Сонячна машина скачать книги бесплатно

Большой архив книг в txt формате. Детективы, фантастика, фэнтези, классика, проза, поэзия - электронные книги на любой возраст и вкус!
Книга в электронном виде почти всегда лучше чем бумажная( можно записать на кпк\телефон и читать везде, Вам не надо бегать и искать редкие книги, вам не надо платить за книгу, вдруг она Вам не понравится?..), у Вас есть возможность скачать книгу бесплатно, и если она вам очень понравиться - купить бумажную версию.
   Контакты
Поиск Авторов  
   
Библиотека книг
Онлайн библиотека


Электронная библиотека .: Укр-лит .: Винниченко, Володимер .: Сонячна машина


Постраничное чтение книги онлайн Сонячна машина.txt

Скачать книгу можно по ссылке Сонячна машина.txt
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100
о
з того? Серед них тiльки десяткiв два позначено: "Стан i професiя -
робiтник". Решта ж: князi, графи, банкiри, купцi, фабриканти, генерали,
радники, професори, артисти, поети. I то переважно якраз вiдомi,
знаменитi, шанованi всiм свiтом iмена: старовиннi аристократичнi роди,
нащадки монархiв i сучаснi королi iндустрiї, фiнансiв, науки, мистецтва.
Навiть служителi бога зареєстрованi. Всi цi люди, старшi й молодшi,
чоловiки й жiнки, жертвуючи собою, вiдгукнулися на заклик, усi з'явилися
рятувати людство вiд загибелi. Люди цiлком незвичнi до фiзичної роботи,
люди вищої iнтелектуальної прадi, аристократи духу, вибранi натури, генiї
краси, життя й знання, - нi люди простягають свої руки й пропонують їх на
тяжку, чорну, брудну роботу. Навiть жiнки, навiть пещенi вiками
представницi нiжного полу, знаменитi красунi, генiальнi артистки,
спiвачки, володарки сердець мiльйонiв людей, i тi з'явилися, i тi готовi
взяти лопати в свої лiлейнi руки й копати вутiль. Нiхто з цих людей не
злякався працi для врятування людства. Тiльки вони виявляють себе людьми.
А та наволоч, та людська худоба, що колись так любила гвалтувати, гордо
величати себе робiтництвом, яка так накидалася на всiх "дармоїдiв",
"експлуататорiв", "паразитiв", де вона? Нi одного машинiста, нi одного
грубника, не кажучи вже про iншi фахи. Троє залiзничних вищих iнженерiв
зареєструвалося й шестеро урядовцiв! А вся маса, ота ледача, тупа, брудна,
смердюча черва, волiє бути розчавлена, рознесена на шматки, вигинути у
вогнi, пiд кулями, ангж стати до працi. Вона волiє в брудi, в смородi, в
холодi, в нечистi жувати свою паскудну жуйку й помалу гинути, анiж
вернутись до людського життя.
Вони озброюються? Вони пересуваються до льохiв у долiшнi поверхи,
закопуються в нори й щiлини, пiдлi паразити? Добре, хай ховаються! Навiки
вони себе там поховають!
Принц Георг час од часу дає наказ у телефон. I тодi над Берлiном
гуркочуть вибухи гармат, нагадуючи про грiзну обiцянку.
Але нагади не посувають "паразитiв" до райхстагу. Тихо на вулицях. Не
сунуть лавами мешканцi їх. Глухо позабиванi вiкна й дверi будинкiв, нi
одно людське обличчя не визирає вже з них.
З полудня граф Елленберг їде iз звiдомленням до принцеси Елiзи й зараз
же вертається назад. Принц Георг нетерпляче й хмарно вириває з нього
вiдомостi. Принцеса хвилюється? Не дуже? Добре А та наволоч у домi що
робить, усi тi технiки, шевцi, малярi, хiмiки й тому подiбна гидь? Нiяких
агресивних намiрiв?
Граф Елленберг поштиво, м'яко заспокоює. Наволоч сидить тихо. Частина
повтiкала. Кривий доктор працює в себе в лабораторiї й нiкуди не виходить.
Усi ждуть.
- Добре. Дiждуться. Цiєї ночi вони матимуть.
- А що ж робити, ваша свiтлосте, iз зiбраними? Бiля двох тисяч людей
уже зiбралося в райхстазi.
I принц Георг, i Найвища Рада мовчать: вони самi тiльки про це й
думають. Що робити з цими людьми, якi нiчого не вмiють. Нема ж кому потяга
скласти, паровоза розпалити, вагони позчiдати. Смiшно навiть уявити собi
цю роботу їхню. Генерал Бухгольц рiшуче пропонує: розпустити аiбраиих,
сказати, що знову буде визначений день. Нехай iдуть. Нехай так само
ховаються в льохи й перечiкують. Тiльки щоб узяли з собою посвiдку, що
вони - "Друзi Ладу".
I зареєстрованi так само поодинцi, по двоє й цiлими групами поспiхом
виходять iз райхстагу, ховають посвiдки й поспiшають додому зайняти краще
мiсце в льохах.
А Найвища Рада нiкуди не виходить - вона до самої перемоги стоятиме на
свойому великому посту.
***
Вечiр тихо, помалу спускає темно-сiру завiсу ночi над затихлим
райхстагом. По каналах мiста вiльно гасає вечiрнiй вiтер. Темрява густою,
непроглядною сажею засипає Берлiн. I цiєї ночi нiде не видно навiть тих
крихiтних первiсних вогникiв, що ранiше блимали де-не-де у вiкнах.
Грiзна тиша Зловiсний виск вiтру, шакалячий, самотнiй, зловтiшний.
Знає вiн, яка йому пожива буде, нетерпеливиться, ганяєiiмiж кучугурами
кам'яниць, нишпорить, б'є хвостом по шибках, жадно скавулить.
I раптом зiщулюється й притихає. Густу запону ночi громом розпанахує
вибух. За ним другий, третiй, четвертий. Вiтер скажено, несамовито
женеться, спiшить, вищить. Але його виску не чути вже в страшному,
безугавному, сплетеному з безустанних вибухiв гуркотi.
Чорна сажа ночi здригуеться-вона ранена, вона кривавиться вогнем з
одного боку, з другого, з третього. Рани множаться, палахкотять,
роздирають чорний оксамит, полум'яжене сивий дим угору, в чорне небо
фонтани iскор, вiяла сяйв. З-пiд розiдраних, розпанаханих полiв ночi
виступають уже контури башт, палацiв, шпилiв, закривавлених пожежами,
трiпотливих, миготливих.
Гуркiт, пекельний, безупинний, ураганний, трясе небом, хитає кучугурами
кам'яниць, валить їх, розбиває, трощить, як дитячi коробочки В гуркотi
зливається виск вiтру, виття собак, рiдкi зойки людей, трiск i гук
падаючих стiн, i плямкання полум'я, i лускання шибок, i ляскiт залiза Небо
вкрите одною кривавою раною вогню Берлiн iпалає, корчиться, валиться,
простягає руки полум'я до неба й реве, стогне, гуркоче в нестямi.
Канали вулиць уже яснi, вже теплi, вже нагрiтi, як нiколи. Обхопивши
голови порозчепiрюваними, покоцюрбленими жахом пальцями, ховаючи їх од
страшного палу, вiд завалу мурiв, вiд страхiття видовища, кудись
божевiльне женуться вигнанi, викинутi люди. їх часом завалює палаючими
поваленими дахами, часом просто падають i бiльше вже не рухаються, часом
розбивають головами шибки вiкон i, деручи склом лице й руки, лiзуть у
дiрки.
А вибухи за вибухами без угаву, без перерви, сласно, люто, пекельно
гуркочуть, гупають, велетенськими молотами б'ють у груди старий Берлiн.
Густа масна сажа ночi безупинно хилитається подертим лахмiттям, куриться
стовпами, вулканами жовто бурого диму, жахно дереться все вище та вище
вгору. I вмить гуркiт провалюється в сажу ночi й зникає. I настає страшна,
страшнiша за гуркiт тиша. Вона плямкає криваво-вогневими губами, мовчки
блимає сяйвом у чорне небо, хрумтить залiзобетоновими кiстками, сласно
мугиче виттям вiтру й собак I хто знає, що в черевi в неї, якi нерозiрванi
гуркоти, якi ще ляскоти вибухiв роздеруть її, щоб вирватись на дику волю.
Але сiро синiй ранок, трупно-блiдий, мертвими руками безсило розсуває
подерту завiсу ночi й витирає кров iз неї. Блiднуть вогневi рани, слабне,
розпливається жовто-буре вiяло в небi, рiдшає густе вiниччя димiв.
***
I знову по вимерлих, закурених, затканих димом вулицях лопотять мотори,
ритмiчним перебоєм цокає залiзо копит, знову галасливим лаконiчним
стогоном гримлять сурми й ревуть рупори.
- До райхстагу! До райхстагу! До райхстагу!
Вiсники перестрибують через трупи, обминають залiзобетоновi завали,
продираються крiзь хмари диму й трублять угору, вниз, у стiни, в дим, у
вогонь.
Але тепер не висуваються голови з вiкон i балконiв, нiхто не проводжає
враженими очима чуднi, загадковi постатi.
I не стягаються вже нi купками, нi поодинцi навiть учорашнi "Друзi
Ладу".
Тихо й мертво круг райхстагу. Тiльки на сходах чорними тiнями в глухих
касках завмерла варта.
Тихо й мертво в кабiнетi Найвищої Ради. Смердить горiлою фарбою
пiдлоги, димом соснових трiсок i поганим тютюном Штiфеля. Обличчя
синюватi, з буро-фiалковими тiнями пiд очима. Принц Георг сталево невтомно
ходить iз кутка в куток, заклавши одну руку за вiдворот, а другу за спину.
Затоки чола вкрилися синюватою жовтизною, нiс схуд за одну нiч.
Граф Елленберг чуйно пiдводить голову: кроки генерала.
- Ну?!
Генерал Бухгольц мовчки йде до столу, наливає жовтявої води в склянку,
випиває одним духом, потiм другу, третю.
- Ну, генерале?
Генерал витирає вуса ребром пальця й безсило сiдає тут же коло стола,
витягши ноги в лакованих чоботях iз острогами.
- Безнадiйно!
I вiн заллющує припухлi вiд безсоння очi.
- Цiлком безнадiйно. Багато населення втекло ще до бомбардування поза
Берлiн. Друга частина забилась у льохи й долiшнi поверхи. Третi
поскупчувались тут, у цих кварталах, круг райхстагу. Мудро. Четвертi
озброїлись i готовi битись. Нашi люди перевтомленi. Настає апатiя.
Результатiв од нового ааклику нiяких. Берлiн горить. Валяться цiлi вулицi.
Вби тих мало, але є. Скiльки в руїнах i пiд ними - невiдомо. Розбито
бiржу. На вулицях нi душi. Безнадiйно.
У принца Георга на щелепах виступає по гулi. Вiн iзривається з мiсця й
знову ще твердiше, ще сталевiше ходить iз кутка в куток.
- А, пiдлi паразити, вони сюди позбiгалися, пiд райхстаг? Добре! Ми їх
виженемо и звiдси. Я, панове, пропоную вжити газу. Повиводити всiх "Друзiв
Ладу" за Берлiн, дати два днi, решту виморити газом.
Генерал Бухгольц, не розплющуючи очей, крутить головою: безнадiйно. Всi
розбiжаться за цi два днi. А коли б i не розбiглись, яка рацiя їх
винищувати. Хто ж буде працювати? Не смергь їхня потрiбна, а праця. Iнша
рiч, коли б було досить батальйонiв, узяти Берлiн в облогу. Не допускати
масу до водя й до трави. Але для цього потрiбна цiла армiя дисциплiнованих
воякiв, а не тi бiдолашнi двi-три тисячi молодих людей" де майже жоден iз
них не був на вiйськовiй службi. Справа безнадiйна.
Принц Георг стоiть бiля грубки й похмуро, не клiпаючи, дивиться в
щiлинку, в якiй видно жовтогарячий жар. Довго стоїть, нотiм рiшуче
вiдходить, стає бiля столу й обводить усю Раду сталевими, впертими очима.
Так, вiн згоджується, що сирава поки що програна. Не безнадiйна, апоки
що на цей меят програна. Генерал має рацiю. потрiбна армiя. Отже, треба цю
армiю здобути. Бiльше нiчого I тодi знову розпочати гру.
I вмлiваючий од, сну генерал, i пожована безсонням Рада здивовано й
чекаюче дивляться на свого голову.
Принц Георг мав на увазi цей результат iще цiєї ночi. I вiн має такий
план На тих лiтаках, що ще можуть придатися, вилетiти до Азiї. З усiх
даних видно, що Схiд не допустив до себе зарази. Але вiн не зможе втримати
iзоляцiї й заразиться Отже, вiн повинен виступити проти Європи й винищити
Сонячну машину. Чому вiн не робить цього досi? Невiдомо. Можливо, що ще
бореться в себе Можливо, не знає тутешнього стану. Треба вияснити йому
ситуацiю. Отже, висновок такий частинi "Друзiв Ладу" летiти до Азiї. Друга
частина лишається тут бути в постiйному контактi з лiтаками. Коли Схiд
здоровии i наважиться забезпечити своє здоров'я походом на Європу, тi
"Друзi Ладу", що лишаться, тут, мають виконати пiдготовчу роботу для
остаточної акцiї. Сам принц Георг готовий летiти до Азiї. Хто має що
сказати з приводу цiєї iдеї?
Нiхто з Ради нiчого не має сказати - що можна сказати тому, хто все
програв?
Так само й принцеса Елiза нiчого не має сказати. Навiть проти того, щоб
сам принц Георг летiв до Азiї, нiчого не каже. А могла б же хоч трошки
засмутяiти, ну, хоч для ока вдатя, що страшно за нього. Адже путь не
легенька: через мертву сонцеїстську пустелю летiти до Азiї. А там що?
Але принцеса .Елiза не смутнiє й нiчого яе вдає. Хмарно й суворо
стиснувши широкi брови над очима, теж жовтяво-сiра вiд жаху яочi, вона
коротко дає свою згоду. I коли принц Георг, одягнений уже для подорожi,
прощається й нiякове, несмiло чекає чогось, принцеса Елiза не розумiє й
холодно простягає руку для поцiлунку. Тiльки руку.
Решта простягнеться на схiдцях трону.
***
Бiлi кошлатi мухи легко й нечутне обсiдають трупи Берлiна. Вiтер роями
жене їх недогорииiми вулицями, бiлим холодним пластиром залiплює чорнi
рани, обмотує ватою кiстяки порозбиваних башт i будинкiв.
Нечутними холодними роями сiдають мухи на минуле й залiплюють
вогнево-кривавi навiснi рани м'яким товстим пластиром.
Лежить Макс на кацапi, гидливо й невiдривно мружачi отi в
засмальцьований томик. Снить нiколи небувалим, безглуздим життям. Лежить у
норi перин, а руки в рукавичках. Лежить, мружить вiястi очii, потiм усуває
голову в вору й знову лежить у снi.
В лабораторiї на пiдлокiтнику й на пiдлозi бiля вiкон голчастий срiбний
iней. До металевих частин машин торкатися голими пальцями не можна -
холодно, неприємно. Чужi, непривiтнi, колючi машини також сплять. Та
доктор Рудольф i не торкається. Iнодi тiльки зайде до робiтнi, постоїть
коло столу, доводить пальцем по поросi й тихенько шкандибає собi назад.
Нема часу йому сидiти в холоднiй, мерзлiй, чужiй лабораторiї. Треба
знову воаити дрова з лiсу. Потiм пиляти їх, потiм колоти, потiм розносити
їло хатах графського буднику. Принц Георг раптом виїхав до свого аамку
лаштувати своє гнiздо. На три кiмнати треба щодня лаливо готувати. Старому
графовi з графинею (в однiй кiмнатi живуть, тодi розкошувати - до окремiй
кiмнатi мати,). Батьковi i матерi на одну кiмнату та принцесi Елiзi на
одну. Та ще ж часом i свою спальню треба коли-не-коли протопити, огрiти
свої нори.
Вiд Макса помочi нiякої - що йому до якихось там графiв i принцес. Хай
собi самi рубають. Старi? Так хай помирають. Хорi, раненi? Так хай
iздихають. Кому вони потрiбнi? I йому самому нiякого тепла не треба - не
замерзне дiд перинами, а як i замерзне - кому вiд того бiда?
Та й батьковi, власне, нiякого тепла не треба. Пiдупав старий. Пiсля
тої ночi якось раптом, одразу пiдупав, ослаб, знесилiв, наче вклав у ту
нiч усю рештку своїх сил, надiй i вiри. Також цiлими днями сидить
закутаний у кожух у фотелi, оброслий, зачучверений, невмиваний, мовчазний,
i дивиться або в Євангелiє, або на порожню, пустельну, засипану чистим,
незайманим снiгом вулицю. Чисту-чисту, без нiякiсiнького слiду колiс, з
рiденькими запорошеними ямками вiд чиїхось нiг. Наче в полi стоїть дiм,
наче в снiговiй безлюднiй пустелi. I Євангелiє тепер - снiгова холодна
пустеля. Той самий детективний роман, що i в Макса, i так
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100



Бесплатно скачать книги в txt Вы можете тут,с нашей электронной библиотеки:)
Все материалы предоставлены исключительно для ознакомительных целей и защищены авторским правом. Если вы являетесь автором книги и против ее размещение на данном сайте, обратитесь к администратору.