачно). Але, головне, закоханий у неї до непристойностi. Ну,
виразно, одверто, настiйно закоханий. Це - головне. Не для неї головне, а
для барона, розумiється, їй що! Пфi! Головне - барон. Коли аташе тiльки
з'явився в салонi, коли вона побачила "мокру" посмiшечку барона, ну! -
вона вже знала, що щось буде. Неодмiнно! Ну, так i вийшло: бароновi раптом
захотiлось, щоб вона протанцювала велику бiскаю. Подумати собi: велику
бiскаю в салонi, перед усiма! Розумiється, коли сам чоловiк у своєму домi
хоче, щоб його жiнка танцювала i остям бiскаю, то вони теж починають
просити, їм що! Пфi! Будь ласка. Звичайно, її так це обурило, що вона
навiть пiшла до себе, хоч аташе незвичайно гаряче прохав її. На жаль,
занадто гаряче, бо якраз через це барон i розпалився до такоi мiри, що
почав навiть спадщиною загрожувати, коли вона не затанцює. Ну, добре ж,
коли так! Вона згодилась Коли сам чоловiк на це штовхає, - будь ласка. Вiн
налягав, щоб вона й одяглася вiдповiдно. Добре, i одяглась.
- Чекай, Фрiдусю! Адже не одягатись, а роздягатись треба для бiскаї?
- Ну, так, розумiється, роздягатись.
- Значить, усе-усе як слiд? Зовсiм-зовсiм гола?!
- Ну, розумiється! Звичайно, пояс, черевики, зачiска. Ти можеш собi
уявити, як я себе почувала в такому виглядi.
Труда задумливо дивиться на перекинений догори черевом капелюш на
пiдлозi й тихо промовляє.
- А це могло б бути й непогано. Тiло ж у тебе гарне.
Фрiда спускає очi додолу, i на маленьких, як розрiзана надвоє вишня,
устах лукавиться загониста посмiшка: треба було, подивитись на аташе, коли
вона ввiйшла до салону! А коли почала танцювати, очi в нього стали такi,
як колись вона бачила на пожежi в одного чоловiка: переляканi, здивованi,
зачарованi, божевiльнi! Аж страшнувато було бiля нього танцювати, але... й
приємно.
Та вся рiч, розумiється, не в цьому, а в баронi. Вiн навмисне стояв
поруч iз аташе, щоб краще все бачити. Ух, ця жаб'яча постать, ця гостра
лисина, вузюсiнькi, слизькi оченята, мокра, гидка, страшна посмiшка! Та ще
поруч iз цим бiло рожевим, сильним, упертим красунем. О, вона,
розумiється, вiд самого початку знала, для чого це все робилося. Але коли
побачила, що вiн поламує пальцi, вона моментально кинула танцювати.
Моментально!
Труда непорозумiло дивиться великими бронзовими очима на сестру: що ж
тут страшного такого? Так, вона сама iнодi помiчала, як барон поламує
пальцi.
Фрiда глибоко зiтхає й прохає цигарки. Вона мусить закурити. це занадто
гидко. Що тут страшного? Гм! Це значить, що ця жаба в такому станi, що
готова при всiх накинутись на неї (що раз уже ж i було!).
Ах, та навiть i не це головне! Головне потiм. Коли всi розiйшлись,
почалася спочатку одного роду ревнiсть. Ага, аташе дивився, дивився, ага,
закоханий, ага, хоче, хоче тебе, хоче, хоче... А сам гидко, слиняво
труситься. Ну, одне слово - все, як звичайно. Все, щоб розпалити свої
нiкчемнi старi сили. Ну, а потiм... коли пiсля того стало недобре, коли
зразу заболiло у шлунку, почалось уже iншого роду катування. Теж звичайне.
Але цим разом вiн заявив, що змiнив свiй тестамент! На випадок його смертi
вона не повинна виходити замiж, а то позбавляється спадщини. От яка
справа! Значить, вiн купив її й на все життя, й пiсля своєї смертi. От так
о то виходить Ну, коли так, вона зараз же схопила, що могла, й утекла.
Нехай, що хочуть, те й роблять, а вона бiльше туди не пiде! Краще вона
буде, як Труда, молитися, стояти на жорствi, краще вже пiде до монастиря,
вiддасть себе боговi, яiж такiй паскудi!
Труда раптом пiдводить голову i струшує стриженими синьо-чорнидiи
кучерями. Ах, боговi! Бог iз тими, в кого є грошi. Нiякого бога нема, а
все нещастя жiнки, що в неї нема грошей. От i все. Через що Фрiда стала
жiнкою жаби? Коли б у неї були грошi, хiба навiть їхнiй милий деспотичний
батько вiддав би її за цю гнилу мавпу?
Грощей. грошей, грошей треба! От увесь бог. I тодi не буде нi баронi,
нi Шванебахiв, нi каторги, нi нотацiй, нi непристойностей, нi жорстви -
нiчого! I все буде вiльне й ясне. Грошей!!!
Фрiда несподiвано по-дитячому схлипує старим плачем, трохи нiяковй вiд
цього й солiдно, сумно зiтхає: де ж вони можуть узяти грошей?
Труда хмуро, грiзно, непохитно стискує над бронзовими очима густi
синюватi брови. Знайдуться грошi! Знайдуться. Нехай. Вона не раз говорила
мамi, Адольфовї, батьковi, всiм, що вона зробить їм страшний скандал, коли
далi так буде йти. Вони не вiрять? Ну, добре, тепер вона покаже. Тепер
вона може робити, що хоче. I коли так:, коли їх продають жабам i не хочуть
уступитися, то вона сама иступиться за них обох. Недай Фрiда не журиться:
грошi будуть!
Фрiда несмiло, здивовано, захоплено дивиться на молодшу сестру:
Страховище, очевидячки, знає якийсь спосiб. Страховище дiйсно зробить,
коли так насуплює брови i струшує волоссям.
- Де ж ти вiзьмеш, Трудо? Можна знати?
- Нi. Не можна. Лягай спати Завтра рано я тебе сховаю деiнде, а потiм
ми оселимось разом, i вони побачать. I зараз же цокличймо до себе в гостi
аташе, а жабi пошлемо запросини. Нехай приходить. Добре?
Фрiда, зiтхав, посмiхаєтеся й поводить плечима так, наче вже чує на них
гарячу, сильну, вперту руку аташе.
А потiм старша сестра вiддає не тiльки всю свою волю, але и стомлене
тiло в цупкi, рiшучi, смуглявi ручки молодшої. Руки цi роздягають її й
пiдводять до лiжка й укладають у постiль., Як чудово визволитись од своєї
волi, вiд сумнiвiв, од турбот, страху, зрадливих надiй. Легко, як пушинцi,
що летить сйбi туди, куди несе чужа сила; затишно, як у дитинствi, в
маминому лiжку!
Собi ж Труда стелить на канапi. Та як там стелить: кинула подушку та й
усе. Їй спати ще не хочеться. Та й не можна. нiяк не можна спати;
розпочинаючи кампанiю рiшучу, грiзну треба обдумати все, як слiд.
Лампу можна погасити й одчинити вiкна на терасу. Мiсячна нiч
густозапашна, таємна, любовна, така. як та. коли з Максом тiкали, пливе
над садом, над будинком, над Шванебахами i синiми вазочками iз
бiдними-бiдними орхiдеями, що так i стоять у ваннi. На терасi бiдолахи
пальми тоскне ни дiють у куточках, сумуючи за своїми африканськими ночами.
I вони в неволi! Хоч би вiкна з тераси до саду вiдчинили їм, хай би трiшки
волею подихали!
Труда тихенько вилiзає крiзь вiкно на терасу й одчиняє вiкна Вiтер
густо дихає їй у лице й обiймає свiжими, нiжно пухнастими лапами. Безвуха,
оголена голова мiсяця з прова леним носм лукаво й цинiчно посмiхається iз
срiбно-блакитної височини: не одну цiкаву рiч вона бачила звiдти за своє
довжелезне здiльйонновiкове життя. Над мiстом велетенським вiялом стоїть
свiтло електрики, завзято борючись iз свiтлом мiсяця. I вiд тiєї боротьби
стоїть неугавний, глухий, густий гуд.
Труда сiдає пiд пальмою, обнiмає одною рукою, як сестру, за шершавий
многоповерховий стовбур i дивиться в тоскно-цинiчну посмiшку мiсяця.
Смiшно йому з її вазочки з орхiдеями? Смiшно з її "кампанiї"? Розумiється,
йому смiшно. Але хто знає, хто смiятиметься останнiй.
Труда стрiпує посрiбленими посмiшкою мiсяця кучерями i зручнiше обнiмає
сестру невiльницю за стовбур.
Але в ту ж мить швидко повертає голову назад: у розчинених вiкнах
спальнi принцеси свiтиться. Ага, вернулась королева з вечерi! Крiзь
запнутi портьєри, крiзь щiлину часом видно тiнь, що ходить туди й сюди.
Роздягається пишна принцеса. На нiч, мабуть, здiймає всi накладки з-пiд
свого фарбованого волосся й гадає, що нiхто не догадується. От би
пiдгледiти!
Страховище раптом тихенько пiдводиться i, забувши за пристойнiсть, за
вазочку з орхiдеями, за жабу й кампанiю, навшпиньках пiдкрадається до
вiкна принцесиної спальнi, сильно затиснувши щелепи. Вона тiльки на
малесеньку хвилиночку зазирне й зараз же вiдiйде. Вiд цього волосся у
принцеси не вилiзе i не злiзе з нього фарба.
Але Страховище бачить крiзь щiлину таку картину, що прикипає не нi одну
малесеньку хвилиночку. Перед великим трюмо стоїть золотисто бiла, сильно
вирiзана, з високими клубами й довгими ноiами постать гоюлої чужої жiнки.
На високiй, довгiй шиї маленька голова, i з неї на пiнисто бiлi, пишнi,
похилi плечi спадають червоно-золотi хвилi волосся, прикриваючи груди й
сягаючи нижче пояса. I нiяких пiдкладок! В одному мiсцi темнiшi, в другому
яснiшi, абсолютно нефарбованi! I нiколи не можна було подумати, що пiд цим
чорним шовком, пiд цими стародiвоцькими сукнями таке несухе, гарячо-живе,
таке пишне тiло!
Принцеса уважно розглядає себе в дзеркалi, потiм несподiвано весело,
зовсiм по-дитячому цiлує себе в голе плече, швиденько накидає пеньюар i
бiжить до ванни. I вона, ця засушена, неприступна, фанатична принцеса,
вмiє себе так цiлувати.
Труда потихеньку, задумливо вiдходить од вiкна й iде до себе, зачинивши
вiкна на терасу. На вiкнi в її кiмнатi сидить Фрiда й непохвально хитає
головою: хiба ж можна зазирати в чужi спальнi? Не дай, боже, принцеса
помiтила б! Ну, а яка ж вона принаймнi? Роздягнута була? Гарна? Волосся з
накладками?
Труда мовчки бере Фрiду пiд лiкоть i веде до лiжка. Вони разом лягають
в одну постiль, i довго чується шепотiння в темно-сiрiй од свiтла мiсяця
кiмнатi. Потiм шепiт стає сонним i затихає. Пальми тоскно журяться в
кутках тераси, i голова мiсяця з проваленим носом цинiчно посмiхається з
їхньої журби.
***
I раптом над затихлим, заснулим, старомодним будинком серед ночi пiд
цинiчносумною посмiшкою мiсяця прокочується страшна буря жаху. Дзеленчать
i миготять знаками телефони, грюкають дверi, напiводягненi люди з сiрими
обличчями й жахно розбудженими очима бiгають коридорами, скрикують,
шепотять, бiжать нагору. До будинку пiд!їжджають авто з людьми,
поодяганими в форму, хапливо входять у дiм, оточують його з усiх бокiв,
увiходять до саду, нишпорять, обшукують Балакають коротко, вривчасто,
таємно.
- Що сталося?!
Пропала коронка Зiгфрiда. Таємно, безслiдно пропала свята релiквiя,
заповiт старого роду, благословення вiкiв, запорука перемоги, символ
панування кращих!
От так пропала серед тихої ночi, без нiякiсiнького слiду крадежу, без
найменшого гомону, без єдиного знаку, за яким можна б шукати її! Пропала
мiж дванадцятою й першою годиною ночi, тодi, як у сусiднiй кiмнатi
принцеса брала купiль. Коронка лежала на туалетному столi. Принцеса,
роздягаючись, поклала її туди. За це вона могла ручатись головою. Але коли
вийшла з ванни й хотiла сховати у скриньку з iншими релiквiями, коронки на
тому мiсцi вже не було. Принцеса, одначе, не розповiдала, як вона шукала
її, не казала, як гола, з розпанаханим од лютi пеньюаром, iз розпатланим
червоним диким влоссям бiгала по спальнi, як лазила рачки по пiдлозi,
мацаючи руками попiд столами, фотелями, шафами; як розкидала мокрi
простирадла й рушники в ваннi, як скажено, тоненько завищала вiд слiпого
страху й гризла зубами сукню вiд одчаю.
I старий тихий дiм - повний притишеного, зацiпленого шепотiння,
шарудiння, сухих, напружених очей, тоскної шамотнi, пiдозрiнь,
безнадiйностi, жаху. Одна тiльки принцеса спокiйнiша за всiх, тiльки вона
чисто по-королiвському ставиться до великого нещастя з такою холодною,
сталевою, величною гiднiстю, що старий граф готов стати на колiна перед
цiєю сильною дiвчиною. Нi одного знаку хвилювання, нiякого гнiву, одчаю,
нiякого рiзкого жесту! Наче не коронка Зiгфрiда пропала, а гребiнець iз її
волосся.
Але хто ж, хто мiг учинити це жахливе святотатство? Яким способом? Усi
дверi й вiкна на терасу та до кiмнат принцеси були позамиканi. Нiде нi
слiду злому замкiв. Прислуга не могла пройти нагору, нiяк не могла. З саду
через вiкна тераси нема змоги вилiзти, та й вiкна були позамиканi, та й
чути ж було б щонайменший звук, бо вiкна й принцесиної, й Трудиної спальнi
були повiдчинюванi, i нi принцеса, нi Труда з Фрiдою ще не спали, ще
горiли в них лампи. Який же злодiй зва жився на таке очайдушне злочинство?
Старий граф iз графинею йдуть до Труди ще раз докладнiше розпитати,
може ж, вони хоч якийсь гомiн чули. Але нi старий граф, нi графиня чогось
не дивляться в очi одне одному, iдучи до дочок. Коли ж увiходять до Труди,
старий граф щiльно, пильно зачиняє за собою дверi й вiкна.
Труда i Фрiда сидять мовчки в рiзних кутках канапи. У Фрiди очi повнi
якогось iншого жаху, нiж ранiш. У Труди якийсь iнший вираз. Усе якесь
тепер iнше. I тому старий граф також iнакше, нiж ранiше, пiдходить до
дочок i важко дивиться на кожну по черзi. А стара графиня, як сполохана
птиця, що до гнiзда її пiдбирається страшний ворог, тривожно готується до
оборони.
- Коронки немає Чуєте? Трудо! Фрiдо! Коронки нема Пропала.
I Труда, i Фрiда мовчки дивляться на батька. Вони знають, що нема, але
для чого ж їм це так чудно, з таким натиском говорити.
- Хто з вас у часi був на терасi? Ну?
Сестри мовчать. Фрiда швидко, злякано спускає очi на колiна собi, але
Труд
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.